Днями було оприлюднено результати соціологічного опитування про конфесійні вподобання киян, проведеного фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» та компанією «Фонд “Громадська думка – Україна”».
За результатами опитування майже 41% киян у відповідь на питання про конфесійну приналежність заявляють, що вірять у Бога, але не належать до жодної Церкви. Найбільш популярною з конфесій в столиці є Українська Православна Церква Київського Патріархату, про свою належність до якої заявили 18% опитаних. Наступною за чисельністю є група «нерелігійних», яка становить 15,5%. Четверту та п’яту позицію – по 7,3% – розділяють ті, хто не може визначитися, релігійний він чи ні, а також вірні УПЦ (Московського Патріархату).
При чому, у разі, якщо в анкеті немає варіанта відповіді, який дозволяє респонденту зайняти нейтральну позицію щодо тієї чи іншої конфесії і вибір є обов’язковим, – то більш як половина (50,3%) киян асоціюють себе з УПЦ КП, тоді як з УПЦ (МП) асоціює себе уп’ятеро менше (8,8%) киян.
«Перш за все хочу сказати, що дуже мало було опитувань, які б довели інакшу картину, — зазначає Віктор Єленський. — Тобто за всіма опитуваннями, які здійснювалися в Україні, приблизно з 1992 року на питання: «До якої Церкви Ви належите?», завжди Українська Православна Церква Київського Патріархату збирала набагато більше голосів, ніж Українська Православна Церква в єдності з Московським Патріархатом. Винятки становила ситуація, коли в анкеті зазначалась просто «Українська Православна Церква» без уточнення юрисдикції, або зазначалось просто «православний».
Та ми знаємо, що в Києві храмів УПЦ (МП) відсотків на тридцять більше, ніж храмів УПЦ КП. І ці храми не пустують. Тому мені здається, що для тих, хто знайомий з реаліями релігійного життя в Україні, відомо, що коли людина декларує приналежність до Київського, а не Московського Патріархату, вона декларує свою ідентичність. Ідентичність, яка має український вектор.
Причому в переважній більшості випадків респондентів ми, очевидно, маємо справу з не практикуючими православними. Тобто це православні, які свій смисловий простір позначають за допомогою якихось символів, що їм близькі і дорогі. Й одним із цих символів є приналежність до православ’я. Але до православ’я, звичайно, не Московського, а саме Київського.
Про те, що така, так би мовити, версія має право на існування, свідчать результати дослідження, яке здійснювалося в Криму. Там практично немає парафій Російської Православної Церкви, але дослідження завжди фіксують у Криму більше людей, які себе ідентифікують з Російською Православною Церквою, ніж з Українською Православною Церквою (Московського Патріархату). Хоча там знаходиться непорівнянно велика кількість парафій УПЦ (МП) і кілька парафій Російської Православної Церкви. Тому, вважаю, що в цьому випадку ці респонденти також декларують свій російський вектор ідентичності».
На запитання, чи може оприлюднення подібних даних спонукати людей робити вибір на користь якоїсь окремої Церкви, Віктор Єленський сказав:
«В принципі соціологія впливає на вибір громадян. Якщо людину закидають якимись цифрами десь напередодні виборів, то це часто може спонукати її не розпорошувати голосів, а приєднатися до більшості. Проте, гадаю, у випадку ідентичності це може не спрацювати.
Соціологи прагнуть того, щоб їх наука була більш точною. А наука стає точнішою тоді, коли там більше математики. Але релігія і культура дуже слабо піддаються вирахуванню. До релігії і культури не завжди прийнятні ринкові механізми і підходи. Так, наприклад, ринок не терпить монополії. Монополія руйнує ринок. Але з релігійною ідентичністю відбувається не так. Наприклад, людина належить до Католицької чи Православної Церкви і спостерігає «батюшок», які її далеко не влаштовують. І людина знає, що є динамічні, харизматичні пастори, які ведуть серйозну соціальну роботу і т.д. Але ця людина не поспішає міняти свою релігійну приналежність. Тому вона залишається в Церкві, яка, можливо, не є дуже активною і сучасною, але вона пов’язує її із землею, кров’ю, десятками поколінь.
Отож, я думаю, якщо ми оприлюднимо цифри, то це зовсім не означає, що люди побіжать до переможця. Це з одного боку. А з іншого, ці цифри дуже часто стають козирем в руках єрархів. Так, наприклад, Православна Церква Київського Патріархату може сказати: «Нас багато, а церков у нас мало. Ми потребуємо нових ділянок для храмів». Тому тут треба бути обережним. Звичайно, я за те, щоб Церкви на паритетних умовах могли отримувати землю. Але, зауважмо, що й храми УПЦ (МП) не пустують».