У 2014 році, напередодні дня особливої пастирської турботи про в'язнів, який традиційно відзначається в Неділю блудного сина, блаженного священномученика Василя Величковського урочисто проголосять покровителем пенітенціарного капеланства УГКЦ.
Про це Департаменту інформації УГКЦ розповів отець Костянтин Пантелей, відповідальний в Церкві за пенітенціарне душпастирство.
«Маємо право стверджувати, що кожен священик, який перейшов через Гулаг, може бути таким покровителем. Але постать блаженного Василя Величковського привабила нас тим, що ми знаємо про його священиче служіння для в'язнів в умовах Гулагу. Причому він служив не тільки для вірних УГКЦ, а й для всіх в'язнів. Не таємниця, що для Василя Величковського було винесено вирок смерті й він перебував у камері смертників, з якої щодня когось розстрілювали. Він сам був одним зі смертників, яких мали незабаром убити. Це просто випадковість, що влада чомусь замінила йому смертний вирок на ув'язнення. Потім у каменоломнях, відбуваючи покарання, він разом з іншими ув'язненими створив в одній з галерей богослужбову каплицю. І відправляв там Літургії. Блаженний скеровував свою проповідь до людей, які не лише не були греко-католиками, а й не вважали себе віруючими. І це причина, чому ми зупинилися на його особі, на його біографії. Вона є для нас певним зразком душпастирства для всіх категорій в'язнів. Адже ми не зосереджуємося тільки на вірних УГКЦ, ми проповідуємо, допомагаємо і служимо всім потребуючим, незалежно від того, чи це люди віруючі, - всім людям у потребі, які опинилися у в'язниці», - розповів капелан.
Отець Костянтин пояснює, що такий покровитель потрібен, бо в ньому, передусім, мають потребу самі душпастирі. «Душпастирство потребує такого свідка, який вже перед Богом за нього заступається. Проголошуючи своїм опікуном тут, на землі, святого, який перебуває вже в небі, ми просимо його в особливий спосіб узяти нас під покровительство. Це не означає, що ми його призначили. Ми для себе просимо, щоб таке проголошення урочисто звершити, але через такого роду проголошення відбувається також особливе молитовне звернення, в якому ми визнаємо, що потребуємо підтримки не тільки на землі, а й перед Господом, такого особливого заступництва і такого провідництва», - зазначив священик.
За його словами, таке проголошення є свідченням нашої віри у вічне життя, у те, що в цій земній мандрівці ми користуємось Божою порадою, але також і певним провідництвом і заступництвом Божої Матері, святих апостолів, які ведені Святим Духом. І в певних справах, наша Церква може мати такого провідника, до якого ми звертаємося, просячи, аби не зачахло і не припинилося це служіння, щоб воно мало постійну підтримку, пораду й провід не лише земного характеру, а й небесного.
Отець Костянтин переконує, що проголошення покровителя це подія не тільки вербального характеру, а й духовного значення.
Він сподівається, що на його запрошення взяти участь у проголошенні, яке відбудеться в Києві, відгукнуться представники інших Церков, які служать у тюрмах і з якими греко-католицькі капелани співслужать.
Нагадаємо, Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви у серпні 2013 року, що відбувся у Києві, постановив проголосити блаженного священномученика Василя Величковського покровителем пенітенціарного капеланства УГКЦ.
Довідка: Блаженний Василь Величковський прибув до Канади в червні 1972 року, після того як був висланий з території Радянського Союзу в січні того ж року. Він був двічі ув’язнений радянським режимом: уперше – 1945 року, коли після довгих годин допитів та тортур був засуджений за «антирадянську пропаганду» до кари смерті, яка згодом була замінена на 10 років таборів суворого режиму; удруге – вже як єпископ і очільник переслідуваної Церкви в Україні. Сталося це в січні 1969 року, шість років після того, як Патріарх Йосиф висвятив його на єпископа в одному з московських готелів безпосередньо перед своїм відбуттям до Рима.
Під час другого ув’язнення, яке проходило в місті Комунарську (Східна Україна), блаженний Василь Величковський зазнав великих фізичних і психічних тортур. Є свідчення, що він став об’єктом медичних експериментів, внаслідок чого його здоров’я було повністю зруйноване.
Після визволення з радянських концтаборів блаженний Василь прожив трохи більше як один рік і помер 30 червня 1973 року у Вінніпезі.
Після того як блаженний Папа Іван Павло ІІ під час свого пастирського візиту до України 2001 року беатифікував Василя Величковського разом з іншими ісповідниками віри УГКЦ, його чесні мощі влітку 2002 року було ексгумовано. Саме тоді виявилося, що вони залишилися нетлінними. Їх було урочисто перенесено з цвинтаря до храму Святого Йосифа, де відтоді діє музей блаженного. А каплиця з мощами Василя Величковського стала місцем паломництва багатьох людей – не тільки християн різних конфесій, а й представників інших релігій: юдеїв, мусульман.