"Попри свою науку про праведне життя і перестороги щодо аморального життя, Церква шанує свободу людини і морального поліцая не приставляє"

У гостях: Юрій ПІДЛІСНИЙ, д-р філософії, директор Інституту родини та подружнього життя УКУ, голова Комісії УГКЦ у справах мирян

Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі

Запитання від редакції РІСУ

— Пане Юрію, які першочергові законодавчі акти Ви би запропонували прийняти задля захисту життя в Україні?

По-друге, які першочергові покликання для мирян УГКЦ Ви бачите? А також у якому напрямку Ви би розвивали міжцерковну сппівпрацю мирян в Україні?

Дякуємо за участь у веб-конференції, бажаємо Вам успіхів у Вашому служінні!

— В Українському законодавстві існує колізія щодо права на життя. Ще ненароджена дитина може успадковувати власність свого батька, який помер ще коли дитина перебувала в утробі матері. Тобто ще ненароджена людина визнається суб'єктом права. Проте ця дитина може бути убитою шляхом аборту, а отже не є субєктом права на життя.

Тому слід було б внести зміни в Конституцію і відповідно в інші закони, які б гарантували право людини на життя з моменту зачаття.

Покликанням мирянина є святість через служіння Богові і ближньому. Це покликання може бути здійснене через якісне виконання своїх службових обов'язків на славу Божу. Через участь у парафіяльному житті, через участь у діяльності мирянських структур, через особисте освячення.

Міжцерковну співпрацю мирян я би починав із спільного обговорення соціальних проблем і шляхів їх подолання, а також обговорення шляхів впливу на суспільство, щоб воно ставало справді громадянським і християнським. Зрештою початки такої співпраці намітилися і дещо уже починає реалізовуватиcя.

Олена, Херсон

— Пане Юрію, у Святому Письмі сказано, що „чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу” (Якова 1:27). Розкажіть, будь ласка, як у Церкві, яку Ви представляєте, це реалізується на практиці.

І друге питання дуже близьке до першого. У нас на Херсонщині обласна влада активно залучає християн до роботи з дітьми-сиротами, а також заохочує їх брати дітей під опіку чи всиновлювати. Навіть створена „міжконфесійна рада християнських служінь дітям-сиротам і безпритульним дітям”. Таке питання до Вас: чи заохочуєте Ви мирян до того, щоб всиновлювати дітей? Якщо так, то чим допомагаєте таким сім'ям? Як співпрацюєте у цьому з державою? Дякую за відповідь.

— Дуже дякую за таке питання. Це реальне втілення християнства.

Опіка над сиротами, а також опіка над неповносправними та інвалідами є особливою турботою Церкви. І заоохочення до такого, про що говорите Ви, у нашій Церкві теж є. Існують мирянські організації, які покликані ними опікуватися. Є програми для опіки над дітьми вулиці. У кожній області, де присутня УГКЦ, є різнопланова співпраця з органами влади задля потребуючих.

Петро Дідула

— У агітації за життя (проти абортів) дітей традиційно використовується два підходи: перший базується на вияві позитивного досвіду життя дитини і її місця у житті матері та сім’ї, інший – на застрашуванні досвідом абортивних практик і постабортивного синдрому. Який із підходів ближчий праці Вашого Інституту і чому?

І ще одне питання до Вас, пане Юрію, як до Голови комісії у справах мирян УГКЦ. Назвіть два-три феномени, які, на Вашу думку, свідчать про життя мирянського руху УГКЦ, з іншого боку назвіть два три моменти, які вказують на реальні проблеми, що перешкоджають його розвиткові.
Щиро вдячний за відповіді.

1. У нашій праці ми використовуємо два підходи. Саме ті, про які Ви згадали. Найголовніший наголос ми робимо на позитивних моментах. Це і пояснення цінності дружби, любові, сімейних цінностей, представлення позитивного життя. Проте вважаємо що слід представити теж і приклади негативні, щоб показати наслідки відвернення від позитивного, Богом замисленого людського життя. У наших плакатах особливо проявляється цей метод роботи.

