Created with Sketch.

«Паперові» князі Церкви: яким буде календар УПЦ на 2025 рік?

Вчора, 21:30
Джерело фото: Фото Molfar

В статті розглядається теперішній канонічний парадокс існування та керування деяких єпархій в УПЦ на підставі церковних календарів РПЦ та УПЦ.

Олег Горбовський,
священник ПЦУ, член ГО «Софійське братство»

На даний час в зв’язку з вторгненням РФ на суверенну територію України в адмініструванні УПЦ утворився канонічний парадокс. Він полягає в тому, що є спірна для УПЦ та РПЦ канонічна територія. Єпархії на ній числяться у складі двох церков, причому одна з них має на них легітимне право, але не має доступу (УПЦ), а друга не має легітимного права, але має можливість переміщувати архієреїв та керувати справами тої чи іншої єпархії через вищі органи управління церкви (РПЦ). Органи церковного управління РПЦ на даний час мають доступ до справ єпархій УПЦ в окупації та можливість адміністрування – що РПЦ і робить, керуючи ними без будь-якого погодження з УПЦ. Структури УПЦ в окупації – по факту фантом, бо ними керує не УПЦ, а РПЦ, українські єпископи цих структур – формальні, титулярні, бо ніякого впливу на них у керівництва УПЦ немає.

Титулярні парадокси

Якщо ми порівняємо чинні календарі УПЦ та РПЦ на 2024 рік, то побачимо, що календар РПЦ не структурує управління УПЦ за принципом «Предстоятель / Синод / Єпископи», а просто пише підряд всіх єпископів. Митрополит Онуфрій (Березовський) зазначається як «предстоятель» УПЦ, але водночас вказується, що він є «постійним членом Синоду» (Синоду РПЦ, мається на увазі).

Про те, що в УПЦ існує такий орган управління як Синод, офіційний календар РПЦ на 2024 рік не згадує. Це було завжди, і ніколи керівництво УПЦ не вимагало від РПЦ іншого: таке «меншовартісне» ставлення завжди влаштовувало керівництво УПЦ і влаштовує до цього часу. Невже це мімікрія під позиції РПЦ, яка ніколи не визнавала на своїх ресурсах існування окремого Синоду УПЦ? Невідомо.

Невідомо також, чому керівництво УПЦ не змінює назви титулів своїх єпархіальних архієреїв, коли змінюється назва міста – Дніпропетровськ на Дніпро, Кіровоград на Кропивницький, але єпископи даних єпархій в УПЦ продовжуються називатись за старою назвою міста «Дніпропетровський», «Кіровоградський». Це також мімікрія під РПЦ, якій незручно буде писати нові титули, чи щось інше? Зазначимо, що керівництво УПЦ ніколи не бентежило і до повномасштабного вторгнення, що РПЦ може одноосібно собі забрати (перевести на свої єпархії) архієреїв УПЦ без жодного окремого рішення керівництва УПЦ. Згадаємо хоча б переведення сумнозвісного колишнього архієпископа Житомирського Іова (Тивонюка), який свого часу скликав зібрання єпископів в м. Житомир, де було засуджено митр. Філарета (Денисенко) та висловлено бажання скликання собору (який ми знаємо як Харківський собор 1992 року). Звісно, таких випадків в історії достатньо: якщо потрібен був конкретний єпископ УПЦ – то РПЦ його забирала собі без жодних рішень Синоду УПЦ: жодних питань з приводу такого переведення у керівництва УПЦ до РПЦ ніколи не було.

Здається, саме зараз УПЦ мала б віддати належне місце своєму органу управління – Синоду, але сталось навпаки: УПЦ в останні часи навіть повністю засекретила журнали його засідань.

В календарі РПЦ на 2024 рік всі «колишні» єпархії УПЦ на тимчасово окупованих українських землях та керівники цих єпархій перебувають в складі РПЦ, а не УПЦ. Деякі єпископи в календарі РПЦ продовжують відноситись до складу УПЦ, але перебувають при цьому територіально в «росії» – це всі правлячі та вікарні єпископи неокупованих частин Херсонської, Донецької та Запорізької єпархій. Наведемо деякі приклади таких архієреїв: митр. Святогірський Арсеній, митр. Херсонський Іоан, митр. Запорізький Лука за календарем РПЦ продовжують перебувати в складі УПЦ, але мешкають на території «росії». Насправді, у РПЦ все просто: якщо ми окупували ваші землі – ви безпосередньо в складі РПЦ, але якщо ми ці області поки не окупували, але в констатитуцію їх включили – значить, єпископ тимчасово знаходиться в складі УПЦ, але проживає вже в «росії». А от як захопимо – перемістимо цього єпископа зі складу УПЦ до складу РПЦ.

Такими зухвалими діями РПЦ підштовхує керівництво УПЦ до рішучості в захисті власного канонічного статусу на своїх канонічних територіях. Натомість в реальності керівництву УПЦ бракує сили волі намітити навіть напрямок захисту своїх єпархій від анексії зі сторони РПЦ.

Які ж цікавинки можна побачити в календарі УПЦ 2024? Давайте порівняємо між собою календарі УПЦ на 2023 та 2024 роки – і зробимо з цього також деякі висновки. В чинному календарі УПЦ на 2024 рік в порівнянні з календарем попереднього року зі складу Синоду виведені два постійних члени Синоду – це митр. Донецький Ілларіон (Шукало) та митр. Кримський Лазар (Швець), їх замінили на інших двох єпископів УПЦ – митр. Тернопільського Сергія та митр. Ніжинського Климента. Звісно, митрополити Ілларіон та Лазар не можуть безпосередньо брати участь в зібраннях Синоду, бо не лише перебувають на окупованих росією українських територіях, але також підпадають під санкції зі сторони України – про це ми скажемо нижче.

