У гостях: члени редакції РІСУ: Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ (директор, редактор української версії), Лілія КОВАЛИК-ВАСЮТА (редактор новин), Олена КУЛИГІНА (в.о. редактора російської версії), Світлана ЯРОШЕНКО (київський кореспондент РІСУ, спеціаліст у сфері церковного PR). Веб-конференція приурочена до 7-ї річниці заснування редакції РІСУ.
Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі
Від редакції РІСУ: Дорогі друзі! Дуже дякуємо всім Вам за Ваші запитання і зацікавлення нашою роботою. Ми працюємо для Вас і хочемо чути Ваші побажання, зауваження та пропозиції. Ми відкриті до співпраці! Ще раз дуже дякуємо за Вашу участь у цій веб-конференції!
Якщо у Вас виникають запитання — Ви завжди можете їх надсилати в редакцію РІСУ емейлом ukr@risu.org.ua, або ставити їх на нашому форумі.
22. Ольга Недавня, к.ф.н., відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. Сковороди, gau@online.com.ua
— Тарасу Антошевському: Вітаю з семиріччям плідної праці! Де, на Вашу думку, проходить межа між політкоректним ставленням до інших релігійних переконань, способу життя тощо і втратою власної ідентичності?
Політкоректність диктується природнім правом кожної людини мати свій світогляд і дотримуватися його та відповідно шанувати право інших на це. Різні Церкви мають своє ставлення до цього права. Я вважаю, що право обмежується лише тоді, коли право однієї людини перешкоджає здійсненню права іншої людини. З іншого боку, існує Законодавство України щодо свободи совісті. І хоча воно багато в чому не надто досконале, але в основі своїй воно якісне і гарантує релігійну свободу. І це законодавство також є мірилом політкоректності.
Ще з іншого боку, існує наша культура, наші традиції, наш спосіб життя. Я впевнений, що міцні духовні основи можуть його захистити від зовнішніх впливів. Але ті основи не зберігаються в якомусь банку у сейфі, вони є в нас самих і нами плекаються або губляться. Я прихильник такої думки, що не варто шукати ворогів ззовні, бо без нас вороги нічого не зроблять.
Історично наше суспільство було, на мою думку, політкоректним, толерантним, але вміло і себе захистити.
Сьогодні багато говорять про політкоректність і часто ми бачимо крайнощі, зловживання нею. Тому нерідко мені ближче до душі чіткість і відвертість, ніж єхидність думок, прихована за політкоректними словами. І я ніколи не сприйму політкоректності щодо, скажімо, сексуальних меншин, коли толерувати їх погляди примушують Церкви, що абсолютно засуджують содомію як гріх. Чи коли релігійні факти, історичні особи коригують, щоби бути політкоректним з огляду на феміністичний рух. Завжди правда є кращою за обман, прихований під якоюсь крайньою формою політкоректності.
21. Кирило Булкін, журналіст Радіо Свобода, kbulkin@yahoo.com
— Тарасу Антошевському: Добрий день, вітаю з семиріччям Вашого високопрофесійного і дуже корисного ресурсу! Бажаю подальших успіхів у роботі, цікавих матеріалів. Запитання: як Ви оцінюєте ступінь присутності релігієзнавців, церковних діячів у світських ЗМІ? Чи не вважаєте, що їм варто активніше співпрацювати?
— Тарас Антошевський: Кирило, дуже дякую за вітання! На наукових заходах релігієзнавців я не раз ставив питання, що в нас надто мало якісної присутності науковців „від релігії” в мас-медіа. Якщо є, то одні і ті ж імена. А коли проходять конференції, то їх збирається кілька десятків і то далеко ще не всі. На жаль, багато науковців працюють для себе, ВАКу і для річного наукового звіту. В нас фактично немає науково-популярної релігієзнавчої преси. Колись був журнал „Людина і світ” — ми зараз робимо його архів і я часто захоплююся, які там були публікації. А звідки історики релігій будуть писати історію нинішнього часу, де статті-осмилення того, що відбувається? В нас немає наукових релігієзнавчих веб-сайтів, лише присутня Оля Недавня щось пробує робити.
Ми постійно відчуваємо брак аналітики, попри те, що маємо таких численних і хороших друзів-релігієзнавців. Але попробуйте від них отримати щось аналітичне про актуальне. Вони мають купу „об’єктивних” причин і пояснень, чому не можуть допомогти. Зрештою, написати доступно для ненаукового загалу і в той же час не спуститися до „попси” доволі важко. А ще важливіше — необхідно бути в інформаційному просторі і знати що відбувається. А для цього потрібно затрачати багато часу.
Щодо представників Церков — вони значно краще представлені в ЗМІ, ніж науковці, на мою думку. Ми моніторимо багато ЗМІ і бачимо, що єрархи нерідко дають коментарі чи інтерв’ю. Але як рідко звучить позиція Церков з тих чи інших актуальних суспільних проблем. Декілька років тому єрархи УГКЦ видали звернення щодо гріху затримки заробітної плати — і ще до тепер журналісти згадують це звернення як один з найкращих прикладів громадянської позиції Церкви. Проте, мушу визнати, що тепер на релігійну тематику у світських ЗМІ пишуть набагато більше, ніж колись, хоча кількість ніяк не переходить у якість. Часто матеріали антисектантського характеру жодним чином не прикрашають пишучу братію.
20. Юрій, bakyura@gmail.com
— Тарасу Антошевському. Христос рождається. РІСУ є успішним прикладом релігійних електронних ЗМІ. Але сайт є загально інформаційний і як на мене бракує більш аналітичної, оглядової інформації. Чи буде відбуватись в подадьшому розвиток РІСУ в цьому напрямку? Чи не планується відкриття аналогічних РІСУ сайтів, але більш вузького напрямку, скажімо той ж самий екуменіз - сайт на якому є останні новини цього напрямку, статті, історія. І останнє моє запитання чи не зацікавлене РІСУ в співпраці з web-програмістами, web-оптимізаторами і редакторами web-сайтів. Дякую.
— Тарас Антошевський: Славімо Його! Дякую за гарні слова. Я з Вами погоджуюся — в нас дійсно мало аналітики. За цей напрямок я відповідаю і хочу визнати, що важкий напрямок. Ми робили кілька спроб активізувати цей напрямок, Але тут важливо мати якісних авторів. Ми маємо таких, але багато з них дуже завантажені.
Щодо підсайтів РІСУ — така ідея є, але вона наразі потребує внутрішнього осмислення та врахування наших можливостей. Але це не будуть сайти, наприклад, про екуменізм. Це можуть бути окремі сайти про актуальні справи, про наукові справи, ще про щось — не будемо наразі розголошувати наші плани. :)
Ми хочемо робити новий портал РІСУ, зараз обговорюємо його зміст і технічні вимоги. Тому зацікавлені у співпраці з веб-асами. А є ідеї?
19. Наталка :) nata.agape@gmail.com
— Олені Кулигіній. Доброго дня, як ви вважаєте, хто може писати на релігійну тематику — віруючі журналісти, або то не має значення? І чому ви так думаєте?
Журналіст – це провідник інформації, якщо ми говоримо про інформаційні жанри. Тому найкраще, коли на тему релігії пише віруюча людина, яка є фахівцем у журналістиці і знає, що її завдання не проповідувати, не агітувати, а інформувати – об’єктивно і неупереджено.