2. Найперше це бажання молоді долучитися до праці в Церкві. Також важливо, що змінилося сставлення єпископату до питання мирян. Для мене теж стало це знаковим, що багато мирян почали все активніше цікавитися церковними документами про мирян, просять про вишколи, ініціюють масу заходів молитовного та просвітницького характеру.

Але очевидно є і проблеми. Ще багато стримує нас інертність, незнання що можна робити, але найгірше це є стереотип, що мирянин повинен стояти на богослужінні, давати гроші і все.

Іван Верстюк, безробітний, Київ

— Скажіть, наскільки виправдовує себе прийнята вами концепція розподілу Церкви на клір та мирян? Чи не є, на вашу думку, цей розподіл певним культурним архаїзмом?

— Цілковито погоджуюсь з Вами. Розподіл Церкви на дві частини є не те щоб архаїзмом, він просто – неправильний. Хоча дійсно є відмінність: є рукоположені і монашествуючі та є інші охрещені. У кожного є своє завдання. Але те що їх об’єднує — це хрещення. Вони усі у Христа хрестилися і в Христа зодягнулися. Ми не можемо казати, що та або інша частина є Церквою. І клир, і решта охрещених є Церквою. Тому цей поділ є умовний і свідчить про різні завдання.

Олег Коломієць

— Христос Воскрес! Пане Юрію, як мають реагувати і поступати миряни-парафіяни, якщо настоятель їхньої парафії відверто краде пожертви на будівництво храму, тих, хто йому це каже в очі, не допускає до Святого Причастя? А скарги до правлячого єпископа не дають користі. Чому? Люди різне кажуть, чому владика покриває таких священиків. Дякую за відповідь!

— Дуже прикро, коли таке трапляється. Проте казати в очі це пів справи. Потрібно щоб церковна громада зібрала реальні докази. Без таких доказів, ні єпископ, ні хтось інший не буде це розглядати. Бо без реальних документованих підтверджень – це наклеп. А відмова у причасті може бути викликана самодурством, або якщо священику казали в очі те, що Ви згадали, а насправді це була неправда, то така особа не може бути допущена без сповіді. ПРОТЕ Я НЕ ЗНАЮ КОНКРЕТНОЇ СИТУАЦІЇ З ВАШИМ ПАРОХОМ. І НЕ МОЖУ ТОМУ НІЧОГО РАДИТИ.

Єдине що можу сказати, що коли це правда (а на жаль такі випадки трапляються), то це свідчення незрілості священника або відсутність покликання.

Руслан, м. Вінниця, громадський правозахисник людей, які хворіють на психічні розлади

— Образливе слово секта панує в нашому суспільстві вже давно. Дайте чітке визначення цього слова як з філософскої точки зору так і з правової. До яких релігійних організацій це слово застосовується? За якими критеріями визначається негативний вплив пених релігійних громад на здоров'я людини, чому тоді управлвння у справах релігій не закривають релігійні громади якщо вони щкідливі для здоров'я людини? Хто має право дати оцінку шкідливості впливу релігійної громади на здоров'я людини?

Чи не здається Вам що організації чи певні особи які заямаються боротьбою з так званими сектантами насправді виконують певні замовлення або місцевої влади, або певних релігійних течій тим самим породжуючи в нашому суспільстві міжконфесійну ворожнечу? Було б доречно більш плідно поспілкуватись з цого питання, адже на моє переконання воно на сьогодняшній день більш актуальне, ніж шкідливий вплив на здоров'я людини.

— Я не займаюся цією проблематикою, тому давати визначення не готовий. Я особисто зіткнувся з тим, що вірних Католицької Церкви та Православної Церкви деякі угрупування (не буду називати їх власної назви) спокусили участю у «кращій» «духовнішій» спільноті. Це закінчилося тим, що вони почали називати своїх друзів, які не пішли з ними, грішниками, що горітимуть у пеклі, почали зневажати... Як назвати такі угруповання? Секта? Чи якось інакше? Чи принесло це шкоду здоров’ю? Я не медик. Але напругу у спілкуванні це принесло, гординю принесло, роз’єднання принесло, ненависть принесло. Чи все це сприяє здоров’ю? Питання мабуть риторичне.

