Що стосується підсумків святкування дня Хрещення Київської Руси. Ми побачили, що це свято сприйняте українським народом як важлива подія. Вже кілька років поспіль ми бачимо, як це свято збирає до Києва не тільки велику кількість віруючих, але й ієрархів, і не тільки українських.
Вітаю Вас, шановні панове журналісти. Сьогоднішня наша пресконфернція присвячена підсумкам святкування річниці Хрещення Київської Руси і візиту в Україну Московського патріарха.
Про річницю Хрещення
В 2008 році до нас приїздили Вселенський і Московський патріархи, в минулому і цьому році нас відвідав лише Московський патріарх. Для нас це означає, що Київ, як місце хрещення Руси, як місце, з якого засяяло світло Христової проповіді, стає визнаним духовним центром і його роль підвищується.
Цього року ми як Церква вирішили урочисто відзначити знову, як ми це робили в минуло і позаминулому році, свято не тільки церковне, а свято державне, свято національне. У 2008 році за ініціативи церков був виданий указ президента України, яким було встановлено це свято, як державне. Тому ще в травні цього року Священний Синод нашої Церкви прийняв постанову про загальноцерковне відзначення Дня Хрещення Київської Руси у Києві, у Володимирському кафедральному патріаршому соборі – тому що це є також і день пам’яті князя Володимира, престольне, храмове святого головного храму Київського Патріархату. Ми завчасно звернулися до органів державної влади, до Київської міської державної адміністрації подали відповідні заявки, приблизно за місяць до проведення запланованої акції, повідомили про них і отримали всі належні погодження. Ми просили забезпечити охорону громадського порядку, забезпечити проведення ходи, і можемо сказати, що з цього боку – забезпечення хресної ходи від Володимирського собору до пам’ятника князю Володимиру – ми можемо подякувати правоохоронцям, подякувати міліції, що такий прохід був забезпечений, ніяких проблем не було, хоча довелося дійсно перекрити рух на деякий час по вулиці Володимирській через велику кількість людей, яка брала участь у хресній ході.
Про перешкоди
Але разом з тим ми зіткнулися із зовсім незрозумілими для нас проблемами. А саме, за кілька днів до свята до нас в Київську Патріархію почали доходити відомості про те, що на автоперевізників чиниться тиск в областях України, особливо західних: Волинська, Рівненська, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька, до автоперевізників приходили люди, які починали їм говорити, що якщо ви повезете людей на Київ 28 липня, то ви будете позбавлені ліцензії або у вас будуть інші неприємності. Тому ми зіткнулися з проблемою, коли в останній момент автоперевізники просто повертали заплачені гроші і відмовлялися від перевезень. І доводилося шукати когось іншого, це було сполучено з певними проблемами і ніяких пояснень цьому ніхто не надавав.
Друга проблема виникла вночі безпосередньо вже перед 28 липня, коли надходили дзвінки, бо з віддалених областей люди почали виїздити вночі, що почали зупиняти автобуси на виїзді. Ось у мене, наприклад, є лист із Чернівецької області, коли в ніч з 27 на 28 липня від кафедрального собору була зірвана поїздка наших парафіян через погрозу водію автобуса забрати ліцензію на перевезення пасажирів. Аналогічна ситуація з паломниками Кіцманської єпархії, які виїхали до Києва з міста Сторожинець та села Мигово. Представники ДАІ у місті Хотині зупинили автобус і водію наполегливо рекомендували повернутися назад, щоб не позбутися ліцензії та техогляду автомобіля. Такі самі проблеми були в Тернопільській області, Волинській, в Одесі, Дніпропетровську, в Харкові. Тобто значна частина областей України зіткнулася з одними і тими самими проблемами – не давали автобусам виїздити.
Ті автобуси, які виїхали, зіткнулися з іншими проблемами. На в’їзді в Київ вже почали люди телефонувати о 5-6 годині, що за кілька кілометрів від Києва їх зупиняли працівники ДАІ і під приводом того, що в Києві немає місця для паркування, їх не пропускали далі. Автобуси зупиняли і їм не давали далі їхати. Люди з цієї ситуації виходили таким чином – казали, що ось ми зараз перекриємо дорогу, ось тут є пішохідний перехід, ми, для того, щоб не порушувати закон, просто будемо ходити туди-сюди. І тільки після цього міліція дозволяла.
