де плоди цієї «найкращої школи богослов’я на пострадянському просторі»? Адже навіть у містичного емпіризму (http://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/45794/), у тієї української особливої богословської традиції, про яку писав о. Мирон Бендик (http://risu.org.ua/ua/index/blog/~dds/45892/) можуть і повинні бути видимі плоди! То де ж вони? Ну хоча б зростом із книжечку патріарха Варфоломія! (http://arhe.com.ua/product/vch-na-vch-z-tajnoju/)
Плоди містичного емпіризму
Звісно, головні події розгортаються сьогодні в УПЦ, але хотілося б не пропустити можливості подумати над кількома цікавими подіями у богословському житті України.
Отже, подія перша
Патріарх Святослав навідує УКУ. І говорить наступне: «В УКУ маємо найкращу школу богослов’я на пострадянському просторі. Але є спокуса оцінювати роботу наших богословів по тому, що інші про них кажуть. Я хочу щиро подякувати тим людям, які відважилися і присвятили своє життя богословській науці. Також хочу підкреслити важливість існування і цього Університету, і богословської школи для нашої Церкви. Заохочую вас з усією силою Божого Слова будувати нашу Церкву і наше суспільство в тому вимірі, до якого кличе нас Господь».
Добре, давайте зупинимося на хвильку. «В УКУ маємо найкращу школу богослов’я на пострадянському просторі». Прекрасне твердження. Якщо є школа, то повинні бути плоди. Інакше не буває. Або церковне богослов'я, або богословські школи можуть бути оцінені як найкращі (http://risu.org.ua/ua/index/blog/~chernomorets/46469/) – але якщо є плоди цієї діяльності.
Чи є найкращою богословська школа УКУ на пострадянському просторі? Очевидно, що ні. На пострадянському просторі існує школа російського богослов'я. Яка має три найважливіші плоди, за якими видно її якість:
1.Злива богословських книжок, серед яких багато хороших і цікавих, які знаходять свого читача як в Росії, так і в Україні;
2.Богослов-Ру, який наповнюється статтями та матеріалами щоденно.
3.Православна енциклопедія.
Жодного із подібних плодів не має богослов'я УКУ. І тому однозначно твердження патріарха Святослава «В УКУ маємо найкращу школу богослов’я на пострадянському просторі» є авансом. Який можливо виправдають, а можливо – ні.
Подія друга
Богослови УКУ продовжують боротися за власне право мати найпростішу із всіх православних теологій – так званий містичний емпіризм. Сайт Віктора Жуковського «Християнин і світ» друкує статтю вірного УГКЦ із Одеси та студента УКУ Михайла Шелудько «Эмпирический мистицизм святого Дионисия Ареопагита» (http://xic.com.ua/peredannja-pro/10-peredannja-pro/178-mpyrycheskyj-mystycyzm-svjatogo-dyonysyja-areopagyta). Відкладемо аналіз цієї показової статті на майбутнє, тим більше, що відповідь пише католицький критик звуження теології до містичного емпіризму Андрій Баумейстер. До речі, в його недавній статті дана цілком вірна характеристика самого явища містичного емпіризму як кризового та помилкового (http://theology.in.ua/ua/bp/discussions/theme/46595/).
Тим не менше, нас цікавить трохи інше питання. Якщо містичний емпіризм такий хороший для богослов'я УКУ та УГКЦ – то де його плоди?
Ясно, що ця спрощена теологія може все-таки давати якийсь продукт – як і практично всяка інша теологія. Але чомусь не дає в УКУ!
Я назву для прикладу цікавого плоду містичного емпіризму одну-єдину книгу патріарха Варфоломія «Віч на віч з Тайною» (http://arhe.com.ua/product/vch-na-vch-z-tajnoju/). Про цю книгу я вже мав нагоду написати велику статтю у двох частинах, використавши її для загальної характеристики богослов'я Патріарха (http://www.religion.in.ua/main/bogoslovya/1328-lichnost-i-bogoslovie-patriarxa-varfolomeya.html) та для аналізу його соціального вчення (http://www.religion.in.ua/main/bogoslovya/1433-lichnost-i-bogoslovie-patriarxa-varfolomeya-ch-ii.html). Такого роду книг «найкраща школа богослов’я на пострадянському просторі» мала б продукувати по штуці на кожного видатного представника цієї самої школи в рік! Бо написати таку книгу – не потребує значних зусиль. Треба просто бути богословом східної традиції та сісти за стіл (комп’ютер).
Подія третя
Ось Віктор Жуковський все мріє про догматику в руслі містичного емпіризму. Але відповідні приклади вже. Достатньо почитати Догматику св. Іустина Поповича! Виникає питання – чому немає аналогічного багатотомника від «найкращої школи богослов’я на пострадянському просторі»?
Ось прекрасно освічений Роман Завійський говорить (http://xic.com.ua/z-zhyttja/11-intervju/180-lnam-potribno-rozvyvaty-bogoslovja-zustrichi-z-inshym-jake-vkljuchaje-inshogor-roman-zavijskyj) про актуальність богослов'я о. Сергія Булгакова, який немає ні одного живого послідовника серед православних теологів, так само як і про о. Георгія Флоровського, богослов'я якого задало парадигму для усієї православної теології 1930-1990-х років. Плутаючи окремі впливи із визначальним розвитком, пан Роман намагається довести, що позавчорашній день православної думки (о. Сергій Булгаков із його єретичною софіологією) так само актуальний як і вчорашній (о. Георгій Флоровський із неопатристикою). Все це цікаві та важливі думки рівня провінційної російської семінарії, але навіть на «Богослові-Ру» публікація такого роду речей буде неможлива: це просто відставання від російського дискурсу років на 10-15.
