Повалення памятника Лєніну є ніби перерізанням пуповини з нашим минулим і тією, справді сатанистською, ідеологією, яка освячувала знищення мільйонів наших співвітчизників. На жаль, за двадцять з лишнім років, наша влада не спромоглася зробити це в інший спосіб.
Для себе ідеологію, яка панує в сусідній Росії, я визначила як «історичну шизофренію». Нагадаю, що цей психічний розлад характеризується проявами роздвоєння свідомості. Бо як іще можна назвати явище, коли в цій державі на рівні Патріарха повсякденно підтримується авторитарна путінська влада, утверджується культ мучеництва царської сім'ї, канонізуються мученики ХХ століття, які були знищені кривавою революцією 1917 року та більшовиками. а в той же час фактично на державному рівні відзначається свято «октябрьской» революції. Не пригадую жодної заяви з боку Московського Патріархату з однозначним осудом глорифікації режиму більшовиків та його героїв. Та найбільший біль, на мою думку, у мільйонів вірних Російської Православної Церкви має викликати наявний до сьогодні на Красній площі мавзолей Лєніна. Нагадаю, що Кремль завжди був святинею російського православ'я, під стінами якого і знаходиться мавзолей.
Про звірства більшовиків внаслідок прямих і однозначних вказівак Лєніна написано багато. Оплакувальникам пам'ятника нагадаю лише кілька: ще у 1918 році втопили єпископа Тобольського Гермогена, Патріарх РПЦ Тихон був арештований у 1922 і після тортур помер 1925 року, в 1922 році розстріляний петроградський митрополит Веніамін, через кілька років і його наступник, архиєпископ Твері Фадей був втоплений у ямі з нечистотами у 1937, в цьому ж році настоятель Троїце-Сергівої Лаври теж розстріляний. І тисячі ж імен знищених рядових священиків, монахів і монахинь, мабуть поіменно ніколи не вдасться встановити… Невже цих фактів замало, щоб православний люд Росії, керований своєю впливовою єрархією вже давно вимагав знищення будь-якої згадки про символи того тоталітарного режиму ?!
Щодо Києва — наприкінці січня 1918 року в Києво–Печерській Лаврі більшовики розстріляли митрополита Київського Володимира. Здійснивши вбивство, тіло владики підняли на штики і глумились над ним. Можливо хтось сподівається, що «добрий дєдушка Лєнін» був не в курсі? На початку 20-их з-під його пера з'являється вислів: "Поповская голова для нас — это пень, на котором партия затесывает свои коммунистические колья".
Щодо звинувачень, що знищення цього ідола – це акт вандалізму… Ще кілька фактів для відновленні пам'яті тих, хто досі не визначився у що вірить і яким саме символам поклоняється. Список чималий, і це лише по Києву: розпочали з Десятинної церкви, чи не тому, що саме там покоївся прах святителя України-Русі Володимира, його дружини Анни та княгині Ольги, знищений у 1928 році. Протягом 30-х рроків лише у Києві знищено повністю або майже повністю: Михайлівський Золотоверхий монастир, Богоявленський собор, Воскресенська церква, Борисоглібська, Петра і Павла на Подолі, Микільська, Георгієвський собор, частина Видубицького монастиря. Не сумнівайтесь, що така ж доля чекала Софію Київську: у 1934 році на сторінках світової преси з'явилась інформація про підготовку у 1935 році знищення цієї святині. Чи не тому, що з ініціативи архітектора з Англії В.Мільнера у газеті «The Times» було озвучено на весь світ про підготовку цієї акції, руку злочинців було зупинено.
Мене, як і багатьох моїх колег, обурили кадри недільних подій 24 листопада, коли лише на другий день після вшанування на державному рівні 80-их роковин Великого Голоду 1933 року, шеренги беркутівців стояли облогою довкола пам'ятника Лєніну, коли ще ніхто і не намагався його чіпати. Чи не такі дії підштовхнули до рішення покінчити з цим культом раз і назавжди?
Повалення пам'ятника Лєніну для мене є ніби перерізанням пуповини з нашим минулим і тією, справді сатанистською, ідеологією, яка освячувала знищення мільйонів наших співвітчизників. Цим ми ще раз змогли довести, що Україна – не Росія. На жаль, за двадцять з лишнім років наша влада не спромоглася зробити це в інший спосіб.
Світлини з інтернету
історик, релігієзнавець