У гостях веб-конференції — протоєрей УПЦ Георгій КОВАЛЕНКО, ректор Відкритого Православного Університету св. Софії-Премудрості
Вітаю Вас, отче Георгію! Скажіть, будь ласка, як би Ви оцінили чисельність і впливовість своїх однодумців серед кліру УПЦ (МП) у питанні майбутнього Православної Церкви в Україні? Заздалегідь дякую за відповідь.
Шановний Олексіє, я ніколи не переймався питанням власної впливовості і не робив спеціальних досліджень щодо чисельності однодумців. Але судячи зі спілкування на вулицях різних міст, в соціальних мережах та безпосередньо зі знайомими мені людьми, те що ми говоримо і робимо у Відкритому православному університеті і ті позиції, які декларуємо публічно, є співзвучними багатьом українцям (духовенству і вірянам), які хочуть бачити Православну Церкву в Україні більш відкритою до людей і суспільства. А щодо майбутнього наших ідей, є просте правило: якщо вони від Бога і на справжньому фундаменті, яким є Христос і Євангеліє, то незважаючи на кількість однодумців сьогодні, вони як те євангельське зерно, проростуть і дадуть плід; а, якщо це тільки наші наївні мрії, то про них дуже швидко забудуть, або відкинуть. Але вже сьогодні публічно говорити про те, якою має бути наша Церква, це наш свідомий вибір. Хто має вуха, той почує та ще й зробить щось відповідно до власних можливостей. В нас немає бажання керувати однодумцями, хоча координація нашої спільної діяльності, коли це потрібно, звичайно, можлива.
Всі ми були свідками того, як згубно вплинули на Церкву ідеї "русского миру". Як нам убезпечитись від того, щоб не почати будувати свій мир, український, замість Церкви Христової? Чи бачите Ви таку небезпеку і як цьому запобігти?
Шановна Ольго, Саме для того, щоб позбутися від тоталітарних, імперських та інших неприродніх Церкві нашарувань, нам потрібен тривалий соборний теоретичний і практичний процес обговорення, формульованні і втілення принципів розбудови нашої Церкви. Не тільки її устрою, але відносин між єпископатом, духовенством і вірянами, питань, пов'язаних з просвітою, освітою, доброчинністю і різними церковними служіннями, які б впливали на рівень любові, взаємної поваги і взаємодопомоги в суспільстві. Нам треба вчитися справжній соборності. Нам треба вчитися вести діалог і знаходити рішення, які би сприймалися і більшістю і меншістю. Нам треба назавжди відмовитися від мови ворожнечі щодо іншого і інакшого. Це велика робота не на один рік. А щодо "руського миру", то головне його завдання - обслуговувати неоімперську ідеологію російської держави. На противагу цьому нам в Україні варто поставити в центр ідею цінності кожної людини та громади (суспільства) з їх реальними духовними (і не тільки) потребами. І, звичайно, якщо й поширювати, то "мир Христов" та Божі Заповіді, віддаючи "кесарево кесареві, а Боже Богові". При цьому варто вчитися не політизувати Церкву і не сакралізувати державу.
Скажіть, будь ласка, чи буде звернена особлива увага на усю мовну множину майбутньої церкви, тобто упорядкування української богослужбової літератури, впровадження української мови у всій повноті літургійного життя, уніфікація церковної термінології, перекладні дослідження і видавництва, створення і перегляд українських молитовників, повернення до українського транслітерування церковнослов‘янської мови, українська традиція в іконописанні тощо? А, зрештою, сворення справжньої багатовимірної традиції церковноукраїнського життя?
Шановний Андріє, мені подобається вжитий Вами термін "багатовимірності традиції" і я дуже обережно ставлюся до також вжитого Вами терміну "уніфікація". В плюральному і вільному світі різномаїття є перевагою і свідченням реального життя. Я за те, щоб український священнослужитль міг вільно використовувати як українську, так і церковно-слов'янську мову (в декількох її фонетичних варіантах), а також за потреби і мову тих національних спільнот, серед яких йому доведеться звершувати своє служіння і проповідь Христового Євангелія. Я за співіснування різних перекладів Святого Письма і богослужбових текстів, а також за постійну і фахову роботу над ними. Звичайно, потрібні нові словники, дослідження, науково-дослідницькі інституції і видавництва. До речі, такою роботою постійно займається видавництво "Дух і Літера", а пару років тому було видано дуже цікавий "Молитвослов православного вірянина", який, до речі, починається з "Молитви за єдність українського православ'я". Сподіваюся, окрім збереження традицій в Українскій Церкві буде місце і для творчості, особливо там, де релігійне святкування виходить за межі храмів і монастирів, і коли релігійні свята є державними і такими, що відзначаються усім загалом. Так само нових форм потребують капеланські, лікарняні і пенітенціарні служіння. І я знаю людей, які над цим працюють.
Отче, Христос посеред нас! Одразу кілька питань: 1) Наскільки реально в новій помісній церкві відродити обрання священиків вірянами громади, як пропонував у своєму виступі отець Кирило Говорун. Чи підтримуєте Ви таку ідею? 2) Як використати надання Томосу для подолання розколу в українській церкві? Можливо, він дозволить зрештою співслужити та співпричащатися вірянам різних юрисдикцій? 3) Як позначиться автокефалія української церкви на житті православних українців діаспори, де зараз є лише поодинокі парафії УПЦ Константипольського Патріархату, вони теж ввійдуть до помісної церкви чи будуть створюватися нові парафії. Дякую Вам!
