Для Української Греко-Католицької Церкви Зарваниця – більше, ніж знакове місце. Так, 4 серпня 1987 року група українського духовенства, ченців, черниць і мирян на чолі з Преосвященним Владикою Кир Павлом Василиком заявила на весь світ про свій вихід із підпілля до повнокровного релігійного життя. Заява була скерована Святішому Отцеві Іванові Павлові ІІ та Президенту Союзу Радянських Соціалістичних Республік Михайлу Горбачову. 17 липня 1988 року у Зарваниці єпископ катакомбної УГКЦ Павло (Василик) у співслужінні зі священиками відправив Архієрейську Службу Божу, в якій взяло участь майже 30 тисяч вірних (КДБ нарахував 40 тисяч).
23 червня 2001 року в 12.30 в аеропорті «Бориспіль» приземлився спеціальний літак італійської авіакомпанії «Аліталія», який привіз в Україну Його Святість Івана-Павла II. Відразу по прильоті Святіший Отець щиро зізнався, що «довго очікував цього візиту й ревно молився, щоб він міг здійснитись. Нарешті, з глибоким хвилюванням і радістю, я зміг поцілувати улюблену землю України!». «Дорогих йому українців» обійняв усіх: від Донецька до Львова, від Харкова до Одеси та Сімферополя! Пригадав імена двох Римських Архиєреїв – святого Климента Першого та святого Мартина Першого, які кожен у свій час, були «заслані на Крим», де й померли як мученики. І дуже порадів, що їхній наступник нині на українських землях як паломник миру і братерства!
І справді Папа Іван Павло ІІ став першим понтифіком, котрий відвідав Україну, що називається, з власної волі. Найперше світлої пам’яті нині Блаженний Папа, за словами Блаженнішого Любомира (Гузара) став «першим, хто прийшов сюди як прочанин, а не як в’язень».
Збереглася історія про святого Климента, який служив на Петровому Престолі із 92 до 99 року, та про святого Мартина - Папу із 649 до 655 року. Святий Климент і святий Мартин як Петрові намісники були заслані до Криму, який нині є частиною сучасної України. Правда, у їхній час «Крим був Сибіром Римської імперії». Беззаперечних історичних доказів такому ми не маємо, однак легенди розповідають, що Папу Климента заслав до Криму імператор Траян і засудив до важких робіт на каменоломнях. Папа ж, незважаючи на вирок, і надалі служив люду Божому і навіть заснував у тодішньому Криму християнські спільноти. Аж такого імператор ніяк не стерпів і наказав закувати Папу Климента у ланцюги і кинути у море.
Ще один римський понтифік – Папа Мартин – вигнанець, який мандрував у Греції від острова до острова і врешті прибув до Константинополя. У Константинополі суд визнав його винним у зраді (йому інкримінували здачу Сицилії мусульманам) – злочину більше, ніж тяжкому, а тому й засудили аж до смертної кари. Надалі смертний вирок святому Мартину замінили на заслання до Криму, де Папа помер 16 вересня 655 року.
У нинішньому часі щойно ступивши на українську землю, Іван Павло ІІ пригадав про епохальні зміни двох останніх десятиріч. Говорив про нову надію. Особливо застановився, щоб «не розчарувати сподівань, які тепер пульсують у серцях стількох, а понад усе у молоді». Говорячи про новий справжній гуманізм, чи, точніше, про розквіт нового справжнього гуманізму, згадав мрію нашого великого поета Тараса Шевченка, де Марія і Її Син найперше: «...врага не буде, супостата, а буде Син, і буде Мати, і будуть люди на землі!».
Одразу після церемонії-зустрічі на летовищі в Борисполі Святіший Отець вирушив на Аскольдову могилу. Із Аскольдовою могилою пов’язано визначні події в історії України. Саме тут поховано перших київських князів Аскольда та Дира, які, за давніми переказами, поширювали християнство в Русі-Україні. На Аскольдовій могилі захоронено Героїв Крут – українських студентів, які у 1918 році віддали своє життя за незалежність України у бою з більшовиками.