Перше і головне питання до керівництва УПЦ: а ми побачимо це на фактах, які наведемо нижче:

- чому не розбираються Синодом УПЦ багаточисельні порушення єпископатом УПЦ чинного законодавства,

- чому єпископи, які мають підозри, засуджені, позбавлені громадянства України, не турбують керівництво УПЦ, їх діяльності не дана канонічна оцінка.

Здається, кожен випадок грубого порушення єпископом чинного законодавства має бути розглянутий відповідними консультативними та керівними органами УПЦ та щодо нього має бути винесений вердикт на наявність канонічних порушень: до якого виду канонічних порушень церква відносить порушення законодавства, та яке покарання за таке порушення має понести єпископ згідно канонічних норм церкви.

Якщо ретельного розгляду таких випадків порушень не відбувається, то виникають цікаві казуси: наприклад, чинними єпископами Української Православної Церкви залишаються такі архієреї як митрополит Феодосійський Платон (Удовенко) та архієпископ Новоазовський Варсонофій (Вінніченко). Перший в січні 2017 року освячував російську зенітну ракетну систему великої і середньої дальності С-400, яку росіяни розгорнули в анексованій Феодосії; другий в 2015 році відспівував терориста «Гіві», але попри все 17 серпня 2022 року піднесений керівництвом УПЦ з єпископа на архієпископа.

Є риторичне запитання християнсько-етичного змісту стосовно архієреїв УПЦ на тимчасово окупованих територіях: чому жоден з них жодного разу публічно не висловився проти російської окупації та анексії українських територій та українських єпархій? На це питання важко зараз знайти відповідь, але ми його поставили, щоб в майбутньому спробувати на нього відповісти. Зараз просто зауважимо, що єдиний єпископ ПЦУ, який проживав на окупованих територіях – під час окупації приймав участь в про-українському мітингу в м.Олешки, але за єпископів УПЦ в окупації ми можемо сказати лише те, що переважна більшість з них має або санкції зі сторони України, або підозри, або позбавлення українського громадянства тощо.

Митрополит Кримський Лазар (Швець)

Зупинимось на колишньому постійному члені Синоду митрополиті Кримському Лазарі (Швеці). Так от, 11 жовтня 2023 року Синод РПЦ звільнив Лазаря (Швеця) від управління Кримською і Симферопольською єпархією та призначив туди свого російського архієрея – митрополита Тихона (Шевкунова). Невідомо, як на це рішення відреагують в календарі УПЦ на 2025 року. Чинний календар УПЦ на 2024 рік надрукований «станом на 1 жовтня 2023 року», тобто звільнення митрополита Лазаря (Швеця) там не могло відобразитись. Але в календарі на 2025 рік цей факт вже точно має бути відображений. Цікавий факт, що митр. Лазар (Швець) був позбавлений громадянства в січні 2023 року, але продовжив керувати єпархією як архієрей УПЦ. Як такий казус можливий, невідомо. Нижче ми приведемо схожі випадки стосовно інших архієреїв УПЦ.

Дивно, але до цього часу митр. Лазар (Швець) на офіційному сайті УПЦ вказаний як «керуючий» Кримською єпархією, тож з нетерпінням чекаємо друкованого підтвердження чи спростування стосовно цього в календарі УПЦ на 2025 рік. Будемо обачні і не станемо стверджувати, що митр. Лазар (Швець) насправді в документах УПЦ залишається керуючим Кримською єпархією УПЦ – дочекаємось календаря УПЦ 2025, адже ми не знаємо, наскільки оперативно вноситься інформація на сайт УПЦ.

Є деякі питання канонічного характеру стосовно керівників деяких відділів УПЦ. Дотепер на офіційному сайті УПЦ людина з підозрою за ч. 1 ст. 111-2 Кримінального кодексу України (пособництво державі-агресору) – митр. Луганський Пантелеймон (Поворознюк), продовжує керувати Синодальним відділом УПЦ у справах сім’ї, хоч в друкованому календарі УПЦ на 2024 рік синодальний відділ чомусь представлений взагалі без очільника.

Якщо Вас, скажімо, цікавить питання: чому до цього часу немає українською мовою перекладу Божественної Літургії - його можна задати голові Літургічної комісії УПЦ, митр. Новокаховському Філарету (Звереву), який невідомо яким чином вже два з половиною роки продовжує керувати цим відділом з тимчасово окупованої Нової Каховки, про що свідчить як офіційний сайт УПЦ, так і офіційний календар УПЦ на 2024 рік. Чекаємо, чи зміняться керівники цих двох Синодальних відділів на «папері» сайту та друкованому календарі УПЦ на 2025 рік.

Як бачимо, в сучасній УПЦ фіктивне керування – не новинка, але все ж особливо цікаво буде подивитись, як в календарі УПЦ на 2025 рік відобразиться канонічний випадок з митрополитом Лазарем (Швецем). Давайте допоможемо УПЦ з варіантами запізнілої реакції стосовно заміни керівника Кримської єпархії:

1) він продовжить «керувати» Кримською єпархією зі сторінок нового календаря УПЦ на 2025, як до цього «керує» на офіційному сайті УПЦ.

2) керівництво УПЦ визнає управління Кримською єпархією (в російському календарі «митрополією») митрополитом РПЦ Тихоном (Шевкуновим) та викреслить єпархію зі свого складу, визнає її анексію.

