Якщо ти дивишся в обличчя смерті і вже більше нічого не можеш зробити — здайся на волю свого Творця, як навчав св. Василій Великий. Бо Творець, який дав Тобі життя, є його паном та господарем і Він про тебе подбає. Були такі моменти, коли я казав: Господи, я здаюся на Твою волю! Про це розповів Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у розмові з ведучим Вадимом Карп’яком у прямому ефірі Радіо Культура 14 червня 2024 року.
Ромова велася в контексті виходу книжки щоденних звернень Предстоятеля УГКЦ «Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!», повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
Глава УГКЦ поділився, звідки брав оптимізм, який помітний у відеозверненнях, особливо в перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Він розповів, що в час найбільшої розпуки й безнадійності відчував своїм обов’язком бути проповідником християнської надії.
«Першого дня цієї війни, коли я скерував текст, який зачитувався у всіх наших храмах, уже тоді я говорив, що Україна переможе. Але ця перемога буде перемогою Божої сили над людською ницістю. Досвід світових війн ХХ століття показує, що всі ті, хто розв’язував світові війни, їх і програвав. Ця віра, оптимізм випливає з нашої віри у Бога», — зазначив Глава УГКЦ.
«Були такі моменти, коли я казав: Господи, я здаюся на Твою волю», — наголосив Блаженніший Святослав.
Предстоятель пояснив, що в цих словах не йдеться про те, щоби просто здатися. Тут мовиться про особисте довір’я людини до свого Бога.
«У Твоєму милосерді я бачу своє майбутнє. Емоції оптимізму бралися з цього стосунку. Ми здалися на милість Богу, очевидно, що ми не хотіли здаватися на милість окупанта. Це було глибоке довір’я до мого Бога, Творця і Спасителя, яке мені давало можливість думати, діяти, шукати орієнтирів. Серед темряви це світло животіло. Я лише хотів це світло роздмухувати і проектувати у своїх зверненнях», — сказав Глава Церкви.
Відповідаючи на запитання ведучого про те, яка роль священиків у війні, окрім очевидного — місії капелана, Предстоятель УГКЦ сказав:
«Священик дає надію. Слово надії важливіше за харчі і одяг. Слово, яке виставляє орієнтири, допомагає віднайти сенс боротьби, зміст болю і страждання. Воно є важливіше за хліб і одяг під час війни. Очевидно, що все решта ми теж робили. Але слово надії — це щось, що мене навіть заохотило продовжувати ці щоденні звернення».