І, нарешті, саме тут знаходиться перший у Києві (після виходу із підпілля) храм Української Греко-Католицької Церкви. У церкві святого Миколая Папа вперше молився на українській землі, і молився до Неї: Іван Павло ІІ звернувся у молитві до Зарваницької Богородиці. Задля такого оправлену в золото Зарваницьку чудотворну ікону Божої Матері та Ісуса, що тримає Біблію, спеціально привезли до Києва і вибрали тоді для почитання на тимчасовому вівтарі під час двох Літургій, які мав служити Папа. А перед тим її було виставлено у Михайлівському золотоверхому соборі.
У своїй молитві до Пресвятої Діви Святіший Отець ще раз віддав українську землю під покров Божої Матері, щоби Вона провадила усіх християн України «до Свого Сина Ісуса, який є для всіх Дорогою, Правдою і Життям»! Подякував Їй за ласку перебування у Київській Русі. «Матері Божій і Матері Церкви» віддав «у руки» свою апостольську подорож в Україну і прохав Пресвяту Матір Божу покрити «своїм материнським покровом усіх християн, усіх чоловіків і жінок доброї волі, які живуть у цій великій Країні» та провадити їх до Свого Сина Ісуса, «який є для всіх дорогою, правдою і життям».
Відтоді церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі прославилась ще й Папою Іваном Павлом ІІ. З такої нагоди на стіні храму встановлено пам’ятну дошку: «У цьому храмі святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі 23 червня 2001 року Божого Святіший Отець Іван Павло ІІ в молитві перед Чудотворною іконою Зарваницької Богородиці віддав під Її покровительство свою Апостольську подорож Україною».
Як колись князь Ярослав Мудрий посвятив народ Київської Русі під покров Пречистої Богородиці, Кардинал Мирослав Іван Любачівський відновив цю посвяту всього українського народу Пречистої Діви Марії, а в новітньому часі Святіший Отець віддав нас у Її руки. Тому й не дивно, що сьогодні спільнотно переживаємо ту особливу посвяту усіх нас під покровом і заступництвом Пречистої Діви Марії: «Нехай вона, наша Мати, заступиться там, де людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з Вас і наповнить тим відчуттям близькості Христа, Царства Небесного. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, добре, визволяючи обличчя», - так молиться до Зарваницької Божої Матері нинішній Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук).
Нема нічого дивного, що саме Зарваницька Божа Мати вітала у Києві нині Блаженного Папу. Чудотворна ікона Зарваницької Матері Божої – одна з найдавніших в Україні, яка в оригіналі дійшла до наших днів із ХІІ століття. З 1988 року вона знову перебуває на своєму звичайному місці – у зарваницькому парафіяльному храмі Святої Трійці.
Блаженніший Святослав, вітаючи паломників у Зарваниці, звернув увагу на київське коріння, яке у Зарваниці відчуває наша Церква, бо «саме тут монах Києво-Печерської лаври вперше відчув на цьому місці Божу присутність, пережив оте захоплення, оту Зарваницю, відчув присутність Сина Божого і його Пресвятої Матері». Переказують, що в часи монголо-татарського нашестя монахові з Києво-Печерського монастиря, який зупинився на Поділлі, у сні з’явилася Матір Божа. Вранці біля джерела чернець побачив Її ікону, і на честь цього дива збудував у печері келію, де й примістив чудотворну ікону, а засновану оселю назвав «Зарваницею», бо тут його «зарвав» сон.
Зарвав сон… Так кажуть хіба що в одному випадку…Точніше, казали… А нині кажуть-переказують, і відвідують.
Звідки Святіший Отець так добре знав про нашу Зарваницю – мені наразі невідомо. Правда, Зарваниця – одна з головних святинь греко-католиків усього світу; це місце, просякнуте присутністю Богородиці і молитвами тисяч прочан. Більше того, Зарваницький Марійський духовний комплекс – один із двадцяти духовних світових Богородичних центрів, визнаних Всесвітньою Католицькою Церквою, а у сузір’ї Марійських чудотворних місць нашу Зарваницю ще називають «малим Люрдом».
А Люрд… У цьому французькому містечку 154 роки тому Матір Божа об'явилася Бернадетті Субіру, щоб через неї передати світові свої прохання та побажання. Свята Бернадетта була свідком вісімнадцяти об'явлень між 15 лютого та 15 липня 1858 року в печері Массабіель.
