У гостях: Юрій РЕШЕТНІКОВ, кан. філос.н., член Ради директорів Української асоціації релігійної свободи, консультант народного депутата України
Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі
Запитання від редакції РІСУ
— Пане Юрію, куди Ви би порадили звернутися представникам релігійних організацій, які зазнають утисків на ґрунті свободи совісті? Наступне, чи планує ХДС створювати якусь приймальню чи інші інституції, яка би систематично займалася захистом релігійних прав громадян? Бо саме ХДС з політичних сил має у цій сфері найбільш авторитет і досвід.
Дякуємо за активність у цій веб-конференції і бажаємо Вам успіхів!
— Дякую за питання і за можливість взяти участь у веб-конференції. Оскільки в першому питанні, як мені здається, мова йде не про суди чи органи прокуратури, які власне мають стояти на сторожі дотримання законодавства, зокрема і в сфері свободи совісті, можу назвати кілька громадських інституцій, покликаних сприяти дотриманню свободи совісті в нашій країні. А саме – Українську асоціацію релігійної свободи, про яку сьогодні так багато йшлося, та Інститут релігійної свободи. Адреси цих інституцій у Вас є, тому було б, як мені здається, доцільно, якби такі звернення йшли через Вашу редакцію. Це дало б змогу відразу і висвітлити проблему, а також вона не пройшла б повз Ваш моніторинг. З іншого боку, я вже казав про можливість звернення до народного депутата України В.С.Марущенка, помічником-консультантом якого я маю честь працювати. Адресу я навів в одній із попередніх відповідей.
Що стосується Християнсько-Демократичного Союзу, то так, дійсно, питання створення такої приймальні у Києві, а також її територіальних представництв на місцях, на сьогодні розглядається. Сподіваюсь, що вона запрацює у найближчому майбутньому. Разом з тим вже зараз як народні депутати України – представники ХДС, юридична служба центрального офісу партії, так і громадські приймальні депутатів на місцях спільно з обласними організаціями ХДС готові сприяти захисту релігійних прав громадян та релігійних організацій. Позитивний досвід цього дійсно вже є. Адресу центрального офісу партії та обласних організацій можна знайти на офіційному партійному сайті www.hds.org.ua
Наталя, Київ
— Пане Юрію, стосовно Вашого вислову наверху сторінки, як Ви поясните, що в деяких Європейських країнах (наприклад, Данія, Німеччина, Ірландія) представники анти культових організацій, протестанти за своїм конфесійним вибором, займають дуже активну позицію щодо небезпеки деструктивного впливу культових тоталітарних та авторитарних організацій?
— Дякую. Все, що я кажу, я кажу в контексті наших сучасних українських реалій. І те, що мої припущення не надто далекі від істини, підтверджують деякі запитання учасників нашої дискусії. Не тих, хто з кимось бореться, а тих, хто у своїй діяльності відчуває наслідки підживлення та розпалення релігійної нетерпимості у суспільстві. А Данія, Німеччина чи Ірландія… Ось коли ми досягнемо хоча б їхнього рівня захисту громадянських прав, чи коли наші протестантські Церкви матимуть ту ж суспільну вагу, як в цих країнах, тоді і буде сенс про це дискутувати. А поки що, як влучно зазначив наш попередній Президент «Україна – не Росія», додамо і не Данія, і не Німеччина, і не Ірландія.
Можу сказати, що керівники протестантських Церков це розуміють, на відміну від тих, хто називаючи себе протестантом, свідомо чи несвідомо підживлює щодо них негативні суспільні настрої.
Журавльов С.В., ЛГО «Інститут дослідження тоталітарних релігій та релігієзнавства»
— Вітаю Вас Юрій Євгенович на Вашій Web – конференції. За інформацією Агентства релігійної інформації «Благовест-инфо» (APIC/Благовест-инфо , 01.02.2007 – стаття «Канада: всупереч волі батьків-свідків Єгови, новонародженим близнюкам будуть переливати кров»), розміщеної також на офіційному сайті ЛГО «Інститут дослідження тоталітарних релігій та релігієзнавства», Центру апологетичних досліджень, Інформаційного порталу «ПОРТАЛ-CREDO.RU», Інформаційно-консультативного центру Св. Іренея Ліонського, на початку року в Канаді, в супереч волі батьків, чотирьом близнюкам (двоє з шести близнюків померли одразу після народження), всупереч волі батьків - Свідків Єгови було здійснено переливання крові. За подальшими публікаціями про долю цих чотирьох немовлят стало відомо, що їх життя було врятоване.
В США, Канаді, а також в країнах Західної Європи є законодавче передбачене правило, що в разі, якщо в лікарню попадають діти ряду членів релігійних культів, що забороняють вжиття необхідних для порятунку життя людини медичних препаратів, лікарі зобов’язані повідомити про це органи влади, а ті, в разі необхідності вжиття таких заходів в судовому порядку приймають рішення за батьків.
Що ж стосується цього випадку, то рішенням суду, батьків тимчасово було позбавлено батьківських прав, та врятовано життя новонароджених малюків через переливання крові. Питання в тому, що у віці до 2-х років, переливання замінників крові заборонено, оскільки вони відторгаються організмом, а до 3-х років – викликають суттєві ускладнення. Судді ж після процесу зазначили, що за чинним законодавством Канади, діти не несуть відповідальності за релігійні переконання своїх батьків.
Цей принцип діє в Америці (там здійснюють переливання крові дітям Свідків Єгови за умови їх перебування у несвідомому стані через неповноліття, або стан здоров’я) та в ряді країн Європи, де дітям Свідків Єгови переливають кров взагалі до досягнення ними повноліття (цей принцип діє і в ряді штатів США).
Чи не рахуєте Ви за необхідне обмежити в цьому питанні релігійні права Свідків Єгови за американським та європейським прикладами та рятувати життя немовлят в супереч віруванням їх батьків?
— Оскільки свою позицію щодо цього я вже висловлював в своїх публікаціях, з якими Ви знайомі, хочу теж поставити Вам запитання. Чи нестиме відповідність держава, принаймні в наших реаліях, якщо внаслідок медичного втручання дитина стала інвалідом чи загинула? Правильна відповідь – ні. Тобто все одно моральну відповідальність нестимуть батьки. А про яке дотримання прав батьків на практиці ми з Вами дискутуємо, якщо без щеплення дитину не візьмуть ні до дитячого садочка, ні до школи. Хоча будь-який нормальний лікар Вам підтвердить, що небезпечні наслідки для організму дитини від деяких видів щеплення дуже великі. Тобто захворіє вона на хворобу, від якого їй роблять щеплення, чи ні — ще невідомо, але існує реальна загроза стати інвалідом внаслідок щеплення, до якого батьків в певному сенсі примушує держава. Ви таких дітей бачили? А я бачив. Це питання для Вас та інших, або впевнених у всемогутності нашої медицини, або у тому, що держава має право за батьків вирішувати все стосовно їх дітей.
Роман, м. Харків, психолог, експерт з дитячої психології
— Шановний Юрію Євгеновичу. Звертаюсь до вас, до баптиського пастора, а також батька. Якби сьогодні ваша дитина попала під вплив сатанинської організації, чи спільноти яка має явний сатанинський характер дій. Розуміючи що релігія відокремлена від держави. До якого б органу звернулись ви як батько? Які б дії ви вчинили?
— А чому Ви не ставите питання, щодо моїх дій, якби моя дитина обрала якийсь аморальний шлях, або потрапила у наркозалежність тощо? Здається, що для батьків-християн це речі одного порядку. Так і само, якби моя дитина обрала б іншу, не християнську, релігію, це теж мало б викликати тривогу щодо її спасіння, якщо ми говоримо про християн. Але при чому всьому цьому держава? Чи Ви вірите, що держава може, я навіть не кажу має право, з нехристиянина зробити християнина краще за батьків, або зробити наркозалежну людину знов-таки християнином?
По-перше, я б виховував свою дитину так, щоб нічого з усього зазначеного з нею не трапилось би.
А дії… Продовжував би її любити, молитися за неї і виховувати її. Може більше, ніж до того, особливо щодо молитви… Якщо це Вас дійсно цікавить.
Леся, Київ
— Сьогодні великі православні храми у Києві отримують десятки тисяч "умовних одиниць" пожертв щомісяця. 60-70% цих пожертв ніде не реєструються, а перетворюються на "чорний нал". Одночасно існують дуже бідні сільські парафії, які звертаються за фінансовою допомогою до бізнесменів та державних органів. Чи не варто впровадити в Україні румунську схему, коли держава контролює церковні пожертви, але допомогає у будівництві храмів та виплачує заробітню платню священикам. Адже, якщо Церква сама не спроможна ввести більш справедливий лад у своєму житті, то вона, принаймні, не має морального права просити кошти у держави та фінансових структур. Для довідки — в Англіканській церкві усі священики отримують однакову заробітню платню.
— Не можу з Вами погодитись. По-перше, все ж таки релігійна ситуація в Україні суттєво відрізняється від ситуації в Румунії. По-друге, «хто платить, той і…» і це вже призводить до негативних наслідків, в тих же європейських країнах, де Церкви практично втратили можливість відстоювати християнські принципи, якщо це йде всупереч державній політиці. В наших же реаліях, можу припустити, реалізація Вашої пропозиції, призвела б, на жаль, до упривілейовування одних релігійних спільнот і дискримінації інших. З іншого боку, з огляду на наявну фінансову дисципліну в нашій державі, вона, здається, ще не набула певного морального права контролювати ще і церковні пожертви.
Мені доволі важко судити, як відбувається розподіл пожертв у Православних Церквах, але, наскільки знаю, в інших релігійних об’єднаннях матеріально бідні громади як раз отримують необхідну допомогу з боку більш міцних в цьому відношенні, або централізовано, або напряму. Але в будь якому випадку, це є внутрішнім питанням Церкви, і якщо в цьому відношенні виникають якісь проблеми, то вони мають обговорюватися і розв’язуватися або на соборі, або в інший встановлений спосіб. Але без втручання з боку держави.
Олена, Херсон
Пане Юрію, чи відомі Вам правові наслідки (розслідування, рішення судів та їх виконання) фактів порушення релігійної свободи, про які ми читаємо у ЗМІ, річних звітах і моніторингах, зокрема і на РІСУ.
Бо часто читаємо, як грубо місцеві чиновники, журналісти порушили права віруючих, а потім у тих же ЗМІ не маємо жодної інформації: чи змогли вони захистити свої права, свою гідність?
