Це богослужіння добового кола є дещо недооціненим сьогодні. Північну переважно моляться в чернечому середовищі, оскільки ця молитва входить до келійного правила монахів. У парафіяльній практиці вірянин може взяти участь у Північній, яку служать у Навечір’я Пасхи.
Таке богослужіння більше відоме як «Надгробне», тобто молитва над гробом-плащаницею Ісуса Христа, з якою потім православні роблять обхід довкола храму та заносять до святилища.
У Церкві існує 2 типи відліку часу: семітський та римський. Перший починається ввечері, другий – опівночі. З цим дуже тісно пов’язане поняття фізичного посту, який завершується саме опівночі разом із Північною, а не після Вечірні, як інколи хибно вважають. У багатьох часословах Північна є першою, тому що у повсякденному житті ми живемо за римським часом, коли доба починається опівночі. Цей факт не заперечує того, що у літургійному добовому колі Вечірня є першим богослужінням.
Натяки на молитву опівночі можна знайти у Книзі Псалмів. У час, коли видається, що темрява має повну владу над світом, людина може перемогти свою слабкість, щоб служити Богу і єднатися з Ним. У Новому Завіті Ісус неодноразово молився вночі, перед початком Христових страждань була молитва в Гетсиманському Саду. Тоді ж він звернувся до своїх учнів: «Чувайте і моліться, щоб не впасти у спокусу, бадьорий бо дух, але тіло немічне» (Мт 26, 41). Ісус просить апостолів чувати, коли сам перебуває у стані великої душевної смути. Цей заклик Церква сприйняла як необхідність молитви вночі.
Північна поєднує традицію особистої молитви християнина та практику спільнотних молитов. Відома християнська паломниця ІV століття Етерія, завдяки свідченням якої ми знаємо, як зароджувалися і відбувалися різні богослужіння та обряди Церкви, у «Щоденнику паломництва» написала, що кожного дня монахи, дівиці та всі охочі приходять до Храму Воскресіння в Єрусалимі, щоб разом молитися цілу ніч. Це доводить, що від початків молитва в житті християнина була невід’ємною частиною повсякденності. Тільки недільної літургії було недостатньо.
Північна, яку ми маємо сьогодні, сформована у ХІІІ-ХІV столітті. Як і Повечір’я, в перших документах це богослужіння теж називають Нічним Часом. Є три види Північної: щоденна, суботня та недільна.
Структура Північної вказує на те, що це богослужіння має менш урочистий характер, практично відсутні складні обрядові дії та дуже мало змінних частин. Ця молитва певним чином має характер молитовного чування Ісуса в Гетсиманії. Псалми та молитви націлюють молільника на роздуми про постійну готовність до зустрічі з Господом. Між рядками Північної ми прочитуємо наскрізну тему смерті і водночас очікування життя вічного.
Відкриває Північну Початок звичайний, потім молимося 50 Псалом, про який ми вже згадували детальніше у Повечір’ї. Історія виникнення цього псалма унікальна, адже він народився у стані глибокого покаяння ізраїльського царя Давида. Наступним є 118 Псалом — найдовший з псалмів. Майже в кожному стишку автор говорить про Божий Закон, використовуючи різні синоніми слова «закон», і наголошує на важливості його дотримання. Далі слідує Символ віри, що вказує на тісний зв'язок з Повечір’ям, яке також має цю частину.
Північна містить цикл тропарів. Перший Тропар – «Ось жених…», побудований на основі притчі про слуг, які очікують на Господаря, що може несподівано повернутися (Лук 12, 35-40), а тому повинні старанно виконувати свою працю. Це есхатологічна тема – очікування другого приходу Ісуса Христа, надія на блаженне життя у вічності. Вважали, що Його прихід буде саме опівночі, більше того – що Парузія (гр. «прихід») відбудеться в пасхальне навечір’я. Друга тема цього тропаря – притча про жениха та 10 дів, які очікували на Його прихід (Мт 25, 1-13). Тільки 5 мудрих дів змогли зустріти Жениха, тобто Христа, який прийшов опівночі, — символ готовності кожного християнина зустріти Господа — зі своїм запаленим світильником, тобто добрими вчинками, дотриманням Божих Заповідей. Тема очікування другого приходу є фундаментальною для ранньої Церкви, а тому і для християнської молитви загалом, зокрема нічної. Біблійний вислів «Мараната!» (1Кор. 16,22; Од. 22,20), тобто “Гряди, Господи” є висловленням жагучого бажання Церкви як Невісти Христа зустріти свого Жениха. Ця тема має продовження в другому тропарі «Про день отой страшний роздумуючи…» Бачимо, що перші два тропарі Північної дуже тісно пов’язані між собою, та цікаво звернути увагу, що вони складені в різних монаших середовищах: перший – у чоловічому, другий – у жіночому.