3) керівництво УПЦ призначить нового керівника для Кримської єпархії УПЦ «в екзилі» – і так поверне її «де юре» до складу УПЦ.

В канонічному випадку з митрополитом Лазарем виходить так: якщо УПЦ не приймає російських єпископів на своїх кафедрах, але не протестує проти відправлення своїх на спокій – то тоді її єпархії можна вважати як вдовствуючі. Це стосується, як Кримської єпархії УПЦ, так і Бердянської єпархії УПЦ, але календарі УПЦ поки цього не відображають.

Митрополит Бердянський Єфрем (Яринко)

Це ж стосується і Бердянської єпархії УПЦ, де митрополит Бердянський Єфрем (Яринко), хоч і полишив свою кафедру та проживає за кордоном, все одно числиться як керуючий Бердянською кафедрою. Таким чином, УПЦ ніяк не реагує на офіційному рівні на анексію цієї єпархії та на поставлення туди російського архієрея РПЦ, як і не реагує на санкції РНБО проти того ж митрополита Бердянського Єфрема. Тобто, простою мовою: митр. Єфрем так гарно зустрічав окупаційну владу, що по відношенню до нього були запроваджені санкції, а потім він виїхав, переховується невідомо де, і замість резолюції від керівництва УПЦ щодо єпископа під санкціями, який полишив свою єпархію – митрополит Єфрем продовжує на папері «керувати» єпархією УПЦ. Як ми бачимо, митрополит Єфрем – це одна з багатьох «мертвих душ» у складі єпископату УПЦ, яка аж ніяк не чекає свого синодального ревізора, бо він навіть не те що забарився, а й взагалі про нього забув.

Керівництво УПЦ досить боляче реагує на те, що їх священнослужителі переходять в ПЦУ, за що моментально відправляє їх під заборону, інкримінуючи різні порушення правил. Але чому ж тоді немає заборони єпископам УПЦ, котрі полишили свої кафедри, мають підозри, засуджені, позбавлені громадянства, до яких застосовано санкції України? Невже єпископи УПЦ - це князі церкви, на яких не діють жодні канони?

Митрополит Херсонський Іоан (Сіопко)

Є ще один яскравий приклад, самовільного залишення єпископом своєї пастви – митрополит Херсонський Іоан (Сіопко). Він хоч і не знаходиться в своєму кафедральному місті Херсон, але при цьому не виїхав з України, як митр. Єфрем, а перебуває, за деякими даними, в українському Закарпатті – але точно не в Херсоні. Митр. Іоан так і не приступив до виконання своїх обов’язків, хоча Херсон деокупований вже 2 роки. Сам керуючий Херсонською єпархією та його вікарний єпископ Скадовський Веніамін (Величко) полишили своє єпархіальне священство та народ на Херсонщині без будь-яких пояснень. Ці два представника з Херсонщини - також «мертві душі» єпископату УПЦ. Якщо в керуючого Херсонською єпархією особисті проблеми, його мають перевести на інше місце служіння або відправити на спокій, а на його місці має за регламентом бути його вікарний архієрей, або інший призначений Синодом архієрей. Тож Херсонський митрополит та його вікарій залишаються паперовими архієреями УПЦ, і в календарі на 2025 рік, певно, ми знову це зможемо побачити.

Митрополит Тульчинський Іонафан (Єлецьких)

Також цікаво, яку інформацію опублікує календар УПЦ на 2025 рік стосовно керівника Тульчинської єпархії. Згідно з тамтешньою єпархіальною сторінкою, життя там зупинилось, останні події єпархії – це новина від 27 травня 2024 року про подану апеляцію до суду по справі правлячого митр. Іонафана (Єлецьких). Після його засудження та обміну в росію на сайті Тульчинської єпархії ніяких новини немає, а на офіційному сайті УПЦ він залишився керуючим Тульчинською єпархією. Ну, це вже традиція офіційного сайту УПЦ, може, адміністраторам сайту урізали зарплатню, чи вони сплять і їх потрібно поштурхати – все може бути. Є думка, що в новому календарі УПЦ на 2025 рік, новим керуючим або тимчасово виконуючого обов’язки, стане його вікарний архієрей – архієпископ Ладижинський Сергій (Аніцой), але ми не можемо про це точно знати, бо вся інформація стосовно синодальних рішень чи рішень особисто митр. Онуфрія – непублічна. Призначення архієп. Сергія (Аніцоя) на вдовствуючу кафедру, зважаючи на теперішню канонічну тишу в Тульчинській єпархії, виглядає логічним рішенням, і якщо це буде так, то на українському Поділлі в УПЦ замість громадянина росії митр. Іонафана (Єлецьких) стане керувати інший громадянин росії – архієп. Сергій (Аніцой).

Засекреченість інформації про кадрові зміни в УПЦ просто вражає. Такими темпами скоро може дійти до того, що УПЦ і календарі почне випускати без фотографій та інформації стосовно єпископату церкви, а про чергові призначення на кафедри та зміни в керівництві будуть знати лише обрані люди.

Єпископ Бахчисарайський Каліннік (Чернишов)

Але схоже таємні свячення в УПЦ вже були, коли без анонсу та подалі від столиці рукопоклали такого архієрея як єпископ Бахчисарайський Каліннік (Чернишов), якого згодом (24 січня 2023 р.) було додано до санкційного списку України. Задовго до архієрейської хіротонії, яку очолив 8 грудня 2019 року митр. Онуфрій, Каліннік був нагороджений медаллю окупаційної адміністрації Криму «За захист Криму» та отримав нагороду від командування «кримських ополченців» за духовну підтримку та душпастирство, та все ж це не завадило підтримати його кандидатуру для єпископської хіротонії та провести її подалі від столиці в місті Ніжин. Цікаво, чи було на стороні УПЦ канонічне право для висвяти такої людини в єпископи Української Православної Церкви? Та більше: які перспективи бачить перед собою церква, котрій не цікава «кадрова» рецепція з боку її членів.

