У Михайлівському Золотоверхому соборі знову били у дзвони, аби нагадати про події в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року. Тоді диякон Іван Сидор отримав благословіння від намісника та впродовж чотирьох годин скликав дзвонами киян захищати Майдан, на який сунули спецпризначенці.
Востаннє до цього набат Михайлівського монастиря лунав у ХІІІ ст., коли Київ атакували монголи. Отець Іван пригадує, як на його очах силовики розібрали барикади навпроти храму та рушили вниз. Телефон розривався від дзвінків переляканих городян. Тоді диякон вирішив діяти.
"Намагався бити у великі дзвони. Бо великий дзвін – його звук поширюється далі. Хотів донести цей звук до Майдану", - розповів він.
На дзвіниці чоловік провів більше чотирьох годин. Натер руки до крові, але не зупинявся. Михайлівський монастир був на ногах, бо очікував людей, які шукатимуть прихистку. Десять днів до того саме за церковними мурами сховалися від переслідування "Беркутом" молоді учасники Євромайдану, котрих жорстоко розігнали вночі з центральної площі. Уже пізніше до Михайлівського зносили поранених, а в храмі облаштували операційну для хірургів. У соборі відспівували й перших загиблих героїв Небесної сотні.
Отець Іван зізнається, що трохи розчарований, бо досі не покараний жоден чиновник, який був причетний до розстрілів і каліцтв людей, а начебто проваджувані реформи не відбиваються позитивно на реальному житті людей. Однак священнослужитель радить не зневірюватися. Добиватися справедливості, каже, завжди було важко.
"Коли руки опустиш – легше не стане", - каже він. Та радить не забувати про загиблих. Сам священнослужитель щодня ходить до стіни пам'яті. На паркані Михайлівського ще влітку розмістили світлини українських солдатів, убитих АТО на сході.
"Ми ідемо проти сильної течії, але ми пливемо вперед", - переконаний диякон.