5 березня (а у високосний рік 4 березня) Українська Православна Церква вшановує святого благовірного князя Київського Ярослава Мудрого, у святому хрещенні Георгія.
Князя Ярослава Мудрого стали шанувати на Русі відразу після смерті у 1054 р. Перша згадка про це є в «Діяннях архиєпископів Гамбурзької церкви», які датуються 1075 роком, де сучасник Великого князя хронограф Адам Бременський називає Ярослава Володимировича святим. І ця традиція зберігалася протягом століть, потім була затрачена, бо не відповідала московським традиціям.
Комісія з канонізації УПЦ (МП), дослідивши всі факти, прийшла до висновку, що Ярослав Мудрий шанувався святим у домонгольський період. У більш пізні століття його шанування було поширене на місцевому рівні. А коли вже стали формуватися календарі і святці у тому вигляді, в якому ми їх маємо зараз, то його ім'я не було згадано. Розглянувши всі матеріали, 9 травня 2004 року Священний Синод УПЦ (МП) у зв'язку з 950-ю річницею з дня смерті, благословив не канонізувати, а відновити прославлення Великого князя Ярослава Мудрого і занести в календар 5 березня (20 лютого за старим стилем) день його пам'яті.
Освячений Помісний Собор 11 липня 2008 року Української Православної Церкви Київського Патріархату у зв'язку з 1020-літтям Хрещення Київської Руси-України, благословив приєднати великого князя Київського Ярослава Мудрого до сонму святих для загального церковного шанування і занести його ім'я у православний церковний календар в лику благовірний князь. Чесні останки благовірного князя Ярослава вважати святими мощами, віддавати їм належне шанування. Благословити будівництво храмів на честь благовірного великого князя Київського Ярослава Мудрого.
Про благовірного князя у «Повісті минулих літ...» (цитовано зі сторінки митрополита Димитрія (Рудюка))
"У РІК 6545 [1037]. Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, Премудрості Божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благовіщення Святої Богородиці. Сей же премудрий великий князь Ярослав задля того спорудив [церкву] Благовіщення на воротах, [щоб] давати завше радість городу сьому Святим Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці та Архангела Гавриїла. Після цього [він звів] монастир святого Георгія [Побідоносця] і [монастир] святої Орини.
І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з’являтися. І любив Ярослав церковні устави, і попів любив він велике, а понад усе любив чорноризців. І до книг він мав нахил, читаючи [їх] часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов’янську мову і Письмо [Святеє], і списали багато книг. І придбав він [книги], що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням Божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь,— так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм’якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє.
Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. Ними бо в печалі ми втішаємось, вони є уздою стриманості. А мудрість великою є, бо й Соломон же хвалив її [і] говорив: «Я, Премудрість, вселила пораду, і розум, і тяму, я призвала страх Господній; у Мене — порада, у Мене — мудрість, у Мене — сила; Мною царі царствують і владарі узаконюють правду; Мною вельможі возвеличуються і деспоти держать землю; Я люблю тих, які люблять Мене; ті, що шукають Мене, знайдуть благодать». Якщо бо пошукаєш ти в книгах мудрості пильно, то знайдеш ти велику користь душі своїй. Бо коли хто часто читає книги, то бесідує він із Богом або зі святими мужами. Читаючи бесіди пророків, євангельські повчання і апостольські, і житія святих отців, знайде душі він користь велику.
Ярослав же сей, як ото ми сказали, любив книги і, многі списавши, положив [їх] у церкві святої Софії, що її спорудив він сам. І прикрасив він її іконами многоцінними, і злотом, і сріблом, і начинням церковним. У ній же належні співи воздають богові в належні часи. І інші церкви ставив він по городах і по містах, настановляючи попів і даючи їм частку 3 майна свого і велячи їм повчати людей і приходити часто до церков; попові бо часто належить повчати людей, оскільки це йому поручено Богом. І умножилися пресвітери і люди християнськії, і радувався Ярослав вельми, бачачи багато церков і люду християнського, а враг-[диявол] ремствував, що його побіждають новії люди християнськії.
У РІК 6562 [1054]. Преставився великий князь руський Ярослав. А коли ще він був живий, наставив він синів своїх, сказавши їм: «Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви єсте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить Він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я,— замість себе,— стіл свій, Київ, найстаршому синові | своєму, брату вашому Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він вам буде замість мене. А Святославу даю я Чернігів, а Всеволоду — Переяславль, а Ігорю — Володимир, а Вячеславу — Смоленськ».
І так розділив він городи, заповівши їм не переступати братнього уділу, ні згонити брата свого [зі стола, і] сказавши Ізяславу: «Якщо хто схоче зобидити свого брата, так ти помагай тому, кого скривдять». І так наставив він синів своїх пробувати в любові.
Сам же [Ярослав] був слабий. А коли прибув він до Вишгорода, [то] розболівся вельми. Ізяслав тоді в Турові княжив, а Святослав у Володимирі, а Всеволод тоді перебував у отця, бо любив його отець більше од усіх братів і мав його завше у себе.
Отож приспів Ярославу кінець життя, і оддав він душу свою Богові місяця лютого у двадцятий [день], в суботу першої неділі посту, в святого Феодора [Тірона] день. Всеволод тоді опрятав тіло отця свойого, положив на сани, і повезли [його] до Києва. Попи по обичаю співали співи, і плакали по ньому всі люди. І, принісши, положили його в раці мармуровій у церкві святої Софії. І плакав по ньому Всеволод і люди всі. Жив же усіх літ Ярослав сімдесят і шість".
[Текст за: Літопис Руський за Іпатським списком. Переклад Л. Махновця].
Зображення пензля А. Орленова.