— Тарас Антошевський: Від себе хочу зазначити, що мені назагал набагато простіше працювати з професійним журналістом, який має релігійні переконання, але ніяк не є апологетом чи фундаменталістом, ніж з людиною глибокої віри, яка не має жодних журналістських навичок. РІСУ дуже повезло, що наші працівники, особливо ті дівчата, з якими ви тут маєте нагоду поспілкуватися, поєднали в собі і глибоку віру, і професійні здібності.
18. Микола
— До всіх учасників. 1. Що привело Вас в редакцію і що для Вас є стимулом працювати саме тут: це високі зарплати, якісь цікаві перспективи і кар'єрне зростання або щось інше?
2. Яку маєте освіту і досвід журналістської роботи до РІСУ. Дякую.
— Олена Кулигіна: 1. Про РІСУ я вперше почула роки 4 назад на одній християнській конференції. Тоді журналістів-християн запрошували до співпраці з РІСУ. Я чомусь не наважилась тоді їм написати, але почала принаймні читати сайт. Після того пройшло десь півтора роки, коли в офіс нашої Церкви подзвонив директор РІСУ Тарас Антошевський, щоб взяти якийсь коментар. Його направили до мене, оскільки я працювала там прес-секретарем і мала відповісти на його запитання. Так ми познайомились. Мені запропонували щось написати для РІСУ. Я спробувала. Після двох місяців випробного терміну почала працювати кореспондентом РІСУ на Херсонщині, поєднуючи з основною роботою. А після захисту бакалаврської роботи з релігійної журналістики отримала пропозицію спробувати себе на посаді редактора російськомовного сектору порталу.
Який стимул? Повірте, що це не зарплата, бо в будь-якому світському виданні можна мати більше. В РІСУ мені дуже подобається колектив і стосунки з людьми. В РІСУ я отримала значний досвід міжконфесійного спілкування з духовенством і вірними різних церков. Це дає стимул вчитись і розвиватись. Мені це цікаво, мені це подобається.
Хочу кілька слів сказати про тих людей, з ким працюю найближче. Тарас Антошевський — просто чудовий керівник, який вміє працювати з людьми і вміє знаходити вірних людей. Можу сказати, що пан Тарас досить вимогливий до підлеглих, але, як мені здається, до себе ще більше. То є добрим стимулом і добрим прикладом для нас.
Коли я вперше приїхала до Львова і познайомилась із всією редакцією РІСУ, мені дуже сподобалась наша Ліля. Вона дуже мудра жінка з великим досвідом роботи і з великим серцем. Не знаю, як би РІСУ працювала без неї.
У нас класна команда. Я щодня вчусь у них. А вони щодня терплять нас, молодих, возяться з нами, пояснюють, іноді кілька разів, аж поки ми не зрозуміємо і не навчимось робити це самостійно... Треба зупинятись, бо можу говорити так довго (а потім ще доведеться перекладати все це російською :-))
2. На сьогоднішній день я маю ступінь бакалавра журналістики. Цього року захищаю дипломний проект в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна на тему «Церква у світських ЗМІ: створення образу і руйнування стереотипів (за матеріалами українських мас-медіа 2005-2008 рр.)». 5 років працювала редактором релігійного видання і прес-секретарем Управління південного регіону Союзу Церкви Божої України. До того – журналістом світської газети в Новій Каховці на Херсонщині, де живу постійно.
Скажу вам, пане Миколо, що не високі зарплати і захмарні перспективи тримають мене у РІСУ. Зовсім ні. Зарплати, мабуть, нижчі ніж в інших інформаційних агентствах обласного рівня. Щодо кар’єрного зростання, то думаю, що воно вже склалося, оскільки маю роботу, яку люблю і ціную. Мені подобається атмосфера, в якій працюю, подобаються люди, які мене оточують. Це багато значить, коли на роботу хочеться йти і коли хороші стосунки у колективі. Мені подобається «бути у матеріалі» та інформувати про те, що відбувається у житті Церков. Скажу вам, що коли десять років тому я була на стажуванні в Америці, в одній із найбільших католицьких агенцій світу CNS, то було дуже прикро, що у нас немає релігійної інформаційної агенції, яка б подавала англійською мовою новини з України. Як це не смішно звучить, але в Америці про Україну дізнавалися з Росії, бо там це робили, але робили так, як це було вигідно їм. Абсурд повний, правда? Вже тоді я бачила велику потребу у створенні такої агенції. І це сталося, з чого я дуже радію.
Моя освіта: вища економічна, теологічна і журналістська. Досвід саме журналістської праці: газета Хмельницької міської Ради „Проскурів”, праця над різними медіа-проектами на базі мультимедійної студії CLARA STUDIO (серед них: дит. часопис „Водограй”, журнал „Прийди”, телепрограма „Містечко Надія”, радіопрограма „Кредо”).
— Тарас Антошевський: Буду відповідати в іншому порядку. За освітою я історик, навіть закінчив аспірантуру, але, на жаль, не довів дисертацію до кінця. Маю надію її все таки завершити. Крім того, був активним у студентському мирянському русі. До РІСУ я займався політичною діяльністю, потім працював у соціологічній фірмі і займався моніторингом ЗМІ. Тоді я побачив, як Україна програє від того, що не має своє інформаційної релігійної агенції, особливо в Інтернеті. Мене захоплювали російські веб-проекти — не так ідейно, як своєю активністю і масовістю. З іншого боку, мав приклад Католицької агенції інформаційної (КАІ) з Польщі. Хотілося щось подібне робити.
Свою журналістську діяльність я розпочав, як вже написала Ліля, на радіо „Воскресіння”, якому дуже за це завдячую. Там я робив передачі, а деколи готував новини. І мені дуже шкода, що занепав проект АРІ, який свого часу був головним джерелом інформації для багатьох журналістів та науковців. А наприкінці 2000 р. я довідався, що щось хочуть робити в тоді ще Львівській богословській академії і я подав своє резюме. 1 лютого 2001 року почала працювати редакція РІСУ. Потім я брав участь в роботі прес-служби візиту Папи Івана Павла ІІ в Україну, де багато чого навчився від колег журналістів, завів багато добрих знайомств.
Стимулює нашу працю реакція наших читачів, те, що наші публікації використовують інші, що офіційні листи з одної Церкви в інші починаються словами: „Як повідомила Релігійно-інформаційна служба України...”. Надходять і листи подяки, але більше я ціную поради і критику, бо з них більше користі. А фінансові питання є важливими для мене в першу чергу як директора. Бо якщо не буде грошей, якщо ми не здобудемо гранту (ми тільки з цього живемо), то не зможемо оплачувати кореспондентам, не зможемо утримувати штат і т.п. Зарплати в нас невеликі, але я постійно говорю своїм працівникам, що роботу потрібно сприймати як служіння, а тоді буде визнання, будуть більші кошти. Зрештою, ми отримуємо стільки інформації, що можемо писати якісь аналітичні статті до інших видань (попит є великий і постійний), а це вже додаткові гонорари. Однозначно, що це має робитися поза робочий час і так, щоби не нашкодити репутації РІСУ.
Я бачу, що навіть посада директора РІСУ не є вершиною кар’єри, бо потенційна сфера розширення інтересів РІСУ є дуже великою. Ми плануємо велике реформування напрямків діяльності редакції, навіть вже почали це робити. Але про це не хочу говорити заздалегідь. З часом це буде представлено на порталі РІСУ...