Шановний Сергіє, відповідатиму по запитанням:
1) Без відродження і створення механізмів соборності на парафіяльному, єпархіальному і загальноцерковному рівні не буде справжньої української Церкви. Щодо обрання священиків вірянами, мені ситуація здається багатовимірною. З одного боку, єпископ має залишити за собою право призначати священика на парафію, але парафія має мати право не погоджуватися з запропонованим єпископом кандидатом (реалізація "анаксіос"). З іншого боку, парафія має мати право пропонувати кандидата на священика, але єпископ має мати право не погоджуватися з вибором парафії. Далі мають тривати перемовини без анафем, заборон і відлучень, допоки не буде знайдено варіанту, який задовільнить сторони. Те саме і з призначенням єпископів на кафедри. Та можливістю духовенства єпархій брати участь у цьому процесі. Але, те, що я написав, це лише один з можливих варіантів, всі інші мають бути прописані у відповідних положеннях статуту і відправцьовуватися в реаліях парафіяльного і єпархіального життя. Головне, щоб ми позбулися волюнтаристських практик і безвідповідальності громад за свою долю.
2) Надання Томосу і існування в Україні двох визнаних світовим православ'ям юрисдикцій - це вже крок вперед до єдності українського православ'я. Я вважаю співіснування і співслужіння духовенства різних юрисдикцій по-справжньому християнською ситуацією, коли адміністративні і майнові питання не заважають бути єдиними у Христі. Саме це в своєму зверненні запропонувала "Мережа відкритого православ'я": "Замість війни юрисдикцій - мирне співіснування, співпраця і співслужіння". Ми віримо, що це можливо.
3) Доля і приналежність діаспорних парафій має бути предметом братнього діалогу між Вселенським Патріархатом, Помісною Церквою України і самими парафіями. Особисто мені до вподоби варіант, коли діаспорні парафії одночасно перебуватимуть в юрисдикції Вселенського Патріарха або Помісної Церкви, на території якої вони перебувають, і при цьому матимуть тісний зв'язок і з Православною Церквою України. Так само, нові парафії, створені місіонерськими зусиллями Помісної Церкви за її кордонами, можуть бути в подвійному підпорядкування чи в тому статусі, якій погодять усі зацікавлені сторони. Я за діалог і пошук нестандартних соборних рішень.
Слава Ісусу Христу! Отче, на Вашу думку, з чим майбутня помісна церква входитиме в родину православних церков світу? Тобто як ми можемо бути цікавими, цінними для інших, чим можемо поділитися, збагатити когось. Які напрямки Ви бачите перспективними?
Для мене перспективним є розвиток незалежної сучасної богословської освіти і створення потужного православного університету. З іншого боку, саме українська діаспора могла б бути прикладом того, як маючи власну помісну церкву, можна перебувати в юрисдикції Вселенського патріарха (УПЦ в США і УПЦ в Канаді), або в юрисдикціях помісних церков, на території яких перебувають православні українці. А ще, мені здається, медіа-можливості православних українців є потужнішими, ніж у будь-кого. І це могло б дати нам перспективу створення потужних загальноправославних медіа-проектів.
Отче, скажіть будь ласка, яка модель буде домінувати після Томосу - 1) Тотальне обєднання майже усіх православних на базі НОВОЇ православної деномінації, за винятком таких екзотів, як єпископ Жар, Агафангел, Друзь, "спж" чи 2) легалізація УПЦ КП, куди перейдуть дисиденти з РПЦ МП, типу єпископів Дробинко, Говоруна, отців Коваленко, Огульчанського та інших "українофілів"? Яка модель є найкращою для України?
Мені більш імпонує модель, про яку говорили з квітня цього року. Це створення нової структури, до якої за координції Константинополя і в результаті об'єднавчого Собору, увійдуть ті, хто прагне єдності і незалежності українського православ'я. Ті, хто забажає залишатися у Московському патріархаті, матимуть таке право. При цьому процес переходу громад, а також ситуації, коли громади розділяться на прихильників і противників автокефалії, має перебувати під канонічним і правовим контролем відповідних авторитетних структур, щоб унеможливите силове протистояння. Тобто, 1) матимемо структури нової Церкви, визнаної світовим Православ'ям; 2) матимемо структури Московського патріархату; 3) матимемо парафії і монастирі, де ці дві структури співіснуватимуть в одному просторі. Саме ця модель є найкращою з реалістичних. Але, нажаль, є великі небезпеки силового протистояння, якщо держава і "партії миру" в церквах не втримають ситуацію під контролем.
Добрий день отче! Питання: Очікуєм томос та об'єднавчий собор! Складується таке враження, що окрім патр.Філарета (Денисенко) не має інших кандидатів на посаду предстоятеля, якщо є то де вони? Наскільки мені відомо, в УПЦ КП всі погоджуються, що іншого кандидата не буде, всередині немає інтелектуальної опозиції, яка б бачила майбутній розвиток Церкви. Питання про сам процес вибору предстоятеля дуже незрозумілий: припустимо, на соборі братимуть участь- 100% єпископату УПЦ КП, 100% єпископату УАПЦ, та 1-5% УПЦ, зрозуміло, що обрання за таких умов буде передбачуваним - Патр.Філарет. Мені здається, що зараз треба ставити умови для участі в соборі священиків та мирян. Як Ви вважаєте? Дякую!