Чи є наслідки публікацій відкритих листів і щодо програм Катерини Філіппенко на 5 каналі, сюжету у програмі „Факти з Оксаною Соколовою” на ICTV, і інших прикладів образи віруючих через ЗМІ? Чи реагує спілка журналістів на дії своїх колег?
Чи отримують покарання місцеві чиновники, які відкрито протистоять певним релігійним конфесіям? Чи був хтось звільнений із посади? Було висловлено догану або проведено роз’яснювальну роботу?
Хотілося б, щоб більше писали не тільки про порушення прав релігійних конфесій, а й досвід розв’язання таких конфліктів. Можливо, тоді б і іншим „повадно не было”, а віруючі, особливо у регіонах, бачили, як їм боротися за свої права.
Завдяки оприлюдненню таких фактів, ймовірно, і змінюватиметься на краще громадська думка. Коли люди побачать, що держава не словом, а ділом захищає „цих баптистів” (умовно), то „сектантські” стереотипи щодо них зникатимуть. Дякую!
— Дякую і повністю з Вами погоджуюсь. Щодо реакції керівництва «5 каналу», зокрема і на депутатське звернення, я вже зазначив раніше. Приклади роз’яснювальної роботи, що мали позитивні наслідки, зокрема і як результат знов-таки депутатських звернень, теж є. З іншого боку, можу зазначити, що правоохоронні органи, зокрема прокуратура, реагує на такі випадки, скажімо, не надто активно.
Щодо висвітлення того, що вдалось зробити, дійсно є проблема. Вбачаю в цьому і свою певну провину, і як помічник-консультант народного депутата України, оскільки це стосується і висвітлення його діяльності, і як людина, яка співпрацює з сайтом РІСУ.
Олександр, протестант
Юрій Євгенович. Читаю Ваші роботи, проте в мене складається таке враження, що пропонована Вами та Українською асоціацією релігійної свободи система цінностей штовхає суспільство до язичницьких цінностей. Подібна система цінностей вже існує певною мірою в США, що дещо нагадує будь-якому релігійному історику Римську імперію періоду язичництва. Одна з корінних причин несприйняття юдеїв язичниками якраз і полягала в тому, що вони, поклоняючись Єдиному Богу, принципово відмовлялись сповідувати принцип релігійної свободи на юдейській землі, чим являли непокору до Риму. Врешті, ми всі досить чітко знаємо, до чого це привело тодішнє суспільство. Був храм всіх богів, пантеон, і всякий, хто відмовлявся вшанувати принцип „релігійної свободи”, шануючи всіх „богів”, йшов на смерть. Мені вже доводилось читати ваші роботи, в яких Ви виступали за релігійні свободи культів, не зважаючи на те, що вони роблять та пишуть у своїй літературі, в т.ч. і Свідків Єгови. В статті „Про Свідків Єгови, і не тільки...”, опублікованій в РІСУ, Ви взагалі виступили на захист цього руху. Ваші наукові статті та роботи читав, проте, як баптист, на жаль не чув ваших проповідей. Тому в мене виникає питання.
Питання. Чи правильно я Вас розумію? Як Ви це суміщаєте зі своїм пасторським служінням? Як пастир – куди Ви ведете своїх овець?
— Історія знає, на жаль, і інші приклади. А саме приклади наслідків відсутності релігійної свободи. Зокрема і історія нашої країни. Не знаю, які з нинішніх «сектоборців» вийшли б мученики за віру, то Бог відає, але знаю багатьох баптистів, і не тільки, які були сповідниками своєї віри в таборах як раз через відсутність у країни реальної свободи совісті. Перебуваючи у здоровому розумі, зовсім би не хотів щоб наша країна, яка ще навіть не відірвалася повністю від свого тоталітарного минулого, знову рухалась в тому ж напрямку. Тому, підозрює, що у частини тих, хто виступає за обмеження свободи совісті чи релігійної свободи в нашій країні, дещо погано із знанням недавньої історії, зокрема і тих церков, до яких вони себе зараховують. Оце знання, а відповідно, і небезпеку нехтування минулим і його повторення, як раз і намагаюсь передати іншим братам і сестрам.
Евгений
Юрий Евгеньевич. Имею компьютерную поисковую программу, в которой размещены все публикации Свидетелей Иеговы еще с 1953 года. Набираю в поисковом окне словосочетания «христианский мир» (укр. – „християнський світ”), «отступническое христианство», «уничтожено Иеговой», «Вавилон», и «общепризнанное христианство» (укр. – «загальновизнане християнство»). Включаю поиск. На табло появляется список из примерно 8 – 10 тысяч публикаций Организации, в которых есть эти словосочетания. Даю команду программе открыть цитируемые тексты. Читаю. Вавилон Великий из книги Откровения – это в первую очередь весь христианский мир (все конфессии христианства), а во вторую очередь все остальные религии, кроме Свидетелей Иеговы. Так, в этих ссылках Организация Свидетелей Иеговы называет христианский мир, относя к нему и протестантов (лютеран, методистов, баптистов, пятидесятников, т.п.), «проституткой, близкой к уничтожению», шлюхой и блудницей, заявляет, что Свидетели Иеговы должны радоваться в час уничтожения христиан и христианского мира, а также, что «Бог Иегова с нетерпением ждет этого часа». Существует и целый набор сопровождающих эти публикации картинок, на которых изображены различные монстры, разрушающие христианские храмы, структура которых напоминает и протестантские, и католические, и православные. И все это размещено не во внутренней литературе этой Организации, а в литературе миссионерского назначения, а точнее двойного назначения, используемая ею как для текстуальной обработки своих последователей (научения и т.п.), так и для миссионерского назначения (раздача с проповедью на улицах).
Вполне понятно, что в любом обществе, где есть хоть малейшие признаки христианских ценностей, эти публикации обязательно должны вызвать состояние религиозного напряжения. И скидывать в данном случае проблему и ответственность за деятельность таких религиозных организаций на общественные организации, которые лишь оповещают общество про существование проблемы, которую необходимо как-то решить, - по моему безответственно. Тем более, что в своих ежегодниках, Организация сама упоминает выдержки из своей истории, когда она печатала религиозные пасквили на христиан еще в 1917, 1918 и в 1920 годах, судебные процессы в Европе и США, когда с Организацией судились баптисты и католики, судебные решения, в результате которых даже в США руководство Организации несколько раз попадало за решетку, или же платило огромные штрафы. Но эти религиозные пасквили «Сторожевой Башни» не куда не исчезли, их продолжают писать под видом умных религиозных статей.
Вопрос. Вы недавно провели определенную работу в государственном комитете по религиозным вопросам. Каким образом в нашей стране происходит регистрация таких религиозных организаций, как Организация Свидетелей Иеговы?
Существует ли хоть какая-то экспертиза их литературы? Кто выступает в роли экспертов, и каков их образовательный уровень и спецификация?
Неужели не понятно, что регистрация, а также легальная деятельность таких религиозных организаций неизбежно приведет к возникновению религиозной напряженности, а также религиозной конфронтации в обществе?
— Оскільки з даного приводу я вже писав, а Ви, думаю, читали, то просто порадив би Вам дещо розширити обрії і почитати літературу інших релігійних спільнот щодо їхнього ставлення до ще інших (вибачте за тавтологію). Знайдете багато цікавого. Якщо через це забороняти, так і реєструвати не буде кого (ну можливо за поодинокими виключеннями).
А до зростання напруженості призводить не стільки діяльність «Свідків Єгови», скільки формування суспільної упередженості щодо них чи інших релігійних спільнот.
Ну і останнє. «Провели определенную работу» звучить звісно зловісно, майже в стилі шпигунської літератури. Мушу Вас розчарувати, але я не «проводив роботу», а просто виконував свої службові обов’язки в межах повноважень Департаменту.
Альона, м.Вінниця
— Якщо релігійну громаду або пастора звинувачують прихильники УПЦ Московського патріархату, або інші зацікавлені особи, які мають вплив на місцеву владу, у здійсненні начебто психічного насильства над громадянами України та нібито незаконною діяльністю пов'язаною із застосуванням гіпнозу та вимаганні грошей (мається наувазі десятина та пожертвування) тощо. Хто має право на здійснення експертної оцінки (мається наувазі державна установа)щодо відповідності звинувачень у психічному насильстві, зомбуванні прихожан церкви або їх спростування?
— Взагалі-то, виходячи із закріпленого Конституцією принципу презумпції невинності, не людина має доводити свою невинність, а як раз ті, хто її в чомусь звинувачує. Мені важко судити про Вашу ситуацію, адже не зрозуміло в якій формі звершуються ці звинувачення, які це має наслідки для Вашої громади тощо, але можу порадити подивитись статті 5 і 6 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», статтю 161 Кримінального кодексу України і у випадку, якщо Ви вбачаєте ознаки їх порушення, після консультації з юристом, можете звернутися до прокуратури щодо порушення відповідної кримінальної справи або до суду для відшкодування завданої шкоди Вашій честі та діловій репутації. Кажу «Ви», бо Ви звертаєтесь із запитанням, хоча на практиці, скоріш за все, мова буде йти про пастора Вашої громади. Не бійтесь захищати свої права. Моя адреса є в редакції РІСУ, тому якщо буде потрібна допомога з боку народного депутата України – звертайтесь.
Гордеев Олексій
— Доброго дня Вам. Дивлячись на сучасні відносини між УПЦ МП та УПЦ КП, як Вам здається, якими вони будуть у майбутньому, якщо у найближчому часі примирення не відбудеться? Дякую за відповідь.
— Дякую за запитання. Відповідь залежатиме від того, що Ви маєте на увазі під примиренням. Тобто, якщо мається на увазі, що буде продовжуватися їхнє протистояння, яке в окремих випадках набуває гострих форм, то така ситуація вочевидь є небезпечною для сталого розвитку нашої Держави, забезпечення у ній суспільного миру та злагоди, зокрема і через відчутну політизацію цього конфлікту. Відверто кажучи, не хотів би займатися песимістичною футурологією і описувати наслідки подібного сценарію. Якщо ж мається на увазі те, що не відбудеться їхнього об’єднання в Єдину Помісну Церкву при тому, що їхні взаємовідносини вдасться перевести з площини протистояння у формат співіснування, отримуємо варіант співіснування на одній території двох (або більше) православних юрисдикцій, який на сьогодні абсолютно не є новим для світової практики. Звісно, що це потребує виваженої державної політики, особливо у питаннях майнового або земельного користування. Разом з тим мушу зазначити, що це є дійсно серйозним і глибоким питанням, яке потребує значно більшого опрацювання, ніж це можливо в межах веб-конференції.
