10 липня (23 липня за новим стилем) Східні Церкви, які дотримуються Юліанського календаря, святкують переставлення св. Антонія Печерського. Його прийнято вважати засновником Києво-Печерської Лаври та одним з зачинателів монашества на Русі.
Відомостей про Антонія збереглося мало. Народився він наприкінці X або початку XI століття в місті Любеч, що зараз є частиною Чернігівської області. Тогочасний Любеч був місцем перепочинку купців на торгівельному шляху з варяг у греки. Вірогідно, що Антоній, вирушивши у подорож разом з купцями, опинився спочатку в Константинополі, а пізніше й на горі Атос. Життя на Атосі настільки вразило Антонія, що він вирішив залишитись в одному з монастирів Святої Гори. "Повість врем'яних літ" повідомляє, що після постригу та навчання уставів монашого життя, ігумен наказав Антонію вирушати назад на Русь і принести на неї благословення Святої Гори, зробивши ченцями багатьох людей.
Корячись ігуменському наказу, Антоній повертається на Русь та, обійшовши монастирі Києва, розуміє, що ніде він не бачить того життя, якого прагне. Тому відходить в ліси поблизу міста і оселяється в закинутій печері.
За деякий час про Антонія і його аскетичне життя стало відомо в околицях і люди почали не лише допомагати Антонію, але й з’явились бажаючі приєднатись до нього. Після того, як зібралась довкола Антонія братія, серед якої були і священики, вони заснували поблизу печери церкву.
Декілька разів Антоній був змушений покидати Київські печери через конфлікти з світською владою. Так, через нелюбов князя Ізяслава, Антоній на деякий час переселився з Києва до Чернігова і там продовжував аскетичне життя, викопавши печеру в Болдиних Горах.
З житія Теодосія, молодшого сподвижника святого Антонія, дізнаємось, що однією з причин конфліктів з світською владою була практика святого Антонія приймати до монастиря та постригати тих, хто цього бажає, не залежно від їх статусу. До прикладу, боярин Йоан намагався розігнати монастир після того, як Антоній наказав постригти у велику схиму сина боярина, який був вже одружений.
Коли монастир розрісся, Антоній переселився в дальню печеру, адже бажав вести життя в далині від сварок та розмов. За ігумена для братії він наставляє сина боярина Йоана, який прийняв ім’я Варлаам.
Невдовзі ж князь Ізяслав засновує Димитріївський монастир, який мав би скласти конкуренцію Печерському, і наказує Варлааму перейти туди на ігуменство (на місці Димитрієвського монастиря стоїть сьогодні Михайлівський Золотоверхий собор).
Після згоди Варлаама на ігуменство в новому монастирі братія печерного знову звертається до Антонія, і він настановляє в ігумени іншого свого учня – Теодосія. Саме Теодосій подбає про правила спільнотного життя в Києво-Печерському монастирі, взявши за зразок не Святу гору Атос, а константинопільский монастир Успіння Пресвятої Богородиці.
Преподобний Антоній же прожив залишок свого життя в затворі. В богослужебних текстах Антоній описується як виноградна лоза, яка проросла на горі Атос. Ця лоза, пересаджена на київську землю, принесла багатий плід, яким є Києво-Печерський монастир.
##DONATE_TEXT_BLOCK##