У Національному інституті стратегічних досліджень 16 жовтня відбувся круглий стіл на тему: «Суспільно-релігійні та державно-церковні відносини: основні проблеми і шляхи вирішення».
У Національному інституті стратегічних досліджень 16 жовтня відбувся круглий стіл на тему: «Суспільно-релігійні та державно-церковні відносини: основні проблеми і шляхи вирішення». На обговорення запрошених до дискусії науковців та експертів було запропоновано аналітичну доповідь «Розбудова партнерської моделі державно-конфесійних відносин та утвердження Української Помісної Православної Церкви в Україні» (автори: Здіорук Сергій Іванович і Токман Володимир Валерійович).
У вступному слові Сергій Здіорук вказав на те, що сьогодні принцип відділення Церкви від держави розуміється як заборона всякої співпраці між державою та релігійними організаціями. Таке розуміння С. Здіорук вважає помилковим. В дійсності розрізнення держави та Церкви як двох принципово різних суспільних інститутів не виключає їх співпраці, коли цього вимагають інтереси всього суспільства. С. Здіорук вважає, що між державою та релігійними організаціями в Україні фактично вже встановлюються партнерські відносини, і сьогодні можливо перейти до їх юридичного оформлення. При збереженні свободи совість та принципу рівності церковних організацій в сенсі однакового захисту їх прав, можливо встановити також особливі відносини держави із тими традиційними Церквами, що відіграють особливу роль в житті українського суспільства, є важливими для збереження і розвитку української культури. Такі відносини мають ґрунтуватися на усвідомленні церквами і державою спільної відповідальності за сьогодення та майбутнє України.
У другій частині доповіді С. Здіорука приводилося кілька аргументів на користь становлення в Україні помісної Церкви. По-перше, така ідея користується значною підтримкою населення України, на користь чого свідчать дані соціологічних опитувань. По-друге, держава потребує в якості головного соціального партнера помісну Церкву історично центральної для України православної традиції. З точки зору внутрішньої політики, така Церква, навіть якби вона об’єднала не всіх православних України, мала б фундаментальне значення для утвердження культурно-цивілізаційної єдності України. З точки зору політики зовнішньої, Україна має потребу в самостійному представленні своїх інтересів на всеправославних нарадах та Всесвітній Раді Церков. Якби Москва залежала від Києва в церковному відношенні, то Росія за 18 років вже виборола б собі право на власну помісну Церкву. Держава має підтримати всі ініціативи церковних діячів України та світу, спрямовані на утвердження в Україні власної помісної Церкви, визнаної повнотою православних Церков.
Відповідальний секретар сайту «Релігія в Україні» Юрій Чорноморець звернув увагу присутніх на загрозу інформаційної війни в Україні, в якій Московський Патріарх буде виборювати «відродження руського світу». Ю. Чорноморець вважає, що візит Патріарха Кирила в Україну був початком відкритої фази такої війни, в якій беруть участь різні підконтрольні Патріарху церковні та біляцерковні ЗМІ. Ця інформаційна війна має першою ціллю соціальну мобілізацію вірних УПЦ (МП) із вихованням у них яскраво вираженої проросійської орієнтації. Другою ціллю є мобілізація до лав МП на Україні всіх симпатиків проросійської ідеї. Для останніх канонічна Церква має стати таким же символом, яким на сьогодні є Крим. Ю. Чорноморець вважає, що українські Церкви, громадянське суспільство і держава не готові до такої інформаційної війни. Ю. Чорноморець вважає, що держава мала б підтримати громадянські ініціативи по розбудові релігійних ЗМІ проукраїнської орієнтації. Такі ЗМІ мали б сприяти утвердженню розуміння вселенського характеру православ’я та формувати прихильність до київської ідеї у трьох цільових груп: вірних трьох православних Церков України, населення України, православних Росії та інших країн.
Представник секретаріату Президента України Андрій Ткачук відзначив високий рівень представленої Сергієм Здіоруком аналітичної доповіді, а також подякував Юрію Чорноморцю за гарну аналітику, що публікується в різних ЗМІ. Андрій Ткачук звернув увагу присутніх на той факт, що українці мають непевну протягом 90 років традицію боротьби за автокефалію українського православ’я. На думку Андрія Ткачука, «сьогодні прапор автокефалії тримає Київський Патріархат». Андрій Ткачук нагадав присутнім про програмний характер минулорічного виступу Патріарха Варфоломія на Софійському майдані. В цій проповіді, нагадав Андрій Ткачук, Патріарх прямо говорив про обов’язок української влади сприяти вирішенню проблеми українського православ’я, що виникла внаслідок анексії 1686 року. Документом, що відкриває вперше реальні можливості до вирішення проблеми українського розколу, Андрій Ткачук назвав минулорічне послання Митрополита Володимира до всіх Предстоятелів Православних Церков світу. На думку Андрія Ткачука, проблема утвердження в Україні помісної Церкви може бути вирішена лише всім світовим православ’ям як єдиним цілим. І звернення Митрополита Володимира було ключовим для майбутнього вирішення цієї проблеми.