Нині у Люрді почитаються місця, які є тісно пов'язані із життям святої Бернадетти: церква Пресвятого Серця Ісусового, де Бернадетта була охрещеною, Кашот (Тюрма), невеличка кімната в якій проживала сім'я Субіру, Печера (Ґрота), де Пресвята Богородиця об’явилася Бернадетті та Лічниця, в каплиці якої вона прийняла святе Причастя. Нинішній Папа Бенедикт XVI має особливе почитання до св. Бернадетти, адже саме в день, коли церква вшановує цю святу, є днем народження Святішого Отця.
Кожного року до Люрду прибувають близько шести мільйонів людей. Люрд був, є і залишиться школою молитви на вервиці. На цьому місці Пресвята Богородиця показується нам як Мати, яка завжди готова допомогти нам у нашому житті. Християни, перебуваючи у цьому святому місці, по-особливому відчувають дух Христової Євангелії, дух молитви, дух покути, дух любови та служіння. Не одне століття Люрд свідчить про надію прочан на зцілення недужих та хворих. Медичний центр у Люрді визнав 67 чудесних оздоровлень.
Правда, і Люрд можемо назвати «заукраїнською Зарваницею». Так собі…
«Колись у Рідному Краю спішили побожні українці рік-річно до чудотворних ікон Пречистої Діви Марії, яка зсилала ласки вірним дітям українського народу. Сьогодні пусткою стоять святині на нашій землі, а вірні діти Пречистої розбрилися по чужині. Та й тут, на чужині, діти Марії не забули про свій обов’язок віддати Їй свій поклін. Щоб доказати любов до Пречистої Діви Марії кожного року спішать українці з Великої Британії до чудотворного Люрду – місця Марії, хоча з Британії до Люрду не так близько. Деякі з півночі мусять їхати дві ночі і один день, а з полудня один день та одну ніч…». Так писав Ілля Лобур в англійській україномовній «Українській думці» за 20 березня 1975 року. Описана Іллею Лобурем Проща тривала від 3 серпня до 10 серпня 1975 року.
Наш побратим ще в середині сімдесятих зауважив, що вже тоді до Люрду збиралося тисячі люду різного стану та різної національності. Були вчені і невчені, багаті і бідні, старі і молоді, ба й навіть діти. Святу Літургію служив наш Владика Кир Августин (Горняк), ЧСВВ, Апостольський Екзарх для українців в Англії і Валії. Українці мали про що простити Пречисту, і молилися до Неї «за переслідувану Церкву, терплячий нарід у неволі, за свободу Батьківщини». А ще того року «всі ми просили Марію, щоб влила в серця нашого народу любов до Бога і Церкви».
І нині, Слава Богу, щороку в особливий спосіб почитається Люрд. Особисто приїжджає Вселенський Архиєрей. Папа Римський служить святу Літургію на полі перед Ґротою. Зазвичай із Вселенським Архиєреєм співслужать дві-три сотні єпископів та зо дві тисячі священиків. В перший день провадиться вечірня процесія святої Вервиці. Під час процесії святої Вервиці біля Святішого Отця ставлять хоругви двадцяти ікон Богородиці, серед яких є і хоругва з іконою Зарваницької Божої Матері. Особливо горді в той момент українські прочани тому, бо український прапор разом із хоругвою поруч Святішого Отця.
То й правда, що сама Пречиста знає скільки то коштувало жертв кожному паломнику, щоб прибути до Люрду. Але всі наші українці по світах йшли до Пречистої Люрдської Матері з тією самою любов’ю, з якою спішили вони колись до неї на Рідній Землі, щоб поклонитися Пречистій і заявити Їй свою любов; щоб поєднатися з Її Сином у святій Сповіді і прийняти Його у Святому Причастю; щоб цілувати скалу, де стояли Її стопи; щоб напитися цілющої води та покріпитися на силах на дальшу дорогу.
17 травня 2008 року Владика Володимир (Війтишин), а нині Митрополит Івано-Франківський, у своєму Зверненні з нагоди прощі до Зарваницької ікони Матері Божої повторив за Святішим Отцем Папою Венедиктом ХVІ, що «присутність у Люрді великої кількості хворих паломників та волонтерів допомагає нам застановитися над ніжною материнською опікою, яку Діва Марія виявляє до людського болю і страждання. Християнська спільнота, яка збирається довкола своїх страждаючих членів, що несуть знаки страждання Господа, відчуває особливу близькість із Марією, Страждаючою Матір’ю, котра біля підніжжя хреста терпить разом із своїм божественним Сином. Марія страждає разом із тими, хто терпить випробування, з ними вона надіється і є їхньою потіхою, підтримуючи їх материнською поміччю». І далі Митрополит звернув увагу, що для нас «спасіння є близько – це є Пресвята Богородиця у святій і чудотворній своїй іконі в Зарваниці!».