Олексій, 32 роки, м. Хмільник Вінницької обл.
— Я відвідував звичайну «правильну» православну церкву, але все, що я там отримав – це виконання релігійних традицій та ритуалів (поклоніння іконам, запалювання свічок, цілування руки священнослужителя та інше). Але з того часу, коли я почав відвідувати християнську протестантську церкву, я пізнав Бога. Раніше ніхто мені ніколи не казав, що необхідно читати Біблію. В цій церкві я вперше почув проповідь на основі Біблії, а не «житії святих» чи якихось «переказах старців». Я відчуваю повноцінне життя в служінні Богу своєю вірою в Нього, і своїм життям, своїм відношенням до ближнього. Чому в нашій державі, яка сповідує християнські істини нехтується Слово Боже, а перевага надається релігійним обрядам, які в більшості не відповідають Біблії?
«Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова » (2-е Тим. 3:16,17). «Праведність люд підіймає, а беззаконня то сором народів» (Пр. 14:34).
— Звісно, в кожної людини свій духовний шлях до пізнання Бога. Переконаний, що можливість знайти Його існує в кожній із Церков. І хоча мій власний духовний шлях був подібним до Вашого, маю досить багато друзів - щирих християн або, як їх прийнято називати, відроджених людей, які належать до тієї чи іншої Православної Церкви.
Не можу погодитися з Вашою думкою щодо нехтування в нашій державі Словом Божим. Прикладом зворотного є діяльність Українського Біблійного Товариства, а також ті зусилля, що докладають окремі Церкви для поширення Святого Письма серед нашого народу, зокрема і Православні, скажімо УПЦ КП. Зазначу, що досить часто відповідні заходи звершуються релігійними організаціями за сприяння державних органів. А нагородження 9 березня цього року перекладача Біблії сучасною українською мовою Р.Турконяка Шевченківською премією особисто Президентом України, є наочним свідченням тієї уваги, що українська держава приділяє цьому питанню.
Світлана, с. Щітки
1. Права христианина в нашій державі не захощені, будь хто може сказати: “Ти штунда, або сектант, або відвідуєшь деструктивну религійну громаду. ”Це такий менталітет нашого народу? Ваше бачення з приводу цього?
2. Чому в Україні силь владу має московський патріархат керований з „білокам’яної”?
— Дякую.
1. Власне Ваше перше запитання є гарною відповіддю тим учасникам нашої сьогоднішньої дискусії, які виступають за боротьбу з «деструктивними сектами», при цьому висловлюючись, що це не зачіпатиме інтересів «традиційних» протестантів.
На жаль, те, про що Ви говорите, дійсно трапляється. Як я вже казав, спільно із народним депутатом України намагаємось захищати права тих, хто в таких випадках звертається до нас по допомогу. А для попередження цього виступаємо за проведення семінарів для представників місцевих органів влади та місцевого самоврядування щодо положень чинного законодавства України в галузі свободи совісті.
Переконаний, що не менталітет нашого народу в цьому винен. Адже в Україні завжди впродовж століть існували між собою різні релігійні громади. Скоріш це є наслідком відповідної пропаганди проти протестантських течій, що послідовно велась в дореволюційний час з боку Російської Православної Церкви, а пізніш – з боку радянських органів. Та й сьогодні ми маємо досить прикладів підживлення відповідних суспільних настроїв як з боку тих чи інших релігійних чи громадських організацій, так і з боку окремих ЗМІ. Звісно, що такі дії не сприяють вихованню толерантності, подоланню конфесійної упередженості та недопущенню порушення рівноправ’я громадян у зв’язку з їх релігійною належністю з боку представників місцевого чиновництва.
2. Мені здається, що силу будь-якої Церкви становлять її вірні. І чим Церква чисельніша, тим вона впливовіша. Кожен політик це розуміє. Так вже історично сталось, що саме Українська Православна Церква в єдності з Московським Патріархатом на сьогодні є найбільшою в Україні серед релігійних об’єднань за кількістю релігійних організацій, що входять до її складу. При цьому найбільша кількість її парафій розташована в центрі України. Отже треба погодитись, що з тих чи інших причин, люди в своєму релігійному виборі на сьогодні віддають перевагу саме цій Церкві. Хоча це питання є досить дискусійним. Додам, що в середовищі самої УПЦ є багато прибічників її автокефального майбутнього. А з іншого боку, можна припустити, що з часом, по мірі розвитку, скажімо, Української Православної Церкви Київського Патріархату, ситуація щодо чисельності Церков і відповідно їхнього впливу на суспільство також може змінюватися.
Шура
— Шановний п.Юрій. В мене таке враження, що в Україні за окремі релігійні рухи, з негативним іміджем у суспільстві більше переживають науковці та представники Української асоціації релігійної свободи, ніж самі ці рухи. Чи не є це турботою самих релігійних рухів, а не науковців?
Чому саме науковці більше стурбовані в Україні іміджем саентологів, Свідків Єгови, Мормонів, ніж ці рухи?
Заздалегідь дякую за відповідь.
— По-перше, представники згаданих Вами рухів також здійснюють заходи як щодо позитивного висвітлення своєї діяльності, так і щодо недопущення її викривленого висвітлення. А по-друге, мабуть для того і існують науковці, щоб передбачати, чим можуть загрожувати суспільству ті чи інші тенденції і відповідно реагувати на них, зокрема тенденції, пов’язані з формуванням міжконфесійної нетерпимості у суспільстві.
Алік
— Юрію Євгеновичу. На офіційному сайті союзу Євангельських християн – баптистів України побачив розміщене на ньому оголошення, як я розумію – Ваше запрошення на цю Web – конференцію. Між іншим там вказано, що Ви є пастором однієї з баптиських церков. Тому моє питання до Вас спрямоване не лише, як до науковця, певною мірою політика (як радника депутата та як члена ХДС), але й як до священнослужителя.
Останні події в світі показують, що традиційно протестантські Церкви в усьому світі, хіба що за винятком американських, наполегливо працюють над відокремленням своїх рухів від певних релігійних напрямків. Так, за матеріалами Санкт–Петербурзького Апологетичного центру, в Бразилії баптисти і п’ятидесятники докладають усіх зусиль, щоб їх не асоціювали з харизматичними рухами, які завдяки низці фінансових афер, пов’язаних з проповіддю так званого „Євангелія процвітання”, там дуже погано себе зарекомендували (дивіться у архіві новин АЦ). Подібна практика спостерігається і у Європі. Крім того, якщо говорити про ті релігійні рухи, які в суспільстві прийнято називати деструктивними та тоталітарними культами, то в нашій, баптиській літературі вони теж так називаються. Тут можна згадати і книги Макдауелла („Обманщики”), і книги Макартура, і „Царство культів” Уолтера Мартіна, і книги П.Рогозіна („Лжесвідки”), і книги голови союзу австралійських баптистів, українця Порубльова („Організація Свідків Єгови, що стоїть за назвою”), і книгу місії GBV „Бережіться, щоб тебе не обдурили”, і багато інших.
Питання. Що Вами особисто, як пастором та науковцем зроблено для того, щоб традиційні протестантські конфесії України (баптисти, п’ятидесятники) не асоціювались нашим суспільством зі Свідками Єгови, Мормонами та іншими деструктивними культами, тим більше, що і баптисти з п’ятидесятниками ставляться до цих релігій, як до шкідливих та небезпечних культів (тобто негативно)?
— Здається, що суспільна ситуація внаслідок багатьох чинників, зокрема історичних, а отже і ситуація в релігійному просторі згаданих Вами країн і України дещо відрізняються. Про існуючий в суспільній свідомості, причому не лише на рівні пересічних громадян, але й на рівні значної кількості представників українському політикуму, поділ релігійного середовища України я вже казав. З іншого боку, мені не відомі приклади звершення кримінальних злочинів з боку тих чи інших релігійних спільнот (не говоримо про «Біле братство»), які б викликали необхідність для протестантів публічно від них відмежуватися. Зважаючи на все це, в протестантському середовищі існує розуміння того, що або в Україні існує релігійна свобода, або обмеження щодо діяльності одних релігійних спільнот досить швидко можуть торкнутися і інших. Про реальну небезпеку цього свідчать і деякі запитання учасників сьогоднішньої дискусії. Або за відомим висловом: «Коли прийшли за євреями, я мовчав, адже я не був євреєм…» ну і так далі.
А наведені Вами зразки є внутрішньо конфесійною апологетичною літературою, яка безумовно має право на існування і яка має сенс, до речі, саме в умовах релігійної свободи.
Вадим, Коростень
1. Якшо буде прийнято закон, чи інший правовий документ стосовно викладання Закону Божого (християнська етика) або інша назва, в середніх та дошкільних учбових закладах. Які конфесії будуть приймати у цьому участь, та чи буде певній конфесії надано перевагу ?
2. Почaстішили випадки сцілення через молитву та покладання рук священика на хворого і де хто вважає що на це потрібна ліцензія МОЗ України. Питання; хто видавав ліцензію Ісусу Христу, апостолам та іншим коли через них сцілювалися хворі і немічні. Дякую.
— Дякую за питання.
1. На сьогодні вже існує можливість викладання курсів духовно-морального спрямування в загальноосвітніх навчальних закладах в якості факультативу. Приклади такого викладання теж вже є доволі масовими. Більш того, на сьогодні стоїть питання запровадження такого викладання в усіх школах України. Надзвичайно приємно підкреслити, що спільна робота представників православних, католицьких і протестантських церков України у складі комісії при Міністерстві освіти і науки України з розробки концепції викладання таких курсів стала прикладом ефективної співпраці між ними. Усіма членами комісії підтверджено положення про те. що викладати в школі, зокрема і зазначені предмети, мають фахові викладачі, незалежно від їхньої конфесійної належності, а саме викладання має здійснюватися за розробленими між церковною робочою групою та затвердженими МОН програмами. Таким чином знімається питання про надання переваг тій чи інший Церкві, або катехізації з боку тієї чи іншої Церкви, попри те, що викладачі можуть бути мирянами чи навіть священнослужителями тієї чи іншої Церкви.