Архієрейські підозри

Давайте проаналізуємо інформацію про претензії держави до всіх архієреїв УПЦ та запитаємо в керівництва церкви: «Чи є в УПЦ хоч якісь висновки богословсько-канонічної комісії стосовно таких її єпископів»?

1) Митрополит Хустський Марк (Петровцій) – 25.09.2018 р. внесений до бази «Миротворець», в лютому 2023 року позбавлений громадянства України.

2) Митрополит Кам’янець-Подільський Феодор (Гаюн) - 25 вересня 2018 року внесений до бази «Миротворець».

3) Митрополит Вишгородський Павел (Лебідь) - 24 січня 2023 року доданий до санкційного списку України, підозра за ст. 161 ККУ «поширення релігійної ворожнечі» та ст. 436-2 «заперечення російської агресії та глорифікація її злочинців».

4) Митрополит Чернівецький Мелетій (Єгоренко) 11 грудня 2022 року доданий до санкційного списку України (підстави для накладення санкцій: підтримує дії та політику РФ, які підривають та загрожують територіальній цілісносиі, суверенітету та незалежності України, а також її стабільності та безпеці), січень 2023 року – позбавлений громадянства України.

5) Митрополит Антоній (Паканич) - в грудні 2022 році проти нього було запроваджено персональні санкції.

6) Митрополит Почаївський Володимир (Мороз), внесений до бази «Миротворець».

7) Митрополит Феодосійський Платон (Удовенко) - 24 січня 2023 року доданий до санкційного списку України.

8) Митрополит Дніпропетровський Іриней (Середній) - січень 2023 року позбавлений громадянства України.

9) Митрополит Кримський Лазар (Швець) - 24 січня 2023 року доданий до санкційного списку України та 9 квітня 2024 року ВАКС застосував санкції та стягнув на користь України квартиру у Сімферополі та чотири транспортних засоби, січень 2023 року позбавлений громадянства України.

10) Митрополит Тульчинський Іонафан (Єлецьких) - Після обшуків 11 жовтня 2022 звинувачений в розпалюванні релігійної ворожнечі та виправданні війни Росії проти України, 7 листопада 2022 року - підозра за навмисне розпалювання релігійної ворожнечі та ображання почуття віруючих через їхні релігійні переконання, також Іонафан готував пропагандистські листівки з виправданням війни. В серпні 2023 року його засудили до 5 років увʼязнення за виправдовування війни Росії проти України. 22 червня 2024 року, на прохання Росії, його звільнили від кримінальної відповідальності і обміняли, за нього російська сторона віддала кількох українських військовополонених.

11) Митрополит Донецький Іларіон (Шукало) - включений до бази «Миротворець», з 9 грудня 2018 року йому анульовано право на перетин лінії розмежування.

12) Митрополит Овруцький Віссаріон (Стретович) - 31 серпня 2023 року його було затримано за поширення прокремлівських листівок і брошур серед священників та прихожан, йому було повідомлено про підозру у державній зраді (ч.2 ст 28, ч.2 ст. 161 ККУ).

13) Митрополит Запорізький Лука (Коваленко) - 12 грудня 2022 року внесений до списку санкцій України, має підозру «у розпалюванні релігійної ворожнечі в Україні» (ч.2 ст. 161 ККУ)

14) Митрополит Святогірський Арсеній (Яковенко) - 28 грудня 2022 року його громадянство призупинене, січень 2023 позбавлений громадянства України. 24 квітня 2024 року повідомлено про підозру за ч.2 ст. 114-2 ККУ (поширення інформації про переміщення, рух або розташування ЗСУ, за можливості їх ідентифікації на місцевості).

15) Митрополит Сумський Євлогій (Гутченко) - лютий 2024 отримав підозру за ч.1 ст. 161 КК України (порушення рівноправності громадян залежно від їх релігійних переконань).

16) Митрополит Васильківський Іоасаф (Губень) - 11 травня 2023 року суд виніс обвинувачення за ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 161 Кримінального кодексу України (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками, вчинене за попередньою змовою групою осіб).

17) Митрополит Луганський Пантелеймон (Поворознюк) - 12 грудня 2022 року внесений до списку санкцій України, січень 2024 року повідомлено про підозру «за пособництво державі-агресору»

18) Митрополит Львівський Філарет (Кучеров) - вересень 2018 року внесений до бази «Миротворець».

19) Митрополит Черкаський Феодосій (Снігірьов) - лютий 2024 року отримав четверту підозру («в розпалюванні міжконфесійної ворожнечі» - ст. 161 ККУ, «виправдовування збройної агресії РФ проти України» - ст. 436-2)

20) Митрополит Бердянський Єфрем (Яринко) - перебуває під санкціями РНБО.

21) Архієпископ Ровеньківський Аркадій (Таранов) - 24 січня 2023 року доданий до санкційного списку України, січень 2023 року позбавлений громадянства України.

22) Архієпископ Новоазовський Варсонофій (Вінніченко) - січень 2023 року позбавлений громадянства України.

23) Архієпископ Добропольський Спірідон (Голохвастов) - 22 червня 2018 року внесений до бази «Миротворець».

24) Архієпископ Бучанський Пантелеймон (Бащук), лютий 2023 року позбавлений громадянства України.

25) Архієпископ Волноваський Амвросій (Скобіола) - в січні 2023 року позбавлений громадянства України.