Андрій Ткачук відзначив позитивний досвіт святкування річниць хрещення Русі, що відбувалися в Києві. Українська держава, на думку Андрія Ткачука, має особливо ретельно підготуватися до 1025-ліття хрещення Русі, здійснивши до цієї дати кілька знакових проектів, серед яких мали б бути видання Православної Енциклопедії, енциклопедії українського православного мистецтва.
Олександр Литвиненко, провідний експерт центру імені О. Разумкова, відзначив, що сьогодні переосмислення моделі державно-церковних відносин є можливим і необхідним. В часи становлення української незалежності було прийнято ліберальну модель, що робила державу рівновіддалену від Церков, що протистояли одна одній. Сьогодні в Україні відбулась стабілізація в релігійній сфері, а тому можливими є нові відносини держави із традиційними Церквами. В ідеалі співпраця держави і Церкви мала б відбуватися за іспанською моделлю, але на сьогодні цінним було б будь-яке наближення до цієї моделі. Зокрема, держава мала б потурбуватися про розвиток вітчизняного церковного книговидання українською мовою. На сьогодні ж УГКЦ видає релігійної літератури українською більше, ніж всі три православні Церкви разом. Необхідно підтримати всі церковні видання на українській мові шляхом створення спеціальних державних програм, беручи приклад з Росії, де Православна Енциклопедія видається за рахунок президентського фонду. Наявність єдиної помісної православної Церкви сприяла б появі широкого масиву книжкової та інформаційної продукції на релігійну тематику. А саме цього потребує українське суспільство.
Професор Микола Закович вважає, що для становлення Помісної Церкви потрібен великий проміжок. Очевидно, що така думка сформувалася у поважного професора по аналогії із тим, за який проміжок часу здобували визнання інші автокефальні Церкви світу. Але треба зауважити, що сьогодні історичні події розвиваються значно швидше, і ті темпи історичних змін, які були нормальними століття тому, сьогодні неможливі. Тому, українська автокефальна Церква, визнана світовим православ’ям має бути справою найближчого майбутнього.
Професор Віктор Єленський висловився за те, щоб відносини між державою та Церквою ґрунтувалися на спільності ідеології, якою мав би бути солідаризм: держава і Церква солідарно мають втілювати соціальні проекти, які були б виявом загальносуспільної солідарності. Держава має не пропонувати Церквам ті чи інші полегшення перед виборами, а має закріпити відповідні пільги законодавчо. Але головне – держава має віднайти форми фінансування церковних дитячих садків, загальноосвітніх шкіл, лікарень, будинків пристарілих. Формою такого фінансування могло б стати запровадження права громадянина визначати суспільні організації, серед яких були б і церковні організації, яким би перераховувалося 1-2 % від прибуткового податку за рік. Як свідчить європейський досвіт таким правом реально скористаються близько 10% громадян і серед них велика кількість визначить адресатами відповідних фінансових вливань церкви. В масштабах України мова йде про суму близько ста мільйонів гривень.
На думку Віктора Єленського, перспективи Української помісної православної Церкви на сьогоднішній момент знаходяться в найбільш загрозливому стані за весь час незалежності. «Зараз тільки Українська держава і українське суспільство можуть спасти цю перспективу». Закликавши державних мужів до відповідальної політики в релігійній сфері, Віктор Єленський відзначив, що кінцевий успіх Української помісної православної Церкви буде залежати від того, чи буде успішною сама країна.
Інші виступаючі говорили про необхідність розвитку київської ідеї, необхідність апеляції до всього світового православ’я (і не виключно до Патріарха Варфоломія), необхідність не чекати на відхід від справ ініціаторів розколу в українському православ’ї, а працювати вже сьогодні на майбутню помісну Церкву.
Підводячи підсумки дискусії, Сергій Здіорук висловив учасникам дискусії подяку за цікаві нетривіальні думки, і закликав експертне та наукове товариство до більш широкого обговорення двох тем, розглянутих в аналітичній доповіді Національного інституту стратегічних досліджень. Ми, в свою чергу, також думаємо, що доповідь «Розбудова партнерської моделі державно-конфесійних відносин та утвердження Української Помісної Православної Церкви в Україні» потребує окремого аналізу та обговорення. Ті запропоновані шляхи для розвитку як державно-церковних відносин, так і для сприяння утвердженню помісності українського православ’я, є новими, тому необхідне всебічне дослідження як нових можливостей, так і нових небезпек, які можуть чекати на Україну при реалізації відповідних пропозицій.
В цілому круглий стіл засвідчив зростання ступеню зрілості українського експертного товариства при аналізі проблем державно-церковних стосунків та політики в релігійній сфері. Висловлені під час дискусії судження відрізнялися реалізмом, державним прагматизмом, високим знанням процесів, що відбуваються в релігійній сфері України. Учасникам дискусії вдалося уникнути ноток політичної заангажованості, яка звичайно виникає, коли роль експертів беруть на себе чинні народні депутати. В ідеалі прагматизм експертів та їх занепокоєність за майбутнє країни, мали б стати взірцем для політиків та релігійних діячів України.
Окремо слід відзначити той факт, що круглий стіл однозначно засвідчив: українські експерти надзвичайно уважно слідкують за всіма кроками українських релігійних діячів і конструктивні ініціативи церковних лідерів не залишають непоміченими чи забутими. Це є окремим приводом для надії на краще майбутнє.