Нам абсолютно не зрозуміла причина цього всього. Чому? Ці люди не їхали на пікети, на демонстрації чи протести. Ці люди їхали на святкування дня Хрещення Київської Руси, церковного й державного свята. Ці люди їхали помолитися. Чому їх не допускали помолитися, чому їх не допускали приїхати до своїх святинь, до своїх архіпастирів і пастирів – для нас залишилося абсолютно незрозумілим.
Ми прекрасно усвідомлюємо необхідність дотримання громадського порядку і розуміємо, які небезпеки бувають з великим скупченням людей і автотранспорту, особливо в Києві. Але хіба не можна було за тиждень, за два тижні зв’язатися з Київською Патріархією, з єпархіями і повідомити, що у зв’язку з тим, що є обмеження руху транспорту для тих, хто їде із західних областей, є такі місця стоянки біля метро «Житомирська» чи «Святошин», хто іде зі сходу, то відповідно з цього напрямку. Ми б виконали ці всі прохання і не було б ніяких проблем. Нас ніхто не повідомляв, до нас ніхто не ставив ніяких вимог.
Хто давав такі вказівки – для нас не зрозуміло. Єдине, що можна бачити з цієї картини, – що це були не поодинокі випадки, а систематичні. Не можуть в багатьох областях України відбуватися ідентичні події, пов’язані з правоохоронним органами. Правоохоронні органи – це не приватні структури, вони не можуть діяти на власний розсуд. Це структура, яка діє за наказами керівництва. Хто віддавав такі накази – ми не знаємо, але ми б хотіли, щоб таких наказів більше не віддавалося, бо це є порушення двох основних свобод громадян України відзначених в Конституції: свободи совісті і свободи пересування. Громадяни мають право свобідно звершувати обряди, молитися, в тому числі звершувати хресні ходи. Бо ніхто нам цього не заборонів. Якщо б хтось хотів посилатися на заборону Київського адміністратиного суду на акції протесту та акції в підтримку Патріарха Кирила – це і не те, і не інше. Це святкування дня Хрещення Київської Руси. Нам ніхто не давав ніяких заборон, не говорив про обмеження кількості присутніх людей на заходах.
Незважаючи на все це хотів би відзначити, що приїхало на святкування більше людей, ніж минулого року. Якщо за нашими підрахунками минулого року було близько 15 тисяч, цього року ми бачили, що їх було більше, приблизно 20 тисяч, з них щонайменше 1,5 тисячі священиків. Хресна хода розтягнулася від Софійської площі, де була голова колони, до пам’ятника Грушевському, тобто до перехрестя вулиці Володимирської з бульваром Шевченка, там було закінчення колони. Тобто це понад кілометр. Це дуже велика кількість людей, які співали релігійні пісні, співали українські національні, духовні пісні.
Тим більше ми не зрозуміли перешкоджань ще й тому, що напередодні в Одесі, Дніпропетровську місцева влада всіляко сприяла віруючим Московського патріархату у тому, щоб вони могли приїхати на богослужіння свого Патріарха. Оголошували про те, що буде пускатися безкоштовний громадський транспорт, збільшується кількість транспорту. Зокрема, в Дніпропетровську про це говорив мер.
Разом з тим, хотів би зазначити, що разом кількість віруючих, які прийшли на богослужіння за участі Патріарха Кирила в Одесі, Дніпропетровську і в Києві приблизно така сама, яка була на богослужінні Київського Патріархату в один день 28 липня. Візуально було видно, що 27 липня на молебні Патріарха Кирила на Володимирській гірці було в рази менше людей, ніж на богослужіння Патріарха Філарета.
Президент України на засіданні Громадської гуманітарної ради 13 травня цього року сказав: «Для української держави всі конфесії рівні і водночас рідні». 28 липня в день Хрещення Київської Руси, виступаючи по телебаченню, він сказав, що без віри ми не можемо збудувати сильної держави. Ми б хотіли, щоб ці слова Президента були почуті всіма. Тому сьогодні Святійший Патріарх Філарет підписав листа Президенту України, листа Міністру внутрішніх справ пану Анатолію Могильову з проханням розібратися в цій ситуації, з’ясувати причини, чому так відбувалося.