26) Архієпископ Шумський Іов (Смакоуз), кінець 2022 року отримав підозру в «розпалюванні релігійної ворожнечі».

27) Архієпископ Арцизький Віктор (Биков), лютий 2023 позбавлений громадянства України.

28) Архієпископ Костянтинівський Паісій (Шинкарьов) - 2023 року проти Шинкарьова запроваджено санкції РНБО, згодом його було позбавлено громадянства України.

29) Єпископ Ладижинський Сергій (Аніцой), січень 2023 року позбавлений громадянства України.

30) Єпископ Ялтинський Нестор (Доненко) - грудень 2022 року позбавлений громадянства України.

31) Єпископ Бахчисарайський Каллінік (Чернишов) - 24 січня 2023 року доданий до санкційного списку України, підстави для накладення санкцій – підтримує дії та політику РФ, які підривають та загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України, а також її стабільності та безпеці.

32) Єпископ Вишневецький Спиридон (Романов), лютий 2023 року позбавлений громадянства України.

33) Єпископ Джанкойський Олексій (Овсянніков) - 24 січня 2023 року внесено до санкційного списку України.

34) Єпископ Коктебельський Агафон (Опанасенко), під санкіями РНБО за підтримку дій рф, що загрожують територіальній цілісності, суверенітету та безпеці України.

35) Єпископ Івано-Франківський Никита (Сторожук) - 1 травня 2020 року Сторожука додано до сайту «Миротворець».

Архієреї «на спокої»:

36) Митрополит Серафим (Залізницький) (колишній Івано-Франківський) - напередодні вторгнення перебрався на болота, і кафедра знаходилась більше півроку без очільника. За таке антиканонічне діяння його лише відправили на спокій, і він без заборони з боку УПЦ спокійно служить на болотах.

37) Митрополит Єлисей (Іванов) (колишній Ізюмський) - втік на болота, 24 січня 2023 року доданий до санкційного списку України, 2023 отримав підозру за виправдовування російської агресії

38) Митрополит Іосиф (Масленніков) - втік на болота, в січні 2023 року позбавлений громадянства України указом президента України за підтримку агресії проти України, в липні 2023 року СБУ повідомило йому про підозру у виправдовуванні збройної агресії росії проти України.

39) Єпископ «на спокої» Гедеон (Харон) - 18 лютого 2019 року депортований до США з позбавленням громадянства України. 20 березня 2023 року (лише!) його було звільнено за станом здоров’я з посад вікарія Київської Митрополії та намісника Різдва Пресвятої Богородиці Десятинного чоловічого монастиря Києва.

Канонічних питань до таких єпископів в керівництва УПЦ немає, чи все-таки будуть? Деякі з них заслужили «на спокій», чи ні?

З речами «на вихід»

Підсумовуючи, хочеться задати питання і самим на нього відповісти: чи можуть в УПЦ переписати історію і припинити просто брехати собі та оточуючим?

Відповідь: так. Для цього УПЦ потрібно оголосити про вихід з усіх органів управління РПЦ. І оскільки діючі єпископи УПЦ в окупації (а фактично єпископи РПЦ) ніяких заяв про вихід, скоріш за все, не писатимуть, то УПЦ доведеться слідом за виходом з РПЦ:

1) забороняти таких єпископів;

2) ліквідовувати єпархію (і тим визнавати територіальні завоювання рф) або перезасновувати єпархію з українським єпископом в екзилі.

Якщо УПЦ піде на відокремлення від РПЦ – це покаже жагу церкви до євангельської правди («Блаженні голодні та спраглі праведності, бо вони наситяться» – Мф. 5, 6).

Разом з тим має бути канонічне підґрунтя для відповідних рішень. Для того, щоб преосвященні єпископи УПЦ не лише могли відправляти священників в заборону за якими завгодно канонічними правилами, а і самі боялись попасти під заборону, потрібно розтлумачити сучасні канонічні казуси стосовно приведених нами єпископів УПЦ в світлі давніх церковних канонів. Деякі канонічні правила ми наведемо тут і цим закінчимо нашу статтю. Чекаємо нового церковного календаря УПЦ на 2025 рік та спробуємо його прокоментувати. Також очікуємо календаря РПЦ 2025, після чого проаналізуємо, що там відбулось нового та цікавого. Але це буде в нашій наступній публікації.

Сучасна УПЦ потрапила в канонічну пастку, з якої їй нелегко знайти вихід. Єдиним виходом бачиться звернення до арбітражу Вселенського патріарха Варфоломія, але перед цим потрібно з ним налагодити зв’язки, які були розірвані в угоду російській кон’юнктурі.

Додаток. Вибірка церковних канонів стосовно переміщень єпископів

Правила святих апостолів

Правило 14

Не дозволяється єпископові залишати свою єпархію та до іншої переходити, хоч би багато хто переконував його, хіба що коли буде якась поважна причина, що спонукає його це зробити, через що він словом благочестя міг би тамтешнім вірним принести більшу користь. Але це не повинно бути із власного розсуду, а за судженням багатьох єпископів і внаслідок твердого переконання.

(Ап. 33; І Вс. 15;; ІІІ Вс. 5; Трул. 20; Антіох. 13, 16, 18, 21; Сард. 1, 2, 17; Карф. 48).

Правило 34

Єпископам усякого народу слід знати першого у них, і визнавати його як главу, і нічого, що перевищує їхню владу не чинити без погодження з ним. Робити ж кожному тільки те, що стосується його єпархії і місць (селищ) що належать до неї. Але і перший нічого нехай не робить без погодження з усіма, бо так виявиться однодумність, і прославиться Бог через Господа у Святому Духові, Отець, і Син, і Святий Дух.