2. Наскільки мені відомо, на сьогодні ліцензія МОЗ України в окремих випадках потрібна для діяльності християнських медичних організацій та християнських реабілітаційних центрів. Відверто кажучи, вперше чую про те, що для звершення зцілення через молитву теж потрібна ліцензія. Інша справа, коли це стає масовим і набуває певного професійного напрямку в діяльності тієї чи іншої релігійної спільноти. В цьому відношенні регламентація сеансів із використанням гіпнозу тощо дійсно може становити певну небезпеку для тих релігійних спільнот, де звершуються служіння масового зцілення. Але тут потрібно шукати здоровий баланс між можливостями релігійних організацій щодо звершення властивої для них релігійної діяльності та захистом з боку держави прав своїх громадян, зокрема від негативного впливу на їх фізичне та психічне здоров’я.
Аліна, г. Нікополь
— Чому завжди при урочистостях, відкритті будівельних об'єктів, меморіалів, лікарень тощо, завжди запрошують священників православної церкви? Чи не вважаєте ви, що це є приниження прав іньших конфесій, та перешкоджання повноцінного релігійного розвитку?
Я вважаю, що це є нехтування та порушення моїх прав про свободу віросповідання.
— Здається, що не все так погано. Адже на Західній Україні запрошують для того ж переважно представників Греко-Католицької Церкви. З іншого боку, регулярною є і участь представників протестантських Церков – членів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій в офіційних заходах, як національного, так і місцевого рівня.
Хоча з іншого боку, деякі перекоси на місцях все ж таки існують. Думаю, що тут дається взнаки релігійна належність тих чи інших керівників або боротьба за електоральні настрої. Я вже казав про зв’язок впливу Церкви та її чисельності. Отже, по мірі зростання чисельності протестантів їх теж будуть запрошувати частіше. Правда, ще не відомо, скільки в цьому буде позитивного, адже пояснити участь представників Церкви в тих чи інших заходах інколи є доволі проблематичним.
Не думаю, що запрошення або не запрошення на ті чи інші заходи представників тієї чи іншої Церкви якимось чином впливає на перспективи її розвитку. Так само, як і не вбачаю в цьому порушення свободи віросповідання, звісно крім ситуації, коли, скажімо, вояка-протестанта, мусульманина чи іудея, змушують брати участь у православному богослужінні з нагоди прийняття присяги.
Денис, с.Зарванці
— Чи мають право державні установи або чиновники втручатись у внутрішню діяльність церкви протестанського напрямку (зареєстрована відповідно чинного законодавства)?
— Однозначно ні, адже це прямо визначено Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» (стаття 5). Якщо такі випадки трапляються, давайте знати, будемо реагувати.
Лариса, м. Вінниця
— В місті Вінниці влада наше переконання не прозоро роздає землі територіальної громади без урахування її інтересів. Нашій релігійній громаді незаконно відмовляють у виділенні земельної ділянки для споруди «Дому молитви». Чи можете Ви допомогти у розв’язанні проблеми утиску прав на повноцінне релігійне життя нашої громади? Дайте будь ласка свої контактні телефони. (наш кон. тел. 80688388897 – Лариса, або 80682103733 - Володя ; e-mail: vicla@vinfast.net)
— Питання справді є складним. Причому можу зазначити, що воно стосується не лише протестантських спільнот. Скажімо, на Сході України так само отримати земельну ділянку громаді УГКЦ чи УПЦ КП, а на Заході – УПЦ. Або теж реальний приклад – в Івано-Франківськійобласті відмовляють у виділенні ділянки громаді УАПЦ. Виділення ж земельних ділянок дійсно є прерогативою органів місцевого самоврядування, що ускладнює можливості зовнішнього впливу на вирішення цього питання. Разом з тим, треба пробувати, адже за висловом Спаса «Стукайте – і вам відчинять». У випадку надходження звернення на ім’я народного депутата України Володимира Станіславовича Марущенка будемо намагатися щось зробити. Адреса: вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008. Мій мобільний – (067) 503-20-05.
Яковенко Олена, м.Одеса, лікар
— Я відвідую релігійну громаду, де проповідується живе Слово Боже, яке змінило моє життя, життя мого чоловіка і моєї невістки. Мій пастор темношкірий. Чому ми завжди чуємо або відчуваємо расову дискримінацію в суспільстві щодо нашого пастора, нас, як прихожан громади? Чому до "білошкірих" служителів Божих завжди інше ставлення, особливо в органах місцевої влади?
— Проблема дійсно існує. Вірніше в даному випадку маємо накладання двох проблем одну на одну: ксенофобські настрої у частини суспільства як за національними, так і за релігійними ознаками. На жаль, це є актуальним не лише до Одеси, але й до Києва. Можу сказати, що в свій час народним депутатом, помічником якого я є, робилися заходи депутатського втручання щодо недопущення розпалення подібних настроїв. Але в цілому проблема є, що обумовлює необхідність подальших зусиль щодо забезпечення реального рівноправ’я громадян незалежно від їх національної та релігійної належності, що прямо проголошено Конституцією Україні.
Юрій, м.Львів, учасник форуму РІСУ
— Юрій Євгенович, дуже шкода, що Ви відмовились приймати активну участь на форумі РІСУ, тому дуже радий Вас бачити на веб-конференції. Я знаю, що по віросповіданню Ви християнин, тому як християнин сподіваюсь на щирі відповіді по суті запитань.
1. Чи не заважає Вам християнський світогляд захищати права на релігійну свободу сатаністів та представників інших подібних релігій? Якщо я Вас невірно зрозумів, то прошу поправити мене, бо зараз я розумію Вашу позицію так: Ви за то, щоб всі без виключення релігії (у тому числі сатанізм) мали абсолютно рівні права, а якщо якась особа чи група осіб скоять злочин, то це проблема цих осіб, але не релігії, яку вони сповідали.
2. Як Ви відноситись до проблеми держано-конфесійних відносин, коли державні діячі в першу чергу діють, як християне, а вже потім, як державні діячі? Мається на увазі ситуації, коли їх рішення стосуються представників інших релігій. Чи не вважаєте Ви що таким людям потрібно просто залишити свою посаду?
— 1. Щось я не пригадую, коли я захищав права сатаністів, тому віднесемо це на міфотворчість, що побутує на форумі стосовно моєї персони. По суті ж першого питання я вже відповідав.
2. Перше, проблеми виникають не тоді, коли ті чи інші посадовці є християнами, чи сповідують християнські принципи, перебуваючи на державній службі, але коли вони у своїй діяльності допускають прояви конфесійної заангажованості та упередженості. Погодьтесь, що християнство або Церква Христова і конкретна конфесія, до якої належить даний чиновник, з усім масивом властивого для неї ставлення до інших релігійний спільнот, то є дещо різні речі. Хоча, звісно, дехто їх ототожнює. Далі, наскільки мені відомо, Христос ніде не заповідав Своїм учням нехтувати правами інших людей або ображати їх лише через те, що вони не належать до числа Його учнів. З іншого боку, з досвіду роботи на державній службі, принаймні в нинішніх умовах, я не бачу, в чому її принципи суперечать Святому Письму, що обумовило б неможливість перебування на ній християн. Ну і останнє, кожен чиновник, вступаючи на державну службу, складає присягу і, зокрема, зобов’язується виконувати положення Конституції України та чинного законодавства, якими, в тому числі, передбачено рівні права громадян незалежно від їх ставлення до релігії, рівні права релігійних організацій перед законом, а також його, чиновника, обов’язок дотримувати і не порушувати цих прав. Отже, або людина, коли йшла на державну службу, лукавила, що не лічить християнину, або вона просто порушує чинне законодавство. Тому звісно, що для тих, які вважають, що їхні релігійні переконання не дозволяють виконувати свої посадові обов’язки так, як це передбачено законом, було б чесніше, зокрема і перед власним релігійним сумлінням, залишити державну службу. А в цілому, якби наші посадовці, зокрема ті, які декларують свою належність до тієї чи іншої Церкви, діяли б у своїй діяльності як християни, суспільно корисні наслідки цього були б колосальними.
Игорь из Житомира
— В Україні на сьогодняшній день існують притиснення місцевою владою протестанських церков, поділяючи конфессії (на свої та чужі), підштовхуючи їх до протистояння, але при цьому переслідуть власні інтереси. Що ви можете сказати на це?
— Так, такі випадки, на жаль, існують. При цьому відповідні посадовці порушують положення Конституції України, Законів «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про державну службу», а подекуди в їхніх діях присутні і ознаки правопорушень, визначених Кримінальним кодексом України (наприклад, його 161 статтею). Спільно з народним депутатом України В.Марущенком, помічником-консультантом якого я є, і який є представником Християнсько-Демократичного Союзу, у випадку надходження інформації про такі випадки намагаємось робити все необхідне для поновлення законності по відношенню до відповідних релігійних спільнот чи їхніх представників. Маємо приклади позитивних наслідків депутатського втручання. Таку ж саму принципову позицію щодо піднятого Вами питання займають і наші однопартійці на місцях.
Людмила Миколаївна з Хмельницького
— Останнім часом високопосадовці розповідають про свій внесок у підвищення духовності нації. На скільки я розумію, духовність завжди пов’язана з духом людини (бо ті що ходять за тілом - думають за тілесне, а хто за духом - за духовне Рим. 8:5), чому тоді духовність видають за додержання традицій, обрядів, мистецтва, культури і т.п., нав’язуючи народу власну думку, переслідуючи власні інтереси, та ховаючись за "культурою" приховують власну "бездуховність". Цьогосвітня бо мудрість — у Бога глупота, бо написано: "Він ловить премудрих у хитрощах їхніх" (1 Коринтянам 3:19)
— Дякую за питання. Безумовно, духовність завжди пов’язана з духом. Але її вияви можуть бути самими різними, зокрема і в культурі, мистецтві, літературі. На жаль, радянське виховання зробило багато для того, щоб вихолостити розуміння того, що впродовж століть наші, та й взагалі європейські, мистецтво і література розвивались саме на підставі Біблії, в той чи інший спосіб передаючи біблійні сюжети чи ґрунтуючись на них. А інші радянські органи теж достатньо потрудилися для того, щоб знищити, або хоча б сховати від людей, високі зразки такого мистецтва. Тому навряд чи відродження духовності нашого народу, а тим більш, якщо ми говоримо про певну духовну спадкоємність з нашими попередниками, можливе без відродження уваги до культурного надбання минулого, в першу чергу того, що глибинно ґрунтувалось на Святому Письмі, введення зразків такої культури до нашого обігу. Тому можна лише вітати ті кроки, які робляться державою та її посадовими особами в цьому напрямку. Що ж стосується розповідей про всій внесок у справу відродження духовності, то, звісно, було б краще, якби вони користувались при цьому мудрим гаслом нашого Президента «Не словом, а ділом», який, до речі, теж має свою біблійну основу.
