На 86-му році життя відійшов у засвіти Дмитро Степовик — доктор мистецтвознавства, доктор богословських наук, доктор філософії, дослідник українського сакрального мистецтва й творчості українських майстрів образотворчого мистецтва в діаспорі, довголітній голова Сенату ОУН.
Своїми спогадами про Дмитра Степовика поділився митрополит Української Греко-Католицької Церкви Борис Ґудзяк:
"Упокоївся Дмитро Степовик. Про його наукову діяльність, багату бібліографію та викладацьку діяльність у ці дні буде багато дописів і публікацій. Хочеться у день переставлення згадати щось близьке і тепле, щире і братське. Воно було. За що я Богові і Покійному щиро дякую.
Вперше ми зустрілися з Дмитром Власовичем Степовиком 1988 року в Києві на виставці Івана Макара. Познайомитися із ним мені рекомендував професор Гарвардського університету Юрій Грабович, який давав мені поради щодо життя і наукового стажування в радянській Україні. Він тоді наголосив, що Дмитро Степовик — християнин та цікавиться Церквою.
Після виступу Дмитра Власовича на згаданій виставці я до нього підійшов, представився, і з цього почалося наше знайомство. Він ставився до мене прихильно і гостинно. Я часом навідувався до нього додому на Бехтерівський провулок біля Покровського монастиря. Він готував мені «супчик» і системно пояснював про Київ, світ митців і мистецтвознавців, а також про церкви, монастирі і те, що відбувалося у релігійній сфері напередодні відзначення тисячоліття християнства в Україні. У нього в квартирі зберігалася підпільна література, яку зі Львова мені передали Ігор та Ірина Калинці, що її я згодом перевіз до США.
26 квітня 1988 року я взяв участь у протестній акції перед музеєм Леніна з нагоди дворіччя Чорнобильської катастрофи, що її організував Олесь Шевченко. Повертаючись, зрозумів, що за мною слідкують. Поїхавши по вулиці Артема тролейбусом, я сховався у Покровському монастирі і добра монахиня мені випустила чорним ходом. Звідти я непомітно забіг до Дмитра Власовича і там перебував два дні. Мої колеги Богдан та Галина Кліт, не знаючи, куди я зник, тоді мене шукали навіть в морзі.
Для мене є особливим приводом для гордості, що я опосередковано приклався до дружби і плідної співпраці Дмитра Власовича із отцем, а згодом владикою, Софроном Мудрим. Коли ще за часів радянської України професора Степовика запросили на конференцію до Рима, і я запропонував йому зустрітися з о. Мудрим, що він і зробив, і з цього почалася їхня співпраця.
Дмитро Власович відкрито і прихильно ставився до греко-католиків, хоча відома його чітка православна незалежна релігійна тотожність.
Під час однієї зі своїх наукових подорожей до США, професор Степовик на різдвяні свята навідався до моїх батьків в Сиракузах, і вони з вдячністю приймали «рятівника» свого сина. Він ділився не лише науковими знаннями, але й також своєю відданістю правилам здорового харчування, зокрема важливістю в раціоні першої страви, тому у нас вдома його ніжно називали «Супчик».
Прощаючись віртуально із Дмитром Степовиком, хочу подякувати Тарасові Миронюку, викладачеві Київського університету імені Бориса Грінченка, який по-синівськи підтримував Дмитра Власовича у час немочі. Нехай Господь його винагородить сторицею.
Дмитро Власович відійшов спокійно, вимоливши у Бога мирну смерть. Вічна йому пам'ять! Со святими упокой!".
Дмитро Степовик народився в селі Слободищі Бердичівського району Житомирської області.
Закінчив факультет журналістики Національного університету ім. Тараса Шевченка у 1960 році та аспірантуру з мистецтвознавства в ІМФЕ НАН України у 1970 році. У цьому ж році захистив кандидатську дисертацію з мистецтвознавства, у 1984 — докторську.
У 1990 році Степовик захистив докторську дисертацію з філософії, а через два роки — габілітаційну докторську дисертацію з мистецтвознавства в Мюнхені, в Українському вільному університеті.
Дмитро Власович Степовик досліджував сакральне християнське образотворче мистецтво Середньовіччя та Нової доби XVII-XVIII ст.
У нього можна було вчитися його умінню слухати людей, переконувати аргументами, а не емоціями, залишатися твердим і безкомпромісним у принципових питаннях. Він вмів бачити історичну перспективу подій, пише Вечірній Київ.
«Ректорат та учасники освітнього процесу Київської православної богословської академії закликають до усердної молитви за спокій його душі», — написав митрополит Білоцерківський заступник голови Управління зовнішніх церковних зв’язків ПЦУ Євстратій Зоря.
Степовик зробив великий внесок у просвітництво мільйонів українців, коли коментував визначні події, пов’язані з церковним та духовним життям по радіо та телебаченню.
Дмитро Степовик був провідним співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, професором і викладачем історії мистецтва Київської православної богословської академії, професором історії культури Українського вільного університету в Мюнхені, членом-кореспондентом НАН України.
Він всіляко підтримував і високо оцінював надання Томоса Україні.
«Томос не можна недооцінювати. Це справді віха в історії розвитку світової церкви, і зокрема української, і навіть греко-католицької. Найцінніше у Томосі — це старт визнання Київської церкви як рівної серед рівних», — пояснював значення надання автокефалії ПЦУ Дмитро Степовик.
Похорон члена-кореспондента НАН України, професора Дмитра Степовика відбудеться у вівторок 30 січня об 11.00. у Володимирському патріаршому кафедральному соборі Києва, бульвар Тараса Шевченка, 20