У своїх спробах законсервувати поточну ситуацію, православне середовище України схоже на свій вигляд станом на 90-ті роки. Натомість суспільству потрібен перехід від споглядання ситуації до рішучих кроків. Про це у рамках своєї лекції у Відкритому православному університеті св Софії у четвер, 30 червня, розповів голова Департаменту у справах релігій та національностей Мінкульту Андрій Юраш.
На його думку, коріння православної проблеми в Україні сягає щонайменше початку ХХ століття, якщо навіть не подій 17-го століття. Головним трендом, який відрізняв усі процеси змін в українському православ’ї, було втручання влади у ситуацію та намагання її вирішити у найприйнятніший спосіб. Натомість сьогодні створені унікальні навіть за часів незалежності умови, за яких держава може вплинути на православну драму лише разом з суспільством.
Голова Департаменту вважає, що на це вказують три ключові зміни, які переживає українська спільнота. По-перше, державна політика нарешті відходить від рефлекторного реагування на виклики на користь системно-аналітичного підходу. Досі традицією під час приходу нової влади є заперечення усього попереднього, що не завжди призводить до зрушень. Натомість раніше, якщо можновладці відповідали лише на локальні побажання громадян, тепер відбувається спроба визначити спільний вектор розвитку.
По-друге, у сфері реформуванні релігійного середовища нарешті почали працювати професіонали. Це кардинально змінило ту ситуацію, коли представники політичної еліти поводились як неофіти, намагаючись щось змінити без особливого втручання у державно-церковні відносини. Зараз народним депутатом є відомий соціолог релігії, професор Віктор Єленський, який працює над важливими ініціативами. Штат працівників профільного Департаменту Мінкульту докорінно змінився, де відтепер є доктори наук, три кандидати та аспіранти. Вперше після п’ятирічної перерви відновилась Експертна рада, де з 19 учасників є 13 докторів наук та 4 кандидати. Усе це, за словами Андрія Юраша, свідчить про високий рівень фахівців, системність їхньої роботи та головне – незалежність від зовнішнього тиску або спроб впливу.
Третьою зміною є важливий перехід до рішучих кроків, які замінюють просте споглядання проблеми з боку політикуму. Відбувається становлення принципу рівності усіх перед законом. Це кардинально відрізняється від спроби деяких релігійних чи політичних діячів законсервувати поточну ситуацію у релігійному середовищі, яка дуже нагадує аналогічну ситуацію у 90-х роках.
«Нейтральність у царині релігійної проблематики не є униканням, як помилково вважають, – підкреслив чиновник. – Відбуваються спроби зберегти лідерство та закріпити позиції не лише у православній сфері, а й у інших релігійних громадах. Однак ця охоронна позиція консервування не приведе до успіху. Після подій Революції Гідності ми маємо впевненість у тому, що релігійна ситуація має змінюватись відповідно до суспільних тенденцій».
Подібні зміни та дисбаланс системи можна прослідкувати і в соціологічних опитуваннях останніх двох років. Зокрема лектор порівняв опитування від соціологічних груп Socis, Рейтинг, КМІС та Центру Разумкова за 2015 рік, Демократичних ініціатив за 2015-й, а також останнє опитування від Центру Разумкова від початку 2016-го. Експерт вказав на те, що сьогодні у релігійному середовищі присутні ті самі проблеми та розподіли, що й за 90-х.
Зокрема наявна невідповідність мережі релігійних інституцій тому, про що думають та вірять у суспільстві. За результатами опитувань, до УПЦ Київського Патріархату себе відносять від 38 до 44% віруючих, а до УПЦ Московського Патріархату – від 20 до 23%. При цьому ж кількість наявних громад відрізняється разюче. Андрій Юраш попереджає, що подібний дисбаланс наявного та суспільного розподілу може призвести до підганяння ситуації до природніх параметрів, тобто кардинальних змін. Їхній початок можна спостерігати на прикладі локальних змін юрисдикції у православних громадах, яких офіційно за останній період нараховано 112.
Подібний дисбаланс ховається і у відповідях на питання від Фонду Демократичних ініціатив за 2015 рік про ставлення вірян до різних Церков. Так, 37% опитаних вважають УПЦ КП національною Церквою України і лише 7% - ставляться негативно або називають розкольниками. Разом з тим 19,2% респондентів сприймають УПЦ (МП) як представника Церкви держави-агресора і лише 10% – як патріотів України. Хоча досить висока частка віруючих зберігає свою байдужість до цього питання (від 31 до 41%) на тлі постійного запиту на створення Єдиної Помісної Церкви – 28% опитаних за та лише 14% – проти.
Нагадаємо, що наприкінці травня Центр Разумкова представив нові дані про дослідження релігійної ситуації в Україні на початку 2016 року. Ви можете ознайомитись з основними тенденціями за посиланням.