Розмова з архиєпископом ЙОАНОМ (Модзалевським), головою Богословсько-канонічної комісії УАПЦ та священиком УПЦ Петром ЗУЄВИМ, директором Центру богословських студій
Складається таке враження, що переговори між УПЦ та УАПЦ стоять на місці. Це дійсно так?
Архиєпископ Йоан: Нет, просто мы не стремимся форсировать события. У Церкви другой ритм, чем у политиков. Ведь мы стремимся придти не к созданию политического блока, а к обретению церковного единства. А это единство другого качественного порядка.
Священик Петро Зуєв: В Україні зараз передвиборча кампанія. Життя максимально політизоване. А для ведення переговорів потрібна спокійна атмосфера. Тому, на мою думку, варто дочекатися, доки вгамуються політичні пристрасті та провести новий раунд переговорів.
Чи вдалося досягнути чогось конкретного? Чи вироблені моделі об’єднання?
Архиєп. Йоан: Теоретически такие модели существуют. Но мы еще не вышли на тот уровень переговорного процесса, когда их имеет смысл обсуждать. Сегодня перед нами стоит не менее важная задача – найти общий богословский язык, обрести общее экклезиологическое видение.
Свящ. Петро: Доповнюючи слова владики, я б хотів наголосити, що в цьому напрямку УАПЦ та УПЦ значно просунулись. І багато в чому тут заслуга саме УАПЦ, зокрема, Богословсько-канонічної комісії, яку очолює владика Іоан. Зокрема, дуже приємно, що ієрархи УАПЦ чітко окреслюють зміст поняття «помісної Церкви», роблячи правильні богословські акценти на співвідношенні «національного» та «вселенського» начал у Церкві.
Якими бачаться перспективи об’єднання? Чи зможуть УАПЦ та УПЦ знайти спільну мову та прийти до єдності, ігноруючи у своєму діалозі УПЦ КП?
Свящ. Петро: Ігнорувати щось – це нецерковна і штучна, вторинна позиція. І наші переговори не мають ставити собі за мету «нашкодити» УПЦ КП. Мета має бути позитивною – необхідно шукати виходу з трагічної ситуації, що склалася сьогодні в Українському Православ’ї, коли кожна третя православна парафія перебуває в канонічній ізоляції. Ніхто з нас в принципі не проти переговорів з УПЦ КП. Але сьогодні такі переговори з багатьох причин ще не можливі.
Архиєп. Йоан: Батюшка, правильно сказал. Наша задача – это не общая дружба против Филарета, а выработка экклезиологической и канонической позиции, которая привела бы нас к единству. В том числе и те приходы, которые сейчас находятся в УПЦ КП.
Однак, чи існує перспектива об’єднання, і чи можете Ви вказати на якийсь термін, впродовж якого це може статися?
Свящ. Петро: Предстоятель УАПЦ владика Мефодій любить говорити, що ми маємо скористатися часом, доки на чолі УПЦ перебуває Митрополит Володимир. Це – надзвичайно авторитетний в православному світі єрарх, унікальна людина, яка поєднує у собі глибоке богословське мислення та особистий досвід молитви. Мені дуже близька така позиція.
Архиєп. Йоан: Авторитет Митрополита Владимира бесспорен. И это очень важно для переговоров и возможного объединения в будущем. Отец Петр правильно заметил, что Митрополит Владимир обладает глубоким богословским мышлением, но я бы еще хотел заметить, что очень важным является то, что он богослов-экклезиолог. Раскол – это екклезиологическая проблема, и мы должны адекватно разрешить ее богословскими методами, чтобы выйти из ситуации раскола с углубленным видением природы Церкви, в частности, ее единства.
Чи існують альтернативні варіанти розвитку подій. Скажімо, відновлення діалогу УАПЦ з Константинополем?
Архиєп. Йоан: В жизни всегда бывают «альтернативные варианты». Наши иерархи, безусловно, надеются на плоды диалога с УПЦ. Однако, это не исключает диалога с Константинополем. Не секрет, что для большинства верующих нашей Церкви на Западной Украине Константинопольский Патриархат психологически воспринимается как Церковь-Мать. Другое дело, что мы не хотели бы, чтобы диалог с Константинополем осложнял наши отношения с УПЦ.
Свящ. Петро: Є два погляди на речі. Якщо керуватися логікою політичною, то Москву та Константинополь необхідно розглядати як два конкуруючі центри в православному світі. Однак, насправді, це не так. Це два вияви однієї, Кафолічної Церкви. Обидва Патріархати можуть бути корисними об’єднавчому процесові. Потрібно лише, щоб кожний з них керувався не власними так би мовити конфесійними інтересами, а інтересами Православ’я в Україні.
Але як сформулювати цей інтерес?
Свящ. Петро: В Церкві є базова структура. Це – єпархія. Отже, інтереси Української Церкви – це інтереси православних єпархій в Україні. А не тої чи іншої церковної столиці. Тому, з моєї точки зору, необхідно керуватися інтересами єпархій. Які це інтереси? Перш за все, церковна єдність. На другому місці я б поставив успішність місіонерської праці.
Архип. Йоан: На самом деле, не существует противоречия между интересами местной церкви и церкви кафолической. Церковь живет в любви. Но, изучая историю, мы можем заметить, что церковные центры иногда допускают ошибки, отождествляя интересы Церкви с интересами той этнической либо политической общности, к которой они принадлежат. Именно поэтому так и важны богословские приоритеты в мышлении. Богословие – объединяет, а политика – разобщает.
Отже, слід очікувати позитивних політичних обставин для продовження діалогу. Дякую за розмову.
Бесідував Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ.
Розмова відбулася у формі skype-конференції, Львів-Київ-Москва, 31 серпня 2007 року