За Юліанським календарем, пам’ять першомученика Степана вшановують на третій день після Різдва — 9 січня.
У Діяннях апостолів (Дії.6, 8-7, 5. 47-60) про нього сказано, що він був "муж, повний віри і Святого Духа... повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі" (6, 5 і 8). Святий Йоан Золотоустий ставить святого Степана поміж апостолів: "Скажи мені, чого не доставало йому, щоб він зрівнявся з апостолами? Чи і він не творив знаків? Чи і він не показав великої відваги?" (Бесіда 15 на Ді. Ап.).
Святий Степан — не тільки ревний апостол, але й перший з мучеників. Оскаржений перед Синедріоном фальшивими свідками, він мужньо визнає християнську віру. Через це його виводять за місто й закидують камінням. Це відбулося 34 або 35 року після народження Христа. Як Христос, так і він перед смертю молиться за своїх ворогів. У його мучеництві бере участь юнак Савл, пізніше — апостол Павло. Святий Августин приписує навернення Савла крові святого Степана: "Якщо б Степан не молився, то Церква не мала б Павла". Святий Степан перший після Христового вознесіння віддав життя за Христа. Тому він має почесний титул першого мученика.
Святий архидиякон Степан загинув мученицькою смертю у віці 30 років. Після каменування вороги залишили його тіло на здобич диким звірам. Про це згадує св.Єронім. Аж на наступну ніч Гамалиїл,відомий вчитель юдейського закону,який захищав апостолів у Синедріоні (Дії.5,34-39 ), а пізніше сам із сином Авивом увірував в Христа і проповідував про Нього, послав надійних людей, щоб вони таємно взяли мощі святого Стефана і перенесли його в село Кафоргамалу, недалеко від Єрусалиму. Там Гамалиїл поховав тіло першомученика.
У 415 році тіло святого Степана віднайшли і перевезли до Єрусалиму, перепоховавши в храмі на Сіоні. Згодом дружина візантійського імператора Феодосія, Євдокія, відвідуючи Єрусалим, побудувала величавий храм на честь св.Степана. Він був зведений на тому місці, де архидиякон зазнав мученицької смерті.