Шановний Олексіє, Я за те, щоб і священики, і віряни брали участь в Соборах Православної Церкви України. Щодо кандидатури Предстоятеля має визначатися Собор, на якому мали б бути знайдені не тільки кількісні механізми участі у виборі. Це можуть бути механізми, пропорційні не тільки кількості єпископів, але й кількості духовенства чи громад. А може бути й жереб, як це буває в практиці деяких Помісних Церков. Але, чесно скажу, для мене це питання не є принциповим, якщо будуть створені справжні механізми соборності Церкви в цілому. Коли кожен архієрей, священик і вірянин буде почуватися гідно, а предстоятель буде не "деспотом", а справжнім батьком.
Слава Ісусу Христу! Отче, як ви вважаєте, що буде з священослужителями, які не погодяться на автокефалію після Томосу? Чи бачите ви головною літургійною мовою в новій церкві саме українську мову? І як ставитися до переходу на Новоюліанський календар?
Шановний Віталіє,
Гадаю, що священнослужителі і віряни, які не погодяться на автокефалію і не приєднаються до Помісної Православної Церкви, залишаться в своїх юрисдикціях. До речі, може так статися, що це будуть не тільки вірні Московського патріархату, але й деякі священики і парафії УПЦ-КП і УАПЦ. Я не бачу в цьому нічого жахливого. Навпаки, Україна має продемонструвати, що гарантована Конституцією свобода совісті є реальністю.
Головною літургійною мовою в новій Церкві очевидно буде українська, але поруч з нею будуть вільно існувати і церковнослов'янська, і румунська, і будь-яка інша за бажанням громади.
А щодо календаря, то я за те, щоб знайти такий варіант календаря, який би єднав нас зі Вселенським православ'ям і, одночасно, залишав звичні для нас дати свят. Над цим маємо соборно попрацювати, взявши Новоюліанский календар за взірець поєднання різних традицій.
Багато священиків покинули Московський Патріархат, а також багато парафій. Для тих духовенства, які залишилися лояльними до Москви, навіть з російським вторгненням у Крим, Донбас та ін., Як їм можна довіряти, якщо вони приєднаються до найближчим часом, щоб отримати Автокефальну церкву з Київським Партіаріактом та УАПЦ? Як ми знаємо, що вони насправді мають найкращі наміри, а не діють, щоб викликати проблеми в новій церкві. Адже ці клірики залишилися вірними Кирилу та Москві, а не залишали вступити до Київського Патріархату, коли це було неканонічно визнано.
Довіряти і прощати - це по-християнські. Колись апостол Петро тричі зрікся Христа, але Господь довірив йому бути первоверховним апостолом. І саме на християнських принципах і чеснотах має будуватися Церква, а не на політичній лояльності. З іншого боку, це питання до церковного проводу, хто і до якого служіння може бути покликаним і на яких умовах ті, чи інші спільноти і священнослужителі можуть долучатися до Церкви.
Шановний отче, роками клир УПЦ МП і УПЦ КП налаштовували вороже свою паству одну одним. Як тепер вийти із ситуації взаємної ненависті, недовіри, ворожості? І чи Ви бачите передумови для примирення зараз? Бо я особисто бачу серед клиру УПЦ КП поширений дух переможця, наповнений нехристиянськими бажаннями помсти і зверхності.
Нажаль, мова ворожнечі і апологетика, що живиться міфами, сьогодні є нормою в середині релігійних спільнот. коли йдеться про представників інших конфесій чи релігій. І це стосується не тільки православ'я. Сьогодні, в кожній конфесії нам потрібно розвивати богослів'я любові і поваги до іншого і інакшого. Одночасно, дуже важливими є міжконфесійні зустрічі і спілкування між громадами і реальними парафіянами різних конфесій. Саме особисте спілкування, в якому немає бажання навернути до своєї віри, а лише поділитися власним досвідом віри, руйнує міфи. А знайомство з іншою традицією дозволяє глибше зрозуміти традицію власну. Плюс дуже добре розвивати медіа-проекти за участі представників різних конфесій. Саме таким проектом є телепрограма "Світло" на UA:ПЕРШИЙ, яка виходить вже не менше 8 років, і серіал "Таємний код віри" на 1+1, який вийшов у 2017 році.
Христос посеред нас! Дозвольте, отче Георгію, поставити питання: 1. Як вирішується Вами питання своєї еклезії: хто Ваш Владика, у своєму служінні за кого з Владик молитеся. 2. Бачення подальшого служіння Вашого оточення з УПЦ після отримання Томосу. 3. Чи плануєте підготовувати популярний опис мучеників (мартиролог) з України, які не змирилися з реформою Петра І Церкви в Імперії і були у вигнанні. Закінчували життя в монастирях Півночі і Сибіру. РПЦ для своїх дещо підготувала, але має труднощі з виданням.
1) Наша громада поминає за богослужінням Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Онуфрія.
2) Після отримання Томосу кожен священнослужить і кожна громада зможуть визначитися в якій юрисдекції їм бути. Сподіваюся їм не заважатимуть. Я зроблю свій особистий вибір і, як настоятель, дам можливість і нашій громаді зробити свій вибір.