Нашу Зарваницю ще називають в народі «джерелом Поділля», бо протягом більше ніж восьмисот літ це місце магічно притягує всіх віруючих української землі. В дивний спосіб увіковічнив та освятив Господь Зарваницю появою двох чудотворних ікон.
Для Української Греко-Католицької Церкви Зарваниця – більше, ніж знакове місце. Так, 4 серпня 1987 року група українського духовенства, ченців, черниць і мирян на чолі з Преосвященним Владикою Кир Павлом Василиком заявила на весь світ про свій вихід із підпілля до повнокровного релігійного життя. Заява була скерована Святішому Отцеві Іванові Павлові ІІ та Президенту Союзу Радянських Соціалістичних Республік Михайлу Горбачову. 17 липня 1988 року у Зарваниці єпископ катакомбної УГКЦ Павло (Василик) у співслужінні зі священиками відправив Архієрейську Службу Божу, в якій взяло участь майже 30 тисяч вірних (КДБ нарахував 40 тисяч).
Взагалі-то, Зарваниця — невеличке село Теребовлянського району Тернопільської області, яке розташоване на заході району, на лівому березі річки Стрипа. За переписними даними, у 2003 році у Зарваниці жило 305 осіб. Про початки села Зарваниця збереглись поміж людьми такі перекази. Один переказ оповідає, що колись дуже давно прийшли сербські ченці на те місце, де сьогодні розташована Зарваниця. Осіли і вибудували над джерелом (яке, певно, ще давніше за саму Зарваницю) невеличкий дерев'яний храм-посвяту Пресвятій Трійці. Нібито ченці-серби і назвали своє поселення «Сербаниця», а з часом назва могла і змінитися на «Зарваницю».
Інший переказ більш правдоподібний і поетично оспіваний нашим галицьким поетом Василем Щуратом: «З татарських рук приймав смерть Київ. Чого живцем вогонь не виїв, Iшло під меч, йшло в неволю, Втік лиш один чернець на волю...».
Коли у 1240 році був дощенту зруйнований Київ, уцілілі монахи почали втікати на захід. І зайшов один київський монах аж на галицьке Поділля, і вкінці спинився у лісах над рікою Стрипою, бо не було сили йти далі... Помолившись і заспокоївшись надією на поміч Небесної Неньки, чернець ліг на траві й заснув. Рано, вставши зі сну, раптом недалеко зауважив якийсь блиск. Підійшов і знайшов сяючу ікону Пречистої Діви. Чернець клякнув перед іконою і молився гаряче, а по молитві призадумався над своїм сном. Він бачив уві сні, як Мати Божа зійшла до нього, а кругом Неї — ангели. Монах клякнув перед Нею, підніс руки вгору – і Вона подала йому свій омофор і ним піднесла його. Чернець склав поклін Пречистій. Спочатку то була печерна келія, яку збудував той київський монах на честь такого дива. У тій «першій Зарваниці» і примістив він чудотворну ікону, а засновану оселю назвав «Зарваницею», бо саме тут його «зарвав» сон. З роками виросли церква і монастир, селянські обійстя. Так починалася Зарваниця…
Ще один переказ оповідає про теребовлянського князя, що заблудив на ловах, а блукаючи довго по лісах, сильно занедужав. У блуканині той князь і стрів чоловіка, який розсказав йому, що зовсім недалеко живе пустельник, в якого є чудотворна ікона, а з-під каплички б’є цілюще джерело. Нібито люди йдуть до нього з усіх усюд, бо, хто щиро помолиться перед чудотворною іконою і нап’ється тієї води, то стає здоровим.
