Патріархат для УГКЦ - не лише титул, а передусім спосіб існування, — Блаженніший Святослав

Нещодавно прозвучала інформація, що Папа Франциск готує для Української Греко-Католицької Церкви сюрприз. Понтифік хоче зустрітися з керівництвом УГКЦ, щоби обговорити низку тем церковного і суспільного життя. На думку Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава (Шевчука), з яким РІСУ мала можливість поспілкуватися, така зустріч є дійсно дуже важливою.

— Папа Франциск запрошує архиєреїв Української Греко-Католицької Церкви на зустріч. Які питання будете обговорювати на ній?

— Методологія зустрічі – це праця структур Апостольської Столиці для того, щоб опрацьовувати позицію стосовно до певних обставин, ситуацій. Для мене надзвичайно важливо, що тепер Римський Престіл працює над своєю позицією щодо України і нас запрошено брати в цьому участь. Адже ми колись констатували, що про нас говорять без нас.

І для нас є теж очевидно, що певні експертні кола Апостольської Столиці розуміють, що ключем до розуміння ситуації в Україні є саме УГКЦ. Тому ми намагатимемося обговорити увесь блок питань, який стосується суспільно-політичної та гуманітарної ситуації України і співпраці з іншими Церквами та релігійними організаціями.

Очевидно, що ми будемо говорити про нашу Церкву в глобальному масштабі, тому що також на зустріч запрошені усі наші митрополити не тільки з України, а й з Бразилії, Канади, США, Польщі... Тому це буде нагода поговорити про нашу Церкву в світі.

Ми теж хочемо представити Папі, як виглядає наша Церква, які є наші потреби, а також які саме душпастирські виклики зараз перед нами стоять. Я вважаю, що такого типу експертна зустріч ще не відбувалася. Оскільки є така нова методологія, такий формат праці та спілкування, я сподіваюся, що будуть гарні та нові плоди.

— Багато хто зараз говорять про питання надання патріархату для УГКЦ, про беатифікацію митрополита Андрея Шептицького та інші не менш важливі аспекти. Чи будуть розглядатися такі питання?

— Безумовно, ми будемо говорити без табу. Ми отримали сюрприз, тобто спілкування на найвищому рівні. Це буде щира розмова про всі важливі питання. Раніше я просив Святішого Отця, щоб з його боку ми отримали сигнал підтримки нашій Церкві, зокрема інституційної.

Загалом ми себе відчуваємо абсолютно впевнено у стосунках з Папою. Проте ми хочемо, щоб ми не тільки комунікували в звичайний спосіб, але мали можливість послухати всіх. Є ширша мережа комунікації, бо чимало владик самі зможуть промовити до очільників римських структур.

— Ви знаєте, що має відбутися зустріч Папи Франциска з очільником Російської Федерації Володимиром Путіним. Люди міркують, чи під час їхньої зустрічі буде обговорюватися українське питання. Як вважаєте, що Папа може допомогти у вирішенні цієї проблеми?

— Це не вперше, коли Святіший Отець зустрічається з президентом Росії і говорить про Україну. Наскільки я пригадую, то це є їхня третя зустріч. Минулого разу одна із точок розмов була якраз про Україну і тоді Папа наполягав на тому, щоб Росія зробила все для того, аби зупинити агресію проти України (тоді йшлося про Мінські домовленості). Що цього разу буде обговорюватися – побачимо.

— На якому етапі триває беатифікація митрополита Андрея Шептицького? Ми вже наближаємося до завершення?

— Я сподіваюся, що так. Цей процес має кілька етапів. Перший етап — найважливіший і найтяжчий, бо це був історичний процес. Спочатку потрібно було зібрати і опрацювати всі документи, відповісти на всі закиди, які робилися в сторону митрополита Андрея Шептицького. Цей процес уже закінчений. Ба більше, кілька років тому виданий окремий документ щодо проголошення героїчних чеснот митрополита. Тому він отримав окремий титул у процесі беатифікації — вже не «слуга Божий», але «праведний».

Тепер досліджується чудо і чудесне уздоровлення, яке сталося за молитвами до митрополита Андрея Шептицького. Коли експертна оцінка відповідно до всіх вимог буде зроблена, тоді буде наступний етап. Сподіваємося, що тоді буде беатифікація.

— Зараз все частіше кажуть, що УГКЦ потрібен патріархат, особливо на тлі надання ПЦУ томоса. Чи насправді патріархат настільки важливий для Церкви? І чи можна сподіватися, що він буде скоро?

— Для нас патріархат — це не є лише якийсь титул чи звання, а передусім спосіб існування. Нещодавно ми мали інтронізацію нового митрополита для США. Він був обраний на Синоді Єпископів УГКЦ і саме цей вибір благословив Папа. Глава Церкви приїхав його ввести в уряд, відповідно до Кодексу Канонів Східних Церков, та показати, що ми функціонуємо як патріарша Церква.

Наш спосіб впорядковувати душпастирське життя відповідає способу існування саме патріарших структур. І ми самі вчимося так жити. Наприклад, багато людей в США не розуміють, що їхній єпископат і митрополит належать до Церкви, центр якої є в Києві.

Очевидно, що ми є в сопричасті з Апостольською Столицею, але центр глобальної єдності нашої Церкви відбувається через Предстоятеля. Тому наші єпископи з усього світу відповідають не лише за свою єпархію, але за всю нашу Церкву в усьому світі.

Тобто, коли потрібно обрати нового єпископа для Австралії, то наші єпископи з усього світу шукають найкращого кандидата і голосують за цей вибір. Тож це є спосіб існування як патріаршої Церкви.