3) Я не досліджував цю тему спеціально. Але ми плануємо у Відкритому православному університеті створити кафедру історії святості і святинь, яка й має дослідити цю тему. Дякую за підказку.
Отче Георгію, здобувши автокефалію, Українська Православна Церква, вочевидь, матиме виробляти власні позиції з усіх питань, які традиційно вважалися прерогативою Москви. Чи мислите Ви для майбутньої Української Церкви щось на кшталт "засад соціальної концепції" РПЦ? Чи маєте візію місця та ролі майбутньої УПЦ в екуменічному діалозі?
Шановний Петре,
Я вважаю створення концепцій, формульовання принципів і пошук відповідей, які стоять перед українським суспільством, найважливішим процесом, який має розпочатися в Православній Церкві України після здобуття Томосу. Це має бути великий постійнодіючий соборний процес і відбуватися він міг би, в т.ч. і в церковних, і в державних, і в незалежних науково-дослідницьких інституціях. Відкритий православний університет готовий і планує долучатися до цього процесу.
Щодо єкуменічного діалогу, я хотів би бачити Православну Церкву України відкритою до діалогу і співпраці з іншими релігіями і конфесіями як всередині України, так і за її межами. В Україні наша Церква могла б бути модератором такого діалогу, а в світі нам ще багато чого слід побачити, вивчити і дослідити.
Отче, якщо Всеукраїнський собор обере патріархом не, скажімо, м. Софронія чи м. Олександра (Драбинко), а п. Філарета, чи приймуть цей вибір учасники Собору з проукраїнського крила МП, чи просто вийдуть із автокефального процесу?
Для мене і тих людей, з якими я спілкувався, важлива не ім'я предстоятеля визнаної Вселенським Православ'ям Помісної Української Церкви, а те, на яких засадах і принципах Церква буде розбудовуватися. Мені важливо, щоб соборність була реальністю, щоб була відроджена справжня гідність архієреїв, духовенства і вірян, які б брали реальну участь у процесах творення Української Помісної Церкви, щоб була можливість реалізовувати освітні і просвітницькі проекти на місцевому і загальнонаціональному рівні. А Предстоятеля ми будемо оцінювати за справами після обрання, бо не всі ж будемо голосувати. Це й буде справжньою рецепцією.
Из проповедей патриарха Кирилла можно сделать вывод о нежелании РПЦ признавать автокефалию УПЦ, дарованную Константинополем. Если будет официально синодом РПЦ заявлено о запрете молитвенного общения с автокефальной УПЦ, то каков Ваш прогноз о позиции синода УПЦ МП - пойдет ли он в фарватере РПЦ? И если - да, то каковы последствия для будущего УПЦ МП в Украине?
Шановна Ольго, Заборона молитовного і євхаристичного спілкування між вірними різних визнаних світовим православ'ям юрисдикцій в Україні була б найбільшою помилкою, яку можна собі уявити. Навпаки, взаємне визнання і дозвіл на молитовне і євхаристичне спілкування відкрили б шлях до мирного, канонічного і правового вирішення усіх інших питань. Якщо ми визнаємо один одного і маємо безперешкодний доступ до святинь і таїнств, то розпалювати майнові і владні сварки буде набагато складніше. Але, навіть, якщо деякі ієрархи МП будуть гратися в ці небезпечні ігри, я впевнений, що у духовенства і вірних вистачить мудрості не підтримувати ці спроби розпалювати ворожнечу. Таїнства Христової Церкви мають об'єднувати людей довкола Христа, а не бути інструментом юрисдикційних війн.
Ви згадали про роль медіа. Зараз склалася така ситуація, що найбільше і найактивніші медіа-проекти серед православних є в УПЦ (МП) і вони служать саме для апологетики МП (про їх якість не говорю). У той же час ваш портал "Православіє в Україні" втратив ті позиції, які мав колись. Чи не вважаєте за потрібне його відновити? Зокрема, щоби він був не лише вісником Вашого університету, а повноцінним новинним православним ресурсом? В Україні бракує інформацій чим живуть православні у світі. Часто ми використовуємо російські інформаційні джерела, а вони подають як їм і що їм зручно. Від УПЦ КП я такого не очікую, бо за всі роки вони не змогли зробити жодного гідного медіа, тільки певні приватні доробки.
Дякую, Олекса, за запитання і увагу до нашого найпершого в Україні православного інтернет-ресурсу "Православіє в Україні". За 20 років свого існування він виконував різні завдання у відповідності до того, де і ким були його творці. Спочатку це був офіційний сайт УПЦ. З 2005 року було прийняте рішення розділити офіційну і неофіційну стрічки новин і публікацій. А з 2016 року ПвУ стало сайтом Відкритого православного університету. Для мене завжди було важливо робити медіа-продукт адекватним можливостям і компетенціям. Сьогодні моїм головним проектом є Відкритий православний університет. А про новини православія в Україні я можу дізнатися з "Релігії в Україні", РІСУ, ще декількох незалежних медіа про релігію, офіційних церковних медіа та світських ЗМІ, які не обходять церковну тему своєю увагою. Звичайно, все може змінитися і "Православіє в Україні" може відродитися як інформаційно-просвітницький ресурс Помісної Церкви, але особисто мені ближче думка давньогрецького філософа Геракліта про те, що "неможливо двічі увійти в одну й ту саму річку". Хоча я завжди готовий допомагати і підтримувати тих, хто створює щось нове і неординарне.
