Теми, на яких ми зупинили свою увагу, мають спільну рису – вони висвітлюють взаємодію Церкви з суспільством взагалі і політикою зокрема.
Січень 2013 року був багатий на яскраві події в лоні Церкви, на які так чи інакше звертали увагу світські засоби масової інформації.
В ході роботи над моніторингом було проаналізовано контент 25 ЗМІ:
Теми, на яких ми зупинили свою увагу, мають спільну рису – вони висвітлюють взаємодію Церкви з суспільством взагалі і політикою зокрема.
Січень – особливий час у християнському світі. Для великої частини християн це пора Різдвяних свят. Зрозуміло, що світські засоби масової інформації приділили багато уваги цій тематиці – їх цікавили і традиції святкування Різдва в різних регіонах України, і конфесійні особливості, і біблійна складова свята. Ще один аспект, який викликав пожвавлення у світських видань – те, як поводили себе під час різдвяних урочистостей політики.
Дуже популярним сюжетом став репортаж про різдвяну Літургію у Свято-Успенському Святогорському Зимненському жіночому монастирі (УПЦ) на Волині, на якій був присутній Віктор Янукович. Літургія транслювалась у прямому ефірі Національної телекомпанії України. За інформацією ЗМІ, інші перші особи держави зустріли Різдво на службі у Києво-Печерській Лаврі, яку очолював сам Митрополит Володимир. Це богослужіння також було в ефірі українського телебачення – на 5 каналі та ТРК «Україна».
Політолог Олександр Палій у матеріалі «Хто і навіщо “забив” перші місця у церквах?» («Українська правда») акцентував на тому, що високопосадовці «дружно пішли в церкву меншості населення України, ігноруючи церкву більшості, не кажучи про інші християнські церкви». Він уважає, що звернення влади до релігії свідчить про цілком логічний страх відповідальності за свої дії. В матеріалі «Лжепророк. Про релігійні “осяяння” Януковича» («Український тиждень», передрук Liga.net) акцентовано на виявах релігійно-містичного пафосу сучасної влади в часи економічних негараздів. А матеріал про візит Януковича на Волинь вирізнявся від загального тону публікацій на цю тему доволі різкими випадами на адресу перших осіб держави, що використали для піару свято Різдва, яке в Україні заведено зустрічати в родинному колі («Український тиждень»). Кілька видань нагадали і про те, що це перший приїзд Януковича до Волинської області за часів його президентства. Газета «Сегодня», навпаки, розмістила єлейний репортаж про перебування Віктора Януковича в Зимненській обителі, навіть звернувши увагу на слова настоятельки монастиря ігуменьї Стефанії про раптову зміну погоди перед приїздом Президента. Ще один доволі різкий і далекий від коректності матеріал «Українського тижня» — «Біометричний страх президента, або чому Янукович оминає Почаївську Лавру» — проаналізував причини того, що глава держави «зрадив» традицію відзначати Різдво в Почаївській Лаврі. У тексті наголошено на законі про введення біометричних паспортів як на «яблуці розбрату».
Не змогли змовчати світські видання і з приводу курйозу, який стався з главою Львівської обласної державної адміністрації Михайлом Костюком – у вітальній промові чиновник переплутав Різдво з Великоднем. Про інший промах представників влади – орденоносний Микола Азаров з чиновницьким супроводом провели різдвяну службу за вівтарем, де зазвичай дозволено перебувати тільки священнослужителям, — написали ТСН і «Главком». Тим часом ТСН розповіла про те, як зустрічатимуть Різдво інші українські політики – Віталій Кличко, Арсеній Яценюк, Микола Томенко, Спірідон Кілінкаров, Олег Ляшко, Олена Бондаренко, Ірина Фаріон, Богдан Бенюк, Леонід Кравчук тощо. Також світські ЗМІ повідомили, що активісти привітали зі святом Різдва екс-прем’єра Юлію Тимошенко, яка перебуває за ґратами.
«Фокус», «Корреспондент» та «Сегодня» дещо вибилися із загального святкового настрою і повідомили, що в Донецьку охоронці Свято-Преображенського кафедрального собору не пустили на богослужіння журналіста, помітивши у нього фотоапарат. Заборона була пояснена тим, що собор є приватною власністю владики, прес-служба якого заборонила пускати пресу в храм.
ЗМІ також звернули увагу на присутність урядовців різних рівнів під час урочистостей УПЦ і УГКЦ з нагоди Богоявлення в Києві, Севастополі тощо. А от у Донецьку за ініціативи керівництва місцевого комунального підприємства було освячено водогінну воду («Радіо Свобода»).