17. Оксана Сворик, oksana.svoryk@gmail.com
— Світлані Ярошенко. Далеко не всі розуміють значення та важливості pr-у як такого, тим більше церковного, щоб визнати його самостійною професією. Оскільки pr-ники в Україні, здебільшого, — самоуки, порадьте кілька видань (укр. чи російською мовами).
— Світлана Ярошенко: Так, Оксано, ринок PR в Україні переживає лиш етап становлення. Що стосується підручників, я раджу українського автора Андрія Куліша. Доступно, лаконічно і по темі. Не теоретик, а практик. Його підручники: "Практика PR по-українськи", "PUBLIG RELATIONS".
— Тарас Антошевський: Я особисто кілька раз брав участь у навчаннях для журналістів з релігійних ЗМІ, зокрема таких, які проводили представники Києво-Могилянської школи журналістики, компанії "Інтерньюз". Я зрозумів, що такі курси потрібні не просто для представників прес-служби, але й для керівників церковних структур, щоби вони могли краще працювати і розуміти як потрібно представляти свою роботу на широкий загал. І зараз ми, тобто РІСУ, застановляємося — чим ми можемо допомогти представникам Церков і релігійних організацій краще працювати з громадськістю і ЗМІ? Можливо ми будемо організовувати короткотермінові курси для них. І Світлана тоді буде нашим менеджером таких програм.
16. Алексей
— Светалане Ярошенко. Светлана, несколько вопросов к Вам.
1. Где учат церковному пиару? Где этому учились лично Вы?
2. Возможно, Вы помните статью на сайте «Телекритика», в которой шла речь о пиар-кампании УПЦ, которая проводилась светским пиар-агентством с не самой светлой репутацией. Как Вы относитесь к подобному пиару? Вы считаете, что нормально, когда светские люди начинают рекламировать какую-либо Церковь так же, как стиральный порошок или мобильные операторы?
3. Как специалист, что Вы можете сказать о кампании «Ощути силу перемен» в Киеве? Насколько профессионально сработала команда, задействованная в проведении этого проекта? Спасибо.
— Доброго дня, Олексію!
1. Церковний PR. Цю спеціальність я здобула в Польщі в Європейському Центрі Комунікації і Культури (ECCC). А також у рамках навчання в українській філії Папського Лятеранського Університету та під час праці в Медіа-Центрі РКЦ.
Де можна отримати знання з церковного PR? Дуже добре запитання! Якраз на часі. Саме зараз ми з групою колег із Всеукраїнської Асоціації Новомедіа готуємо курс “PR в церковних організаціях”. Курс відбудеться навесні в Києві. Точна дата з’ясовується. В перспективі планується системне навчання. Якщо Ви, Олексію, цим цікавитесь, слідкуйте за анонсами на сайті РІСУ та Новомедіа.
2. Статтю в “Телекритиці” я пам’ятаю. І, наскільки пам’ятаю, мова йшла не про PR-кампанію, лише про організацію прес-конференції. Як я до цього ставлюсь? Цілком нормально. Раз у своїй команді немає спеціаліста, який би зробив це фахово, то варто запросити його зі сторони. Лишень мудро оцінити ситуацію, щоб палиця не вдарила вас іншим кінцем.
Я вважаю ненормальним, коли Церква “рекламується як пральний порошок чи мобільний оператор”. Але я вважаю нормальним, коли Церква використовує сучасні засоби для інформування світу про себе. Більше того, в Декреті ІІ Ватикаського Собору про засоби соціальної комунікації “Inter mirifica” сказано: “Це природне право Церкви – використовувати всі ті мас-медіа, які потрібні чи корисні їй для виховання християн і пастирської діяльності” (п. 3). Але, Олексію, я розумію, що Вас обурює. Трапляється, стиль представлення Церкви через якийсь медіа-засіб нічим не відрізняється від комерційної реклами. І ми забуваємо про Предмет нашого інформування – Спасіння через Жертву Ісуса Христа. Тому й важливо мати добрих спеціалістів у цій сфері. І отці Церкви говорили про це ще в 1963 році: “Належить негайно розпочати вишкіл священиків, ченців і мирян (…). Усі вони повинні мати досить фахових знань, щоб використовувати медіа для потреб апостоляту” (“Inter mirifica” п. 15).
3. “Відчуй силу змін” – цікавий і яскравий для України проект. Я знайома з керівником його оргкомітету. Знаю, що нелегко було запустити акцію, так як вперше взялися до співпраці Церкви, які раніше під одним дахом ніколи не збиралися. А це, погодьтеся, неабиякого впливу чинник. Та, попри все, їм вдалося добре довести справу до кінця. Звісно, є моменти, які можна було зробити по-іншому. Наприклад, стиль подачі, провідні кольори акції – все це можна було більше допасувати до нашої ментальності, і також зробити все, аби не було асоціацій з відомою політичною партією. Проте, знаю, що фінська телекомпанія, що фінансувала проект, поставила вимоги не змінювати стилю. Але поділюсь також тим, як відповів мені один світський піарщик на запитання про цю акцію: “Молодці! Це ж ліпше, ніж реклама цигарок. Я сам замовив книгу”.
Оксано та Олексію, дякую за цікавість до теми. Для мене це додатковий знак, що ситуація визріла, і миряни готові по-новому включитися у справу євангелізації.
15. Галина Іванівна
— Директору РІСУ. Пане Тарасе, навіть із цієї конференції і складу редакційного колективу видно, що переважну більшість працівниців РІСУ складають жінки. З чим це пов"язане? І якою, на Вашу думку, є роль жінок у роботі редакції, українській журналістиці зокрема? Чи легко Вам з ними працювати? Чи розуміють і поділяють вони Ваші ідеї, плани на майбутнє? Дякую за відверту відповідь!
— Тарас Антошевський: Шановна Галино Іванівно, я дуже радий, що працюю з такими людьми. Коли ми беремо людей на роботу, то не дивимося на їх стать, конфесійність. Для нас важливо, чи особа є професійною, чи вона толерантна до вірувань інших, чи вона сама віруюча. Зрештою, важливу роль відіграє також те, чи людина бажає працювати не просто задля зарплати, а сприймає це як служіння Правді.
В редакції зараз ситуація складається 50 на 50, тобто 3 на 3. Оленка і Світлана працюють не в самій редакції, навіть не у Львові, де „живе” редакція. Оленка є також нашим власкором на Херсонщині, а Світланка — в Києві. Проте Інтернет-технології дозволяють нам працювати командою — дякую людям, як придумали icq. :)
Задля справедливості скажу, що в нас працюють також інші дівчата, зокрема, як регіональні кореспонденти в Чернігові, Полтаві, Сумах.
Я з повагою ставлюся до жінок-журналістів, але завжди звертаю увагу на їх професійні здібності. Бо саме це мене в них найбільше і цікавить. І працювати з такими людьми мені одна приємність.
А щодо ідей та планів, то співпрацівники переважно не просто поділяють, але й підтримують, доповнюють, пропонують свої. Оскільки ми різні, то разом творимо щось особливо добре. От тільки сварити дівчат, коли є за що, важче, потрібно бути більш делікатним... :)
П.С. Мало не забув, моїм прямим керівником є також жінка — Леся Коваленко, директор Інституту релігії та суспільства УКУ. І з нею в нас також дружні професійні відносини. :)
14. Оксана
— Світлані Ярошенко. 1.Розкрийте, будь-ласка, зміст (сутність) церковного РR?