Прокоментуйте, будь-ласка, вислів Хомякова: "Единство Церкви, - пишет он, - следует необходимо из единства Божиего, ибо Церковь не есть множество лиц в их личной отдельности, но единство Божией благодати, живущей во множестве разумных творений, покоряющихся благодати." Продовження. "Есть существенная разница, - пишет Хомяков, - между идеей Церкви, признающей себя единством органическим, живое начало которого есть Божественная благодать взаимной любви, и между идеей западных обществ, единство которых, совершенно условное, у протестантов состоит только в арифметическом итоге известного числа отдельных личностей, имеющих почти тождественные стремления и верования, а у римлян только в стройности движений подданных полудуховного государства" Яке, на ваш погляд, місце займе так звана ЕППУЦ за класифікацією Хомякова? Дякую.
Я із захопленням читав Хомякова наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ століття. Я запам'ятав в нього ідею соборності, а не типологію церков. Але потім були філософи і богослови, які реально зустрілися з іншими конфесіями, і роботи яких вплинули на мене значно більше. Тому раджу і Вам ще почитати еклезіологічні праці прот. Сергія Булгакова, прот. Миколая Афанасьєва, прот. Олександра Шмемана. Але й після того було багато цікавих книжок і оригінальних богословів. З останніх раджу книжку "Что такое Православие" Антуана Аржаковського і "Мета-Еклесіологію" архімандрита Кирила (Говоруна).
Отец Георгий, Вы были много лет рядом с Блаженнейшим Митрополитом Киевским и всея Украины Владимиром и, наверное, знаете сколько молитв и трудов он совершил ради единства Церкви и мира в Украине. Многие верные связывают времена относительного спокойствия и благополучия в жизни УПЦ с мудрой и взвешенной позицией Блаженнейшего Владимира. Ныне многое иначе. Отче, как Вы думаете, какова роль личности в Истории и, в частности, в истории Церкви ? Большое спасибо Вам, батюшка, за возможность откровенного разговора и честную позицию.
Дорогая Ольга,
Нам очень не хватает сегодня мудрой и взвешенной позиции Блаженнейшего митрополита Владимира. Но, думаю, для нас это шанс самим формировать собственную мудрую и взвешенную позицию. А по поводу "роли личности в Истории", мне кажется, что если люди не становяться личностями, то ими управляют исторические процессы, но, если человек становится личностью, ему под силу изменить ход истории. А еще есть исторические процессы, которые длятся веками, и у которых есть своя логика и закономерности. А есть жизнь человека, которая имеет свою логику и длится всего несколько десятилетий, но именно в этот период, у человека есть возможность реализоваться как личности, независимо от того в какой точке исторического процесса он находится. А если вспомнить, что у нашей жизни есть перспектива вечности, то выбор личности во временной жизни может иметь важное значение и для эсхатологического будущего. Или как минимум для того, чтобы остаться в памяти детей и внуков ;)
Дякую отче за пораду, кожен автор має суб'єктивну думку. Однак ви не відповіли на поставлене питання!? Майбутні і практикуючі православні християни, на мою думку, мають один шлях в лоно Святої Соборної Апостольської Православної Церкви - це шлях сповідання, що Христос, Син Бога живого, прийшовшого в світ грішників спасти, серед яких перший кожен із них і як розбійник сповідують Його: "Помяни мене, Господи, в Царстві Твому" Чи надіявся розбійник бути в Раю? Чи вважав грішник себе достойним бути в Раю? Він лише просив помянути його, на що Господь сказав: "Нині же будеш у Раю". Зверніть, будь-ласка, увагу, розбійник не просив Томос. Він йому просто був не потрібен. Чи допоможе нашим єдинокровним братам Томос покаже час:) Дякую.
Шановний Валеріє,
Розбійнику нема було на що сподіватися, тому він був щирим. Але світ складався і складається не з одних розбійників. Поруч з Христом була ще апостоли, мироносиці, були жителі Єрусалиму, були гонителі, які потім стали апостолами і проповідниками, були ті, хто прийшов до Єрусалима на П'ятидесятницю. Але я погоджуюся з вами. Томос не спасає. Спасителем є Христос. Але й відмовляти в Томосі людям, які його просять, я не бачу жодного євангельського сенсу.
Запитання від Сергій (прихожанин УПЦ МП)
Шановний прот. Георгій чи не вважаєте Ви, що питання надання Томосу українській церкві на нинішньому етапі розвитку духовенства в Україні призведе не до розвитку, а до ще більшого розбрату в дух. сфері? Адже не секрет, що у нас існує 4 осн. церкви - 2 з яких УПЦ МП і УГКЦ, що об'єднують більшу частину всіх вірян в Україні, фактично не матимуть жодного відношення до цього Томосу і опиняться обабіч' обєднавчих ініціатив' через надання Томосу нествореній обє'днаній церкві?