Ба більше, саме Глава нашої Церкви освячує кожного року миро для всієї Церкви. Ми не беремо миро з Ватикану чи будь-де. Глава Церкви освячує миро у Києві, а потім воно розходиться по світу. І всіх дітей, яких хрестять в будь-якій частині світу, помазують миром, яке було посвячене в Патріаршому соборі Воскресіння Христового в  Києві.

Так не було завжди, бо були різні обставини, однак це є частина нашого партикулярного права.

Тому ми кажемо, що патріархат будується, бо він не дається, а його визнають. З нашого боку ми робимо все для того, щоб функціонувати як патріарша Церква. А питання визнання (не створення чи проголошення) — це є питання, яке належить до рішення Вселенського Архиєрея, і ми поважаємо свободу його рішення.

— Але чи Ви будете його просити про це? Чи Ви чекаєте?

— Ми просимо його про це на кожній зустрічі, зокрема, коли говоримо про те, як ми сьогодні живемо.

— А чи немає претензій від Риму щодо вживання в деяких документах і під час Літургії титулу патріарха?

— Це вже наша традиція, бо народ має право на це — молитися за патріарха. І цього права ніхто в нього не може забрати. Крім того, такого типу термінологія відповідає нашій славній церковнослов’янській традиції, бо термінологія верховного архиєпископства походить з грецького світу і вона до кінця не відповідає нашим реаліям.

Наприклад, глава Елладської Православної Церкви має титул архиєпископа, але він є главою Церкви і керує цілою низкою митрополитів.

А в нас титул архиєпископа, у нашому розумінні, є трішки нижчим митрополита, який очолює цілу церковну провінцію. Тому люди так моляться, бо так розуміють, ким є їх Глава, тож цього їм не можна заборонити.

— Ви мали нещодавно зустріч з президентом України Володимиром Зеленським. Які Ваші враження?

—  Ми будемо робити все для того, щоб і далі виконувати ту роль, яку виконує наша Церква як лідер громадської думки. Як Церква, яка впродовж своєї історії завжди була державницькою, тобто підтримувала і розуміла державотворчі процеси, які відбувалися. Бо це право кожного народу — мати свою державу, яка би забезпечила йому вільний, повнокровний розвиток — без того, щоб цей народ був чужинцем у чужих державах.

Очевидно, що ми далі будемо продовжувати це робити. Ми не знаємо до кінця як буде діяти новий президент, бо ми його, як політика, не знаємо. Ми будемо спостерігати і пізнавати за тими кроками і діями, які він буде робити.

Звісно, все те, що буде добрим для утвердження української держави, те буде добрим для зміцнення її суверенітету, а також для європейського вектора розвитку, який ще обрав князь Володимир у нашому хрещенні, ми будемо підтримувати і співпрацювати. Ми конструктивно налаштовані. Сподіваємося, що новий президент так само буде відчувати ті найглибші сподівання, які народ йому висловив, виявляючи йому довір’я, і таким чином не підведе.

— Незабаром відбудуться парламентські вибори. Ви як один з моральних лідерів нації, що можете порадити нашим громадянам? Чим би вони мали керуватися?

— Раніше ще в контексті президентських виборів наша Церква і Синод Єпископів УГКЦ затвердив, опублікував пам’ятку виборця і пам’ятку християнського політика. Саме ці постулати висвітлюють ключові моменти соціального вчення Католицької Церкви.

Безперечно, що та держава чи політична сила, яка не базується на Божому законі, природному праві, вона не може бути підтримана християнами. Це головний меседж, який ми хочемо послати і до наших виборців, і до тих, хто буде кандидатом на парламентських виборах.

— Ви як громадянин, чим будете керуватися щодо голосування?

— Передусім я відчуваю свою відповідальність за державу. Тому ми говоримо, що треба голосувати відповідально. Часом мені є прикро, що наші люди абсолютно не аналізують того, що пропонують ті чи інші політики. Вони голосують за того, хто абсолютно нічого не пропонує, можливо, через те, що гарно до них говорить. Потрібно дуже серйозно аналізувати, якого типу політичну силу ви обираєте, бо кожна політична сила подібна до певного потягу, який їде в певному напрямку. Адже коли ми на вокзалі, то ми дивимося на розклад руху різних поїздів, дізнаємося, куди потяг їде, куди він нас привезе, зокрема, через які саме станції.

Необхідно знати, куди наші парламентарі хочуть нас привести, яка кінцева мета тієї чи іншої політичної сили, в яку ми хочемо влитися чи підтримати на наших виборах. Адже якщо ми будемо до цього ставитися безвідповідально, то отримуємо безвідповідальну владу.

Тоді хто буде нарікати, відповідати за це? Очевидно, що ми. Тому якщо ми серйозно не будемо ставитися до виборів, то отримаємо несерйозну владу і не таку, яку би ми хотіли.

— Що потрібно для того, щоб закінчилася війна?

— Про війну ми багато говоримо. Без сумніву, війна не може закінчитися миром за всяку ціну. Ми вже багато заплатили за нашу свободу, за право бути собою. Якщо мир означає все втратити, то це не буде мир, це буде капітуляція. Тому мир абсолютно неможливий без справедливості. Ми говоримо саме про справедливий мир, зокрема задля тих, кого позбавили життя, хто є невинною жертвою, хто втратив на фронті своїх дітей... Мир повинен базуватися на шануванні болю іншої людини. Без такого миру, який базований на правді, яка є джерелом справедливості, ми не можемо говорити про якесь закінчення війни. Я думаю, що всім це треба усвідомити. Якщо тепер під словом «мир» розуміють за будь-яку ціну — погодження на умови агресора — тоді ми фальшивимо саме поняття миру як такого.

Розмовляв Тарас Антошевський