(I Вс. 4, 6, 7; II Вс. 2, 3; III Вс. 8; IV Вс. 28; Трул. 36, 39; Антіох. 9)

Правило 36

Якщо хтось, бувши рукоположеним на єпископа, не прийме свого служіння і не буде опікуватися народом, дорученим йому, нехай буде заборонений, доки не прийме вказаного. Так само і пресвітер та диякон. Якщо ж піде туди, і не буде прийнятий, але не з власної волі, а через злобу народу, то нехай залишиться єпископом. На кліриків же того міста накласти заборону за те, що не навчали такого непокірного народу.

(I Вс. 16; IV Вс. 29; Трул. 37; Анкир. 18; Антіох. 17, 18; Двокр. 17; Кирила Ол-го. 1, 2, 3).

Правило 74

Якщо єпископ людьми достойними довіри звинувачується у чомусь, обов’язково сам повинен бути покликаний єпископами; і якщо з’явиться і зізнається, або викритий буде, нехай визначиться єпитимія. Якщо ж бувши покликаним, не послухається, нехай буде покликаний вдруге через посланих до нього двох єпископів. Якщо ж і тоді не послухає, нехай буде покликаний втретє, через посланих до нього двох єпископів. Якщо ж і цього не поважаючи, знову не з’явиться, Собор на власний розсуд нехай прийме про нього рішення, аби не думав мати вигоду, уникаючи суду.

(Ап. 34, 37, 75; II Вс. 6; IV Вс. 9, 17, 19, 21; Трул. 8; Антіох. 14, 15, 20; Лаод. 40; Сард. 4; Карф. 8, 10, 11, 12, 15, 18, 19, 59, 104, 107, 128, 129, 130, 132; Двокр. 13; Феоф. Ол-го 9).

Правила IV Вселенського Собору

Правило 5

Про єпископів, чи кліриків, що з міста до міста переходять, вирішено, аби прийняті святими отцями правила і надалі залишалися незмінними у своїй силі.

(Ап. 14, 15; I Вс. 15, 16; IV Вс. 10, 20, 23; Трул. 17, 18; Антіох. 13, 21; Сард. 15, 16; Карф. 54, 90).

Правило 12

Дійшло до нас, що дехто, всупереч церковним постановам, звернувшись до властей, за допомогою прагматичних грамот, єдину область на дві розсікли, аби від цього в єдиній області бути двом митрополитам. Тому святий Собор визначив, щоби у майбутньому нічого подібного творити єпископ не насмілювався. Бо той що спокуситься на це, буде виключений зі свого ступеня. Місто ж, яке за царськими грамотами, вшановане найменування митрополії, єдиною тільки честю нехай задовільняється, так само як і єпископ, що управляє його церквою, зі збереженням власних прав істинної митрополії.

(Ап. 34; І Вс. 6, 7; II Вс. 2, 3; IIІ Вс. 8; IV Вс. 28; Трул. 36, 39).

Правило 20

Клірикам, призначеним до церкви, не дозволено, як ми уже постановили, влаштовуватися до церкви іншого міста, але повинні бути задоволені тією, в якій спершу удостоєні служіння, за винятком тільки тих, хто, втративши свою батьківщину, через необхідність перейшли до іншої церкви. Якщо ж якийсь єпископ, після визначення цього, прийме клірика, який належить іншому єпископу, то, за нашим рішенням, бути поза спілкуванням церковним, і тому, хто прийняв, і тому, кого прийнято, аж доки клірик, що перейшов, не повернеться до своєї церкви.

(Ап. 15; I Вс. 15, 16; IV Вс. 5, 10, 23; Трул. 17, 18; Антіох. 3; Сард. 15, 16; Карф. 54, 90).

Правило 80

Якщо хтось — єпископ, чи пресвітер, чи диякон, чи хто-небудь із зарахованих до кліру, чи мирянин, не маючи ніякої поважної причини або перешкоди, через які надовго був усуненим від своєї церкви, але, перебуваючи в місті, три неділі підряд протягом трьох тижнів, не прийде на молитовні церковні зібрання, то клірик нехай буде виключений з кліру, а мирянин нехай буде позбавлений церковного спілкування.

(Ап. 8, 9; Трул. 66; Антіох. 2; Сард. 11).

Правила 227-ми святих отців, прийняті на п’ято-шостому (Трульському) Вселенському Соборі у Константинополі (691-692 рр.)

Правило 80

Якщо хтось — єпископ, чи пресвітер, чи диякон, чи хто-небудь із зарахованих до кліру, чи мирянин, не маючи ніякої поважної причини або перешкоди, через які надовго був усуненим від своєї церкви, але, перебуваючи в місті, три неділі підряд протягом трьох тижнів, не прийде на молитовні церковні зібрання, то клірик нехай буде виключений з кліру, а мирянин нехай буде позбавлений церковного спілкування.

(Ап. 8, 9; Трул. 66; Антіох. 2; Сард. 11).

Правила Святого Помісного СобораАнтіохійського

Правило 3

Якщо якийсь пресвітер, чи диякон, чи взагалі хтось із священного чину, залишивши свою область, перейде до іншої, а потім повністю переселиться, спокусившись залишитися у тій області на довгий час, такому не священнодіяти, а особливо, коли власний його єпископ прикликає його і переконує повернутися на свою парафію, а він не підкоряється. Якщо ж і впертість виявить у безчинстві, то нехай повністю буде усунутий від священнослужіння, без можливості відновлення у попередньому чині. Якщо ж виключеного з цієї причини прийме інший єпископ, то і цей нехай підлягає єпітимії від спільного Собору, як порушник церковних постанов.