Шановний Сергіє, На сьогодні маємо 2 "визнаних і канонічних" юрисдикції (УПЦ і УГКЦ) і 2 "невизнаних і неканонічних" (УПЦ-КП і УАПЦ). У разі надання Томосу матимемо 3 "визнаних і канонічних". І це вже плюс для простих людей, бо буде важко спекулювати "безблагодатністю і неканонічністю". Але, дійсно, в УПЦ ми сьогодні маємо більш розвиненим богослов'я "ексклюзивізму" замість "екуменізму". Але, мені здається, що маємо інакше поглянути на те, що ми називаємо єдністю. Можливо, єдність має бути не тільки в одній структурі, і не тільки у вірності одному центрові чи папі/патріархові. Я вірю, що єдність може бути і серед тих, хто має окремі ієрархії та інакші традиції, але при цьому відчуває себе частиною чогось більшого. І для мене це більше - Христос і Церква, як Тіло Христове, якого жодна з ієрархій ніколи не зможе узурпувати. А ще - це Дух Святий, який "дихає, де хоче". Саме тому, для мене єдина Церква, це не тільки те, що має бути десь і колись, але й те, що є вже тут і зараз. Треба тільки налаштувати око.
Доброго дня, шановний Отче! Наразі багато говорять про сприяння держави конституюванню єдиної Української помісної православної церкви, зокрема в рамках статті 30 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", а також з огляду на традицію та вимогу Вселенського Патріаршого Престолу (оскільки всі помісні церкви новітнього часу були визнані шляхом залучення держави до цього процесу). Якими, на Вашу думку, можуть і мають бути подальші кроки української держави в цьому напрямку (звичайно, із дотриманням всіх вимог чинного законодавства щодо відділення Церкви (релігійних організацій) від держави)?
Шановна Вікторія, дякую, що звернули мою увагу на ст. 30 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Саме завдяки Вам я побачив невідповідність реальної ситуації Закону. В Законі йдеться про "Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії", але департамент міністерства культури, наскільки я розумію, - не є центральним органом державної влади. Тому думаю державі, принаймні, треба відновити статус державного органу у відповідності до Закону, або змінити Закон. А також забезпечити дотримання чинного законодавства усіма без виключень, розв'язувати усі конфліктні ситуації у правовому полі, унеможливити будь-які силові протистояння та розпалювання ворожнечі, але головне - забезпечити у відповідності до Конституції України (стаття 35) "право на свободу совісті і віросповідання" та рівність усіх перед законом.
Доброго дня отче Георгій! Зі змісту промови Патріарха Варфоломія на відкритті Синаксису в Стамбулі, опублікованої на офіційному сайті Української Православної Церкви у США (Константинопольський Патріархат) очевидно, що Константинопольський Патріархат є стороною конфлікту і по правилам дипломатії не може бути модератором вирішення розколу на Україні. Томос, наданий Константинополем структурам УПЦ КП та УАПЦ, ще більше поглибити розкол і створить ще більші труднощі. Це питання більш за все може бути предметом розгляду Міжправославної Соборної комісії на рівні представників Помісних Православних Церков, створеної зі згоди УПЦ та РПЦ. Яка ваша думка? Дякую.
Шановний Валерій,
Я не хочу тут розгортати дискусію щодо правил дипломатії чи церковних канонів. Про це зараз є достатньо матеріалів на любий смак.
Скажу лише, що коли у 2008 році Константинопольський Патріарх Варфоломій, після візита в Україну, вперше особисто запросив Блаженнішого митрополита Володимира до участі в Синаксисі Предстоятелів Помісних Православних Церков, Предстоятель нашої Церкви особисто передав листа усім Предстоятелям з проханням сприяти подоланню розділення в Українському Православ'ї. Саме тоді розпочалася і підготовка до переговорів між УПЦ і УПЦ-КП, але в результаті дій керівництва РПЦ всі ці процеси були заблоковані, а один з головних їх організаторів опинився далеко від Києва.
У 2016 ж році, коли, напевно, теж була можливість обговорювати українське питання на Всеправославному Соборі на Криті, і РПЦ, і УПЦ відмовилися взяти участь в цьому найвищому міжправославному зібранні за останні декілька сот років.
Хоча, якщо уявити собі неймовірне, що РПЦ і УПЦ зненацька змінять свою сьогоднішню риторику щодо Вселенського Патріарха та його дій, перестануть гратися в геополітику і дипломатію, а замість погроз ще більшими розділеннями і ще більшим насильством, запропонують реальні варіанти розв'язання проблеми, то, можливо, в них ще є шанс бути рівноправними учасниками переговорів. Але я маю дуже великі сумніви щодо такого варіанту розвитку подій. Хоча, дуже зрадію, якщо помилюся.
Отче Георгію, Москва активізувала боротьбу проти Томоса для Української Церкви, відверто погрожує. Напевно, багатьом в керівництві МП не сподобалася декларація Мережі Відкритого Православ'я. Чи є тиск на тих з клиру, хто її підписав, чи може були вже якісь адміністративні реакції? І що спонукає священиків УПЦ (МП) йти всупереч позиції її керівництва?