Коментар експерта. Віктор Єленський, д-р філос. наук, релігієзнавець:
Присутність (точніше, підкреслена демонстрація присутності) високопосадовців на святкових Богослужіннях – невідокремний елемент тієї субкультури, яку творить сучасний український істеблішмент. Складовими цієї субкультури є доведений до абсурду ритуалізм за абсолютної нечутливості до моральної проповіді та визивне ігнорування сутності християнства за язичницької відданості магічним формулам й діям. Це виразно «солнцевська» релігійність – тобто, пам’ятна релігійність членів Солнцевського організованого злочинного угруповання, які до і після «дєла» обов’язково відвідували храм, вбивали, грабували, робили щедрі дари Церкві і увічнили власне розуміння побожності 75-пудовим дзвоном з написом «На пожертви солнцевської братви» у храмі підмосковного села Федосьїно. Ця релігійність рішуче відкидає щонайменше половину Декалогу, але дуже ретельна в питаннях пісного меню.
Присутність же у храмах тільки однієї з українських церков у цьому випадку – зовсім не вияв особливого пієтету до неї, а демонстрація належності до владного ордену і беззастережної лояльності першій особі. Це страх вибитися зі зграї і поставити під сумнів свою відданість тому набору понять, символів, уявлень й смислів, які і формують щось на зразок ідеології цього кола. В цей набір майже обов’язково вписується фінансування будівництва храмів, утримання «своїх» батюшок і навіть владик і зовсім не вписується християнське ставлення до ближніх. Переконаний, що вже невдовзі з’являтимуться глибокі дослідження антропологів і соціальних психологів, де аналізуватиметься весь цей дивовижно-жаский світ української владної верхівки початку другого десятиліття ХХІ ст., з його страусячими черевиками, «Мурками» і «духовністю».
Між тим, «різдвяно-великодні паради» збуджують журналістів, але викликають роздратування як у церковного люду, так і у більш широкої публіки. Для перших це наплив охорони, кордони, бар’єри, відверта неповага до віруючих, для других – неоковирні телекартинки, в центрі якої не літургія, а президент. До речі, політикам варто було б взяти до уваги результати дослідження Центру Разумкова, які засвідчили: миготіння на екранах зі свічками любові народної їм зовсім не додають.
У січні 2013 року в чергову фазу протистояння увійшли Українська Православна Церква Київського патріархату та Російська Православна Церква. Питання стосунків цих Церков традиційно дуже цікавлять світські засоби масової інформації. Головною причиною, ймовірно, є політичний підтекст конфлікту. Про це свідчать хоча б заяви, що пролунали на російському телебаченні про те, що Україна і українська церква – найголовніші вороги РПЦ (про це повідомили «Главком» і «Коментарі»).
В РПЦ висловились категоричніше – секретар відділу церковних зв’язків РПЦ Ігор Якимчук категорично заявив, що жоден із глав помісних Церков не вступатиме в переговори з УПЦ КП, в першу чергу через анафему Патріарха Філарета («Коммерсант»). Власне, взагалі проти проведення собору ближчим часом висловився глава РПЦ Патріарх Кирил. В УПЦ КП таку заяву глави РПЦ списали на те, що останній розуміє – якщо питання української автономії не буде вирішене, скандал неминучий, оскільки компромісу між Москвою і Вселенським патріархатом немає («Коммерсант»).
Мусимо зазначити, що деякі видання продемонстрували критиканське ставлення до фігурантів цієї історії – так, TVi проілюстрували повідомлення про те, що Патріарх Кирил виступив проти проведення собору, скандально відомими фотографіями зі зниклим із руки, але відображеним на поверхні столу годинником, що було не доречним і не стосувалося теми публікації.
29 січня черговим актом протистояння стали заяви глави УПЦ КП про те, що Патріарх Кирил має намір на початку лютого 2013 року знищити незалежність Українськї Православної Церкви під приводом приведення у відповідність статутів Церков. На цю голосну заяву звернули увагу чимало українських видань. Голова інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоєрей Гергій Коваленко назвав слова Патріарха Філарета «інформаційним викидом» і бажанням нагадати про себе прихильникам. Представник Інституту країн СНД скандальний Кирил Фролов наголосив, що ситуація навколо УПЦ є внутрішньою справою Російської Православної Церкви і втручання в них «розкольників з УПЦ КП є неприпустимим» («Коммерсант»). Релігієзнавець Андрій Юраш назвав заяву Патріарха Філарета «діями на випередження» і припустив, що за умови реалізації такого сценарію «паркан» між УПЦ і РПЦ зросте («Український тиждень»).
