Created with Sketch.

Про доцільність будувати мости замість того, щоби вішати ярлики

05.01.2017, 17:51

Нещодавно в інтервю, опублікованому на РІСУ, професор Людмила Филипович, завідувач відділу історії релігій та практичного релігієзнавства Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ, назвала “ворогами України” і “сепаратистами” людей, з якими “будує мости” Апостольський Нунцій в Україні, коли відвідує Схід України. Тепер, коли я маю нагоду частіше бувати в зоні АТО як журналіст і волонтер, я теж будую подібні мости. Від Заходу України до Сходу. Від Львова до Мар'їнки. Пробую зрозуміти, як живуть ці люди і чому так.

Нещодавно в інтерв'ю, опублікованому на РІСУ, професор Людмила Филипович, завідувач відділу історії релігій та практичного релігієзнавства Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ, назвала “ворогами України” і “сепаратистами” людей, з якими “будує мости” Апостольський Нунцій в Україні, коли відвідує Схід України. Тепер, коли я маю нагоду частіше бувати в зоні АТО як журналіст і волонтер, я теж будую подібні мости. Від Заходу України до Сходу. Від Львова до Мар'їнки. Пробую зрозуміти, як живуть ці люди і чому так.

Вже другий день не перестаю думати про ці слова. І щоразу відчуваю, наскільки вони несправедливі. І точно ненаукові. За кілька коротких поїздок протягом минулого місяця я зустріла неймовірно цікавих людей, з складними долями, драматичними історіями втечі від війни. Колись справжні дослідники про них писатимуть книги і зніматимуть фільми. 
Познайомилась з десятком волонтерів: священиками різних конфесій, мирянами протестантами, греко- і римо-католиками, які служать цим людям, інколи облишивши заради них комфортне, або хоча би спокійне, життя в Києві чи Львові. Кожний з них може багато розповісти про “зрадників”. А також про доцільність будувати мости замість того, щоби вішати ярлики. Навіть якщо деякі люди її, доцільність, не здатні розгледіти. Можливо, перспективу варто змінити. В цьому, на мою думку, і є професіоналізм дослідника - зрозуміти, розпізнати і показати іншим, що НАСПРАВДІ відбувається, а не поширювати стереотипи та політично доцільні гасла.

Зараз я знову в дорозі, знову мій потяг вирушив на Схід, попереду нові зустрічі, знайомства і мости. З людьми, які опинились в біді, які втратили дім, роботу. А найбільше втратили надію. Бо при постіній температурі +5 тепла в квартирі її легко втратити.  Ми не можемо їм повернути дім. Але повернути надію - бодай варто спробувати, бо в цьому полягає християнський обов'язок. Нести надію іншим і шукати доцільність у справах милосердя - це завдання кожного, хто зустрів у своєму житті Новонародженого Месію. 

Тому я зараз точно маю що сказати пані Людмилі, а також іншим зрадофілам і всепропальщикам. Особливо напередодні Різдва. І хочу всіх вас за допомогою цього блогу (дякую, що надихнули мене знову писати) запросити хоча би у віртуальну подорож на Схід України і знайомитись з тими людьми, яких поважні “експерти” одним розчерком пера оголосили людьми другого сорту, “відділили” і відкинули. Приблизно так колись зробили жителі Вифлеєма з вагітною Марією, не знайшовши для неї місця, окрім як в стайні для тварин. Так зробили фарисеї і жителі Єрусалима з Ісусом Христом, який не виправдав їхніх релігійних та політичних сподівань. Чи маємо право сьогодні ми, християни, чинити подібно, побожно готуючи 12 страв до святкового столу, щоби привітати Ісуса з днем народження? Чи все таки Бог через Церкву нас кличе любити, служити, єднати, а не розділяти? Єднатись з ким, може запитаєте Ви? служити кому? дозвольте мені показати цих людей.

Пізніше, хоча би як вийду з потяга, я постараюсь розповісти трохи більше про них і багатьох інших людей, так необдумано названих "сепаратистами". Бо мені боляче за них. Відчуваю, що це мене обізвали ворогом разом з ними. А тому мушу стати їх голосом, бо самі себе вони захистити не зможуть.

Два дні тому, майже одночасно з "аналітичними висновками року”, де професор Людмила Филипович назвала "ворогами України" людей, зокерма, греко- й римо-католиків, які, не маючи альтернативи, живуть в окупаці, муфтій Духовного управління мусульман України Саід Ісмагілов сказав слова, під якими, напевно, може підписатись кожна людина, яка любить Україну. Далі я просто його зацитую:

"Окуповані території України - Крим та Донбас, ніколи не мусять бути предметом торгів або компромісів. Це - наша земля і крапка! 

... В українців ніколи не повинні виникати думки відмовитись від нашої землі, віддати її, обміняти на якись преференції. Якщо це буде потрібно, то наши діти і онуки мусять з дитинства знати і бути впевненими, що Крим і Донбас - наша земля, і вона буде повернена до України, і це лише питання часу. Це може стати частиною нашої свідомості, частиною нашої національної ідеї. Нам доведеться стати сильними, нам доведеться хоч всій Европі, хоч всьому світові сказати - ми не згодні, Крим та Донбас це Україна і ми повернемо їх.
Пам'ятаємо, нас всі будуть вважати слабкими, якщо ми самі будемо відмовлятись від того, що по-праву належить нам. І нас будуть вважати сильними, якщо ми не будемо дивитись на інших, і будемо відстоювати свої національні інтереси.
"

І думаю, такій вірі, такій "доцільності" ще багатьом нам, і християнам, і "експертам", ще вчитится  вчитися.

Читайте також