(Ап. 15, 16; І Вс. 15, 16; IV Вс. 5, 10, 20, 23; Трул. 17, 18; Сард. 15, 16; Карф. 54, 90).

Правило 9

У кожній області єпископам слід знати єпископа, який керує у митрополії та має опікування про всю область, оскільки до митрополії звідусіль стікаються усі, хто має якісь справи. Тому вирішено, щоб він і за честю переважав, і щоб інші єпископи нічого особливо важливого не робили без нього, за здавна прийнятим від отців наших правилом, крім того тільки, що стосується єпархії, яка належить кожному із них, і поселень, що знаходяться у її межах. Бо кожен єпископ має владу у своїй єпархії, і нехай керує нею, з пристойною кожному обережністю, і нехай має опікування про всю територію, що знаходиться у залежності від його міста, і нехай поставляє пресвітерів та дияконів, та нехай розглядає усі справи з розмірковуванням. А поза цим нехай не насмілюється творити щось без єпископа митрополії, а також і цей без згоди інших єпископів.

(Ап. 34; І Вс. 4, 6, 7; II Вс. 2, 3; III Вс. 8; IV Вс. 28; Трул. 36, 39).

Правило 13

Ніякий єпископ нехай не насмілюється з однієї єпархії до іншої переходити, ні поставляти будь-кого у церкві її для звершення священнослужіння, або з собою інших приводити, хіба що прибуде, будучи запрошеним грамотами митрополита і разом з ним єпископів, в область котрих приходить. Якщо ж, не будучи ніким запрошений, з порушенням встановленого порядку піде для рукопокладання когось та для влаштування церковних справ, не належних йому, то все зроблене ним нехай буде недійсним; а він, за безчинство своє і за безрозсудне починання, нехай понесе відповідне покарання, через термінове виключення зі свого чину святим собором.

(Ап. 14, 35; І Вс. 15; II Вс. 2; III Вс. 8; IV Вс. 5; Трул. 17; Анкир. 13; Антіох. 21, 22; Сард. 3, 15; Карф. 48, 54).

Правило 17

Якщо якийсь єпископ, прийнявши рукопокладання у єпископи, і будучи призначеним керувати людьми, не прийме служіння, і не згодиться піти у доручену йому церкву, такий нехай буде відлучений від спілкування церковного, аж доки, будучи примушуваним, не прийме служіння, чи поки не прийме про нього якогось рішення повний собор єпископів тієї области.

(Ап. 36; І Вс. 16; IV Вс. 29; Трул. 37; Анкир. 18; Антіох. 18; Двокр. 17; Кирила Ол-го 1, 2, 3).

Правило 18

Якщо хтось, поставлений у єпископи, не піде до того місця, в яке був поставлений, не зі своєї провини, але через неприйняття його народом, або з іншої якоїсь причини, що від нього не залежить, такий нехай бере участь у честі та служінні єпископському, але тільки нехай зовсім не втручається у справи церкви, де перебуває, і нехай очікує, що вирішить про нього повний Собор тієї области, після представлення до нього справи.

(Ап. 36; І Вс. 16; IV Вс. 29; Трул. 37; Анкир. 18; Антіох. 17; Двокр. 17; Кирила Ол-го 1, 2, 3).

Правило 21

Єпископ від однієї області нехай не переходить до іншої, ні через самовільне вторгнення, ні через насильство від народу, ні з примусу від єпископів; але нехай перебуває у церкві, котру прийняв від Бога як свій жереб від початку, і нехай не переходить з неї, за висловленим уже раніше про це визначенням.

(Ап. 14; І Вс. 15; IV Вс. 5; Трул. 20; Антіох. 16; Сард. 1, 2, 17; Карф. 48).

Правила Святого Сардикійського Помісного Собора

Правило 11

Єпископ, коли з одного міста переходить в інше місто, або з однієї области в іншу, заради марнославства дбаючи про власну похвалу або про звершення богослужіння із більшою важністю, й хоче пробути там якомога довший час, тоді як єпископ того міста не вправний у вченні, то нехай не зневажає його, і не проповідує часто, намагаючись посоромити та принизити лице місцевого єпископа. Бо цей привід зазвичай призводить до збентеження, і такою хитрістю єпископ намагається чужий престіл собі призаручити й привласнити, без коливання залишаючи доручену йому церкву та переходячи до іншої. Отже необхідно на це визначити певний час: оскільки і не приймати єпископа, здалося б справою не людинолюбною і жорстокою. При цьому згадайте, що в попередні часи отці наші визначили: якщо хтось мирянин, перебуваючи у місті, в три недільні дні, протягом трьох седмиць, не прийде на зібрання, нехай буде позбавлений спілкування церковного. Отже, якщо це постановлено про мирян, то не слід, не пристойно, і не корисно єпископу, який не має ніякої нагальної потреби або важливої справи, залишати свою церкву на більш тривалий час, і засмучувати довірений йому народ. Всі єпископи сказали: і ця думка є правильною.

(Ап. 8, 9, 14, 15, 33, 35; І Вс. 8, 15; IV Вс. 5; Трул. 20, 66, 80; Антіох. 2, 13, 16, 18, 21; Сард. 1, 2, 3, 12, 17; Карф. 48, 71; Двокр. 16).