Ситуація спричинила появу низки аналітичних матеріалів у ЗМІ. Стаття Святослава Хоменка «Трикутник українського православ’я: Київ – Константинополь — Москва» (ВВС Україна, передрукувала «Українська правда») висвітлила різні аспекти проблеми, спираючись на коментарі експертів. Матеріал братів Капранових «Почаїв — МакДональдс» («Главком») був більш суб’єктивним і ґрунтувався радше на емоціях.
Заяви лідерів конфесій щодо суспільно важливих питань сприймаються як реальна участь Церкви у суспільному житті. Їхні заяви щодо політичних питань в Україні також вже не рідкість – ми звикли, що Церква дуже чітко окреслює поняття «свій» — «чужий», і це стосується і політичної сфери. А от коментування главами Церков політико-економічних, ба, навіть геополітичних питань – явище нове і доволі помітне. Інакше важко пояснити увагу світських ЗМІ до заяв глави УПЦ КП Патріарха Філарета та Глави УГКЦ Патріарха Святослава з приводу перспектив входження України до Митного союзу.
Чимало видань процитували слова Патріарха Філарета в інтерв’ю 5 каналу про те, що Митний союз — це затягування України в нову імперію, чого його Церква не приймає. Щоправда, Предстоятель УПЦ КП зробив певний реверанс у бік влади — акцентував на тому, що подібна заява не є виявом непокори чинній в Україні світській владі. Патріарх Філарет також додав, що він не проти Росії і торгівлі з нею, але проти взаємовідносин, що зашкодили б українській державі. Загалом видання висвітлили цю заяву в одному ключі. Щоправда, «Левый берег» нагадав, що раніше глава УПЦ КП звинувачував українську владу в тому, що вона йде на поступки Росії. «Радіо Свобода» також подало думку архиєпископа УПЦ КП Євстратія (Зорі), що Церква вбачає в Митному союзі загрозу державності, а з духовної точки зору це експансія в першу чергу проти Київського Патріархату. Цікаво, що у матеріалі було процитовано і заяву протоєрея УПЦ Георгія Коваленка, яка не була поширена іншими ЗМІ – «Церква має нести своє служіння незалежно від того, де проходять державні кордони. І питання кордонів, державних утворень – це не наше питання». Він також наголосив, що УПЦ свідомо перебуває поза політикою.
Коментар експерта. Євген Магда, політичний експерт:
Церква залишається в Україні одним із суспільних інститутів, який користується високою довірою українців. Мало того, що єрархи УПЦ КП та УГКЦ відзначаються активною громадською позицією, в умовах домінування УПЦ (МП) в якості «придворної церкви» нинішньої влади вони змушені займати більш активну громадську позицію. УПЦ КП та УГКЦ сьогодні є практично виразниками опозиційних настроїв, що набирають силу в українському суспільстві. Примітно, що тональність заяв святих отців є поміркованою, вони своїми заявами створюють платформу для потенційного діалогу.
На жаль, за відсутності політичного діалогу в суспільстві зусилля Церкви не можуть забезпечити підстави для ефективного суспільного обговорення навіть найбільш актуальних на сьогодні проблем. Особисто для мене є дивним, коли Президент, генеральний прокурор та інші представники влади, що полюбляють демонструвати побожність, у своїй практичній діяльності раз по раз виявляються космічно далекими від заповідей Божих.
У січні увага світських засобів масової інформації до скандальних будівництв на Старокиївській горі не зменшилась, навіть стала більш пильною. ЗМІ стежили за розвитком подій навколо майбутнього вірогідного відтворення Десятинного храму.
3 січня Українське товариство охорони пам'яток історії та культури заявило, що відбудова церкви зруйнує залишки Дитинцю і автентичних фундаментів храму (УНІАН). Уже 10 січня головний архітектор Києва повідомив, що готовий піти у відставку, якщо проект будівництва нової церкви буде «насаджуватися» згори («Коментарі»). А 15 січня Сергій Целовальник заявив, що Предстоятель УПЦ погодився з тим, щоб не будувати новий храм на фундаменті Десятинної церкви. 21 січня в ЗМІ з’явилась аналогічна інформація з офіційного сайту УПЦ — Митрополит Володимир благословив проект будівництва, що передбачає збереження фундаментів храму і постійне їх зберігання в умовах музею.