І той чоловік таке радив князеві зробити, щоби у Матері Божої виблагати і собі здоров'я. Але князь на те і князь, і до пустельника не пішов сам, а натомість послав слуг, щоби ті привели монаха з іконою та водою до нього. Але чернець відказав князівським слугам: «Якщо князь хоче бути здоровим, нехай сам приїде до ікони Пречистої Діви Марії». Мусив сам князь вибиратися; йому назустріч вийшов пустельник, виніс ікону, освятив воду, дав напитися, і князь чудом, в одній миті, оздоровився. Передання людське не зберегло імені того князя, але історики кажуть, що то могло статися після татарського нападу на Україну, отже, це міг бути князь Василько, або котрийсь інший із Романовичів. Князь Теребовлянський Василько в знак подяки за оздоровлення після тяжкої недуги, вибудував церкву в урочищі, яке зараз називають «Білий Камінь».
Якби там не було, але перекази вказують про дуже давнє походження чудотворної Зарваницької ікони Богоматері – Її початок сягає, напевно, XIII століття. Та не тільки перекази, але й історичні записки говорять про давнє походження Зарваниці і чудотворної Зарваницької ікони Матері Божої. Зокрема, археологічні знахідки засвідчують, що сліди людського поселення на цьому терені сягають кінця мідно-кам’яного — початку бронзового віку. Неподалік цвинтаря у Зарваниці Роман Охоцький, який цікавився минулим села, знайшов кам’яну домовину, що мала п’ять тисяч років. На основі городських і земських актів Зарваниця існувала вже у ХІІ столітті, тобто у княжий період.
Перша письмова згадка про село датується 1458 роком. Архівні документи XVIII ст. підтверджують, що Зарваниця обіймала нинішній Вишнівчик і Полісюки. Населений пункт розвивався і з часом став містечком. Для його захисту від турецьких наскоків було викопано із висипаним високим валом рів, який з’єднував Стрипу, і споруджено в’їзну браму. Збереглися письмові свідчення про існування у середні віки мурованого замку, який був на присілку Полісюки. При уважному спогляданні його руїни можна побачити і зараз.
В парохіяльній хроніці села Золотники, що коло Підгаєць, було поміщено історичну записку, яка свідчить про, що Зарваниця вже у XIIІ ст. була відомим відпустовим місцем. З тих записок дізнаємося також і про напад турків на Зарваницю, про спалення церкви, монастиря і села. На пожарище знову і знову поверталися люди, відразу відбудовували церкву і монастир. В такій послідовності Зарваниця дійшла до 1754 року. Сего року дерев’яна церква згоріла, а на її місці священик Петро Білинський поставив кам’яний хрест. Того ж року за допомогою тодішнього власника села графа А. Мйончинського завершено спорудження храму Пресвятої Трійці. Її будували із каміння, взятого зі зруйнового татарами замку в Полісюках. Це був четвертий храм з часу заснування Зарваниці і його освятив отець Ілій Білинський.
Однак ікону Божої Матері кожного прикрого разу вдалося врятовувати. Чудотворну ікону Божої Матері урочисто перенесено з каплиці над цілющим джерелом до нової мурованої церкви. Ікона тепер була приміщена над лівим бічним престолом; сяє серед золотих і срібних дарів, зложених на подяку за отримані чудесні ласки. На місці давньої дерев’яної каплички над джерелом стоїть сьогодні мурована капличка, а з-під неї й далі б’є джерело свіжої, здорової води і наче представляє ті джерела небесних благодатей, які невидимо спливають з ікони Богоматері на всіх, хто перед нею Божу Матір помочі просять. До нової церкви урочисто було перенесено і чудотворний образ Розп’ятого Спасителя.
В 1742 році перебував у Зарваниці тодішній митрополит Атаназій Шептицький, який, молячись перед чудотворною іконою, уклав прекрасну молитву до Матері Божої в Зарваницькій іконі: «...Отже, недужі за Твоїм посередництвом видужують, горем прибиті зазнають полегшення, всі, що Тебе в молитвах почитають і Твого Покрова шукають, – отримують від Тебе благодаті...».
Дня 23 червня 1867 року Апостольська Столиця за понтифікату Святійшого Отця Пія ІХ, Папи Римського видала Декрет відповідно до якого Чудотворну ікону Зарваницької Божої Матері було короновано. Папою Пієм ІХ і було надано вірним відпуст за умови, хто відвідає Зарваницьку церкву, висповідається, прийме Святе Причастя і помолиться в наміренні Святішого Отця. Поблагословені Папою Пієм ІХ золоті корони з Риму привіз о. Порфірій (Мандичевський), тодішній парох Зарваниці, старанням якого Чудотворну ікону Зарваницької Божої Матері і було короновано.