2. Яке призначення церковиного РR у сучасному суспільстві?
3. Чи потребують релігійні освітні закладади РR технологій і яких? Дякую!
— Світланa Ярошенко: Вітаю Вас, Оксано, і щиро дякую за такі послідовні запитання.
1. Щоб добре дати відповідь на Ваше запитання, давайте напочатку визначимось із поняттям PR взагалі. PR (public relations - “зв’язки з громадськістю”) – це запланована діяльність, яка має на меті підтримання діалогу і порозуміння між організацією та її оточенням. Іншими словами, це будування стосунків довіри. Сутність церковного PR від іншого відрізняється лише специфікою сфери. В процесі своєї життєдіяльності Церква, як і інші організації, контактує зі ЗМІ, громадськістю, державною владою. В її лоні теж відбуваються досить складні комунікативні процеси. Церква дуже цінує ці взаємовідносини, тому й прагне, щоб вони були максимально ефективні. Отож зв’язки з громадськістю (PR) — це ніщо інше як ще одне служіння в Церкві. І воно потребує пофесіонального підходу.
2. Призначення церковного PR в сучасному суспільстві:
— відкрити світові скарби Церкви у доступний і сприйнятний спосіб,
— задіяти всі сучасні технології і засоби комукації для служіння Церкві і людям.
3. У цьому питанні, Оксано, я б просила про уточнення. Ви мали на увазі, чи потрібні студентам релігійних освітніх закладів знання PR-технологій? Якщо так, то моя відповідь: потрібні. Студент повинен знати не лише ЩО він має представити світу, а й ЯК це зробити.
А тепер, які технології? Звісно, стартувати треба з основ PR. А пізніше (дивимось на вимоги часу) робимо акцент на технології співпраці з медіа. Сьогодні, в умовах глобалізації, світ в першу чергу дізнається про особу, спільноту, організацію через ЗМІ. Мало того, що дізнається, він формує думку (!). Отож ми маємо бути у повній готовності: вміти і прес-реліз написати, і в прямому ефірі на ток-шоу виступити. А також важливо мати знання з антикризового PR.
Коли ж Ви запитуєте, чи потрібен PR самим закладам, то відповідь така сама: потрібен. В Україні до сих пір до релігійних інститутів, шкіл ставляться досить упереджено і стереотипно. І це у той час, коли цим закладам є багато чого запропонувати абітурієнтам. Тому варто провести серію заходів, аби світ міг ідентифікувати релігійні освітні заклади із тим, що вони насправді представляють.
13. Тимур Алехин, пресс-служба Ассоциации христианских церквей Новой Каховки и Таврийска, tamerlan744@yandex.ru
— Олені Кулигіній. Вітаю Вас! Як на ваш погляд, чому у загальному медапросторі України досить багато інформації про досить "рутинну" (не знаю, як по-українськи) діяльність традиційних церков і дуже мало про діяльність протестантів? Дякую за відповідь
— Олена Кулигіна: Вітаю Вас, пане Тимуре! Частково я торкнулась цієї проблеми у відповіді на одне із попередніх запитань. Але можу продовжити цю тему, тим більше знаю, що Ви справді щиро цікавитесь нею.
Причина, на моє переконання, навіть не в самих журналістах (які, у переважній більшості не розуміються на релігійній тематиці). Проблема в тому, що лідери церков і релігійних організацій хочуть чути про себе схвальні відгуки у ЗМІ, але нічого не роблять для того, щоб зацікавити мас-медіа і світського читача.
По-перше, самим журналістам хтось має розказати, хто такі протестанти і чому про них варто писати. А як звикли думати пастори: «Та ми ж такі хороші, та ми ж стільки всього робимо. Та газети просто зобов’язані розказати про це на весь світ». Але ж не зобов’язані, пане Тимуре! Журналістика – це не благодійна робота, і якщо ви їм не цікаві з певних причин, то усунути ці причини маєте саме ви. Власне, це і є церковний PR, про який нам розповідає наша Світланка.
Отже, якщо про Православні і Католицькі Церкви пишуть більше, значить вони вміють працювати з пресою краще! Зверніть увагу на роботу православних прес-служб і вчіться! Серед протестантів такий фаховий системний підхід до власного PR – скоріш виключення, ніж правило. А як позитивний приклад можу навести маріупольського пастора Геннадія Мохненка, соціальна робота якого відома на всю Україну і далеко за її межами.
12. Виктор Федорович, православный, Донбас
— Назовите пожалуйста сайты религиозной информации, которым Вы наиболее доверяете (в Украине и России)?
— Тарас Антошевський: Є доволі багато інформаційних веб-агенцій, з якими ми співпрацюємо, з яких беремо інформації, які беруть їх у нас. Я загалом захоплююся релігійним російським Інтернет-простором. В них є просто знамениті наукові, довідкові, інформаційні ресурси. З інформаційних цікавими є „Религия и СМИ”, портал „Кредо”, „Благовест-инфо”, „Мир религий” і багато інших. Сьогодні, наприклад, в Росії проходила надзвичайно цікава конференція про релігійну Інтернет-журналістику з фундаментальними доповідями. Мені дуже шкода, що ми у цьому плані поважно відстаємо.
З російських джерел, коли ми беремо інформацію про справи в Україні або які стосуються України, ми стараємося завжди перевірити або шукати першоджерело інформації в нас. Але є такі сайти, яким ми не зовсім довіряємо, знаючи особливості їх редакційної „політики” (називати їх не будемо).
З українських релігійних веб-проектів ми тісно співпрацюємо з порталами „Православіє в Україні”, „Українське Православ'я”, „Інвікторі”, звичайно, багато інформації беремо з офіційних сайтів Церков і релігійних організацій.
Нам дуже шкода, що в Україні не розвинулася незалежна релігійно-інформаційна веб-мережа, що в нас немає додатків про релігію при поважних світських веб-агенціях, як це є в тій же Росії. І це дуже поважне недопрацювання власників ЗМІ і головних редакторів. Бо приконфесійні чи офіційні конфесійні ЗМІ продукують часто не журналістські матеріали, а однобокі піар-публікації, що ще припустимо для офіційних сайтів, але не для позаконфесійним.
Також нам бракує спілкування між видавцями і релігійними журналістами. Існуючі об’єднання журналістів-християн, скажімо, як асоціація „Новомедіа”, не можуть заповнити цю прогалину, бо ще не вийшли на такий рівень і не є такими, що охоплюють весь спектр релігійної журналістики. І ми готові долучатися до спілкування з колегами, що буде корисне для всіх нас.
11. Наталка
— Пані Лілія, наскільки Ви впливаєте на редакційну політику вибору новин для сайту? Чи самостійно ви добираєте ті чи інші новини і чи є якась цензура на сайті? З якими прес-службами ви найбільше працюєте? Дякую.
— Лілія Ковалик-Васюта: Шановна пані Наталю, дякую за запитання. Хочу сказати, що кожен з нас має чітко окреслену ділянку праці на сайті, за яку несе цілковиту відповідальність. Як редактор новин я відповідаю за щоденну підбірку новинних матеріалів для РІСУ, за їх редакцію та за заповнення сторінки новин на сайті.