Сергій
Шановний Юрій Євгенович. В одній із своїх відповідей Ви зазначили, що загроза релігійній свободі в Україні походить з боку громадських організацій, які вивчають діяльність релігійних рухів, та виділяють серед них деструктивні та тоталітарні.
Питання. Чия саме релігійна свобода на Вашу думку може бути поставлена під загрозу в Україні через діяльність в нашій країні таких організацій, адже католики, православні та навіть традиційні протестанти (баптисти, п'ятидесятники) не дуже стурбовані діяльністю таких організацій, і в своїй внутрішній, переважно апологетичній літературі, теж їх називає тоталітарними та деструктивними рухами, або навіть сектами?
— Дякую. По-перше, я б відокремив вивчення діяльності релігійних рухів від цілеспрямованого формування щодо них негативної суспільної думки, а тим більш від закликів до держави щодо необхідності обмеження як діяльності конкретно узятих релігійних організацій, так і релігійної свободи в цілому.
По-друге, я б так само відокремив ставлення з боку тієї чи іншої релігійної спільноти до інших, зокрема негативне, що обумовлюється, в першу чергу, апологетичними міркуваннями і є цілком природним і припустимим на сторінках внутрішньо конфесійної літератури, від знов-таки виступів проти тих чи інших релігійних течій у публічній сфері і намагання розв’язувати міжконфесійні відносини руками держави. Власне, в нашій не такий вже давній історії останнє вже було, скажімо, у Російській імперії. І з огляду на це, принаймні протестанти, яких Ви згадуєте, дуже обережно ставляться до випадків упередженого висвітлення, зокрема у ЗМІ, діяльності інших релігійних спільнот і однозначно негативно до спроб розпалення релігійної нетерпимості у суспільстві.
І останнє. Можливо ситуація б дещо змінилась, якби пам’ятати, що за абстрактним поняттям «релігійна організація» стоять громадяни України, тобто наші з Вами співгромадяни, навіть якщо їхній релігійний вимір дещо відрізняється від Вашого чи мого.
Лариса, Чагів
— Чому зараз лобіюється питання єдиної помісної Церкви? Це що початок 37року?
— Дякую. Мабуть все ж таки не варто порівнювати сучасну ситуацію в Україні з 1937 чи 1946 роками. З одного боку, можна зрозуміти актуальність питання Єдиної Помісної Православної Церкви, виходячи як з бажання православних вірних подолати розкол у своєму середовищі, так і враховуючи суспільно небезпечні наслідки такого розколу. В цьому контексті я цілком розумію Президента України, коли він, як громадянин і православний віруючий, каже про протиприродність міжправославного розколу і необхідність його найскорішого подолання. З іншого боку, можу зазначити, зокрема і через досвід роботи в Державному департаменті у справах релігій, що з боку держави нині відсутній будь-який тиск на Православні Церкви з метою їхнього примусового об’єднання. Об’єднання Православної Церкви в Україні - це справа виключно самих православних віруючих, а держава, в особі своїх органів, може лише пропонувати їм свою допомогу заради налагодження міжцерковного діалогу. Переконаний, що така допомога не порушує чинне законодавство, не означає втручання у внутрішні справи Церкви, але має відчутні позитивні наслідки в першу чергу для зниження рівня суспільної напруженості та попередження гострих проявів міжцерковного протистояння.
Що стосується позиції з цього питання Християнсько-Демократичного Союзу, членом якого я є, то вона полягає у тому, що ми виступаємо за подолання розколу в українському православ’ї, водночас наголошуючи на тому, що це є питання волевиявлення самих православних віруючих. Із свого ж боку, партія готова сприяти налагодженню міжконфесійного діалогу і співпраці, докладатиме зусиль для недопущення розпалювання міжрелігійної та міжнаціональної нетерпимості та ворожнечі в українському суспільстві.
Руслан, Вінниця
— 21 січня на "5 каналі" відбулась трансляція програми Катерини Філіппенко „Особливо небезпечно”. Оскільки ця програма не залишила суспільство байдужим, чи не вважаєти Ви що подібні передачі можуть викликати негативні наслідки, щось на шталт "полювання на відьом". Так, використання терміну "секта" з напіванонімним підтекстом кидає тінь на християнські деномінації. Але у самій передачі мова йшла не лише про представників євангельського харизматичному руху: автор наводив також негативні приклади, що пов’язані з діяльністю Церкви Саєнтології та, судячи за ознаками, релігійної організації Свідків Єгови, які не відносяться ані до протестантизму, а ні до євангельського руху зокрема. Слід зазначити, що ця програма містила більше епізодів, що на нашу думку пов’язані з діяльністю інших релігійних напрямків, ніж епізодів, що пов’язані з діяльністю харизматичних рухів. Передачі такого характеру присущі не тільки "5 каналу", але каналу «СТБ», «КРТ» та інших каналів. Відголоси цього вже відчувається вже на місцевому рівні в різних областях нашої держави.
„Чи не є це нацьковуванням однієї конфесії на іншу і чи не буде це елементарною «гонитвою на відьом», коли з’явиться єдина помісна українська церква, що виразить себе у вигляді антисектантської істерії анонімного характеру, чи навпаки, буде налагоджена реальна боротьба з деструктивними та тоталітарними сектами, культами?”
— Дякую за запитання. Я б жодним чином не став би пов’язувати цю передачу чи їй подібні з питанням формування Єдиної Помісної Православної Церкви. Разом з тим, погоджуюсь з Вами в тому, що вони дійсно сприяють ескалації в суспільстві релігійної нетерпимості, зокрема проти усіх протестантів в цілому. А регулярність виходу подібних передач змушує замислюватись над питанням: кому це вигідно.
Конкретну передачу бачив самостійно. Можу зазначити, що після того, як на адресу народного депутата України, помічником-консультантом якого я є, надійшла низка звернень громадян щодо цієї передачі, ним були вчинені заходи депутатського реагування. Вразила відповідь керівництва «5 каналу», суть якої можна висловити так: не хотіли образити нікого конкретно, тому облили брудом усіх. Тобто Ваша думка, щодо «антисектантської (а я б сказав би антипротестантської) істерії анонімного характеру» має, на жаль, підстави.
І ще одне. Мені дещо дивно чути від представників протестантських церков вислови щодо «боротьби із деструктивними та тоталітарними сектами». Просто мушу нагадати, що в суспільній свідомості усе релігійне розмаїття України переважно поділяється на православних (яких дехто лише і вважає християнами), католиків і усіх інших (без усякого розрізнення на «конструктивних» чи «деструктивних»). Отже існує небезпека того, що «реальна боротьба з деструктивними та тоталітарними сектами» на практиці означатиме саме антипротестантську істерію. Здається, що не варто допомагати зацікавленим в тому особам.
Олексій Харьків
— На сьогоднішній день я бачу тенденцію розвитку протистанських Церкв та протистояння з боку православних конфесій до них. Ваше бачення на цю проблему?
— Дякую за цікаве запитання. Дійсно, з одного боку, прояви такого протистояння, в першу чергу на місцях, присутні. Разом з тим, існують і приклади ефективної співпраці представників православних та протестантських Церков. Як приклади можу назвати не лише діяльність міжконфесійних Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, Наради представників християнських Церков України, але й спільну роботу вказаних представників у складі комісії при Міністерстві освіти і науки України з розробки концепції викладання курсів духовно-морального спрямування та робочої групи Міністерства юстиції з підготовки проекту нової редакції Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Крім того, на сьогодні православні релігійні організації активно беруть «на озброєння» кращі напрацювання протестантських спільнот, особливо щодо роботи з дітьми та молоддю. Здається, що це, в свою чергу, може послужити викликом для протестантів щодо збільшення їхньої активності.
Тобто я не став би драматизувати наявну ситуацію. Певна конкуренція в релігійному середовищі безумовно присутня, але вона в певному сенсі і стимулює релігійні організації для розвитку своєї діяльності, від чого, врешті-решт, виграє усе наше суспільство. Головне щоб вона не переходила у площину релігійної нетерпимості та ворожнечі.
Олександр
— Юрій Євгенович. В одній із своїх відповідей Ви сказали, що в Держави вже є важелі регулювання законності діяльності релігійних організацій в Україні, вказавши при цьому на два важеля, а саме:
1. Відповідність оформлення Статуту умовам чинного законодавства, а також
2. На можливості контролю з боку Держави в особі правоохоронних органів.
Проте, перше положення стосується лише оформлення Статуту, та розповсюджується на всі організації України, що проходять Державну реєстрацію. Будь-яка особа, що мала досвід праці з написання та редагування, або реєстрації Статутів знає, що цей засіб є чистою формальністю, і ніякого впливу на рішення щодо реєстрації не має. Більшість організацій записує в свій Статут, щоб його потім не реєструвати в новій редакції, такі ці цілі та завдання діяльності організації, до яких і не думає залучатись. Головний принцип – не записати в Статут чогось протизаконного. Крім того, в Україні відповідність діяльності організацій їх Статутним завданням перевіряє лише хіба-що КРУ (навіть податкова зазвичай цього не робить), яке до релігійних організацій не має ніякого відношення. А це означає, що в Україні не має організацій, які б перевіряли та здійснювали контрольно-ревізійний аналіз діяльності релігійних організацій на питання дотримання ними їх Статутних завдань. Не має в Україні і таких контролюючих органів, які б перевіряли релігійні організації на питання відповідності їх діяльності до норм чинного законодавства. Що ж стосується згаданих Вами правоохоронних органів, то їх функція за чинним законодавством не зводиться до контролюючих дій. Там є функції пошуково-слідчих робіт, здійснення судового та досудового розслідування вже вчинених конкретними особами порушень (не зважаючи навіть на те, що їх до цих дій могла штовхати релігійна організація), винесення вироку, тобто покарання. Проте, в Україні так і немає програм попередження злочину на релігійному підґрунті, а також норм, за якими релігійні організації могли бути відповідальні за свої дії, безумовно – в разі вчинення ними протиправних дій.
Питання.
1. Чи передбачаєте Ви особисто зокрема, та Українська асоціація релігійної свободи загалом, можливість в Україні законодавчо визначеної відповідальності релігійних організацій за вчинені ними протиправні дії, або через діяльність, яка підштовхує їх адептів до вчинення таких протиправних та протизаконних дій?
2. Чи Українська асоціація релігійної свободи разом зі своєю радою Директорів, навпаки, цілком задоволені абсолютною безвідповідальністю релігійних організацій, та незахищеністю громадян перед ними, не зважаючи навіть на те, що в США, звідки походить більшість сучасних релігійних культів, права громадян захищені краще від діяльності таких культів, ніж в Україні?
