Стан здоров’я папи Римського Івана Павла II викликає останнім часом зливу коментарів у світових мас-медіа. Йшлося навіть про те, що понтифік остаточно збирається полишити престол, а поляки у Ватикані спішно пакують валізи, бо не певні, що наступний Римський архиєрей волітиме бачити їх у своєму оточенні.
В Апостольській столиці не дуже охоче відкривають таємниці, пов’язані зі здоров’ям верховного понтифіка. Але існує спеціальна когорта, справжнісінький клан всюдисущих газетярів-ватиканістів, які вміють читати поміж рядків, бачити те, що їм не показують, і навіть у дрібному порушенні протоколу віднайти справжню сенсацію. Зараз у цієї різноплемінної і різномовної команди з’явилася робота: вона жадібно й безсовісно вдивляється у постать папи Івана Павла II — однієї з найвидатніших осіб сучасності, — аби зауважити збільшення почту, що супроводжує архиєрея, уповільнення рухів, посилення тремтіння рук і затримки в мові.
Особливо прискіпливо аналізується документ «Пастир тіла Господнього», який папа підписав наприкінці лютого. В ньому йдеться про зміни у процедурі обрання глави Католицької церкви. Як відомо, папу обирають на конклавах, що збираються через 18 днів після смерті попередника. Порядок проведення конклавів — це слово в буквальному перекладі з латини означає «ті, що замкнені на ключ» — було встановлено ще 1274 року папою Григорієм X. Відтоді цей порядок змінювався й коригувався і нині має такий вигляд. У конклаві беруть участь не більше 120 кардиналів; їх вік не повинен перевищувати 80 років, а отже, зауважимо, єдиний в Україні кардинал — Блаженніший Мирослав Іван Любачівський вже не може взяти участі в цих виборах. Кардиналів справді «замуровують» у спеціальному приміщенні Сикстинської капели, яке також називається конклавом. Після голосування бюлетені спалюють у печі — якщо папа ще не обраний, то додають сирої соломи й вона димить чорним, якщо ж кардинали дійшли згоди, бюлетені спалюють із сухою соломою, й вона димить білим. Потім новий господар престолу святого Петра обирає собі ім’я, яке символізує певний курс. Цікаво, наприклад, що після антипапи Івана XXIII, який замолоду був піратом і якого скинули з престолу 1415 року, аж п’ять з половиною століть ніхто з пап не наважувався взяти це ім’я. І тільки 1958 року Джузеппе Ронкаллі, великий реформатор, вирішив стати Іваном. Очевидно, обираючи собі ім’я, нинішній понтифік мав на увазі вірність курсові II Ватиканського Собору.
Іван Павло II вирішив, що відтепер його наступник не може бути обраний без голосування або, як кажуть, методом «одноголосного схвалення», так само як і шляхом «компромісу» — тобто схваленням невеликою групою кардиналів, які дуже довго не можуть дійти згоди. Відтепер папа, пам’ятаючи важкі умови конклаву, на якому був обраний він сам, вирішив поліпшити побут кардиналів. Вони мешкатимуть у спеціальному готелі, а не у Ватиканському музеї. Але відсутність контактів із зовнішнім світом, заборона читати газети, слухати радіо, дивитися телевізор, фотографувати тощо — все це лишається в силі. Перед відкриттям конклаву Сикстинську капелу ретельно дослідять фахівці на предмет усіляких підслуховуючих пристроїв. Папа Іван Павло II не бажає демократизувати процедуру виборів і дозволив взяти в них участь представникам мирян.
Дуже багато уваги приділяють можливим наступникам папи — називають імена міланського кардинала Мартіні й паризького Люстіже, хоча обидва в опосередкованій формі вже дали зрозуміти, що не прагнуть престолу.
А з іншого боку, нинішній папа, попри свої 76 років, тяжке поранення, яке він дістав 15 років тому під час замаху на нього турецького терориста, зламане стегно, інфекції та інше, людина направду сталевої волі. І він не тільки неодноразово доводив це, але й продовжує доводити. І поки ватиканісти вираховують можливих наступників, папа планує пастирські подорожі на 1997 рік. Наступного року, як і раніше, папа перетинатиме океан і відвідає щонайменше три континенти. В кожному разі після операції апендициту, яку зробили понтифікові в одному з римських шпиталів, Іван Павло II демонструє рішучість виконувати власний надзвичайно напружений діловий графік.
Природно, українську громадськість у цьому сенсі цікавлять перспективи папського візиту в Україну. Певною мірою відвідини папою посткомуністичних країн є своєрідним символом остаточності змін. І тому запросити Івана Павла II відвідати свої країни поспішили не лише уряди католицьких Польщі та Угорщини, але й Чехії, де більшість віруючого населення сповідує протестантизм, і навіть Албанії — єдиної європейської країни, де мусульмани становлять більшість.
В Україні папському візитові чинять опір певні сили, які, однак, не можна ототожнювати з усіма православними. Чутки про візит у 1997 p., які практично підтвердив на одній з прес-конференцій єпископ УГКЦ Любомир Гузар, так і залишилися чутками. Офіційного запрошення керівництва країни, який є неодмінною передумовою папського візиту, Іван Павло II так досі й не одержав.
Людина і світ. — 1996. — №10. — С. 28-29.