Власне коронацію Чудотворної ікони Зарваницької Божої Матері, що величаво відбулася 28 серпня 1867 року на свято Успіння Пресвятої Богородиці, здійснив з окремого дозволу і Благословення Апостольської Столиці митрополит Галицький Спиридон Литвинович. Святійший Отець Пій ІХ, за рекомендацією кардинала Йоана Сімеоні, окремим Декретом відновив відпусти для прочан, надавши Зарваниці відпустового значення. Відпусти мали починатися на Вознесіння Господнє і тривати у всі неділі і торжественні свята аж до Покрови Пресвятої Богородиці включно. Відтоді тисячі прочан відвідують це святе місце. Часто відвідував Зарваницю майбутній Патріярх Української Греко-Католицької церкви Йосиф Сліпий.
Коли в краю наступило атеїстичне лихоліття радянського комуністичного режиму то відпусти до Зарваниці було заборонено. Церкву було перетворено на склад, а каплицю висаджено в повітря. На щастя, чудотворну Зарваницьку ікону Матері Божої вірні зберегли. Щоб не допустити зневаги з боку атеїстів над іконою місцеві жителі - Павло Деркач і Юлія Монастирська, тривалий час переховували її в себе в дома. І лише у 1988 р. передали її до церкви Пресвятої Тройці. З відродженням державної незалежності України відродилася й духовна слава Зарваниці як Марійського духовного центру.
У 1944 році було спалено дерев’яну монастирську церкву, через два роки знищено монастир із водяним млином та пекарнею, а в 1961 році і каплицю, яку було вимуровано біля джерела у 1894 році. Саме ж джерело із цілющою водою було обгороджено колючим дротом. Більше того, у відпустові дні ставили навіть міліційні заслони. Саму ж церкву у Зарваниці використовували як колгоспний склад для збіжжя, проте аж такі «заходи безпеки» не відволікали людей, і по лісах та в хатах проводилися підпільні богослужіння. Чудотворна ікона, на щастя, таки вціліла. Спочатку її потай зберігали в підвалі музею у Львові, а у Михайлівському соборі впродовж років зберігалася копія ікони.
У 1975 році завідателем поруйнованої більшовиками церкви у Зарваниці був призначений отець-митрат Василь Семенюк, який з благословення митрополита Володимира (Стернюка), і розпочав оновлювати святі місця. Новітня історія відродження Зарваницького центру – це шлях віднови духовності нашого народу після комуністичного лихоліття; це також є заслугою Матері Божої.
У суверенний період з благословення архієрея Михаїла Сабриги отець-митрат Василь (Семенюк), нинішній Митрополит Тернопільсько-Зборівський, за участю семінаристів і парафіян відбудував капличку біля джерела з цілющою водою, спорудив біля неї велику каплицю, в якій під час відпустів відправляють Богослужіння, та Хресну дорогу. З часом зведено реколекційний будинок, відбудовано Святотроїцький монастир Студійського уставу (у 2001 році) та дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці (у 2002 році).
Нині Зарваницю прикрашає величавий собор Зарваницької Божої Матері, який було збудовано у 2000 році на схилі гори на західній околиці села. Собор освятив і провів у ньому першу архієрейську літургію Глава Української Греко-Католицької Церкви Любомир Кардинал Гузар. Архітектор М. Нетриб’як та конструктор Т. Григель із Тернополя поєднали сучасні архітектурні символи з традиціями давньоукраїнської архітектури, що є синтезом центробанної круглої та багатокутної будівлі. В інтер’єрі Собору висота до центру купола сягає 28 метрів. Над приміщеннями, що прилягають до внутрішніх куполів хреста, є чотири малі бані. У цоколі собору розміщена нижня церква з двома каплицями. Верхня і нижня церкви мають вихід на тераси.
Навпроти Собору, в центрі майдану, споруджено архітектурну композицію ікони Матері Божої 3арваницької (скульптори О.Маляр, Д.Пилип’як; архітектор Д.Чепіль). На гранітному постаменті — декоративна монументальна відкрита каплиця, в центрі якої стела зі зображенням ікони (з італійського білого мармуру). Композицію увінчує корона з хрестом.
