Психічні атаки “новосвячених”
Відомий український дисидент, головний редактор газети "Наша віра" Євген СВЕРСТЮК про події в УАПЦ.
Про непристойність. Погром церковної парафії, Патріярхії та культурного центру УАПЦ, розгром редакції газети “Наша віра”, вчинений 4 лютого, викликав у суспільстві шок. Але водночас і бажання відвернутися, як від чогось непристойного. Справді: скандал у Церкві та ще й учинений митрополотом – це непристойність?
А я вас запитаю: скандал на прийомі у американському посольстві 2 роки тому, вчинений тим же п’яним Мефодієм – то непристойність?
А коли після того йому Л. Кучма дав для висвячування своїх компаньйонів та псевдомасонів знану Андріївську Церкву – це не непристойність?
Але чи не найбільшою непристойністю було те, що адміністрація Кучми ще раніше накинула для УАПЦ предстоятеля – Мефодія, знаючи хто він і за що він був засуджений до ув’язнення. І то накинула на місце світлого старця – Патріярха Димитрія…
Богозневага і непристойність – то стиль церковної політики президента Кучми, який закладав конфлікт церковного владики – з самою церквою, з народом.
Нова влада. Яким хитрим звіром треба бути, щоб учинити погром 4 лютого, саме в день призначення нової влади? Міліція покрила злочин: бандитів залишили в захопленому приміщенні. Нова влада не реагує і непристойно мовчить.
Протягом місяця з’явилася в пресі, на радіо і на телебаченні на адресу президента і прокуратури, і то з усіх кінців світу, така злива запитань і докорів, що схоже там усі розгубилися… І бракує розважного чоловіка, який бере трьох міліціонерів, виводить нападників за поріг і радить їм чекати виклику до суду.
Одне позитивне: про Мефодія звідусіль пішли десятки викривальних публікацій, на які ніхто не відповів жодним словом захисту. Зате його перестали поминати в Парафіях УАПЦ як предстоятеля. 4 березня Львівська єпархія, найбільша в УАПЦ, на своєму Соборі відмежувалася від Мефодія. Харківсько-Полтавська єпархія відмежувалася. Київське, Львівське, Тернопільське церковні братства принципово відмежувалася від “предстоятеля”, який морально дискредитує Церкву і віру взагалі.
Ватага Мефодія. Заходами Кучмів, “кавалєрствуючих дам та шевальє” Мефодій, неприйнятий Церквою, яку нібито очолює, отримує в своє розпорядження Андріївський храм. Він підбирає собі ватагу прихильників, висвячує їх, і вони замінюють парафію. Усі вони не належать до жодної Церкви, але всі політизовані. Мефодій агітує за Януковича, але боїться погроз тернопільців, і втікає від них до Київа. Він десятою дорогою обминає приміщення Патріярхії, що перетворилося на осередок Помаранчової революції. А коли революція перемогла, Мефодій вже – за ту владу, яка при владі. Християнська віра, мораль і совість – це не для нього. Він зі своєю ватагою захоплює Патріярхію…
Звичайно, це непристойність від якої всі відвертаються. Але це і пухлина, яка розростається.
Жанрова сцена. Після погрому 4 лютого парафія о. Валерія збирається на снігу біля воріт своєї замкненої Церкви на молитву. А цієї неділі 6 березня був сюрприз: громаду під час молитви заатакував за огорожі Мефодіївський новий “єпископ Іларіон-Дамаскін”. Досі про нього знали тільки з жахаючих розповідей працівників заповідника “Андріївська церква”. А тут він вийшов з лайкою сам і почав зіштовхувати жінок зі східців. А потім зачинив браму і поверх огорожі став кидати на людей грудами снігу і льоду…
Я дивився здивовано і починав розуміти: це чоловік хворий. Одній жінці влучив в обличчя, тій – скалічив руку. З-за огорожі він кидався, наче в залізній клітці. Міліціонери горбляться і втікають(міліція у нас чомусь горбиться). Може справді, тут не міліцейська потрібна, а медична допомога? Якби це зазняти на телекамеру, то й діагнозу не потрібно. Важко повірити, але фотодокумент переконує: “єпископ перекривляє людей на молитві…”
А що, як за тим злочинним нападом, що так лякає й шокує людей, стоять не якісь спецслужби, чи Корчинські, чи “релігійні конфлікти”, а звичайна шизофренія, якій закон не писано?
Бездомні холостяки купили собі ряси, а їх не приймають до жодної Церкви? Вони настроїлись на легкий хліб, а в Київі пропонують тільки фізичну працю. І тут вони виходять на зареєстрованого митрополита, який пропонує їм захопити приміщення з чужим добром і без охорони... Вони ніде не працюють – і це триває роками, і міліція обминає рясу, і незнайомі люди уникають, а зареєстрований Мефодій знаходить такого адвоката, який обіцяє, що вони ще й грошове відшкодування за моральні збитки будуть нам платити – заживем!
Треба бути міцним, щоб не захворіти в такій божевільній ситуації. “Дамаскін” вигукував з клітки, що він тепер “зав. юридичним відділом”. А серед нападників 4 лютого з мобільниками та відеокамерами в руках, невідомі вигукували, які у них тепер посади в захопленому приміщенні. Один з них казав, що буде настоятелем у цій каплиці – і він гадає, що до нього прийдуть люди…
Як тут не згадати “Записок” з відомого твору М. Гоголя: “сьогоднішній день – це день найбільшого торжества. В Іспанії є король. І він знайшовся. Той король я. І саме тільки сьогодні я про це дізнався”.
Але ж поки він не опинився в палаті, він був страшенно винахідливий і непередбачуваний, і міг перепробувати усі чиновницькі та духовні ступені…
А отак змішалися “в чортовому колесі” проблеми зневаженої Церкви, проблеми легкої наживи, приховані під клобуком, і проблеми лукавої влади, якій потрібні ручні єпископи.
Чому цього не вивели на чисту воду журналісти? Бояться зачіпати осіб духовного сану…
А Православна Церква в Україні втрачає свої позиції саме через “осіб”. А народ зневірюється. А народ молить Бога про очищення Церкви. Хто ж почне?
10 березня 2005 року