— Дякую. На Ваші питання я відповів вже раніше, тому не буду повторюватися. Зазначу інше. Діяльність релігійних організацій перебуває в Україні під таким саме контролем з боку держави, як і діяльність громадських організацій. Чи не здається Вам дивною така увага саме до діяльності перших, пропозиції щодо необхідності ужорсточення контролю за ними? Адже це практично означає припущення, що серед усіх об’єднань громадян саме релігійні організації є найбільш потенційно небезпечними. Дивне припущення, як для віруючої людини.
І ще одне. Мені починає здаватися, що усе це мусування теми контролю за діяльністю релігійних організацій є або проявом нашого тоталітарного минулого, або небаченням за «деревами» тих чи інших релігійних організацій «лісу» справжніх державно-конфесійних і міжконфесійних проблемних питань, що не розв’язуються вже роками, чи бажанням відволікти увагу суспільства як від цих питань, так і від деяких інших. Як на мене, то суспільна небезпека від усіх разом узятих новітніх релігійних течій, чисельність послідовників яких не перевищує, на думку експертів, 0,25 відсотків населення України, є набагато меншою порівняно із легалізацією метадону під виглядом впровадження замісної терапії, що звершується нашим Мінздравом. Або від поширення алкоголізму, з огляду на те, що алкогольно залежних в Україні як мінімум в три рази більше, ніж послідовників усіх новітніх релігійних течій.
Сірко
— Шановний Юрій Євгенович.
Місяця з два тому, всі ЗМІ західної України друкували масу публікацій про появу та діяльність у Тернопільській області (переважно у селах) релігійного руху, в якому віруючим цих рухів заборонено звертатись до лікарів по медичну допомогу, а сімейним парам при статевих контактах – заборонено користуватись протизаплідними засобами. Масові публікації в пресі щодо діяльності цього руху були пов’язані з тим, що в Тернопільській області через його дію в різних сім’ях вже померло 8 немовлят, а організми жінок через майже щорічне народження дітей, - надзвичайно виснажені.
Питання. Як на Вашу думку, та думку Української асоціації релігійної свободи, - чи повинні суспільство та громадськість, якщо Ви безумовно виступаєте за громадське суспільство, піднімати та розглядати питання щодо моральної, етичної та законної діяльності таких релігійних течій?
— Наскільки мені відомо, таке ставлення до медичної допомоги, а тим більш до протизаплідних засобів не є чимось унікальним для релігійних організацій, що діють в Україні. Тим більш, що ставлення до цих речей місцевого священнослужителя, а відповідно і очолюваного ним громади, може суттєво відрізнятися від офіційної точки зору. Тобто в межах одного й того ж самого релігійного об’єднання можуть існувати громади, в яких дозволяється використання цих засобів, і ті, в яких такі засоби засуджуються.
З іншого боку, мені здається, що саме в умовах громадянського суспільства, не держава, а саме родина має вирішувати користуватися контрацепцією і в який спосіб. Досить вже того, що в наших пологових будинках і так штучно обмежують народжуваність, роблячи кесаревий розтин навіть без необхідності оперативного втручання, а відповідно обмежуючи можливість жінки мати дітей у майбутньому.
Так само здається, що і Ви самі звертаєтесь до лікаря або не звертаєтесь не тому, що Вас до того держава примушує, а тому що Ви робите власне рішення. Зрозуміло, що у випадку дітей трохи складніше, але здається, що і в цьому випадку, саме Ви, як батько (не знаю, чи є у Вас діти) будете приймати рішення, коли звертатися до лікаря, а коли ні, коли виконувати всі призначення лікаря, а коли лише частину з них, а коли і взагалі не виконувати. Хоча наслідки такого рішення в кожному з варіантів можуть бути серйозними, так само як і наслідки медичного втручання теж можуть бути неоднозначними. А інколи і трагічними.
Будь в якому випадку, людей до цієї релігійної течії силою ніхто не заганяв і, здається, знов-таки силою ніхто не утримував. А тому маємо справу з їхнім усвідомленим вибором. А з іншого боку, назвати їхні дії злочином, може, за Конституцією України, лише суд. З того, що Ви написали, невідомо, чи було судове рішення, чи ні. Таким чином, наскільки я розумію наші реалії, можу припустити, що після усіх публікацій дана течія існує і далі, єдине, що на її послідовників, особливо з урахуванням того, що це відбувається у сільський місцевості, дивляться як на якихось нелюдів. І чого в результаті досягли?
Отже повертаючись до Вашого питання. Піднімати вказані питання звісно можна, але при цьому чітко даючи собі відповідь, що цим хочеться досягнути, і пам’ятаючи, що ми говоримо про наших співгромадян, навіть якщо нам не подобаються їхні погляди.
Сергій, протестант
— Пане Юрію.
У всьому світі борються з тероризмом. Проте, всім відомо, що в світі діє низка екстриміських терористично-релігійних організацій (ірландські – католицькі, ісламські, тощо). Сатанізм, ісламські, християнські і т.п. релігійно-терориристичні угрупування, - це теж релігії.
Питання.
Яку межу релігійної свободи ставить перед собою та суспільством Українська асоціація релігійної свободи? Які ознаки повинна мати релігійна організація для того, щоб УАРС відмовилась захищати їх релігійні права в Україні навіть за умови їх безпосереднього звернення до УАРС по допомогу в цьому питанні? Питання стоїть саме про захист релігійних прав, а не про членство в УАРС.
Чи буде УАРС захищати релігійні права «Білого братства», сатаністів, ісламських релігійно-екстриміських угрупувань, якщо вони звернуться по таку допомогу до УАРС? Хочеться зрозуміти чітку стратегію УАРС. Якщо буде захищати, - то чому, і якщо не буде, то теж хотілося б знати обґрунтування – чому…?
Наведу приклади деяких догматів сатанізму з 9 заповідей «сатанинської біблії», лідера сатаністів Ла Вея, в яких є чіткі настанови громити та трощити хрести, в тому числі й на кладовищах, храми, ламати гроби, приносити в жертвоприношення живих істот, в тому числі і людей, а також здійснювати вбивства не згідних з сатанізмом людей, що висловлюють свою незгоду вголос.
Чи не є така догматика деструктивною вже сама по собі, чи наше суспільство повинно мовчки чекати на вбивства людей та інші релігійні безчинства, передбачені догматикою цих рухів, для того, щоб нарешті визнати питання наявності деструктивної теології в ряді релігійних рухів?
Чи повинні не згідні з діяльністю цих рухів люди мовчати, боячись порушити «релігійну свободу» таких рухів? Адже питання стоїть про межі сповідання релігійної свободи, яку сповідує УАРС, і конкретної інформації щодо цього питання мені ще жодного разу не доводилось знайти в доступних мені джерелах.
— На це питання я практично вже відповів раніше. Лише нагадаю, що чинне законодавство передбачає відповідальність саме вчинення особою суспільно небезпечного діяння. Крім того, мені починає здаватися, що розмірковуваннями про релігійну складову в тих чи інших проявах порушення законодавства відповідні особи не лише нагнітають атмосферу суспільного страху перед тими чи іншими релігійними спільнотами, але певним чином перешкоджають правоохоронним органам адекватно виконувати свої обов’язки. Не знаю, як багато з тих молодиків, що громили маріупольське кладовище, глибоко обізнані в теоретичних положеннях того ж самого сатанізму, але переконаний, що міліція діяла б набагато рішуче, якби вважала, що перед нею прояв звичайного хуліганства без усяких там релігійних тонкощів. Власне в цьому полягає позиція і моя, і моїх колег, що за вчинені правопорушення винні особи мають нести відповідальність незалежно від своїх релігійних переконань.
Сарован
— Юрій Євгенович.
В одній зі своїх відповідей Ви зазначили, що обмежуючим фактором при реєстрації релігійних рухів є відповідність Статуту релігійної організації чинному законодавству. Як я Вас зрозумів, існуючі нині законодавчі обмеження стосуються в першу чергу відповідності оформлення Статуту та прописаних у ньому статутних завдань організації чинному законодавству України. Проте, хіба це не дивне обмеження, адже Статут, це такий установчий документ, в який при бажанні можна записати і можливості подорожей у майбутньому навіть на місяць? І дійсно, в Статуті можна записати все, що заманеться, головне, щоб це відповідало чинному законодавству, тим більше, що релігійні організації в Україні на питання дотримання ними (або порушення) своїх статутних завдань реально, практично ніхто не перевіряє. Саме тому, в першу чергу, як в державного службовця, я дуже бажаю почути від Вас відповідь на питання:
Чи є в Держави реальні важелі впливу на діяльність ряду релігійних рухів, що здійснюють цілком передбачене своєю догматикою насилля над особистістю?
— Дякую. По-перше, я би хотів зрозуміти, що Ви маєте на увазі під «передбаченим догматикою насиллям над особистістю». І чи входять до цього положення канонічного права усіх Церков і релігійних об’єднань. По-друге, власне не я, а законодавець визначив невідповідність статуту релігійної організації чинному законодавству як ОДНУ з підстав відмови в його реєстрації, нарівні з невідповідністю тому ж законодавству її діяльності. Можливо Ви будете здивовані, але випадки відмови в реєстрації статутів через їхню невідповідність чинному законодавству насправді існують. Отже це положення є цілком практичним. А щодо впливу держави на діяльність релігійних організацій, то в Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» чітко зазначено, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій. А якщо така діяльність виходить за межі закону, то законодавство надає відповідним органам, зокрема і правоохоронним, необхідні повноваження для запобігання цьому.
І наостанок. Інколи складається враження, що хтось підозрює або хоче звинуватити державні органи, що в той чи інший спосіб відповідають за дотримання законодавства релігійними організаціями, у недбалому виконанні своїх функціональних обов’язків. Подібно до того, як у радянські часи хтось щиро вірив у те, що ті чи інші релігійні спільноти займаються хтозна чим прямо під носом у «компетентних органів» і ті їм це дозволяють робити.
Шура
Пане Юрію.
Останнім часом окремі релігієзнавці та представники Української асоціації релігійної свободи дуже ревно ставляться до поняття релігійної свободи в Україні, і будь-які публікації критичного характеру, спрямовані на будь-який релігійний рух, у своїй аналітиці висвітлюють майже не як замах на релігійну свободу.
Питання:
Чи не є така поведінка ознакою спроб обмежити в Україні свободу слова суспільства, а також тих осіб, що критично ставляться до діяльності ряду релігійних рухів України?