Підсумок
Отже, маємо цікаві тенденції. Патріарх Любомир розпочав дискусію про богослов'я в УГКЦ так:
«Ваше Блаженство, є також частка української молоді, яка цікавиться богослов’ям, в тому числі богослов’ям як фахом. Що, на Вашу думку, можуть запропонувати сучасні українські богослови, які навчаються чи вже закінчили навчання, Україні, суспільству? Чи в нас твориться богословська думка, яка знову ж таки 70 років не творилась?
— Я Вам дам відповідь, яка є не дуже гарна і приємна. Отже, скільки у нас є людей, які закінчили богословські студії на вищому, академічному рівні? Чи то було в Римі, в Бельгії, в Англії чи ще десь. А з другого боку, скільки богословських творів з’явилось за останні десять років? Та й маєте відповідь. Мені здається, що наше богослов’я стоїть на дуже слабкому рівні. Є багато талановитих людей, які мали нагоду вчитися, але виглядає, що вони дуже ліниві або дуже налякані. Проте чого тут боятися, то є наука. Не треба боятися. Раз вони до того готувалися, то мають працювати і бути творчими богословами.
Я маю докторат із богослов’я, але ніколи не вважав себе богословом. Чому? Бо я не писав, не творив, не студіював професійно богослов’я. Я був душпастирем, десь якісь послання написав. А це люди, які кажуть, що вони є богословами, вони мають магістерки, ліценціати і докторати, і Бог зна що. А де результати вашої праці? Я не бачу. Підрахуйте, то було б цікаво. Гадаю, що не одному з нас Ви відкрили б очі на нашу дійсність. Ми маємо Український католицький університет, який старається виховати, посилає за кордон, у дуже престижні університети, де вони можуть не одного доброго навчитися. Але чомусь неможливо запалити наших богословів. А без здорового богослов’я далеко не зайдемо. Тому мені від цього прикро.
Я був би мило заскочений, якби Ви мене переконали, що кожен, хто захистив вищі богословські студії, за останні п’ять років написав одну солідну книжку
Я був би мило заскочений, якби Ви мене переконали, що кожен, хто захистив вищі богословські студії, за останні п’ять років написав одну солідну книжку, не принагідну статтю в парафіяльному бюлетені, а солідну книгу. Таку книгу, на яку хтось зреагував, а вже навіть, може, хтось цитує. Зробіть таке дослідження. То дуже важливо. Багато хто їде на богослов’я. І є такі сфери богослов’я, які наші студенти просто-таки бояться взяти в руки. Приміром, біблістика. Скільки в нас є спеціалістів зі Святого Письма? Спеціалістів, а не тих, що навчилися читати і писати щось таке маленьке. Скільки є в нас спеціалістів із догматичного богослов’я? Скільки в нас пишуть справді солідні праці про літургійне богослов’я? Щиро Вам скажу, я не є задоволений тим, що до мене доходить; однак застерігаюся, може, я є не належно проінформований.
— А чи Церква готова приймати богословів? Чи є для них робочі місця в Церкві? Вони можуть викладати в УКУ, в інших навчальних закладах. А далі? Чи вони можуть працювати в церковній структурі?
— А чого вони не йшли тоді в бізнес? Ніхто не змушував їх у богослов’я йти. Вони самі його вибрали.
Я впевнений, що богослов може мати будь-яку працю. Але ми маємо тільки п’ять семінарій та університет. Я не кажу, що в нас є тисячі богословів. Однак якби кожен з тих професорів, що в семінаріях, написав солідну книжку. Що йому перешкоджає? Вони мають обов’язок, якщо вони хочуть називатися богословами.
Тим паче, що ми боролися, щоби богослов’я було визнано в державі як наукова дисципліна. Її визнали, хоча, може, й не стовідсотково, як би мало бути, але все ж таки. Тому в нас повинна бути ріка богословських книжок, адже є величезна потреба в нашій богословській думці. Я не кажу про переклади. Багато перекладів є, і деякі з них надзвичайно добрі, але що з того. А де наше богослов’я? Де наша творчість богословська?»
http://theology.in.ua/ua/bp/discussions/theme/44339/
Патріарх Святослав спробував завершити дискусію так: «В УКУ маємо найкращу школу богослов’я на пострадянському просторі».
Ну що ж, я не буду спокушатися оцінювати богослов'я УКУ чи УГКЦ зі боку, бо це діло розсудив патріарх Святослав (із його оправдальним вироком). «Але є спокуса оцінювати роботу наших богословів по тому, що інші про них кажуть». Не будемо оцінювати. Просто перестанемо пояснювати чому немає цього самого богослов'я, чому воно все ніяк не відбудеться. Перестанемо захищати богословів перед судом п. Любомира. Просто приєднаємо до його думки. І спитаємо – то де плоди цієї «найкращої школи богослов’я на пострадянському просторі»? Адже навіть у містичного емпіризму (http://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/45794/), у тієї української особливої богословської традиції, про яку писав о. Мирон Бендик (http://risu.org.ua/ua/index/blog/~dds/45892/) можуть і повинні бути видимі плоди! То де ж вони? Ну хоча б зростом із книжечку патріарха Варфоломія! (http://arhe.com.ua/product/vch-na-vch-z-tajnoju/)