Людина влаштована так, що, окрім їжі, для підтримки енергії тіла, їй необхідне духовне живлення для надії у безсмертя і віри в Бога.
Майже в усіх провідних релігіях світу, крім молитов та інших духовних практик, поширеними є паломництва. Побачене і пережите під час подорожі й перебування у святинях дійсно сповнює людину духовною енергією, яка позитивно позначається і на фізичному стані.
Одним з наймасовіших і найулюбленіших місць паломництва у Карпатському регіоні України є Гошівський монастир чину святого Василія Великого, який розмістився на мальовничій Ясній горі, поблизу села Гошів Долинського району Івано-Франківської області.
Майже 5-столітня історія монастиря була дуже складною. Існують різні версії щодо виникнення обителі. У XV столітті чернече життя заснувалося в урочищі Чорний Ділок. 1570 року лицар королівського війська Кучулад побудував тут церкву і монастир, які на початку XVІІ століття спалили кримські татари. Вони також повбивали ченців.У 1629 році власник села Гошів Євстахій Шумлянський відбудував церкву і монастир у Чорному Ділку. Цей чоловік був великим жертводавцем, а незадовго до смерті й сам прийняв чернечий обіт.
У другій половині XVІІ століття монастир перенесено на Ясну Гору. Ймовірно, переселення монахів на нове місце було зумовлене черговою пожежею. Але й тут у 1762 році вогонь пожер монастирські будівлі. Аби все відновити, знову потрібні були кошти і шалені зусилля. Саме тоді ігумену Йосафату Ленчевичу, згідно його записів, з’явилася Божа Мати, яка потішила монаха і дала добру пораду щодо відбудови.
Зібравши кошти, почалася робота. У 1771 році на Ясній Горі вже стояв монастир, а наступного року завершено відновлення церкви. Вона була невеликою, тож згодом, аби задовольнити духовні потреби віруючих, яких приходило сюди чимало, у 1842 побудовано більший храм. Він стоїть тут і донині.
Нелегкі часи довелося пережити ченцям у період двох світових воєн, та й по їх закінченні не настав спокій. 27 березня 1950 року, за наказом радянської влади, обитель закрили, а ченців ув’язнили. У монастирській церкві Переображення Господнього розмістили військові склади, з часом школу-інтернат. Одне слово, святиню окупували комуністичні безбожники.
Початок 90-х років XX століття ознаменувався в історичному потоці періодом відродження духовності. Українська греко-католицька церква виходить з підпілля, а Гошівський монастир починає оживати. На пожертви вірників ремонтуються приміщення монастиря і церкви; поступово триває процес повернення «конфіскованого» у 50-х роках майна.
Тепер тут щонеділі багатолюдно: паломники звідусіль їдуть сюди з горем і радістю, з вірою і надією, з любов’ю і миром…
Славиться обитель чудотворною іконою Божої Матері, яку 5 серпня 1737 року подарував монастирю його опікун Микола Гошівський.
«О Пречиста Діво Маріє! Ти вибрала собі Ясну Гору на Престіл, що з нього розливаєш струмки благодаті на всю Україну. І я сподобився цієї ласки, що можу стати перед Твоєю святою іконою. З цілого серця дякую Тобі, моя найдорожча Мати, за це добродійство, і прошу в молитві: не випускай мене через ціле моє життя з Твоєї святої опіки; благослови мою родину, благослови всіх, що до Твого святого Престолу приходять, благослови й всю Україну, щоби всі Тебе пізнали і цілим жаром серця полюбили. Амінь.» - таку молитву промовляють паломники перед чудотворною іконою.
Розповідають, що під час урочистого її перенесення з маєтку Миколи Гошівського на Ясну Гору, сталося чудесне оздоровлення хворої на очі. Подібних свідчень є ще чимало. Траплялися випадки, коли вже не було жодної надії на життя, а після молитви до Богородиці людина ставала здоровою. Чуда часто діялися на очах багатьох вірників. Згідно записів монастирського літопису, до кінця XVІІІ століття зафіксовано 117 оздоровлень. Вони були й надалі.
Зараз паломники продовжують мандрувати до Гошева, як колись їхні предки. Люди йдуть сюди з вірою в Бога і щирою молитвою до Богородиці, заступниці і покровительки християн.
Юрій БАБИЧИН