Це дзвінок чи навіть дзвін, що і ВРЦіРО, і окремим релігійним лідерам слід згадати: "Богу — Богове, кесарю— кесареве".
Замість леґітимувати чинну владу своєю готовністю бігти в гості за першим викликом, церковним лідерам слід дистанціюватися від цієї влади, яка щодня порушує не тільки людський закон, а й Закон Божий.
Але! Промульгація (оприлюднення - ред.) закону 10221 є відвертим ляпасом главам Церков, які у повному складі за першим викликом готові були поспішати на Банкову (навіть замість наперед узгодженого візиту до Брюсселю). Це дзвінок чи навіть дзвін, що і ВРЦіРО, і окремим релігійним лідерам слід згадати: "Богу — Богове, кесарю— кесареве". Замість леґітимувати чинну владу своєю готовністю бігти в гості за першим викликом, церковним лідерам слід дистанціюватися від цієї влади, яка щодня порушує не тільки людський закон, а й Закон Божий.
Це не означає, що цю владу слід ігнорувати — на жаль, іншого формально-леґітимного центру управління державою ми не маємо, — але слід відновити природну дистанцію між Церквами та владою. Церква (чи радше релігійна спільнота України в найширшому значенні цього слова) має згадати, що їй стабільно довіряє значна більшість резидентів України, у той час як рівень підтримки Президента наразі не сягає і 20%, і відновити партнерські засади діалогу з владою.
Символічно це означає зустрічі на нейтральній території, у заздалегідь узгоджений сторонами час і лише для обговорення — та розв’язання(!) — питань, які цікавлять обидві сторони. Якщо на рівні попередніх перемовин взаємоприйнятний компроміс не знайдено, немає ані потреби, ані сенсу зустрічатися.
Подолання внутрішнього сервілізму та вміння нав’язати президентській команді власний порядок денний (а Церква має на це моральне право, якщо вірити, що "єдиним джерелом влади в Україні є народ", який довіряє релігійним організаціям і не довіряє главі держави) — єдиний спосіб запобігти повторенню історії із законом 10221.