Втім, журналіст Анастасія Станко в блозі на «Українській правді» акцентувала на тому, що цей проект дає можливість збудувати зверху на музеєфікованих підмурках новий храм. Там же було викладено відео каналу TVi – «Особливий формат: повість про Десятинну церкву» (відео) та розмову автора проекту архітектора Юрія Лосицького та релігієзнавця Юрія Чорноморця (відео). Останній зробив доволі претензійну заяву про те, що настоятелем Десятинного монастиря мав би стати Митрополит Володимир, який би взяв на себе відповідальність за ситуацію (TVi). У документальному розслідуванні TVi було викладено основні проблеми навколо проекту відтворення Десятинної церкви: відсутність уявлень про те, який вигляд мала церква, рейдерська поведінка УПЦ тощо. У розслідуванні акцентували й на тому, що проект відбудови має покровителів у вищих політичних колах України і, власне, сам президент зацікавлений у відбудові храму як спокуті за те, що його резиденція знаходиться якраз на руїнах іншої святині – Межигірського монастиря.
До дискусії долучився й «Коммерсант», опублікувавши матеріал Юлії Рябчун «Обговорення слідує… Тривають дискусії про долю Десятинної церкви». В матеріалі йшлося про круглий стіл у Музеї історії Десятинної церкви, на якому думки церковників і науковців з приводу потреби відновлення храму розділилися. Втім, у коментарі «Радіо Свобода» директор музею Павло Дорошенко (ієродиякон Ярослав) наголосив, що рішення з приводу відбудови прийматиме громадськість. Матеріал журналіста «Коментарів» Олекси Шкатова «У Януковича знову вирішили відбудувати Десятинку» своєрідно розставляє акценти, в першу чергу наголошуючи на ролі лобістів проекту в парламенті і на тому, що влада будь-яким способом буде намагатися задовольнити апетити УПЦ.
Експертів обурило те, що УПЦ КП перетворила об’єкт культурного спадку на концтабір чи режимний об’єкт, укріпивши паркан колючим дротом («Коментарі»). Тим часом громадські активісти висловили припущення, що справжнім замовником будівництва є не Церква, а комерційна структура («Подробности»). Чимало видань акцентували на тому, що його законність перевіряється прокуратурою і за фактом незаконного знищення історичних споруд розпочато досудове розслідування. А вже 25 січня стало відоме рішення прокуратури заборонити будівництво офісного центру. «Українські новини» акцентували на тому, що перевірка почалася саме після активних дій громадськості, що захопила будівельний майданчик. За інформацією «Подробностей», у лютому до Києва прибуде комісія ЮНЕСКО, що контролюватиме те, як виконується рішення про заборону будівництва. А інспекція архітектурно-будівельного контролю анулювала дозвіл на виконання будівельних робіт. За інформацією ЗМІ, після оприлюднення цих рішень паркан навколо будівництва знову було розтрощено.
Показово, що після призупинення робіт, коментарі Церкви подав лише «Коммерсант», на шпальтах якого, голова інформаційного управління УПЦ КП архиєпископ Євстратій (Зоря) обурювався, що громадськість не приділяє такої ж уваги спробам відбудови Десятинного храму, що здійснює УПЦ. А на сторінках «Левого берега» у блозі громадської активістки Юлії Філоненко було викладено історію про те, як архиєпископ Євстратій і в соціальних мережах обурювався протестом громадськості, наголошуючи на тому, що ніхто не протестує проти справжнього рейдерського захоплення УПЦ на фундаментах Десятинного храму, тому що з Київським Патріархатом простіше воювати.
Ігор Луценко в матеріалі «Десятинний провулок. Що чекають від Святішого Патріарха?» («Українська правда») наголосив на тому, що своїми діями УПЦ КП наслідує УПЦ, несучи «репутаційні втрати». Виходом з ситуації громадський активіст назвав рішення Київського Патріархату піти на діалог зі спільнотою і обговорити проект майбутньої будівлі з громадськістю.
Хочемо також зазначити, що викликали певну увагу світських ЗМІ й інші теми – традиції свят Різдвяного циклу, обговорення майбутнього святкування 1025-річчя Хрещення Русі, намір УПЦ стати засновницею телевізійного каналу тощо. Відреагували ЗМІ і на створення двох міжфракційних об’єднань на підтримку Церкви у Верховній Раді України та на активізацію розмов про можливу приватизацію Почаївської Лаври.
Несподіванкою стало широке цитування Глави УГКЦ, що на початку січня дав велике інтерв’ю газеті «День». Помітними були висловлювання Предстоятеля УПЦ КП на суспільно-важливу тематику. Потрапили до фокусу світських ЗМІ і кілька скандальних тем – історія про фальшиве нагородження грамотою УПЦ екстрасенса Анатолія Кашпіровського, «виступи» Femen у Ватикані, ініціативи з РПЦ на межі фолу – про перенесення святкування Різдва на 1 січня і введення податку на бездітність тощо.
А деякі важливі питання – зокрема, нинішня ситуація в Українській Православній Церкві, навпаки, не отримали достатнього поширення.