Героя наступної історії суцільно негативним назвати важко, адже він прислужився Львову багатьма корисними справами. Тим не менше, сталось так, що і він потрапив до списку “неблагонадійних”.
Заслужених та недоторканих не існує і не повинно бути! Про це знали давні греки, які через практику остракізму могли позбавити громадянства міста та вигнати геть видатних в минулому діячів, знали про це і жителі давнього Львова, які вказували на двері навіть найбагатшим міщанам, щедрим меценатам і фундаторам. Подібна практика є крайнє необхідною – в суспільстві повинні бути механізми критики та рефлексії, які будуть позбавляти його нечистот на кшталт лораків, потапів і поваліїв. Героя наступної історії суцільно негативним назвати важко, адже він прислужився Львову багатьма корисними справами. Тим не менше, сталось так, що і він потрапив до списку “неблагонадійних”.
Знатний і багатий патрицій Мартін Кампіан, якого було вигнано зі Львова. Фото з http://photo-lviv.in.ua
За своє життя Андрію Скульському (Скольському) вдалося досягнути досить багато як для однієї людини. Він надрукував цілий ряд книг, писав і видавав авторські твори та відносно багато подорожував. Андрій Скольський, який імовірно є корінним львів’янином, досить плідно попрацював на благо рідного міста, прославляючи його своїми виданнями, але наприкінці життя усі його зусилля було нівельовано, вони виявились забутими, адже коли стріляють гармати, музи мовчать.
Господар Матей Басараб з сином та дружиною. Фото з https://uk.wikipedia.org
Андрій Скольський народився наприкінці XVI століття, імовірно саме у Львові. Він навчався у школі Львівського Успенського братства, а після закінчення навчання зайнявся книгодрукуванням. На початках з власною друкарнею мандрував по Молдавії, але чужий хліб, видно, не дуже смакував і у 1628 році він повернувся до Львова. Якийсь час працював у друкарні львівського братства (1630 – 1633 роки), після чого знову подався в мандри. Період від 1635 до 1637 Андрій Скольський провів на Волощині, працюючи у друкарні її господаря Матея Басараба. По тому знову був Львів і співпраця з видатним і знаним львівським друкарем Михайлом Сльозкою.
Успенська церква у Львові. До комплексу в минулому входила і друкарня. Фото з http://ua.igotoworld.com
У 1643 – 1646 роках Скольський продовжив працю у друкарні, яка належала львівському єпископу Арсенію (Желиборському). Андрію Скольському випала честь навіть бути її керівником. Але і на цій посаді наш непосидющий герой довго не всидів і перебрався до Унева. Друкував книги там, а тоді ще якийсь час ніби навіть в Києві. Біля 1647 року він володів власною друкарнею, де видав “Азбуку…”, тобто буквар. На той час мав зіпсовані відносини з представниками львівського братства, властиво його верхівкою. Під впливом цього, був змушений припинити видавничу діяльність, хоч остаточно від неї і не відійшов. У 1648 році Скольський звинуватив керівництво Львівської ставропігії у використанні 30000 тисяч злотих з каси братства. Вони, на його думку, впустили ці кошти, отримані головно з роботи друкарні, на власні потреби, пов’язані з торгівлею і підприємницькою діяльністю. Ще друкар часто жалівся на монополію у книгодрукуванні та неякісну продукцію друкарні братства, яка містить шкідливі ідеї.
Самого Скольського також неодноразово звинувачували. Ще у 1639 році до нього були претензії, що він друкує книги, але не платить з цього податок. Тоді йому на якийсь час навіть заборонили друкувати під власним іменем. Мав він суперечку і зі своїм колишнім колегою – Михайлом Сльозкою. Останній апелював до права Скольського видавати згадану вище “Азбуку…”. Сльозка посилався на порушення Скольським привілею, який йому видав Владислав IV – про заборону передруку протягом 20 років книг, які видав Сльозка.
Схоже на те, що між обома друкарями, як і між Скольським та львівським братством був тривалий та затяжний конфлікт. Не виключено, що ця ситуація відбилась і на майбутньому Андрія Скольського. У 1651 році на нього впала підозра у таємних контактах з козаками, ніби він збирає інформацію для розвідки Хмельницького. Доказом цього мав слугувати перехоплений лист до Скольського, відправлений невідомим адресатом з Унева. 13 червня 1651 року вийшов наказ короля про арешт Скольського. Коли справа набула розголосу, Скольського у Львові вже не було. На його нещастя, він жив не в сучасній Україні, де можна здійснювати злочини, сідати на літак і тікати, а в Речі Посполитій. У районі Сокаля друкаря зловили. Відтак, для нього почала вимальовуватись перспектива дуже невтішного майбутнього – з публічною стратою та тортурами, які їй передуватимуть.
Гетьман Богдан Хмельницький. Фото з forum.violity.com
Зі Скольським “спілкувались” королівський представник Високовський та військовий слідчий Тиннер. За мову спілкування обрали тортури з розтягуванням і припіканням. Скольський волів мовчати і мужньо пережив усі випробування. Він мовчав, коли його “запитували” вперше, нічого не сказав і коли питання “поставили” через 20 днів вдруге. Муки і тортури Скольський перетерпів, або ж дійсно не мав що сказати. Про останні миті життя друкаря Андрія Скольського говорити важко. За одними даними, він помер у 1651 році – його стратили після тортур. За іншими, друкаря випустили на волю, оскільки він мужньо переніс тортури і нічого не сказав. Таким чином, Скольський отримав волю, прожив десь до 1655 року, але його існування були “прикрашене” фізичними каліцтвами, набутими внаслідок тортур, а також самотністю.
Крім друкарської практики, Андрій Скольський займався літературою. Він був автором і співавтором передмов до літургійних книг. У 1630 році видав власноруч написані діалоги “Вірші з трагедій “Христос Пасхон” Григорія Богослова”. В творі, який є переробкою візантійського тексту, автор працює над утвердженням традиційних християнських моральних норм. Цю працю інколи називають однією з перших українських драм. Один з віршів цього тексту присвячено Мирону Брнавському-Могилі. Скольський дякує йому за підтримку церков, зокрема Успенської у Львові. Особа Скольського – це, звичайно ж, не рівень Федорова чи того ж Сльозки, але також важлива і невід’ємна складова картини під назвою “українське книгодрукування”.