Серед великої кількості новинного матеріалу з релігійної тематики доводиться вибирати лише найважливіше і найактуальніше, таке ще може бути цікавим для читачів. Оскільки ми претендуємо на загальноукраїнський рівень, то, звичайно, інформаційні повідомлення, які з’являються на нашому сайті, повинні відповідати цьому рівню. Намагаємося подавати об’єктивну інформацію про головні події з життя усіх Церков в Україні. Думаю, що нас важко звинуватити у необ’єктивності чи суб’єктивному підході до висвітлення тієї чи іншої події. Для РІСУ немає «своїх і чужих», для нас усі є такими, якими вони є.
Пишемо про те, що відбувається і намагаємося бути максимально об’єктивними. Інше питання, чи це завжди вдається. Запевняю, що прикладаю усі зусилля, аби не бути звинуваченою в якійсь заангажованості. Думаю, що таким чином відповіла і на Ваше запитання про цензуру. Часом раджуся з колегами, чи ставити ту чи іншу новину, бо не впевнена, чи вона важлива і цікава для читача.
Намагаюся працювати з прес-службами усіх Церков в Україні (найбільше з УПЦ (МП), УПЦ КП, УГКЦ, УАПЦ, РКЦ), маємо хорошу співпрацю з церковними і громадськими організаціями, які займаються питанням релігії, з юдейськими та мусульманськими організаціями України, з інформаційними порталами, іноземними церковними сайтами, які пишуть про життя українських Церков в діаспорі, маємо своїх кореспондентів у багатьох регіонах України, які пишуть для нас ексклюзивні матеріали. Маємо співпрацю з протестантськими Церквами, але хотілося б, щоб вона була більш системною і якіснішою за змістом надісланих матеріалів.
Користуючись нагодою, хочу ще раз наголосити, що РІСУ готова до співпраці з усіма Церквами і релігійними організаціями в Україні. Об’єктивність гарантуємо.
Тарас Антошевський: Пані Наталю, хочу дещо додати до відповіді нашої редакторки новин. У нашій редакції працює доволі мало осіб, тому кожен діє доволі самостійно, а отже сам несе відповідальність за свою роботу. Ми усвідомлюємо, що тематика наших новин може не цілком відображає конфесійну карту України. Але часто ми не маємо актуальної та вичерпної інформації від різних Церков і релігійних організацій. Не раз ми закликаємо представників прес-служб релігійних організацій працювати більш активно з мас-медіа, але далеко не завжди маємо відповідну реакцію.
Вибираючи найцікавіші, як на наше око, ми звертаємо особливу увагу на ті матеріали, які можуть бути дрібними назагал, але вони стосуються порушень релігійної свободи. Свого часу ми робили моніторинг стану релігійної свободи в Україні, і хоча цей проект вже завершився, ми й надалі відслідковуємо цю тему. Ми вважаємо, що своєчасне і якісне висвітлення фактів порушення свободи совісті може запобігти їх поширенню. І маємо вже багато доказів цього. Також ми хочемо показувати позитивні приклади, як релігійні організації чи просто віруючі люди можуть захищати свої права.
А щодо цензури — в нас вона одна: не нашкодь і не сприяй обездуховленню суспільства. Викриваючи певні неприємні факти в релігійному житті різних конфесій, ми в першу чергу намагаємося допомогти їх побачити, зрозуміти і виправити, щоби це було на користь віруючим людям. Закривати очі на злоякісні пухлини для нас неприпустиме.
10. Василь Миколайович, Коломия
— Чи користується редакція РІСУ загальним класичним для журналістики принципом "Люди повинні це знати", чи все таки є якийсь відбір інформації?
— Лілія Ковалик-Васюта: Щодо роботи РІСУ, я б визначила цей журналістських принцип так: «Люди повинні знати все те важливе, що відбувається в релігійному житті України». Хочу запевнити Вас, шановний Василю Миколайовичу, що редакція РІСУ працює саме за таким принципом. Про всі важливі події, які відомі нам, дізнаються й відвідувачі нашого сайту.
Звичайно, що відбір інформації є, бо ми не можемо ставити на сайт все, що відбувається у кожному храмі Церков в Україні. Це, радше, завдання офіційних сайтів окремих Церков. Ми ж відбираємо те, що відбувається на рівні Глав Церков, провідників релігійних організацій, на загально-державному рівні, все те, що є актуальним і важливим. Звичайно трапляються інформаційні матеріали локального рівня, але тоді там мова йде про якусь важливу подію, яка може викликати певний резонанс у суспільстві, чи матеріал стосується, скажімо, міжконфесійних конфліктів або проблем повернення тій чи іншій конфесії церковного майна. Це вже окремі теми, які ми протягом років відслідковуємо і які намагаємося не залишати поза увагою. Хочу зазначити, що намагаємося ставити усі матеріали наших власних кореспондентів, які працюють у різних регіонах України. Такі матеріали є важливими і цінними для нас, бо вони ексклюзивні. Ще зазначу, що перша умова, яку ми ставимо перед нашими власними кореспондентами – це об’єктивне висвітлення події, незалежно від того, яку віру сповідує дописувач.
9. Людмила Филипович
— При всій інформативності та аналітичності ЗМІ чи здатні вони впливати на рівень релігійності суспільства? корегувати релігійний вибір споживачів вашого інформаційного ресурсу? Чи має ваш проект світоглядне і виховне значення?
— Олена Кулигіна: ЗМІ — дуже важливе джерело інформації щодо діяльності Церков і релігійних організацій. Думаю, що серед завдань українських медіа має бути руйнування стереотипів щодо релігії і ліквідація релігійної безграмотності, які дуже сильно впливають на свідомість українців. Натомість ми досить часто бачимо, що мас-медіа виконують протилежну функцію, виконуючи певні замовлення або керуючись своїми релігійними уподобаннями чи своїх власників.
Сьогодні наше суспільство майже не має правдивої, виваженої інформації про релігію. Частіше ми бачимо різкий контраст – піар і чорний піар тих чи інших конфесій. Найгірше, коли це призводить до зневір’я і розчарування, а також міжконфесійних проблем або непорозумінь навіть серед рідних людей, які належать до різних церков. Журналісти шукають скандали, сенсації, але зовсім не думають про людей, які страждають від їхньої брехні чи необізнаності. Ось нещодавній приклад. Після сюжету в новинах на каналі «1+1» про т.з. тоталітарні релігії в одному українському місті жінка написала заяву в прокуратуру, що її доньку завербувала «секта». Прокурор виніс це питання на сесію міськради і депутати довго думали над тим, як позбавити релігійну організацію державної реєстрації. Ось вам і наслідки роботи наших ЗМІ.
Серед читачів РІСУ досить багато журналістів, представників місцевих органів у справах релігії. Якщо правдива інформація почне доходити до них і впливати на їхню свідомість, то це вже буде дуже важливим кроком вперед. Хтось має показати приклад, як треба працювати з релігійним матеріалом, який, як Ви мабуть краще за мене знаєте, є досить важким для сприйняття людей, які «не в темі».
