Порфирій Бажанський – забуте ім’я священника-композитора, яке повертають сучасники

Ще одне забуте ім’я в українській історії – греко-католицького священника- композитора другої половини ХІХ - початку ХХ століття Порфирія Бажанського – відкривають українцям. Ба більше, львівські митці відновили рукописи його опер «Довбуш» і «Біла циганка», які тепер доступні для сучасних музикантів.

Культурний проєкт «Опери Бажанського: від рукопису до аудіосеріалу» реалізували Львівський органний зал, Галицьке музичне товариство за підтримки Українського культурного фонду.

Ім’я Порфирія Бажанського для більшості українців невідоме. Хоча рукописи його творів зберігаються у бібліотеці імені Василя Стефаника у Львові. Диригент і керівник Львівського органного залу Іван Остапович під час пошуку матеріалів про отця Михайла Вербицького, автора музики українського гімну, натрапив на окремий фонд Порфирія Бажанського.

Музикознавці мали обмаль інформації про священника і його творчість. Бо у радянський час отець та ще й композитор Порфирій Бажанський був заборонений, його родина зазнала репресій. А частина його спадщини спеціально знищена совєтами.

Ще за життя, а народився Порфирій Бажанський 24 лютого 1836 року в селі Белелуя Снятинського району Івано-Франківщини, був незрозумілий і недооцінений сучасниками. Композитор Станіслав Людкевич критично відгукувався про його музику навіть після смерті священника 29 грудня 1920 року, сказавши, що «це музичний маніяк, сміття музичної літератури, яке засмічує смаки молоді».

«У Галичині десятиліттями існувала традиція негативного ставлення до непрофесійних композиторів. У той час у музичному середовищі був погляд на професіоналізацію, на кшталт Василь Барвінський, Станіслав Людкевич, відкриття інституту. Професійні композитори все життя боролися з тим, щоб було менше аматорів, а більше фахових музикантів, щоб вони були солідні. А Порфирій Бажанський – людина середини ХІХ століття і таке ставлення до нього залишилось на початку ХХ століття. Тут світоглядні неспівпадіння того середовища до Бажанського. Закидали священнику і москвофільство. Він мав активну позицію, вів громадське життя, тоді існувала здебільшого москвофільська преса і, як тільки газета «Діло» з’явилась, Порфирій Бажанський відійшов від москвофілів. Це не було його внутрішнє переконання, він розумів, що мусить якось пристосуватися до обставин і в його листах немає жодної згадки про москвофільство. Він казав, що українська музика повинна рухатись в іншому напрямку, аніж було, що вона повинна вчитися європейських традицій, але не повинна копіювати західно-європейські зразки, шаблони. Він був проти німецької музику в українській. З огляду сьогодення, Порфирій Бажанський був доволі прогресивний. Його музика негармонійна, різка, інколи суперечить класичній музиці, канонам, особливо побудові структур і це відштовхувало сучасників від Бажанського», – говорить диригент і керівник Львівського органного залу Іван Остапович.

Порфирій Бажанський творив музику, максимально зберігаючи народний фольклор, який збирав, писав наукові праці про народну і церковну музики. За словами Івана Остаповича, Бажанський передавав реальні відчуття і життєві події без прикрас. Певним чином, це авангардне мислення, тому музика Порфирія Бажанського сьогодні звучить сучасно. Він переосмислював фольклор і філософією його музики був натуралізм.

Порфирій Бажанський написав сценічні твори «Довбуш», «Олеся», «Весілля», «Марічка – татарська бранка з Покуття», «Біла циганка». Він видав чотири тисячі українських народних мелодій у збірнику «Русько-народні галицькі мелодії». За оцінками дослідників спадщини галицького священника-композитора, він тяжів до збереження музично-стильового традиціоналізму Галичини ХІХ століття. Отець Порфирій написав вокально-хорові церковні твори, зокрема «Божественну літургію Йоанна Златоустого», Літургії староцерковних наспівів на чотири мішані голоси (1907 і 1911 роки). І ці рукописи збережені.

Рукописні літографії опер «Біла циганка» і «Довбуш» вдалося відчитати, хоч мова складна: язичіє, полонізми, німецькі слова, гуцульський діалект. Видано книгу з партитурами, а також вперше ці опери прозвучали у виконанні оркестру, хору, солістів.

«Робота над рукописами була дуже складна, залучено багато фахівців. Виправляли багато помилок. Це науково-дослідницька робота. Вже під час реалізації проєкту ми навіть зняли ролик, як працювати з рукописами. Порфирій Бажанський шість років студіював фольклор, міфологію, досліджував античність, європейську міфологію. Очевидно, читав давньогрецькі тексти, давньоримську літературу. Сюжет в «Білій циганці» про втрачену доньку, яка знаходить свій родовід і це показує зв’язок української культури з великою європейською культурою. Ми створили цифровий аудіопродукт, зі звуковими декораціями, сценами, які переносять нас у Карпати», – говорить керівник проєкту Тарас Демко.

Священники-композитори Галичини

В українській культурі є ціла низка композиторів-священників, що є своєрідним феноменом. Адже у другій половині ХІХ століття в Галичині за Австро-Угорської імперії духовенство займалось світською музикою. А це священники Віктор Матюк, Сидір Воробкевич, Остап Нижанківський, Максим Копко, Євген Купчинський, Михайло Вербицький, Осип Кишкевич. Це були освічені духовні особи і музичну освіту здобували в духовній семінарії. Зокрема, Порфирій Бажанський вчився у Львові на богословському факультеті. А курс гармонії та інструментовки викладав йому отець Іван Лаврівский. Порфирій Бажанський диригував хором Ставропігійської бурси. Священник співпрацював з українським театром «Руська Бесіда», що був створений у Львові в 1864 році.

Отець Порфирій Бажанський публікував свої роздуми про культурно-мистецьке життя українців Австро-Угорщини у часописах «Діло», «Слово», «Зоря». Він особливу вагу приділяв народній пісні. Порфирій Бажанський був парохом в селі поблизу Львова, зумів збудувати три школи, в яких викладали українці, а також звів три дерев’яні церкви.

За визначенням музикознавців, греко-католицькі священники-композитори –феномен гуманітарного розвитку Галичини.

«Це унікальне явище в українській музиці, бо ніде в світі не було стільки священників-композиторів, які б вплинули на національну культуру. Це від зворотнього: настільки був складний і чорний час, настільки важко було вибитися з глухого села і мати свій соціальний стан, навчитись читати і писати, що це могли робити тільки священники. Завжди Греко-католицька церква мала культурно-просвітницьку місію. Та ще й все населення було співоче, був багатющий фольклор. Це було зрозуміло людям, доступно і вони знали, що не мають права це не використовувати. Такі ренесансні постаті, як Бажанський, розуміли свою просвітницьку місію, що мусять зберегти для народу його ж багатство», – наголосив Іван Остапович.

Час пандемії надихнув творців культурного проєкту, присвяченого галицькому композиторові-священнику, на те, що дві опери Порфирія Бажанського записали у форматі аудіосеріалу, який доступний кожному.