1.Ірина Магдиш говорила не про релігію, а про культуру. Дійсно, культурне життя у деяких районах Львова на нулі і це проблема.
2.В цих районах вся культура - це просто церква і церква у школі. Так і є.
3.Із присутністю церкви у школі буває пересолюють. Те що християнство у школі треба культурно подавати, а не перетворювати школу на другий храм - це написано у будь-якій методичці "Основ християнської культури", Особливо якщо це видання УГКЦ.
4.Ірина Магдиш дійсно сказала грубо по формі. Це єдина вина... Але у такому випадку достатньо вибачень її чи її начальника. Відставка - це занадто.
5.Скільки церкви грубили суспільству - і ніхто у відставку не пішов. Ні вл. Павло, ні ті, хто це робив від УГКЦ, Найбільше покарання - це перевиховання на 3 місяці в монастирі. І то це практикує лише УГКЦ. Інші можуть спокійно ображати кого завгодно і ніяких наслідків.
6.Офіційно церква не робила зауважень ні Ірині Магдиш, ні Садовому. Це вже добре говорить про УГКЦ. УПЦ почала б волати про "гоніння". Реакція була лише з боку окремих священників, які висловлювали приватну думку. При чому з боку священників, які самі багато що роблять не лише для церкви, але і для суспільства.
7.Було б прекрасно, якби відбувся якийсь діалог - наприклад Магдиш та її захисники із числа львівських та київських інтелектуалів - з одного боку, владика Святослав і УКУ - з іншого боку. Бо такі рани у відносинах церкви і суспільства можуть привести до багатьох непорозумінь, і можуть мати негативні наслідки як в Росії: антиклерикальні хвилі, секуляризація навіть в традиційно релігійних регіонах, втрата церквами перспектив євангелізації суспільства. І ті хто сьогодні є священною коровою, на яку не можна посягати можуть залишитися наодинці із собою. Тому ініціатором діалогу мала б бути церква. Якби я був п. Святославом, я би зателефонував Ірині Магдиш. Прямо із Риму...