Як казав під час одного інтерв’ю Тарас Антошевський, РІСУ має завдання протистояти секуляризації українського суспільства. Тут вже говорилось раніше, що ми не пропагуємо якусь конфесію. Але намагаємось надати людям максимум інформації, показати все найкраще, що є в українських церквах і надати можливість зробити свій власний свідомий вибір – мабуть, це і є нашим завданням і нашою місією.
— Світлана Ярошенко: ЗМІ - це потужний інструмент впливу на суспільство. Ба, ЗМІ формують суспільні цінності. Навіть якщо журналістиці відвести лише роль інформування, вона все одно не втратить сили своєї ваги. Кількість певної інформації, ракурс її подачі спонукає людину до конкретних думок і дій в реальному житті. А думки, які самі народилися в людині, нелегко змінити, бо згодом вони стають переконаннями. І це стосується всіх сфер людської життєдіяльності. Тож релігійна сфера не виключення.
— Антошевському. Чи вдається і як Вам долати інертність (байдужість, небажання, ліннощі) української спільноти в сфері надання інформації, новин про релігійну ситуацію в Україні, звідки ви берете матеріали, які розмішуєте на своїй сторінці, чи відбувається селективна робота щодо потоку новин, якими засадами при цьому керуєтесь, чи використовуєте ви зарубіжні інформаційні ресурси, зокрема інтеренетівські, і хто перекладає вам новини з-за кордону?
— Тарас Антошевський: Дорога пані Людмило, дякую за запитання. Ми, звичайно, пробуємо долати інертність української спільноти, зокрема, релігійної щодо присутності в інформаційному просторі. Нерідко мої зустрічі з представниками Церков чи навіть їх керівника починають з аналізу їх піару, з того як виглядає їх офіційні сайти, що там можна знайти цікавого. Нерідко вони вже самі перші починають про це розмову. І так як вода точу камінь. Можна запитати чому? Бо хочу, щоби вони самі зрозуміли, що це їм потрібно, щоби їх думка була відчутна в суспільстві.
Ви також були не раз свідком, як я звертався до представників регіональних держорганів у справах релігій щодо співпраці. Лише з кількома в Україні ми маємо постійну співпрацю — це в першу чергу Херсон, Львів, Житомир, Чернігів. Але коли потрібно об’єктивно висвітлити якусь ситуацію в області — ми можемо у цьому активно посприяти. Є багато випадків, коли варто через ЗМІ вчасно (!) представити об’єктивну позицію, а не чекати що мас-медіа заповнять однобокі суб’єктивні інформації.
Важкість співпраці як з Церквами, так і з держчиновниками ми особливо відчули, коли робили моніторинг релігійної свободи в Україні. Як же було важко деяким церковним діячам втлумачити, що через мас-медіа можна вирішувати їх церковні проблеми. Навіть не допомагали численні приклади, коли публікації навіть на рівні РІСУ мали вплив, бо від нас інформація йшла в дуже поважні ЗМІ та кабінети. Я вже не говорю про те, що саме вона використовувалася до звітів Держдепартаменту США про права людини і релігійну свободу.
Про селекцію новин тут вже сказано більше тими, хто в РІСУ ними займається. Я натомість займаюся аналітичною частиною та іншими, неактуальними справами. Ось авторів для коментарів мені дуже бракує. Як також спеціалістів, щоби могли вести розділи про духовність і мистецтво чи релігійний туризм. Нашим «новинарям» я постійно наголошую: не будьте безініціативними комп’ютерами, що суто технічно опрацьовують інформацію, намагайтеся довідатися більше, шукайте те, що не сказано чи приховано і забудьте про свої конфесійні погляди! Хоча часто це не вдається, бо нерідко просто бракує часу або знову виникають технічні труднощі, але це не має бути «відмазкою».
З міжнародними інституціями ми співпрацюємо або намагаємося це робити, іноземні ЗМІ беруть наші інформації, подекуди звертаються за допомогою чи коментарями. Ми також намагаємося контролювати іноземні ЗМІ, маємо численні електронні підписки. І хоча там рідко щось є про релігійне життя в Україні, а ще рідше якісно, проте ми все ж стараємося враховувати що про нас «там» пишуть. Але цей напрямок ще потрібно розвивати. Брак людей нам перешкоджає це робити.
РІСУ зараз нагадує снігову кулю, що котиться з гори — вона зростає у розмірах і набирає шаленої швидкості. І все важче тими силами, що маємо, її утримувати в гарних формах та вести правильним шляхом. Тому часто ми змушені відмовлятися від певних проектів чи ідей, щоби робити щось одне, але якісно.
8. Світлана Клименко, zirochka@ua.fm
— Олені Кулигіній. Якщо мене не задовольняє жодна релігія, але я прагну жити з Богом в душі, що мені робити?
— Привіт, Світлано! Дуже рада тебе бачити тут! Чесно кажучи, на твоє запитання краще б мав відповісти священик, але я так розумію, що оскільки ти не можеш визначитись з конфесією, то і жоден священик на сьогоднішній день не викликає твоєї довіри.
Думаю, у цьому питанні РІСУ змогла б допомогти тим, що у нас на порталі є досить багато інформації про різні конфесії, представлені в Україні. У розділі Основні релігії ти можеш прочитати загальні відомості про них і це принаймні допоможе тобі зрозуміти, що являє собою та чи інша церква чи релігійна конфесія.
Але особисто я вважаю, щоб жити з Богом в душі, людина обов’язково повинна бути в Церкві. Просто вірити в душі мало, треба бути частиною Церкви, бо Церква – є Тіло Христове, а Він – її Голова.
Я знаю, що ти читаєш Біблію. Отже, буду молитись за тебе, щоб Господь через Святе Письмо показав тобі вірний шлях до Нього.
7. Іван Верстюк (православний богослов, публіцист, м. Київ)
— Якою бачить свою місію РІСУ в умовах сучасної релігійної ситуації в Україні — демократичної поліконфесійності з потужним домінуванням Православ'я?
— Тарас Антошевський: Про завдання чи місію РІСУ сьогодні багато сказано, не хочу повторюватися. Ми маємо інформувати про релігійне життя в Україні та в діаспорі, представляти особливості нашої духовності. І ми не хочемо носити рожеві окуляри. Тому нерідко ми ставимо на сайт те, що є неприємним, але воно є.
Як я вже казав, ми не маємо сприяти секуляризації. А нинішнє наше суспільство є ще під впливом атеїстичної по суті пострадянської проблеми гонитви за матеріальним. Як на мене, суспільство зараз дуже обездуховлене, не бачить межі між добром і злом. Це добре видно, наприклад, під час виборів, коли виборці „ведуться” на пусті обіцянки і не звертають уваги на моральне обличчя політиків. Це масово проявляється у формі хабарів, „лівих” зарплат і т.п.
Ви говорите про домінування Православ’я — добре, я з Вами погоджуюся, бо статистично воно дійсно переважає. Але тоді Православна Церква також має нести відповідальність за всі ці перелічені мною негативні явища. Церква має відповідати за те, чи людина, суспільство, на яке вона вважає, що має монопольне право власності, рухаються до спасіння. І мені, як хрещеному у Православній Церкві, боляче часто визнавати, що ця Церква більше звертає увагу на огороджування своїх територій, ніж на духовну опіку своєї пастви. Це моя особиста думка. Надіюся, що Ви мене розумієте.