Це те, що стосується хресної ходи і святкування Хрещення Київської Руси. Ми дуже раді, що це свято відбулося, прийшло дуже багато людей, люди надихнулися впевненістю, що Українська Церква є і буде. Дуже позитивно це сприймалося, незважаючи на певні незручності, киянами. Дуже багато киян прийшло на цей захід. І ми віримо, що ця добра традиція буде підтримуватися з року в рік і ми будемо святкувати це свято, як одне з важливих наших історичних свят, які єднають наш народ. Тому що хрещення Київської Руси є подія, яка важлива для всього нашого народу.
Про висвітлення святкування
Що стосується висвітлення подій, пов’язаних зі святкування дня Хрещення Київської Руси-України. Ми побачили нерівність у тому, як висвітлювалися наші святкові заходи і заходи Московського патріархату. Ми вдячні Першому національному каналу за те, що нам було надано півтори години ефіру в запису для трансляції богослужіння з Володимирського патріаршого собору. Але якщо це порівняти із багатогодинними трансляціями за участю Патріарха Кирила, то навіть математично видно повну невідповідність. По три з половиною години з богослужінь, по півтори години з інших заходів, п’ять прямих телетрансляцій, а також створений спеціальний сайт, який був включений до сайту Першого національного каналу, який функціонував фактично як прес-служба візиту Патріарха Кирила.
Я роздав вам відскановані з сайту сторінки. Серед багатьох позитивних новин про Патріарха Кирила на цьому сайті я побачив дві новини, які стосувалися Київського Патріархату. Перша новина під назвою «Київський Патріархат викинув піратський прапор з мертвою головою і кістками». Чому офіційний державний канал розповсюджує інформацію в стилі російської пропаганди проти Київського Патріархату – нам не зрозуміло. «У Києві проходить хресний хід розкольників з нагоди річниці Хрещення Руси», «Представники самопроголошеного Київського Патріархату беруть участь у хресній ході в українській столиці, приуроченій до річниці Хрещення Руси».
Чому так подається інформація? Я розумію, що у приватних телеканалів можуть бути приватні погляди на подачу інформації. Державний телеканал – не приватний, і тому подавати інформацію повинен збалансовано, виважено, з повагою до всіх конфесій, рівних і рідних для української держави. Тому ми і до президента Національної телерадіокомпанії пана Єгора Бенкендорфа надішлемо лист з проханням з’ясувати, чому така інформація і в такому вигляді з’являлася на офіційному сайті Першого національного телеканалу. Національна телерадіокомпанія взагалі нам відмовила у радіотрансляції, хоча кожного року така трансляція була. Цього року нам відмовили без вагомої причини.
Про діалог з Московським патріархатом
Тепер щодо підсумків візиту Патріарха Московського в Україну. Хотів би почати з відповіді на питання, яке в ці дні звучало дуже часто: чи можливий діалог між Київським і Московським патріархатом, чи сприяє візит Патріарха цьому діалогу? Можу сказати зі свого власного погляду – діалог відбувається, хоча в дуже дивній формі. Завдяки ЗМІ ми вступили в діалог. Тому що ми висловлювали свої думки, застереження чи зауваження до Патріарха Московського. Він читав, дивився ці наші думки і у своїх виступах відповідав. Це теж діалог. Нас не проігнорували, на наші позиції мусіли звернути увагу і ми цьому раді.
І ми будемо все робити, щоби цей діалог відбувався, хоча розуміємо, що з Московською патріархією, з тією Церквою, яка безпосередньо знаходиться в Росії, діалог дуже і дуже складний. Бо вони не розуміють української ситуації.
Тому більше можливостей для ведення діалогу є з Українською Православною Церквою в єдності з Московським патріархатом, яка є тут, в Україні, на чолі з митрополитом Володимиром.
Минулого року ми розпочали підготовку до діалогу і вона розпочалася дуже гарно і плідно. Але, на жаль, ми побачили, що з боку Московської патріархії відразу почалася протидія цьому діалогу і він практично зупинився, хоча від нього ніхто не відмовляється. Зупинився тому, що провідні особи УПЦ МП не можуть взяти на себе відповідальність зараз за проведення діалогу. Але ми сподіваємося, що ці проблеми будуть подолані і цей діалог продовжиться.