Шановний Тарасе,
Прямого і агресивного тиску на підписантів Заяви Мережі Відкритого православ'я немає. Сподіваюся, й не буде, бо варто лише прочитати цей текст, щоб переконатися, що його може без жодних докорів сумління підписати неупереджена і щира віруюча людина. Але є "лагідні братні розмови" на різних рівнях, про деякі з яких ми знаємо і після першої ж такої спроби вмовляти прибрати підпис, була відповідна публічна заява. Нажаль, є споби ліпити з нас ворогів і зрадників, але ми не звертаємо уваги і не полемізуємо з тим, хто не готовий відмовитися від мови ворожнечі. Сподіваюся, в тих, хто приймає рішення вистачить мудрості не спалювати ті реальні мости, які можуть слугувати порозумінню і примиренню. Бо головним посилом нашої Заяви була пропозиція мирного співіснування, співпраці і співслужіння замість війни юрисдикцій. І судячи з реакцій, які ми отримуємо, ця позиція є актуальною і відображає сподівання частини духовенства і вірних УПЦ (і не тільки). Плюс ми не формували свою позицію всупереч комусь і я радий, що вона пролунала ще до різких заяв останніх днів. Нажаль, ті, хто роблять такі заяви, іншої думки, ніж ми. І в цьому немає нічого жахливого. А щодо того, що в Церкві існують різні позиції, то про те, що різномаїттю думок належить бути, говорив ще апостол. Саме так було в УПЦ за часів Блаженнішого митрополита Володимира і саме словами про можливість єдності у різноманітності, якщо нас єднає любов, завершується Заява Мережі Відкритого православ'я.
Отче Георгію, маю до Вас кілька запитань. 1. Як Ви оцінюєте призначення двох екзархів Вселенського Патріарха і яка їх роль? 2. Для РПЦ екзарх і екзархат - це відокремлена частина чогось цілого, як був Український екзархат РПЦ. А яке розуміння екзархату у грецькій традиції? 3. Як Ви думаєте, наскільки у своїх погрозах розірвати єдність Вселенського православ'я може зайти МП? Чи це блеф, гра мускулами, скрипіння зубами окремих немудрих голів, чи все таки ця церковна жириновщина за собою має реальну позицію патр. Кирила? 4. Дещо про інше, але у контексті. Як бачимо, навіть ті самі терміни у грецькій і московській традиції мають різне значення. Чи не потрібно проводити якийсь ширший богословський лікнеп, щоби ми й надалі не перебували у фарватері російського псевдоправославного еклезіального поля?
Шановний Степане,
1-2. Призначення екзарха Вселенського Патріарха як наступний крок було прогнозоване. Хоча їх виявилося аж двоє і ніхто не очікував, що рішення про це буде прийняте так швидко. Екзарх в грецькому розумінні - це не керівник якоюсь територією чи церковною структурою, а особистий представник Вселенського Патріарха, який діє від його імені і у відповідності до наданих йому повноважень виконує надані йому доручення, а потім звітує. Якою буде роль цих двох екзархів в історії Українського Православ'я покаже час.
3. Мені прикро і моторошно чути ці погрози. Христос не має бути інструментом в дипломатичних іграх патріархів і Святе Причастя не має бути зброєю у вирішенні територіально-адміністративних питань. Для мене такі заяви - це свідчення неспроможності і небажання вести справжні, чесні переговори і домовлятися по-християнськи і по-братськи. Але, якщо, навіть, патріарх Кирил розірве молитовні і богослужбові відносини з патріархом Варфоломієм, це буде лише означати, що вони певний час не будуть співслужити один одному. Розрив може відбутися й на рівні ієрархів обох Церков, хоча, скоріше за все, це буде відбуватися лише на рівні двох православних ієрархій в Україні, де ієрархі Московського Патріархату не будуть співслужити з ієрархами Православної Церкви України, яку визнаватиме ієрархія Константинопольського Патріархату. Але це на рівні ієрархій. Хоча вже тут у мене є сумніви щодо саме такого сценарію. А от на рівні вірних наявність в Україні двох православних юрисдикцій, в той, чи інший спосіб визнаних іншими Православними Церквами, повністю зніме проблему хрещень, шлюбів і відспівувань. А кого там поминають чи ні за богослужінням для більшості православних українців і сьогодні не дуже важливо. В результаті, через певний час, або одразу ж, співслужіння духовенства, а можливо і ієрархів, стане нормою. А потім порозуміються і патріархи. Наскільки швидко це відбудеться залежитема також і від того, яку позицію займуть українські православні ієрархі, а також українське православне духовенство. І чи знайдуться серед нас ті, хто не підтримає нових розділень, а навпаки відкриє свої серця, євхаристичні обійми і двері храмів назустріч один одному, щоб вірні різних юрисдикцій бути єдиними у Христі.
4. Саме такою просвітницькою роботою і займається Відкритий православний університет Святої Софії-Премудрості та багато інших знайомих мені православних священиків і вірян, частину з яких нещодавно об'єднала Мережа Відкритого православ'я, яка позиціонує себе як неієрархічне (що зовсім не означає антиієрархічне, а лише свідчить, що ми не плануємо створювати паралельних вертикальних структур, незалежимо від жодної з ієрархій, але готові враховувати і співпрацювати з наявними) соборноправне об'єднання православних християн, які активно займаються освітою і просвітою.