— Говорячи раніше про релігійну свободу, я зазначав, що поняття свободи є невід’ємним від відповідальності. Теж саме стосується і свободи слова. Питання не в публікаціях критичного характеру, як Ви здається і самі це розумієте, а в тому, що вони свідомо спрямовані на формування негативної суспільної думки щодо тих чи інших релігійних спільнот, пов’язані з образою релігійних почуттів їхніх вірних, конфесійною упередженістю та сприяють посиленню релігійній нетерпимості у суспільстві. Я вже не кажу про те, що окремі з вказаних Вами публікацій не обмежуються тією чи іншою оцінкою діяльності відповідних релігійних спільнот, а прямо ставлять питання про обмеження свободи совісті та релігійної свободи в Україні. А ці речі, на моє глибоке переконання, є небезпечними для сталого демократичного розвитку нашої держави.
Дякую Вам за те, що Ви правильно зазначили, що таким є ставлення моє та моїх колег до усіх подібних публікацій стосовно будь-якого релігійного руху, а не лише частини з них. Тобто ми дійсно виступаємо як за дотримання рівності релігійних організацій перед законом, так і за рівне ставлення до них щодо оцінки їх діяльності.
Володимир Хміль, ЛГО "Інститут дослідження тоталітарних релігій та релігієзнавства"
— Вітаю Вас, Юрій Євгенович! В мене до Вас декілька запитань. Сподіваюсь на чесні та розгорнуті відповіді, за що заздалегідь дякую.
1. Будь-яка свобода у суспільстві передбачає відповідальність перед суспільством, якщо у суспільстві не панує анархія. В деяких випадках суспільство свідомо обмежує свободу тих, хто нею зловживає, законодавчим шляхом. Це обмеження стосується як окремих осіб, так й певних організацій та навіть рухів, у тому числі релігійних. Наприклад, в ряді країн офіційно заборонено сатанізм. Як одному з експертів РІСУ та члену Правління Української асоціації релігійної свободи Вам мають бути відомі факти осквернення 666 могил у Маріуполі та вандалізму у Домі молитви ЄХБ на Полтавщині, про що писало РІСУ на початку цього місяця (див. www.risu.org.ua/ukr/news/article;15511/ та www.risu.org.ua/ukr/news/article;15453/). Звертаю увагу, що осквернення могил у Маріуполі відбулось у Вальпургієву ніч – одному з головних сатанинських свят. Крім цього, зараз в Італії ведеться розслідування справи щодо факту сексуального насилля над дітьми під час сатанинських оргій (vlasti.net/index.php?Screen=news&id=206834). Це лише останні події, які не можна вважати випадковими та не пов’язаними з сатанинським віровченням та практикою. До цього процитую одне з сатанинських правил, які запропонував один з ідеологів сучасного сатанізму Антон Шандор Ла Вей: "Якщо хтось вам заважає, попросіть його припинити. Якщо він не зупиняється – знищіть його". Чи збирається після цього Українська асоціація релігійної свободи захищати релігійні права сатанинських та подібних релігійних угрупувань та організацій? Якщо ж УАРС погоджується з думкою, що релігійна свобода сатанинських та подібних релігійних угрупувань має бути певною мірою обмежена, то де має бути ця межа на думку УАРС?
2. На сьогоднішній день в українському законодавстві відсутні чіткі критерії відмови у реєстрації статуту релігійних організацій. Як наслідок, це приводить до анархії на місцях, коли питання "реєструвати-не реєструвати" вирішують конфесійні погляди чиновників, що здійснюють реєстрацію. Чи не було б на думку Української асоціації релігійної свободи більш доцільним спробувати врегулювати це питання законодавчим шляхом? Якщо так, то які б конкретні обмеження щодо реєстрації Ви можете запропонувати?
— Добрий день.
1. На перше питання я вже практично відповів раніше. Можу повторитись, що на сьогодні чинне законодавство вже передбачає відповідальність за протиправні дії, що були вчинені під виглядом звершення релігійних обрядів. З іншого боку, чинне законодавство дає достатньо повноважень правоохоронним органам та передбачає відповідальність за дії, подібні до маріупольських, щоб присікати їх незалежно від того, маємо ми справу із зухвалим хуліганством чи проявом певної релігійності. Чому реакція правоохоронців на такі дії є не завжди, скажімо так, адекватною, то питання до них. Тому навряд чи коректними є спроби звинуватити УАРС в тому, що вона, нібито, виступає за дозвіл антисуспільних дій під виглядом релігійної свободи.
2. Щодо другого питання, то погоджуючись з тим, що на місцях ми маємо прояви конфесійної упередженості з боку окремих чиновників, знов-таки повторюсь, що чинний профільний Закон України досить чітко визначає процедуру реєстрації, вказуючи підставою для відмови в ній лише суперечність статуту чи діяльності релігійної організації чинному законодавству. Отже в даному випадку ми маємо казати не про недосконалість закону, а про його порушення з боку тих чи інших посадовців. А сприяти релігійним організаціям у тому, щоб таких порушень було б менше, як раз і покликана діяльність УАРС. Крім того, можу додати, що певні заходи щодо недопущення порушення законних прав релігійних організацій були здійснені і з боку народного депутата України В.С.Марущенка, помічником якого я є. З іншого боку, можу констатувати, що діяльність певних громадських організацій, спрямована на формування негативної суспільної думки щодо тих чи інших релігійних спільнот, які відповідні діячі зараховують до складу «тоталітарних», «деструктивних» тощо, не лише не сприяє рівному ставленню посадових осіб на місцях до усіх офіційно діючих в Україні релігійних організацій, але навпаки підживлює їхню упередженість.
Іван Верстюк, безробітний, м. Київ
— Як людина, активно присутня в українському політикумі, скажіть, чи є у владному середовищі розуміння того, що суспільне становище Церкви і релігії на глибинному рівні безпосередньо пов'язане з проблемами моральності народу, послаблення якої з необхідністю викливає за собою пожвавлення рухів за легалізацію наркотиків, проституції, гомосексуальних шлюбів тощо?
— Дякую. Оскільки владне або політичне середовище не є чимось монолітним, а складається з окремих осіб або представників тих чи інших політичних партій, то і відповідь на Ваше абсолютно слушне запитання не може бути однозначною. Так, у представників Християнсько-Демократичного Союзу, до якого я маю честь належати, таке розуміння є, як на рівні народних депутатів України від ХДС (В.Стретовича, В.Марущенка та А.Ружицького), так і на рівні представників партії в місцевих органах влади. Що стосується інших політиків, то, на жаль, приходиться констатувати, що таке розуміння не є властивим для переважної більшості з них, що ми, зокрема, можемо побачити на прикладі вже сумної традиції відхилення Верховною Радою законопроектів, покликаних сприяти суспільно важливій діяльності релігійних організацій, зокрема і внесених представниками ХДС. Найбільш завдає суму те, що таке нерозуміння зазначеного Вами зв’язку не залежить від партійної чи фракційної належності депутатів, оскільки в кожній фракції, якщо не брати соціалістів чи комуністів, існує кілька осіб, які готові сприяти Церквам в інтересах усього суспільства, і є абсолютна маса, в кращому випадку, байдужих до цієї тематики. Зокрема і в фракціях політичних сил, які декларують підтримку тієї чи іншої релігійної спільноти. Не хочу бути песимістом, але поки що не бачу ознак того, що позачергові вибори докорінно змінять ситуацію в цьому відношенні.
Людмила, Київ
— Шановний п. Юрію,
Чи не найбільша проблема сьогодні для віруючої людини жити за релігійними (зокрема, моральними) законами. Спокуси матеріального життя, влади, грошей, політики, техно-інформаційного світу тощо створюють для християнина складну ситуацію вибору. Як, на Вашу думку, має вчиняти християнин, щоб ним бути? Дякую
— Дякую за дуже глибоке та актуальне питання. На жаль, спокуси, а отже і необхідність певного морального вибору, супроводжують людство протягом усієї його історії, починаючи ще з Едемського саду. Так, вони змінюються, але вони завжди залишаються. Я б навіть не став би якось оцінювати їх у категоріях «більше-менше». Просто раніше, скажімо, вони були іншими. Так само вони не залежать від місця роботи людини. Тобто на кожному місці вони можуть бути своїми специфічними, але вони все одно будуть. А тому я навряд чи зможу щось додати до того, що радить нам Святе Письмо: зміцнюватися Божою благодаттю і просити Його допомоги, шукати Божої волі, пам’ятати про своє покликання «не називатися, а бути», не впадати у відчай у випадку падінь, але через покаяння підніматися і наступного разу з Божою допомогою намагатися не повторювати попередніх помилок. Вірю, що можна жити повноцінним життям, при цьому залишаючись віруючою людиною.
Жора
— Пане Юрію. Представники християнських апологетичних центрів вже кілька років спостерігають за чисельними спробами добре відомого в Україні "Білого братства" офіційно зареєструватись як релігійна організація. Донині їм кілька раз відмовляли з певних причин, проте це не може бути вічно, оскільки в Україні немає визначення тоталітарних чи деструктивних культів, чи будь-якої іншої класифікації, за якою релігійному культу, громаді було б відмовлено в офіційній реєстрації. Поки-що діяти сміливіше "Білому братству" заважає їх скандальне минуле, та через спробу масового самогубства.
Питання. Чи буде Українська асоціація релігійної свободи виступати на захист прав "Білого братства", за його релігійну свободу, в разі, якщо цей рух набереться сміливості, та розпочне більш активну політику із захисту своїх прав?
— Дякую. Відразу хочу сказати, що для того, щоб уникнути будь-яких подібних спекуляцій, статутом УАРС визначено, що до неї входять лише офіційно зареєстровані в Україні релігійні організації. А отже питання про «Біле братство», принаймні на сьогодні, не стоїть. Наступне, мені не відомо, зокрема і з досвіду роботи в Державному департаменті у справах релігій, що останнім часом вказана спільнота намагається отримати реєстрацію як релігійна організація. По-перше, тому що вони можуть діяти і без цього статусу, а по-друге, тому що на сьогодні їм набагато простіше отримати реєстрацію як громадська організація. І таки приклади теж є. І останнє, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» чітко визначає, що у державній реєстрації статуту релігійної організації може бути відмовлено, якщо він або її діяльність суперечать чинному законодавству. Видається, що це є більш об’єктивним критерієм, ніж зарахування тих чи інших спільнот до розряду «тоталітарних» чи «деструктивних», що насправді є не більш ніж оціночними категоріями.