Правила Святого Помісного Собору Карфагенського

Правило 19 (28)

Якщо ж хтось із єпископів буде підданий звинуваченню, то обвинувач нехай представить справу першому в області, до якої належить звинувачуваний, і нехай не буде звинувачуваний позбавлений спілкування, хіба що, коли бувши прикликаним до відповіді грамотою, не з’явиться на суд обраних судити його у призначений час, тобто, протягом місяця від того дня, в який, за свідченням, отримана ним грамота. Якщо ж представить істинні й поважні причини, котрі завадили йому з’явитися для відповіді проти того, у чому його звинувачують, то без перешкод нехай має право на виправдання протягом другого місяця; але, після того, як мине другий місяць, нехай не буде у спілкуванні, доки не очистить себе доказами у справі. Якщо ж і перед повним Собором того року з’явитися не захоче, щоб, в усякому разі там справа його остаточно була вирішена, то має бути судимим як такий, що виніс вирок сам проти себе. У той час, у який він залишається поза спілкуванням, нехай не прилучається ні у своїй церкві, ні в усій області. Навпроти того, обвинувачеві його, якщо нікуди не відлучався у дні розгляду його справи, зовсім не забороняється спілкування. Але якщо відійде та сховається, то єпископ нехай буде повернений до спілкування, а сам донощик нехай відлучиться від спілкування, втім так, щоб у нього не була відібрана свобода підтвердити звинувачення, якщо зможе довести, що не постав на суді не через небажання, а через неможливість. Втім, зрозуміло, що коли під час руху справи у суді єпископів, зганьблене буде ім’я донощика, то не слід приймати від нього обвинувачення, хіба що тільки він побажає розгляду своєї власної, а не церковної справи.

(Ап. 34, 37, 74; II Вс. 6; IV Вс. 9, 17, 19, 21; Трул. 8; Антіох. 14, 15, 20; Лаод. 40; Сард. 4; Карф. 8, 10, 11, 12, 15, 18, 59, 104, 107, 128, 129, 130, 132; Двокр. 13; Феофіла Ол-го. 9).

Правило 23 (32)

Єпископи не інакше нехай відходять за море (тобто, з Африки до Італії та в Рим) як з дозволу свого у кожній області єпископа першого престолу, тобто, взявши переважно від самого першого єпископа так звану відпускну грамоту, або схвалення.

(Ап. 33; IV Вс. 13; Антиох. 11; Карф. 28, 89, 105).

Правило 54 (65)

Ніякий єпископ нехай не привласнює собі чужого клірика, без погодження з попереднім його єпископом.

(Ап. 15, 35; I Вс. 15, 16; IV Вс. 5, 10, 20, 23; Трул. 17, 18; Антіох. 3; Сард. 15, 16; Карф. 50, 90).

Правило 56 (67)

Для кожного єпископа відповідне охоронене постановами, щоб від певного складу парафій, жодне місце не було відірване, і не отримувало особливого єпископа, хіба що за згодою того, хто має владу над ним. Якщо ж цей допустить, щоб певний округ отримав власного єпископа, то поставлений на це місце нехай не простягає своєї влади на інші округи; бо цей один, бувши відділений від складу багатьох, удостоєний був мати честь окремого єпископства.

(Ап. 31, 34; I Вс. 8; II Вс. 6; III Вс. 3, 8; IV Вс. 17, 18; Трул. 25, 31, 34, 38; Анкир. 13; Неокес. 14; Антіох. 5, 8, 10; Лаод. 57; Сард. 6, 14; Карф. 10, 11, 53, 98; Двокр. 13, 14, 15).

Правило 71 (82)

Розмірковано за благо, нехай не буде дозволено ніякому єпископу залишати головне місце своєї кафедри, і відходити до якої-небудь церкви іншої, що знаходиться у його єпархії, або більше приділяти часу власним справам, і залишати опікування та старанність щодо свого престолу.

(Ап. 58; IV Вс. 25; Трул. 19; Сард. 11, 12; Лаод. 19; Карф. 121, 123; Двокр. 16).

Правило 74 (85)

Також визначено, нехай не буде дозволено ніякому єпископу, що тимчасово керує, утримувати за собою престіл, який йому доручено, як тимчасово керуючому, з причини розбіжностей і суперечок у народі, але нехай намагається він протягом року обрати їм єпископа. Якщо ж знехтує це, то після закінчення року нехай буде обрано іншого, тимчасово керуючого.

(Ап. 36; IV Вс. 25; Трул. 35).

Правило 120 (134)

Постановлено і це: якщо якісь єпископи, не через суд інших єпископів, вимагають громади, котрі вважають належними до свого престолу, але простягають свою владу на людей, підпорядкованих іншому єпископу, бажають вони чи не бажають: такі нехай будуть покарані втратою своєї справи. Тобто, якщо хтось учинив це, і якщо між єпископами справа не закінчилася згодою, але ще мають про неї суперечку, то нехай позбудеться спірного міста той, про кого доведено буде, що, залишивши церковних суддів, учинив вторгнення. І нехай не обманює себе хто-небудь тим, що від першого єпископа має грамоту про прийняття того міста у своє підпорядкування: та хоч би мав грамоту, хоч би не мав, нехай вступить у спілкування з єпископом, котрий має це місто у підпорядкувані, й від нього нехай отримає грамоту, щоби зрозуміло було, що мирно утримує за собою церкву, йому належну. Якщо ж і той висловить якісь претензії, то і це нехай буде вирішено єпископами — суддями, котрих або перший їм призначить, або самі за згодою оберуть із сусідніх єпископів.

(I Вс. 6; IV Вс. 9, 17; Трул. 25).

Читайте також
Релігієзнавство-дайджест Посттридентський реформатор: у Римі відбулася міжнародна наукова конференція про митрополита Йосифа Велямина Рутського
27 жовтня, 08:46