А от те, що багато хто без аналізу любить роздавати ярлики сектантства – це є проблемою.

Олег

1.Чи є можливим перейменувати УГКЦ з точки церковних приписів, наприклад, в Українську Православну Церкву (Римська юрисдикція)?
2.Чи є у церкви потенціял поширити свій влив на схід не втрачаючи своїх кращих якостей?

— 1. В УГКЦ сьогодні ведуться такі процеси, які є вкрай важливими як для структурного життя Церкви, так і для пасторального. Від вирішення цих завдань залежатиме дуже багато. Тому, хоча питання назви і є важливе, а все ж не є першочерговим. Сама назва може нічого про структуру не говорити. Я не є каноністом, тому багато про це сказати не зможу. Важливими, на мою думку, тут є декілька речей: ми є Церквою свого права. Тобто є помісною Церквою у сопричасті з Апостольським престолом, а отже не є юрисдикційно в чиємусь лоні. Під час однієї міжнародної конференції на закид в адресу Ватикану, що мовляв УГКЦ настільки розперезалася, що без рішення Ватикану перенесла свій осідок до Києва, кардинал Каспер відповів, що таке питання не до нього і не до Ватикану, а до Глави УГКЦ, бо це є Церква свого права на своїй території.

УГКЦ є православною Церквою у тому первісному значенні слова «православний». Очевидно, що УГКЦ не є православною у конфесійному значенні.

Плекаючи свою східність Візантійсько-Київської традиції, плекаючи свою східну літургійну спадщину ми маємо спільність із тими церквами в Україні, які є православними конфесійно. А перебуваючи водночас у повному сопричасті з Апостольським престолом ми творимо те, що у перспективі зможе витворити єдність усіх гілок колись єдиної Київської Церкви Володимирового Хрещення.

Можливо тоді і постане питання зміни назви. Наразі питання назви на мою думку є не на часі.

2. Я би не говорив у категоріях впливу. Це більше зі сфери політики. Для Церкви це не є те, до чого вона повинна прагнути. Я би радше казав про авторитет Церкви як учительки і пасторальну второпність задля донесення Доброї Новини до кожного, аж до краю землі. Те що особисто я бачу на півдні і сході України, а також у Києві, то наша церква, не тратить своїх якостей. Навпаки вчиться їх краще плекати. Хоча звісно є і проблеми, і перешкоди, і спокуси... А щоб наша Церква не втрачала ні на сході, ні на заході, ми повинні молитися за добрих пастирів і відданих мирян.

ihor (Lviv)

— Шановний пане Юрію, яка сьогодні статистика народжуваності в Україні? Чи УГКЦ може якось впливати на теперішню демографічну ситуацію? Дякую.

— 1. Статистика невтішна. Найменша народжуваність спостерігається у 2001р. Попри певне зростання народжуваності після 2001 р все ж смертність суттєво перевищує народжуваність. Особливо збільшується народжуваність на Заході України та в Києві. Детальнішу інформацію можна знайти на сайті Державного комітету статистики за такою Інтернет-адресою: www.ukrstat.gov.ua у розділі Статистична інформація – Демографічна ситуація – природний рух населення.

2. УГКЦ як і кожна Християнська конфесія проголошеннясм Слова Божого, може вплинути на демографічну ситуацію. Бо, хоча проблеми демографії спричинені до значної міри економічними і соціальними негараздами, все ж головною причиною є причина моральна.

На даний час УГКЦ здійснює цілу низку заходів, які допоможуть багатьом людям подолати певні моральні проблеми, а дуже часто проблеми пов’язані із незнанням. Це і цикл підготовки до подружжя (18 зустрічей наречених із священиком, психологом, медииком), створення Руху молодих подруж, масові лекційні курси на теми сім’ї, сімейних цінностей, створення молодіжних рухів, як от «За Життя». Створення консультаційних центрів для сімей та для жінок у кризі. Це дає уже свої плоди.