Олег з Києва
— Юрію, чому старі протестантські об'єднання у порівнянні з молодими так мало себе піарать у доброму розумінні? Чому вони не виносять свої проблеми на розгляд широкої громадськості? Як, наприклад, проблема з центральним офісом ЄХБ.
— Проблема дійсно існує. Я би відніс це до наслідків нашого тоталітарного минулого і сформованих ним особливостей ставлення значної частини протестантської спільноти до публічної сфери. Разом з тим, ситуація останнім часом змінюється, свідченням чого є і оновлення сайту ВСОЄХБ. З іншого боку, відомі і випадки відмови тих чи інших ЗМІ від висвітлення суспільно значущої діяльності протестантських релігійних організацій або наявних у них проблем, спричинених з боку чиновників того чи іншого рівня або інших осіб. Що стосується проблеми із центральним офісом ВСОЄХБ, то, дякуючи громадянській позиції представників зокрема і РІСУ, вона все ж таки набула певного розголосу як всередині України, так і за її межами. Безумовно, що наявність таких кричущих фактів не сприяє зростанню авторитету нашої влади та іміджу України як демократичної правової держави.
Сергій
— Пане Юрію. Всі ми знаємо, що свобода, права та обов'язки будь-кого завжди обмежується свободою, правами та обов'язками тих, хто є рядом з нами. Отже, питання.
1. Чию релігійну свободу збирається захищати та захищає в Україні Українська асоціація релігійної свободи?
2. Від кого збирається захищати та захищає цю свободу в Україні Українська асоціація релігійної свободи?
3. Чи є в Україні реальні факти такого нападу на релігійну свободу, що спровокували створення такої Асоціації?
4. Чи передбачає у своїй діяльності Українська асоціація релігійної свободи певні обмеження релігійної свободи тих релігійних громад, які порушують чинне Українське законодавство? Які саме?
5. Як на Вашу думку, чи не може принцип "абсолютна релігійна свобода поза всяку ціну" призвести до стану абсолютного "релігійного безладу", або, як кажуть в Росії - "беспредела"? Чи існує в Україні інформація про діяльність центрів, що сповідують подібну стратегію релігійного розвитку України?
— Дякую за питання.
1. Українська асоціація релігійної свободи (УАРС), створена ще 2001 р., захищає, в першу чергу, права громадян, пов’язані з їх релігійними переконаннями незалежно від конфесійної належності.
2. УАРС захищає релігійну свободу в Україні від спроб її обмеження та відповідні права громадян від спроб їх порушення.
3. Я б замінив слово «спровокували» словом «викликали». Так, в Україні існують випадки посягань на релігійну свободу. Для того, щоб в цьому переконатися, достатньо регулярно читати новини на сайті РІСУ або щорічні звіти вказаної інституції. Безумовно, що не можна казати про систематичні порушення прав громадян або релігійних спільнот на державному рівні, проте на місцевому рівні картина виглядає не такою оптимістичною. Додамо до цього ображання релігійних почуттів послідовників тих чи інших релігійних спільнот (часом цілком «традиційних») з боку окремих ЗМІ та певних громадських організацій, а також небезпеку законодавчого обмеження релігійної свободи чи діяльності релігійних інституцій. Власне усвідомлення ініціаторами створення УАРС цих небезпек і спричинило її появу. Нагадаю, що Асоціацію було створено 2001 р., а вже наступного року їй прийшлося докладати зусиль щодо недопущення ухвалення Верховною Радою України проекту нової редакції Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», розробленого тодішнім Кабінетом Міністрів і реакційного по відношенню до релігійних спільнот. Проти якого, додам, вперше в історії України виступили усі Церкви попри усі розбіжності між ними.
4. Безумовно, поняття свободи є невід’ємним від поняття відповідальності. На сьогодні, чинне українське законодавство передбачає, в тому числі кримінальну, відповідальність за вчинення протиправних дій релігійними організаціями або їх повноважними представниками. Отже, на сьогодні не існує жодних перешкод для правоохоронних органів притягати останніх до визначеної законом відповідальності у відповідних випадках. Разом з тим, мова в даному випадку має йти про доконаний факт порушення закону, а не про суб’єктивну оцінку діяльності тієї чи іншої релігійної спільноти.
5. З огляду на висловлене у попередній відповіді не можу погодитися з Вами щодо останньої тези. Я би скоріш висловив занепокоєння щодо наявних тенденцій нагнітання конфесійної упередженості та формування відповідної суспільної думки в напрямку обмеження релігійної свободи. Просто нагадаю, що свобода совісті є одним із проголошених Конституцією України та визнаними нашою Державою міжнародних правових документів прав громадян. З іншого боку, якщо говорити серйозно, то навряд чи вдасться навести приклади країн, де наявність релігійної свободи спричинила суттєві негативні суспільні наслідки. І водночас можна навести масу прикладів, коли її обмеження, порушення прав громадян у зв’язку з їх конфесійною належністю спричиняли гострі суспільні конфлікти. Тому спроби додати до наявного політичного протистояння ще і протистояння на релігійному ґрунті , на моє глибоке переконання, не відповідають національним інтересам України.
Руслан, м. Вінниця, громадський правозахисник людей, які хворіють на психічні розлади
— Образливе слово секта панує в нашому суспільстві вже давно. Дайте чітке визначення цього слова як з філософскої точки зору так і з правової.До яких релігійних організацій це слово застосовується. За якими критеріями визначається негативний вплив пених релігійних громад на здоров'я людини, чому тоді управлвння у справах релігій не закривають релігійні громади якщо вони щкідливі для здоров'я людини. Хто має право дати оцінку шкідливості впливу релігійної громади на здоров'я людини. Чи не здається Вам що організації чи певні особи які заямаються боротьбою з так званими сектантами насправді виконують певні замовлення або місцевої влади, або певних релігійних течій тим самим породжуючи в нашому суспільстві міжконфесійну ворожнечу.булоб доречно більш плідно поспілкуватись з цого питання адже на моє переконання воно на сьогодняшній день більш актуальне ніж шкідливий вплив на здоров'я людини.
— Дякую за запитання. Почну з правової точки зору. На сьогодні українське законодавство не вживає такого поняття як «секти». Натомість, відповідно до чинного законодавства, усі релігійні організації в Україні є рівними перед законом.
Що стосується релігієзнавчого визначення цього поняття, то в сучасному релігієзнавстві термін “секта” вживається для опису релігійної групи, яка ще не сформувала себе як церква, у якої немає чіткого віровчення, ієрархії або керівних інститутів тощо, для якої властиво індеферентне або подекуди негативне ставлення до суспільства та інших релігійних течій. При цьому така релігійна група здатна з часом еволюціонувати і набути статусу деномінації або власне церкви, про що свідчить увесь історичний досвід розвитку релігійних течій. Тобто в самому цьому понятті, в його релігієзнавчому розумінні, не міститься жодних оцінок щодо корисності чи деструктивності відповідної релігійної групи. Водночас, з огляду на те, що у свідомості пересічних громадян цей термін набув однозначно негативного відтінку, став практично негативною оціночною категорією, вітчизняні релігієзнавці, принаймні провідні, намагаються його не вживати.
Не викликає сумнівів, що широке вживання цього терміну, тим більш по відношенню до релігійних течій, що мають вже більш ніж сторічну історію в Україні, а за чисельністю своїх релігійних організацій поступаються хіба що Православним Церквам, є абсолютно невиправданим і свідчить про конфесійну упередженість або заангажованість відповідних осіб, про використання ними подвійних стандартів. Зауважу, що сучасні «сектоборці» в цьому відношенні наслідують дореволюційних діячів панівної Церкви, які широко використовували цей термін з апологетичною метою, а також радянських борців з релігією.
Враховуючи зазначене, використання цього поняття в законодавстві є доволі проблематичним, оскільки відразу постає питання про визначення необхідних критеріїв, які були б об’єктивними, а не результатом чиїхось релігійних уподобань. Тим більш, що в наших реаліях це вочевидь потягнуло б за собою порушення конституційного принципу свободи совісті.
Що ж до захисту прав громадян, то наявність чи відсутність в законодавстві згаданого терміну не має до цього жодного відношення, оскільки вже на сьогодні Кримінальний кодекс передбачає відповідальність за спричинення шкоди громадянам під приводом виконання релігійних обрядів, незалежно від того, ким саме звершуються такі обряди і до якої релігійної течії належить відповідна особа. Наскільки мені відомо, прикладів притягнення когось до відповідальності за цією статтею не було, а тому серйозно казати про шкідливість тієї чи іншої релігійної групи доволі важко. На жаль, за відсутності реальної проблеми, окремі громадські інституції спільно з деякими ЗМІ штучно мусують цю тему, вочевидь ображаючи релігійні почуття тих співгромадян, що належать до відповідних груп чи течій, і негативно впливаючи на суспільну думку.
Насамкінець раджу Вам подивитися розміщену на сайті РІСУ мою статтю, присвячену організації «Свідків Єгови», де я також торкався порушеного Вами питання.
Олег Кисельов, Молодіжна асоціація релігієзнавців
— Вітаю, пане Юрію! У 2005-2006 рр. Ви працювали у Державному департаменті у справах релігій. Які враження про "орган у справах релігій" у Вас залишилися? Чи бачите Ви якісь необхідні кроки у реформуванні цього органу (не беручи до уваги його статус)?
— Добрий день. Так я працював у Департаменті і, в цілому, у мене залишилось позитивне враження про його роботу та людей, з ким я мав честь працювати. Можу сказати, що працівники Департаменту чесно намагалися виконувати покладені на них обов’язки в межах повноважень цього органу та наявних можливостей.
Що ж стосується пропозицій щодо реформування, то мені важко оцінювати його теперішню діяльність, зокрема через те, що він лише починає діяти після чергових змін. Ґрунтуючись же на тому враженні, що залишилось, здається було б доцільним посилити правову складову в роботі цього органу, зокрема щодо нормотворчої діяльності, надати більших можливостей для сприяння дотриманню органами влади та місцевого самоврядування усіх рівнів принципу свободи совісті та рівності релігійних організацій перед законом, недопущенню проявів конфесійних уподобань з боку посадових осіб на місцевому рівні.
Мене дуже тішить те, що нам вдалося зробити роботу цього органу більш прозорою через створення сайту, проведення конференцій тощо. Вочевидь, це сприяло збільшенню довіри до нього як з боку окремих громадян, так і релігійних організацій. Хотілося б, щоб таке прагнення до прозорості збереглося і у подальшому.