Захистімо сьогодні наші серця. Не силою чи славою, а тишею і миром. Не своїми зусиллями чи подвигами, а відкритістю на Божу любов.
Слово до учасників онлайн-конференції "Перетворюючи Нещастя в Єдність, Гідність і Зцілення", яку організували Ліга Українських Католиків та Матері в Молитві в США
Слава Ісусу Христу!
Дорогі Сестри і Брати,
Як добре бути разом, хоч і на відстані.
Зі спокою власного дому бажаю Вам миру і спокою у Ваших домівках. Щоб ми були вдома, в тиші, в увазі до тихої Божої присутності серед нас.
Господь запрошує нас, щоб ми були у Нього вдома, в домі Отця. Серед усієї теперішньої метушні запрошую Вас сьогодні відключити телефон, вимкнути телевізор, відійти від комп’ютера і дозволити Богові промовити до нас. Якщо можете, запаліть свічку і сядьте перед іконою, прочитайте псалом, повторюйте Ісусову молитву або моліться на вервиці.
Слухаючи сьогоднішні науки, дозвольте собі побути у спокої. Пандемія, переживання за працю та забезпечення життя і стола для родини, турбота про Україну, де ворог точить нас війною, переживання за друзів, сум і жаль за втратами — усе це є частиною не лише атмосфери, що нас оточує, але й нашого внутрішнього життя. Дозвольмо, щоб Господь став поруч, щоб хоч трохи простору в душі і в серці, в думках і почуттях, зайняв Податель життя. Той, який зцілює, який робить нас єдиними, гідними і зціленими.
Моя родина пережила багато травм. Мій дідусь (мамин батько), який народився 1898 року, у 60-тих і 70-тих роках розказував мені малому про Першу світову війну (він був на італійському фронті в австро-угорській армії в угорському гарматному батальйоні). У Другій світовій війні він втратив дружину — мою бабусю, яка померла у віці 44 років, і найстаршу доньку, яка віддала своє життя за волю України в УПА. Він пережив переслідування від НКВД у час першої радянської окупації, був змушений тікати. У 1944 році тікав знову, вимушено емігрував на захід і ніколи більше не вернувся в Україну. Чотири роки скитальщини в Австрії, голод. У віці 52 років від приїхав починати нове життя в Америці — без знання мови, без місця проживання. Але я пам’ятаю як він, вже маючи 100 років, зберігав мир і добрий гумор.
Втрат було багато. Таких втрат у себе, серед своїх, у своєму роді має чимало кожен українець, бо наші травми багатопоколіннєві — одна геноцидальна хвиля за іншою, одна біда клином вибивала наступну.
Мій дідусь Михайло зберіг мир: він вірив у Бога, молився, жартував. Коли ми дозволяємо Богові перебувати у нас, ми можемо бути з Ним. Це ціль сьогоднішнього дня — трохи заспокоїтися, чути Бога, відкритися на Його благодать, благословення, щедрість Його дарів, на новину, що з Тобою, зі мною, з нами є Господь.
У Бозі ми вдома. У Бозі зупиняється час. Бачите годинник стоїть. У Бозі ми вступаємо у вічність.
Цей день молитви потрібен, бо ми потребуємо зцілення. У світі, де стільки неспокою — здається зараз одночасно ведеться 26 воєн — стільки біди, голоду, несправедливості, могутні і маєтні давлять і використовують маргіналізованих. Тебе чи багатьох судять, що ви не такі: не така мова, шкіра, конфесія.
Захистімо сьогодні наші серця. Не силою чи славою, а тишею і миром. Не своїми зусиллями чи подвигами, а відкритістю на Божу любов.
Господь називає нас своїми возлюбленими синами і возлюбленими доньками, яких Він уподобав, які запрошені до Його дому. Ми сьогодні маємо нагоду відновити у наших душах відчуття прийнятості і бажаності. Властиво, не ми його відновлюємо, а Дух Святий відновлює його у нас.
Відкриймося на Духа! Послухаймо! Перерахуймо благодаті!
Нехай мир Божої присутності буде з нами у цей день протягом наших духовних вправ. Нехай вдячність за цей мир наповнює наші серця і триває по всі дні життя.
+Борис