Halyna, Ukraina

— Шановний пане докторе Підлісний! Скажіть, будь-ласка, яка різниця у поглядах на подружню етику між традиційними християнськими конфесіями, зокрема: чому Православна церква трактує багато подружніх проблем по-інакшому, ніж це робить Католицька? Невже той самий Святий Дух дає різні погляди на етику подружнього життя? Чи може це просто верхівка - керівники церков понапридумували багато тягарів, до яких вони самі і пальцем не хочуть доторктнутися? Думаю, Ви здогадуєтеся про що йде мова? Навіщо священики так конкретизовують усі нюанси інтимного життя у подружжі? Адже деяких деталей немає ані в Біблії, ані в традиціях церков перших століть? Зокрема, в УКУ багато розмовляють про нібито відродження духовності християнського Сходу, але водночас користуються старою етикою Римо-Католицької церкви, яку ж самі західні католики вже давно намагаються переосмислити по-новому... Дякую за відповідь! Хоча...якщо Ви вважаєте моє запитання недоречним, то можна на його і не відповідати, це вже на Ваш розсуд?

— Дякую за запитання. Воно доречне, оскільки заторкає теми, які дискутуються.

Найперше хочу зауважити суттєву методологічну річ: про етику можна говорити як про правдиву чи хибну, але стара етика чи нова – це звучить дещо дивно. Говорячи про нову чи стару етику ми мимоволі скасовуємо поняття морального. Але це тема академічної дискусії.

Статева етика випливає із природи людини і з заповідей Господніх, а тому вона не може бути конфесійною. Конфесійні відмінності, на жаль, існують у підходах до деяких проблем. Проте це не є «вибрики» Святого Духа. Тут, насправді, закрадається суто людське. Візьмімо для прикладу тему розлучення. Вона була неоднозначною ще в Старому Завіті, інакше б до Христа не приходили фарисеї і не питали б у Нього, що він про це скаже. Відповідь Христа Ви, мабуть, пам’ятаєте. Він нагадав їм, що у Мойсеєвих приписах є можливість розлучення (і пояснення чому), а далі Він наголошує, що задум Творця стосовно подружжя не був таким. Може багатьом важко таке прийняти, тому і деякі конфесії «знімають» благословення зі шлюбу, проте ж від початку так не було.

Щодо біблійних текстів. Біблія не є книгою, яка регламентує усі прояви людського життя. Проте в Біблії ми можемо віднайти засадничі норми, з яких випливають інші норми і правила поведінки, у тому числі і щодо інтимної сфери.

Церква, з огляду на свою природу, вчить про праведне і святе життя, до якого покликана кожна людина і застерігає від морально злих вчинків. Морально невпорядковане життя притаманне, на жаль, багатьом людям, у тому числі і в інтимній подружній сфері (зрада, аборти, тощо. Гріхів можна перелічити багато), тому Церква навчає і про цю сферу. Це невід’ємний Її обовязок. А от те, що священики часом «перегинають» ... А часом дійсно понапридумують такого, що самі не змогли б виконати, то це теж є. І це проблема кожного священика і єпископа. Я особисто консультував священиків на деякі теми, які вони чують на сповідях, бо деякі їхні колеги рекомендували їм таке, що ані в Біблії, ані в ранніх отців, ані взагалі ніде такого не знайдеш.

Ще одна суттєва річ. Попри свою науку про праведне життя і перестороги щодо аморального життя, Церква шанує свободу людини і морального поліцая не приставляє. А як людина поступить, прислухається до голосу Церкви чи відгукнеться на спокуси, – то це питання сумління цієї людини і її відповіді перед Богом.

Що стосується Українського Католицького Університету, то тут дійсно відроджують справжню, а не музейну духовність Християнського Сходу. Як приклад можна навести працю з перекладами східних отців Церкви (принаймні два наукові інститути провадять працю у цьому напрямку), налагоджуються контакти з іншими Східними Католицькими Церквами. Можливо не усе зараз видиме, не усе на поверхні, але свої плоди воно дасть.