Про оцінки візиту
Що стосується оцінок візиту, ми побачили, по-перше, що на богослужіння Патріарха Кирила прийшло менше людей, ніж очікувалося. Бо в Одесі оголошували 200 тис. чоловік – прийшло 3-5 тис. В Дніпропетровську оголошували 40-50 тис., прийшло за різними оцінками від 3,5 до максимум 10 тис. В Києві на молебень на Володимирській гірці прийшло кілька сотень чоловік, на богослужіння в Лавру 2-3 тис. чоловік. Тобто спала та зацікавленість, яка була в минулому році візитом Патріарха Кирила. Перший візит був цікавим, бо вперше цей ієрарх в сані Патріарха прибув до України. Але коли вісім днів поспіль з ранку до вечора наставницьким тоном, який багато-хто оцінив як наказовий тон, українцям вказували, що їм робити правильно, а чого їм не робити, як їм жити і як їм любити «рускій мір» – то це, я думаю, вже було занадто. Багато-хто почав це сприймати з певною пересторогою і навіть відторгненням.
Від кого охороняли Московського патріарха?
Візит пройшов спокійно, незважаючи на те, що були певні побоювання. Ніяких ексцесів чи протистоянь не було. Дуже дивно, що Патріарха охороняла така кількість охорони: 4 тис. міліціонерів у Одесі, 4 тис. міліціонерів у Дніпропетровську, близько 2-х тис. міліціонерів у Києві. Все це привело до того, що одне інтернет-видання написало «Найбільш відданими парафіянами Патріарха Кирила виявилися міліціонери». Вони дійсно його супроводжували всюди. На Володимирській гірці Патріарх Філарет сказав, що в Євангелії написано, що пастир виходить, а вівці йдуть за ним. А тут пастир приїздив під охороною міліції, а паству пропускали через металошукачі, і то в обмеженій кількості.
Я у телекартинці побачив, яка разюча різниця була між нашим богослужінням і богослужіннями Патріарха Кирила. У нас не було металевих щитів, які відгороджували пастиря від своєї пастви. Патріарх Кирил каже, що він рідний для нас. Якщо так, то чому він відгороджений від народу металевими щитами, чому він оточений потрійним кільцем охорони: федеральна служба охорони, наші охоронці, міліція, а вже потім віруючі. Кого він так боїться тут в Україні, якщо він нам рідний?
Вчора я прочитав новину, що Управління державної охорони у зв’язку з іменинами митрополита Володимира нагородило його відзнакою. Я не знаю які були справжні мотиви для цього, але, знаєте, закралася думка, що йому дали нагороду за те, що управлінню не доводиться так охороняти митрополита Володимира, як в Росії охороняють Патріарха Кирила. Тобто він не завдає їм клопоту і зайвої роботи. І тільки після того, як вони побачили, як доводиться охороняти Патріарха Кирила, вони усвідомили, яке ж то щастя мати українських пастирів, яких не треба охороняти.
Чи був цей візит політичним, чи пастирським – було багато дискусій. Мене можна вважати необ’єктивною і заангажованою особою, тому я не буду давати власної відповіді на це питання. Але я думаю, що експерти, журналісти, ЗМІ, зрештою самі люди дали відповідь на це питання, чого було більше: політики чи пастирства.
Чому митрополита Володимира не було у Дніпропетровську
Ми бачили певні незрозумілі для нас події за участю Патріарха Кирила. Наприклад, коли Патріарх Кирил зустрічався з Президентом України – чому він не взяв з собою на зустріч митрополита Володимира? Хоча б з точки зору дипломатичного етикету він мав теж бути, бо митрополит Володимир очолює структуру Московського патріархату в Україні, він перший з членів Синоду Московського патріархату. Які такі таємничі речі хотів обговорювати патріарх з президентом, що туди не можна допускати митрополита Володимира – нам не зрозуміло. Але, наскільки відомо, саме за наполягання Патріарха Кирила зустріч відбувалася в такому форматі. Саме патріарх просив поговорити один на один.
Чому? Відповідь напрошується тільки одна: там говорилося те, чого митрополит не повинен був чути: чи то про його відставку, чи то про його наступника, чи то про обмеження прав УПЦ МП на незалежність і самостійність, які вона має. Але, судячи з того, що після цієї зустрічі Патріарх Кирил був незадоволений, бо в Дніпропетровську було видно, що він незадоволений, – нам видається, що наш президент ті пропозиції, які лунали з боку патріарха, не сприйняв.
