Книга Мечислава Мокшицького "Вівторки любив найбільше" з дводенною дистанцією читання: сторінка за сторінкою, подих за подихом... На дві доби відчула себе метеликом, який сидів на плечі у Папи Івана Павла ІІ під час аудієнцій із визначними персоналіями, коли він читав листи від дітлахів, сварився із секретарями через те, що змушували його взувати нові черевики...
Дай мені на старість
не говорити проповідей,
гріти порожню сповідальницю без тих, що каються,
а якщо скажуть, що я вже ні до чого не придатний,
просто згорнутися у клубок,
стерегти самі корені церкви.
Ян Твардовський
Моє зацікавлення постаттю Івана Павла ІІ розпочалася у 2001 році, коли я одинадцятирічною дівчинкою спостерігала за візитом Святішого крізь призму екрана телевізора. Тоді найбільше вразила фраза Папи: «Дощ паде, а діти ростуть». Ще тоді подумала, що людина, яка висловлює такі думки, має бути надособливою, а тому дуже цікавою.
У 2009 році я мала змогу пожити тиждень у польській сім'ї. Коли вперше ввійшла до познанського «помешкання», найбільше вразило те, що у кожній кімнаті було фото Івана Павла ІІ. Спочатку це здалося мені фанатичним, але після спостережень і розмов у суспільному середовищі виявилось, що це аж ніяк не фанатизм, а свідчення великої пошани. Отож постать Папи стала для мене не лише предметом захоплення, але і вивчення.
У постаті Івана Павла ІІ вражає його надзвичайна вірність Батьківщині. Мечислав Мокшицький показує різнобічність Папи, та насамперед пропонує зануритись читачеві у внутрішнє джерело польськості Івана Павла ІІ. У цьому контексті варто пригадати ще й інші тексти, зокрема в енцикліці "Вставайте, ходімо!". Блаженний наголосив, що під час першого візиту до Польщі як новообраний Папа, він насамперед відвідав Вавель, аби помолитись на могилі Святого Станіслава, якого вважають покровителем Польщі. А як романтично звучить знаменитий "Рефрен" Кароля Войтили: "Коли мислю Вітчизна, - шукаю шляху, що протинає узбіччя, мов струм напруги високої, біжиш вгору, - так стрімко вона мчить у кожному із нас і не дає зупинитись".
У матеріалах газети "День" про візит Папи в Україну у 2001 році журналістка Клара Ґудзик закцентувала увагу на думці Святішого: "Папа, як і ви, є слов'янином". Така глобальна особистісна візія, що виходить від "я-поляк" і вміщується у "я-слов'янин" не може не вражати! Мечислав Мокшицький розгортає перед читачем цілий спектр захоплень Папи, його звички та вподобання. Мабуть, тут варто не привідкривати «ширму» до кінця, адже читачеві буде набагато цікавіше прочитати про це самому.
Проте найбільш емоційними у книзі архиєпископа Мокшицького залишаються останні сторінки, на яких Папа "вмирає". Він не боровся з недугою, мовчки зносячи біль. Найбільше боліло серце через те, що не міг провести традиційної Хресної дороги у Колізеї, не міг у найвеличніші дні Страсного тижня звернутися до своєї пастви. Тому мовчки просить стільця перед телеекраном, сідає у призадумі, бере в руки розп'яття, доторкається чолом до макетного тіла Спасителя, ніби промовляє до Господа: "Ось я беру свій хрест і йду за Тобою". До останнього дня виходить до великих віконниць, які виходять на центральну площу Ватикану; усміхається чи то до проміння улюбленого сонця (до речі, архієпископ згадує про те, що Папа любив прокидатися щодня із сонцем), то до голубів на підвіконнях, благословляє люд. Totus tuus, (Весь Твій) Боже і світе.
Папа у білій одежі із вервицею у долонях, Папа, що навчив світ любити, Папа усміхнений і життєрадісний з молитвою на устах до Богородиці. Папа, який щоденно промовляє до наших сердець:"Не бійтеся!".