Наш поліконфесійний демократизм у роботі полягає якраз у тому, що ми не звертаємо увагу на статистику, а пишемо про те, що є цікавим, важливим. І, звичайно, про православне життя в нас найбільше інформації. І не лише у формі новин чи аналітики і статей в дайджестах, але насамперед у розділах „Духовність та мистецтво”, „Калейдоскоп”. І ці розділи для нас є особливо важливими, бо там ми представляємо нашу національну духовну спадщину, культуру, нашу літургійну та обрядову традицію. Ось тут Православ’я історично і закономірно домінує.
6. Сергей Тихонов
— Руководителю проэкта РИСУ. Соглано данным Госкорелигии в Украине из всех верующих, 51% православные и 43% Евангелские христиане. Деятельность и тех и тех довольно активна. Но на вашем сайте содержится информации о событиях происходящих в ортадоксальных конфессиях намного больше чем Евангельских. Почему?
— Тарас Антошевський: Не хочу вдаватися в аналіз статистики, бо не знаю точно кого Ви віднесли до євангельських християн. Також Держкомрелігій не подає статистику віруючих, а релігійних громад, організацій. І це також потрібно врахувати. А згідно соціологічних даних різних компаній православні в нас складають майже дві треті населення, а протестантів вимірюють до 10 відсотків. Проте не про це я хочу говорити.
Як відповіли вже мої колеги, багато що залежить від активності прес-служб Церков. Ви порівняйте скільки інформації в день видають прес-служба, скажімо, УПЦ (МП). Можливо не все там важливе, але вони широко інформують про життя всіє своєї Церкви, насамперед в регіонах. Непогано також працюють прес-служби в УПЦ КП, УГКЦ, особливо в деяких єпархіях. Гірше з інформацією з РКЦ.
А ось з прес-службами протестантських Церков набагато важче. Колись нам активно присилали інформації з одної Церкви, але одне-два речення і гарні фото. Переважно, коли я просив більш детальну інформацію, то так нічого і не отримував. Або коли приходить якась інформація, а там самі емоції, хваління, а немає відповіді на базові запитання: що, де, коли, хто, чому. Нещодавно надійшла інформація про цікаву зустріч медиків АСД, про яку ми би точно написали. Але це було інформація з 3-4 коротких речень. Чи маємо розуміти, що аж стількома реченнями можна описати все, що відбувалося?
Дівчата вже говорили і я не хочу повторюватися, що важливо вміти подати про себе інформацію. Якщо цього не робити, то власне виникає ситуація, коли про такі „таємничі” релігійні організації говорять в ЗМІ як про секти? Чи винні журналісти? Частково так, але в першу чергу вина на самих представниках Церков.
Також хотілося б, щоби і протестантські інформаційні сайти більше і якісніше писали про життя євангельських християн в Україні, щоби ми мали надійне джерело інформації.
5. Володимир Василишин, Відповідальний Секретар Стрийського міськрайонного товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка. stryi-prosvita@ukr.net
— Тарасу Антошевському. Чи передбачається створення рубрики Української Християнської Поезії на сайті РІСУ?
— Тарас Антошевський: Концепція порталу РІСУ — інформаційна агенція. Вона наразі не передбачала публікування прози чи поезії наших читачів. Але не виключено, що з часом ми розширимо сферу своєї діяльності. Вже зараз пропонуємо використовувати для оприлюднення своєї творчості наш форум. Для цього я створив спеціальний блок — Християнська поезія і проза. Отже, реєструйтеся на форумі, виставляйте свою творчість і очікуйте на оцінку її іншими учасниками форуму. Думаю, що наразі це найкращий вихід зі ситуації.
4. Микола Гудкович maine@ukr.net
— Олені Кулигіній. Олено, чи буває таке, що ви не згодні з новиною — наприклад, із чиїмось поглядом на якусь подію, або взагалі вважаєте матеріал неправдивим? Якщо буває — як ви чините тоді?
— Олена Кулигіна: Вітаю Вас, пане Миколо! Дуже рада вас бачити на РІСУ і дякую за запитання. Скажімо так, звісно, є події, які мені особисто не подобаються. Але, як я зрозуміла із Вашого запитання, Вас цікавить більше не самі факти, а те, як РІСУ їх подає. Ви маєте розуміти, що ми користуємось різними джерелами інформації, у кожній новині подається джерело інформації і точний лінк (не просто на сайт, а власне на ту сторінку, звідки було взято текст). Нажаль, таке буває навіть у провідних інформагентствах, коли потрапляє неперевірена інформація або провокація. Якщо нам стає відомо, що інформація, подана РІСУ, не відповідає дійсності, або є інший погляд на неї, ми намагаємося їх оприлюднювати. Але якщо це якась резонансна подія, яку висвітлювали різні ЗМІ, то ми намагаємось робити новину, узагальнюючи повідомлення, подані різними авторами, щоб наш читач отримав максимально повну і вичерпну інформацію.
Скажу так, наш редактор новин, пані Лілія, дуже професійна людина. Новини – це сфера її відповідальності на РІСУ, і вона дещо про це вже розказала на цій конференції. Можливо, до цього запитання вона щось додасть від себе.
Проте є різниця між новинними матеріалами і аналітикою або дайджестом ЗМІ. Буває, нас критикують за ті чи інші матеріали, подані у моніторингу ЗМІ. Але ж ми не можемо приховувати якусь інформацію, якщо вона просто не подобається нам. У розділі «Дайджест ЗМІ» яскравими червоними літерами зазначено: «Редакція РІСУ залишає за собою право не погоджуватися зі змістом статей, поданих у цьому розділі. Статті подаються у редакції першоджерела». У розділах «Аналітика» і «Коментарі» можуть бути оприлюднені протилежні точки зору. А висновки читач робить сам. Сподіваюсь, я відповіла на Ваше запитання ;)
— Лілія Ковалик-Васюта: Шановний пане Миколо, оскільки Ваше питання стосується новин, а це більше моя царина, то дозволю собі додати ще кілька слів до відповіді Олени.
У поданні новинного матеріалу я керуюся правилом, який знають і повинні дотримуватися журналісти, що працюють з інформаційними повідомленням –.
це повна незаангажованість. Навіть при бажанні, я не маю права, пишучи чи подаючи новину, показати своє ставлення до події. Я лише констатую факт, інформую про те, що відбувається, незалежно від того подобається це мені чи ні. Це беззаперечне правило, від якого я не маю права відступати. Буває так, що для оцінки якоїсь події звертаюся за коментарем до фахівця. Буває й таке, що якась наша новина викликає різку реакцію. Тоді ми обов’язково пишемо про це, подаючи отриманий коментар.
Є ще одне правило – це подача в інформаційному повідомленні, де існує певний конфлікт, позиції різних сторін. Читач має право знати «правду кожної сторони». Якщо виникають якісь сумніви щодо правдивості тієї чи іншої події, то матеріал перевіряється. Хоча, мушу сказати, це не завжди вдається. Інколи на нашому сайті можна побачити й спростування. Буває й таке, бо хто не працює, той не помиляється.
3. Алексей
— Елене Кулыгиной. Елена, Вы, кажется, евангельская христианка. Влияете ли Вы как член редакции на редакционную политику РИСУ, которая имеет католической характер? И почемо на полосах РИСУ так мало информации о протестантах? Или Вы просто занимаетесь переводом на русский?