Ми багато говоримо про піснетворців, чернечу традицію, але інколи з поля зору випадає те, що жінки також прагнули провадити глибоке духовне аскетичне життя. Наприклад, св. Пахомій, засновник кеновійного життя монахів у Єгипті, мав сестру св. Марію, яка очолювала жіночі монастирі; св. Бенедикт, котрий стоїть біля витоків західної чернечої традиції, мав сестру св. Схоластику, яка опікувалася жіночим монастирем на Заході і так далі. Як бачимо, навіть досліджуючи Північну, натрапляємо на вплив жінок, згадуємо про паломницю Етерію та її цінне свідоцтво про нічні молитви, про тропар, який склали у жіночому чернечому середовищі.
У третьому тропарі «Тебе незбориму твердиню і забороло спасіння...» ми можемо чітко побачити імперський вплив на піснетворчу традицію Церкви. Цей текст був складений у Середньовіччі (ХІV-ХV століття), і в ньому мовиться про захист міста від загарбників. Такий зміст відображає історичні події. Очевидно, цей тропар був створений у Константинополі, який тоді потерпав від загарбників. Пресвяту Богородицю вважали особливою заступницею цього міста, тому в тропарі постає метафоричний образ Богородиці як твердині. Для мешканців будь-якого міста опинитися за стіною-муром означало перебувати в цілковитому захисті.
Після тропарів слідує 40 раз «Господи помилуй…» та молитва «Владико Боже, Отче-Вседержителю…» — характерні частини денних Часів, а також Повечір’я, що доводить взаємні впливи та переплетення між різними богослужіннями добового кола. Далі у Північній слідують псалми 120 та 133, які є початком наступної частини – заупокійного молитовного чину, в якому молимося за померлих близьких, родичів, знайомих, кого маємо у своїх серцях. Тобто мова йде про так зване богослужіння в богослужінні, що є характерним явищем у богослужіннях добового кола, які часто поєднують різні молитовно-літургійні чини. Вважають, що заупокійні моління Північної були колись молитвою за спочилих імператорів.
Завершуємо Північну тропарями «Помилуй нас Господи…», єктенією, відпустом та чином всепрощення, які ми вже згадували в статті про Повечір’я. Деякі часослови подають таке закінчення, як традицію гори Афон.
На суботній Північній замість 118 псалма маємо 9 катизму, а завершуємо це богослужіння молитвою св. Євстратія, який був ігуменом монастиря на горі Олімп у Греції, де, до речі, подвизався св. Теодор Студит. Вважають, що цю молитву преподобний виголосив перед мученицькою смертю. Важливо підкреслити, що Суботню Північну закінчує саме молитва, а не відпуст, як зазвичай у інших богослужіннях. У древності всі молитовні чини завершувала відпустова молитва, яку також називають головоприклонною. Така молитва починалася дияконським виголосом «Голови ваші перед Господом схиліть…», після якого єпископ читав молитву, покладаючи чи простягаючи руки над молільниками.
Недільна Північна містить канон, який оспівує Пресвяту Тройцю, та іпакой, в якому оповідається про жінок-мироносиць, котрі стали першими свідками Христового Воскресіння. Оскільки у візантійській традиції є 8 голосів, які змінюються раз на тиждень, то і недільних іпакоїв також 8.
Цікаво простежити, як в одному невеликому за обсягом богослужінні можна побачити такий різнорідний вплив: жіночої і чоловічої чернечих традицій, імператорської влади та історичних обставин. Окрім іншого Північна надзвичайно багата палітрою молитовного досвіду, який людина може пережити на шляху постійного особистого навернення: молитви покаяння, пізнання Божого Закону, поручення себе заступництву Пресвятої Богородиці, молитви за померлих.
Основною темою Північної є есхатологічна напруга – очікування другого приходу Ісуса Христа, Жениха Церкви. Водночас у Північній християнин наслідує чисельні приклади молитви Ісуса Христа, зокрема вночі (Мр. 1, 35; Мр. 6, 46; Мт. 14, 23; Лк. 5, 16; 6, 12; 9, 28; 11, 1). Особливим зразком нічної молитви є молитва Христа в Гетсиманському Саду (Мт. 26, 36-46), наслідуючи яку християни намагаються виконати заповіт самого Христа: «Чувайте і моліться...» (Мт 26, 41).