Добривечір отче Георгій. Перший коментар. Наразі позицію УПЦ представляє Блаженний Онуфрій, Синод та Архієрейський Собор, які заявили, що згоди на місію екзархів Патріарха Варфоломія не давали. Сьогодні 2018, а не 2008 рік. Некоректно в даному випадку посилатись на пріснопамятного Блаженного Володимира. Крім того, Собор єпископів УПЦ у 2018 році висловив задоволення поточним статусом УПЦ. Другий коментар. Наскільки мені відомо Українська Православна Церква неодноразово закликала до покаяння керманичів та послідовників УПЦ КП та УАПЦ, в тому числі і за часів Блаженного Володимира. З цієї точки зору згоден, УПЦ не може бути рівноправною, а є повноправною стороною, в якій діє благодать Святого Духа, та яка сповнена благодаті та істини. Отче,прошу відповісти на питання: 1. Чи є Константинопольський Патріархат стороною конфлікту в питанні надання Томосу розкольницьким групам? Якщо ні, то чому? 2. Чи можливо відповідно до церковних канонів надати Томос про автокефалію спільноті, яка знаходиться поза межами Святої Православної Церкви. Якщо так, то приведіть, будь-ласка, посилання, приклади. 3. Ви говорили, що одним із важливих завдань для вас після отримання томосу є імплементація соціальних проектів. Яка головна місія Православної Церкви сьогодні і взагалі, та яке місце в ній займають соціальні проекти? Яке місце займали соціальні проекти в період гонінь на Святу Православну Церкву в I-III сторіччях? P. S. Надіюсь на вашу чітку відповідь. Дякую.
1. Ні. А чому, як варіант, можна буде прочитати з преамбули Томосу, яка має бути бездоганною з церковно-канонічної точки зору. Сподіваюся, що і доповіді, які пролунали на Синаксисі у вересні цього року також будуть опубліковані.
2. Так. Раджу перечитати історію надання автокефалій різним Церквам. Або почекати виходу в вересні українською мовою книжки о. Кирила (Говоруна) "Рештовання Церкви". До речі, її вже зараз можна знайти англійською, як і іншу цікаву книгу о. Миколи Денисенка (США), яка тільки що вийшла. Але теж англійською.
3. Я не говорив про соціальні проекти, я говорив про проекти просвітницькі і освітні. Гадаю, саме про них сказав Христос своїм учням перед Вознесінням: "Ідіть і навчить усі народи...". Саме цим апостоли і християни перших століть і займалися. А також свідченням про свою віру у Воскресіння Христове без страху за власне життя.
До речі, і з соціальною роботою тоді теж було гаразд, бо існував ще з апостольських часів в Церкві інститут дияконів і дияконіс, які займалися саме тим, що зараз називається соціальними проектами. А виголошувати "пакі і пакі" замість соціальної роботи диякони почали вже за Візантії.
Отче Георгіє, прошу відповісти на питання: 1 Чи будуть на вашу думку після надання Томосу в новій церкві молитися російським святим? 2. Який куколь на вашу думку повинен бути у нового предстоятеля: московський, український чи грецький? Дякую.
1. По-перше, святим не моляться, а просять святих молитися за нас Богові. По-друге, не бачу жодних проблем з шануванням святих, в т.ч. і тих, хто жив і прославився в Росії. Хоча є інша проблема з церковними календарями, бо видання, які ми сьогодні маємо, є зручними для священиків і псаломщиків, щоб відслужити службу, а не для простих людей і їх знайомства з історією святих і прикладами святості. Тому, безумовно, нам потрібні і інші, а не тільки класично-церковно-богослужбові календарі. В т.ч. і такі, які б були зосередженні на розповідях про наших святих земляків, знайомили б наших вірних зі святинями, що знаходяться на наших землях і з подіями нашої церковної історії.
2. Питання форми і кольору куколів мене ніколи не цікавили. Питання церковної моди - це не моє ;) Хоча я за максимальне спрощення (і здешевлення) церковного вбрання і церковних інтер'єрів. Але це окрема тема і також справа смаку, історії і культури, а не принципове богословське питання.
Отче, як Ви вважаєте, чи буде нова Автокефальна Церква розглядати питання святців? Тобто канонізувати нових святих, які обділені увагою РПЦ чи навпаки знімати канонізацію з політичних діячів, яких Москва канонізувала: як от грабіжника древнього Києва князя Андрія Боголюбського чи Царських новомучеників, або шовініста митр. Серафіма Соболєва?
Шановний Дмитро,
Питання святців (переліку святих) і нового формату (більш просвітницького ніж богослужбового) є дуще важливими і нагальними. Ми у Відкритому православному університеті вже працюємо над цим, в т.ч. і під час створення розділу "святодень" сайту отченаш.укр.
Нові канонізації, звичайно, будуть, бо життя Церкви триває. А от ДЕканонізації, гадаю, нам не потрібні. Достатньо, що в наших календарях будуть ті святі, кого ми вважаємо святими. А ті, які не шануються нами, просто в наших святцях згадуватися не будуть.
Отче, останнім часом все частіше висловлювання представників РПЦ і УПЦ МП нагадають стиль Жириновського. Вони лякають, погрожують, бунтують, маніпулюють. Протоієрей Данилевич пропонує скликати зібрання предстоятелів всіх Православних Церков. Як Ви думаєте, чи така поведінка не принесе шкоду їм самим, чи все таки їм вдасться якось вплинути на керівництво різних ПЦ? Навіщо взагалі так позоритися?
Щось мені підказує, що скоро їм, особливо тим, що в Україні, доведеться "у сірка очей позичати".
А щодо зібрання предстоятелів, то щоб мати право таке пропонувати, варто було відвідати Всеправославний собор на Криті у 2016 році, або, принаймні, повністю реципіювати його рішення. Тому, перш ніж пропонувати всеправославні події, треба повернутися до всеправославного дискурсу.