Неподалік — чотириярусна дзвіниця (висота із хрестом — 75 м). Перший ярус дзвіниці прямокутний, інші — восьмигранні. Дзвіниця завершена куполом. Внизу розміщені крипти, виставковий зал, медпункт, крамниця тощо. П’ять дзвонів виготовлені в Україні та у відомій дзвонарні Фальчинських у польському Перемишлі. Між собором і дзвіницею вимуровані бювети, де прочани можуть брати воду із цілющого джерела.
Біля річки Стрипа збудована надбрамна церква Благовіщення, яка має широкий центральний і два бічні входи, чотирипелюстковий купол. У південній частині села збудовано Співоче поле для мистецько-духовних заходів у вигляді амфітеатру, яке може вмістити до 50 тисяч глядачів. Зарваницький духовний центр створено на пожертвування вірних України та діаспори. Велику допомогу надали державні органи, громадськість області.
До 3арваницького духовного центру належать парафіяльна церква Святої Трійці (1754 року), де зберігається чудотворна ікона. Зарваницька Божа Мати постає в колишній красі, звільнена нарешті від пороху і кіптяви, вікових нашарувань, бруду і спотворень. Ми бачимо Небесну Царицю такою, якою бачили її наші предки. Короновані Мати і Немовля на образі – як Небо і Земля, а Її лагідний погляд звернений до кожного з нас.
Поблизу Зарваниці функціонує природоохоронний об’єкт Зарваницький регіональний ландшафтний парк, який створений згідно з рішенням Тернопільської обласної ради від 18 березня 1994. Завдання парку - паломництво з метою оздоровллення і духовного очищення перед чудотворною іконою Зарваницької Божої Матері.
Блаженніший Любомир (Гузар), одного року вітаючи понад 80 тисяч паломників з усієї України та з-за кордону, які прибули на Всеукраїнську прощу до Марійського центру «Зарваниця», пригадав свій перший візит до Зарваниці: «Пригадую, коли я вперше 15 років тому приїхав відвідати Зарваицю, мені було дуже трудно знайти, куди йти. Не було жодних знаків, дороги були погані, – бракувало багато чого. Владика Михаїл (Сабрига) і сьогоднішній Владика Василь (Семенюк) щойно починали відновлювати оце відпустове місце. Сьогодні, багато років пізніше, завдяки спільній праці і Церкви, і світської влади, дуже багато змін у цій околиці на краще. Поставлено багато важливих для нормального життя і для наших прощ знаків, які облегшують наше життя. Навіть, здавалося б, така дрібниця, як вчора для тих, хто пішком здалека йшов, була по дорозі питна вода… Я згадую це все, дорогі у Христі, бо співпраця церковної і світської влади для добра народу є дуже важлива. Не тільки для Зарваниці».
У нинішній час Тернопільська область має намір побудувати сучасний готельний комплекс у паломницькому центрі села Зарваниця Теребовлянського району до 2012 року. Ще Михайло Цимбалюк як голова облдержадміністрації зустрічався з інвестором і обговорював питання будівництва сучасного готельного комплексу в Зарваниці. Цей комплекс буде побудований не тільки для жителів країни, але й для прочан із усього світу. Готельний комплекс планують побудувати і здати в експлуатацію 2012 року. Крім готелю в Зарваниці, до 2012 року планують спорудити і сучасний спортивно-оздоровчий центр. Готельний комплекс буде споруджений на кошти інвестора.
Держава у свій спосіб почитає Зарваницю. Зокрема, Національний банк України, продовжуючи серію «Відродження християнської духовності в Україні», 28 травня 2010 року ввів в обіг пам’ятну монету «Марійський духовний центр – Зарваниця» номіналом 10 гривень.Монету виготовлено зі срібла 925 проби, якість карбування – «пруф», маса в чистоті – 31,1 г, діаметр – 38,61 мм, тираж сім тисяч штук. Гурт монети – гладкий із заглибленими написами позначення металу, його проби – Ag 925, маси в чистоті – 31,1 г і логотипом Монетного двору.
На свято Успення Пресвятої Богородиці у 2010 році у паломництві до Зарваниці взяв особисту участь Жак Пер’єр – президент Марійського європейського зв’язку та та єпископ відпустового місця Люрд (Франція). Єпископ, звертаючись тоді до людей, що «прийшли сьогодні, бо хочете почитати Пресвяту Богородицю та засвідчити перед Нею свою віру, свою сміливість та радість», щиро зізнався, що «для мене ваша присутність є знаком відродження української Церкви після періоду переслідувань». А ще тоді Жак Пер’єр окремо побажав священикам, монахам та семінаристам УГКЦ ентузіазму у проповідуванні Христового Євангелія.