— Олена Кулігина: Здравствуйте, Алексей. Спасибо за актуальный вопрос. Я слышу его уже не впервые, поэтому попробую пояснить ситуацию. Но давайте по порядку. Да, я действительно являюсь членом церкви Христиан веры евангельской, и действительно могу назвать себя не самым пассивным членом редакционной команды РИСУ, хотя работаю здесь относительно недавно. Сразу хочу отметить, что Вы не совсем правы, говоря о том, что РИСУ имеет католических характер. Если Вы откроете раздел Редакция на нашем сайте, то прочтете основные принципы редакционной политики РИСУ: РИСУ не выражает взглядов ни Украинского Католического Университета, ни какой-либо религиозной организации. По-моему все понятно. И для меня очевидно соблюдение этого принципа. Могу точно сказать, что никакой предвзятости в выборе новостей относительно тех или иных конфессий у нас нет. Я думаю, при необходимости г-н Тарас Антошевский может подробнее об этом сказать.
Что касается взаимоотношений в редакции – мы действительно прекрасно находим общий язык с коллективом независимо от того, кто к какой конфессии принадлежит. Среди наших корреспондентов есть люди самых разных вероисповеданий, но это не мешает работе РИСУ, а, напротив, обогащает нас прекрасным опытом межконфессионального общения и взаимопонимания. Лично за это недолгое время работы в РИСУ впервые открыла для себя католический и православный мир. И это не мешает оставаться мне евангельской христианкой :) Скажу Вам откровенно: когда я слышу от некоторых братьев-протестантов утверждения, что православные и католики «не имеют отношений с Богом и являются отступниками», готова каждому из них лично возразить. Наша же общехристианская проблема в том, что мы мало друг о друге знаем, живем каждый в своем мирке и руководствуемся определенными стереотипами. Задача РИСУ – разрушать подобные стереотипы. Надеюсь, что мы успешно с ней справляемся.
Теперь что касается протестантов и почему так мало информации о них. Поверьте, что я как никто другой в РИСУ была бы заинтересована давать больше новостийных материалов о протестантах. И скажу Вам (пока Тарас Антошевский меня не слышит :)), у меня есть достаточно возможностей «влиять», как Вы пишите, на редакционную политику РИСУ. Но влиять и манипулировать – это разные вещи.
Вы знаете, отсутствие достаточного количества новостей о протестантах меня беспокоит не меньше, чем Вас. Скажу больше, это так же беспокоит и г-жу Лилию, которая систематически мониторит разные протестантские новостийные ресурсы, и директора РИСУ. Я наблюдаю за тем, как выбираются новости для РИСУ из разных источников. Иногда мне самой приходится мониторить протестантские сайты, чтобы найти интересную и актуальную информацию. Порою это бывает крайне не просто сделать.
Проблема в том, что протестантские Церкви в большинстве своем не умеют работать с информацией (я 5 лет работала в церковном издании и пресс-секретарем регионального управления одного из евангельских объединений и прекрасно знаю эту проблему изнутри). Даже когда в церквях происходят интересные события, межконфессиональные или социальные акции с участием протестантских общин, практически никто не может об этом грамотно рассказать.
А знаете, что обиднее всего? Когда подобные репортажи появляются на протестантских ресурсах, но там нет новости! Есть масса эмоций, описаний, как прекрасно пел церковный хор или подробное содержание проповеди какого-нибудь замечательного брата, но новости нет! Никакое светское издание подобное произведение не заинтересует. Увы, это не журналистика.
РИСУ – это не пиар-агентство какой-то конфессии, и мы не можем позволить себе ставить непрофессионально написанные новости или откровенную рекламу, даже если это касается моей Церкви или конфессии, к которой я принадлежу.
2. Анонім.
— Львівській шляхті ясновельможні... Коли ви перестанете шельмувати Православну Церкву як от зараз з Грачем перша новина у вас? та ніколи Україна не стане тим еклезіологічним мутантом яким є уніати... краще комуністи чим ви іуди
— Тарас Антошевський: Для читачів хочу роз’яснити, що шановному аноніму (автор не підписався під своїм запитанням, цікаво чому?...) не сподобалося те, що в нас на сайті кілька днів головною новиною була наступна інформація: Комуністи України наголосили на "природному союзі" з Московським Патріархатом
Наше право визначати, які новини робити головними. Таким чином ми хочемо привернути увагу до певних, на нашу думку, особливо цікавих новин. Хоча, правду кажучи, буває так, що протягом тижня немає якихось особливих інформаційних повідомлень, тому ми з існуючих вибираємо те, що вважаємо найбільш цікавим, важливим чи актуальним.
Ми вважали, що ця новина заслуговує на окрему увагу. І ми готові дискутувати на цю тему. Бо все таки не кожного політика і не кожного дня Церква нагороджує таким високим орденом. І це вже наступне питання, що є спільного між Православ’ям і комуністами, зокрема у сфері світоглядній? Але не наша мета вдаватися тут до аналізу.
Коли керівники твоєї Церкви вчинили щось таке, що тобі не дуже подобається — це прикро. Але чи винні журналісти, що вони про це повідомили? Можливо, потрібно не нам дорікати, а своєму духовному керівництву? А якщо згоден з таким рішенням, то тим більше, у чому ж тоді наша провина? Виходить як у відомому анекдоті: „свекрусі щось пригоріло, але винна невістка, хоча її і в хаті не було, але он її фартух висить”.
1. єрм. Мануїл (Пишкович) manuilp@gmail.com
— Тарасу Антошевському. Чи не вважаєте Ви, що слід не лише обмежуватися виключно електронними форматом, а, з часом, перейти і на паперовий? Чи може такий проект не мав би успіху (як в АРІ)?
— Всечесніший о. Мануїле, це запитання нам не раз ставили. І я був би радий, коли би ми мали можливість видавати ще і якісне друковане ЗМІ. Але... Редакція РІСУ є доволі малочисельною, навіть як для тої роботи, яку ми вже робимо. А нове видання потребує нових людей, нових умов і, що особливо важливо, нових коштів. Досвід АРІ говорить, що якщо щось робити, то треба робити якісно і повноцінно, тоді це може стати ефективним і прибутковим (маю „золоте правило”, якщо ніхто не готовий купувати твою продукцію, значить вона нікому не потрібна). Колись бюлетень АРІ робила окрема редакція, пізніше він був фактично додатком радіо „Воскресіння”, який тільки „їв” кошти радіо. Мені не хотілося би щось робити аби як і невідомо за які кошти.
Тому наразі нам набагато простіше співпрацювати з іншими друкованими ЗМІ, які можуть використовувати і використовують наші матеріали. Головне, щоби вони шанували наше авторське право. Бо часто навіть дуже популярні газети вважають, що беручи наші матеріали, не потрібно на нас посилатися, бо це буде нам реклама. Я не хочу перераховувати ці видання, але одне з них Ви точно знаєте.
Інша річ, ми не проти готувати якісь підручні неперіодичні друковані видання. Скажімо, довідники. Кілька років ми допомагаємо готувати церковну довідкову базу для блокнотів-щоденників, які видає „Свічадо”. Також ми носимося з ідеєю робити річники-альманахи, в яких збирати якщо не всі, то найбільш знакові матеріали РІСУ за рік.
Крім того, ми готові долучатися до видавничої діяльності інших організацій, якщо вони матимуть для нас інтерес.