У ці дні на Західній Україні відбуваються численні заходи, присвячені 90-м роковинам від дня загибелі Ольги Басараб. На жаль, у Києві, на так званій «східній» Україні про цю жінку мало хто знає, не зважаючи на те, що вона вже давно є одним із яскравих символів українського національно-визвольного руху.
У ці дні на Західній Україні відбуваються численні заходи, присвячені 90-м роковинам від дня загибелі Ольги Басараб. На жаль, у Києві, на так званій «східній» Україні про цю жінку мало хто знає, не зважаючи на те, що вона вже давно є одним із яскравих символів українського національно-визвольного руху.
Але поволі «крига скресає», зокрема у столиці. У храмах св. Василія Великого в Києві та церкві Святого Миколая Чудотворця, що на Аскольдовій Могилів відбудуться Заупокійні Літургії на її честь.
Більше про Ольгу Басараб можна буде довідатися 15 лютого, у суботу під час читань, які розпочнуться о 12.00 в приміщенні революційної Київської міської ради.
Оскільки біографія Ольги Басараб овіяна численними таємницями пропоную короткий виклад її життєпису, що його підготувала доктор історичних наук, завідувачка відділом Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, заступниця голови Жіночого товариства імені Ольги Басараб та Олени Теліги Надія СТРІШЕНЕЦЬ.
Ольга Басараб народилася 1 вересня 1889 року в селі Підгороддя на Рогатинщині в родині відомого громадського діяча о. Михайла Левицького.
Навчалася Ольга у приватному пансіоні для дівчат у Вайсвассері (Сілезія), потім в «Інституті для руських дівчат» у Перемишлі (1902–1909), пізніше на однорічних курсах у Віденській торговій академії. Викладала у торговельній школі в Бориславі, опісля працювала у Земельному іпотечному банку у Львові. У 1914 р. вийшла заміж за студента «Політехніки» Дмитра Басараба, який очолював студентське товариство «Основа». Подружнє щастя виявилося недовгим: 22 червня 1915 р. Дмитро загинув на італійському фронті в першому своєму бою.
У 1918–1923 рр. О. Басараб працювала бухгалтером посольства України у Відні й водночас виконувала розвідувальні функції по збору військово-стратегічної та політичної інформації під час відвідання Данії, Німеччини, Норвегії та інших держав. Провадила харитативну й просвітницьку діяльність у Комітеті допомоги пораненим і полоненим у Відні та в Комітеті допомоги цивільному населенню, за що була відзначена міжнародною організацією Червоного Хреста. Член управи Українського жіночого союзу у Відні.
Після ліквідації дипломатичних представництв УНР 1923 р. Ольга переїхала до Львова, де стала членом Головної управи філії Союзу Українок у Львові, активно співпрацювала з Українською Військовою Організацією (УВО). Як член УВО О. Басараб була заарештована польською поліцією. Поліція виявила та вилучила в О. Басараб зібрану розвідувальну інформацію.
Допити у польській поліції були надзвичайно жорстокими, із застосуванням тортур. Останній допит відбувся у ніч з 12 на 13 лютого 1924 р. Уранці Ольгу знайшли повішеною на ґратах вікна камери. Поліції не вдалося приховати смерті О. Басараб. Факти тортур по відношенню до українців спричинили масове обурення. Кампанію протесту 20 лютого розпочав «Союз українок». Акцію продовжили українські товариства Львова, Галичини й еміграції. Польська влада змушена була розпочати слідство.
24 лютого у Преображенській церкві Львова було проведено панахиду за упокій бл. п. О. Басараб. 26 лютого 1924 р. відбулася ексгумація тіла О. Басараб. Після розтину загиблу перепоховали на Янівському цвинтарі. На перепоховання О. Басараб прийшли тисячі людей. Відспівували отець прелат Куницький та вісім священників. Співав студентський хор.
Могила О. Басараб на Янівському цвинтарі у роки міжвоєнної епохи стала об'єктом паломництва українців, а її ім'я окутане ореолом мучеництва боротьби за соборну й незалежну Україну.