А митрополит Володимир, на відміну від минулого року, коли він всюди супроводжував Патріарха Кирила, в Дніпропетровську був відсутній. Не знаю, чи це помітили ЗМІ, але ми на це звернули увагу. Я думаю, що це був відповідний демарш через те, що Патріарх Кирил поїхав зустрічатися з президентом сам на сам. І саме тому в останній день свого візиту патріарх почав хвалити митрополита: ми дуже поважаємо митрополита Володимира, ми не зазіхаємо на автономію Української Церкви. Навіщо це говорити, якщо немає ніяких сумнівів? Значить сумніви виникли.
Чого чекати у майбутньому
Які є підсумки цього візиту для нас, для України і українського православ’я? Ми бачимо, що кожен візит Кирила збільшує у суспільстві кількість прихильників незалежної Церкви. Якщо Патріарх Кирил виконає свою обіцянку і буде їздити до нас кожного року – не знаю, чи вистачить терпіння у дуже багатьох ці візити витримувати. І можливо саме ті, кому доводиться його приймати, першими вирішать, що ніж такі гості, то краще залишитися без них.
Кажуть, що Київський Патріархат в паніці від приїзду Патріарха Кирила, що ми очікуємо для себе якихось погроз. Навпаки, нехай приїздить кожного місяця, нехай хоч і поселиться тут, будь-ласка, ми не проти, бо він щодня буде показувати, що таке насправді Московська Церква.
Він приїхав пропагувати сюди «рускій мір». Він так і сказав: «Я посол руского міра». Ми знаємо, що в Католицькій Церкві є Ватикан, центр усіх католиків, це маленька держава. Можливо «рускій мір» – це подібна держава, яку би хотів створити Патріарх Кирил, маленька по території держава, але з дуже великим духовним впливом? Враховуючи те, що він дуже симпатизує цій католицькій структурі, я не виключаю, що він хотів би перетворити свою патріархію в такий Ватикан, назвавши його красиво «Святая Русь», а себе – «послом святої Русі».
Ця ідея є ворожою для української державності, бо коли проповідується, що ми один народ, то в нас не так давно вже говорили про один народ, тільки звучало це інакше – «новая общность - советский народ». Тепер замість совєтского народу з’явився «народ святой Руси». Є український народ, є білоруський народ, є російський народ. Це братні народ, близькі – але різні.
Не ми, не якісь там невідомі націоналісти, а Президент України Леонід Данилович Кучма, якого важко звинуватити в українському буржуазному, чи якомусь іншому націоналізмі, свою книгу назвав «Україна – не Росія». І за це ми будемо йому вдячні завжди, що він коротко Патріарху Кирилу і його оточенню сформулював те, що вони повинні зрозуміли.
І останнє, що б я хотів сказати. З боку Московського патріархату лунали чутки, що Київський патріархат знаходиться на грані розпаду, що він тримався лише на підтримці політиків і державної влади, а зараз влада змінилася і Київський патріархат почне розпадатися. Хресна хода і святкування Хрещення Київської Руси показало, що цього не буде. Напади на Київський патріархат лише зміцнюють його. Ми можемо порівняти, скільки людей прийшло на похорон Патріарха Володимира у 1995 році, скільки у нас було людей 2008 року на святкування 1020-ліття Хрещення, скільки було минулого року і скільки цього. Кожного разу кількість людей зростає.
Патріарх Кирил сподівається, що Київський патріархат почне розпадатися і хтось почне втікати. Можливо якісь одиниці спокусяться. В радянський час теж були священики, які через спокуси влади відмовлялися від сану і казали, що Бога немає, релігія – це опіум для народу і що вони повірили в науку і комунізм. Всі вони повмирали, а Церква залишилася. Ми віримо, що Київський патріархат підтримується народом – не владою, не політиками – а тому зміна влади, зміни в політиці нам не зашкодять, наша Церква є і буде.
Зрештою, ми віримо, що ця ненормальна ситуація з розділенням врегулюється, в Україні буде єдина Помісна Православна Церква. І ми тоді будемо мати дружнє, братнє спілкування з Московським патріархатом, з Константинопольським і зі всіма іншими Православними церквами. Не підлягати комусь, не виконувати чиїсь вказівки, не бути інструментом для впровадження чиїхось геополітичних ідей, а будемо Церквами-сестрами, братніми народами, і кожен буде розбудовувати своє життя у своїй хаті. Ми на це сподіваємося і в це віримо.