Величні марійські відпустові святині контактують між собою. Марійський європейський союз, або інакше - Санктуарій Матері Божої Європейської заснований у Гібралтарі у 1309 році. З 1704 по 1961 — окупований англійцями і використовувався, як фортеця. У 1979 році Іван-Павло ІІ, Папа Римський, встановив 5 травня святом фігури Матері Божої, яка перебуває у Санктуарію, що співпадає із Днем Європи. Марійський європейський союз об’єднав двадцять найбільших відпустових Богородичних місць Європи, серед яких і наша Зарваниця. Марійські відпустові центри є «серцем євангелізації, зокрема у Європі, адже не тільки вірні християни беруть участь у духовних паломництвах, але й велика кількість людей, що шукають Бога та сенсу життя, та перед якими ми маємо особливу відповідальність».
Представники святих місць регулярно стрічаються. Так, від 9 до 12 вересня 2008 року відбулась шоста зустріч представників двадцяти найбільших європейських відпустових місць посвячених Пресвятій Богородиці. На тій зустрічі впродовж чотирьох днів учасники спільно відправляли богослужіння та молились у Катедральній базиліці Ноестра Сеніора дел Пілар, яка є найбільшим паломницьким Марійським центром Іспанії, а також обмінювались досвідом пасторальної праці підчас конференцій та круглих столів.
А вже 13-15 вересня, учасники зустрічі, спільно з Святішим Отцем Папою Венедиктом ХVI, взяли участь у ювілейних богослужіннях 150 річниці об’явлення Пресвятої Богородиці у Люрді, (Франція). Єпископ Люрду Їх Екселенція Джакуес Перієр, який є промотором Марійського Європейського зв’язку, зініціював участь у ювілейних святкуваннях.
Серед сотень тисяч паломників з цілого світу, що прибули на ювілей до Люрду, були також групи Українців, що з великою радістю вітали Чудотворну Ікону Зарваницької Божої Матері, яку процесійно несли представники Зарваниці, разом з іншими двадцятьма чудотворними іконами Європи у кортежі з Святішим Отцем Папою Венедиктом ХVI підчас молитви на вервиці в ніч з 13 на 14 вересня 2008 року.
У 2009 році представники двадцяти Марійських духовних центрів Європи збиралися із 13 до 8 вересня у Гібралтарі. Основною темою VIIІ з’їзду членів стало духовне паломництво та міжконфесійні, міжрелігійні стосунки. Марійський духовний центр Зарваниця представили тоді адміністратор отець Володимир Фірман та особистий делегат Єпарха Тернопільсько-Зборівського Василія (Семенюка) отець Андрій Романків. У ході п’ятиденної зустрічі учасники обговорили спільні аспекти пасторального служіння та духовного досвіду паломників, розповіли про потреби, поділилися досвідами із життя відпустових центрів та молилися перед фігурою Матері Божої Європейської.
5 жовтня 2011 року представники Марійських духовних центрів Європи зібралися у паломницькому чудотворному Марійському центрі Валсінгам (Walsingham), що в Англії. Тема минулорічного з’їзду членів Марійського європейського зв’язку: «Важливість та зміст християнських жестів». Наступна така зустріч у 2012 році відбудеться у Римі.
Наша Зарваниця, «джерело Поділля» якраз є тим яскравим прикладом в українському християнстві, що показує скільки поколінь перейшло через чудо Зарваницької Божої Матері, переконані у його правдивості та достовірності. Історія Зарваниці чітко демонструє переваги християнства над темними силами зла. Ані татари, ані турки, ні польські пацифікатори, ні пожежі, ані знищення церков та монастирів, ні вивіз Господнього люду на Сибір, ні заборони відкрито відправляти Служби Божі, ні гоніння на монахів, ані московська та німецька окупації разом узяті не тільки не знищили цю землю і чудотворні ікони, а навпаки, додали сил і надхнення подолянам відстояти себе, відродитись і розпочати нову еру історичного насліддя Зарваниці. Потрапивши до Зарваниці, забуваєш про все на світі, і живеш лише для одного Бога…