У гостях: архимандрит КИРИЛ (Говорун), голова Відділу зовнішніх церковних зв`язків Священного Синоду Української Православної Церкви, доктор філософії, кандидат богослов`я
Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі
42. Запитання від редакції
1. Які найбільші цінності давньої Київської Церкви нам варто розвивати і популяризувати сьогодні?
— Гадаю, що це відкритість до іншого, адже Київська Церква приняла традицію у її звершеному вигляді ззовні. Водночас це також вірність до принятої традиції, адже Київська Церква, принявши грецьку традицію напередодні розділення з латинською церквою, незабаром, після розділення, не почала сповідати ідею “подвійної єдності”, а залишилась вірною грецькому Православ’ю – тому, яке вона прийняла.
2. Які першочергові кроки потрібно зробити для покращення відносин між Церквами, які ведуть свої історичні корені від Володимирового Хрещення?
— Слід почати спілкуватись – спочатку на особистому рівні. У цьому спілкуванні слід без упереджень почати обговорювати те, що нас розділює і що об’єднує. Потім на основі того, що об’єднує, треба поступово позбавлятися того, що роз’єднує.
3. Сьогодні, коли ми говоримо про ювілей Володимирового Хрещення, звучить багато політичних гасел (про необхідність єдності Росії, України та Білорусі), говориться про урочистості. А що Ви вважаєте першочерговим у таких ювілейних заходах?
— Слід спочатку зрозуміти значення хрещення для Київської Русі 1020 років тому і подумати, чим це може бути корисним для сучасної України.
4. Нещодавно відбувся Архиєрейський Собор РПЦ. На ньому прозвучали доволі різні позиції — з одного боку, Блаженнішого Митрополита Володимира, з іншого — керівництва Московської Патріархії — щодо ситуації в Україні і подальшого розвитку УПЦ. Як Ви оцінюєте наслідки цього Собору для УПЦ?
— Гадаю, Собор підтвердив те, що є для нас зараз найбільш важливим – перш за все, це необхідність діалогу між усіма православними в Україні.
5. Яким Ви бачите вектор розвитку УПЦ? Що потребує особливої уваги в розвитку, чи буде змінюватися канонічний статус? Яким буде культуральне та інтелектуальне обличчя Церкви?
— На останні два запитання відповіді я не знаю. Про перші два можу сказати лише одне – УПЦ повинна розвиватись в тому напрямку, який приведе до об’єднаня Православ’я в Україні – це зараз одне з найголовніших завдань.
Дякуємо за активну участь у нашій веб-конференції. Сподіваємося, вона була корисною для Вас особисто і для Української Православної Церкви загалом. Бажаємо Вам щедрих Божих ласк і многоліт служіння Господу! Зі свого боку висловлюємо сподівання на подальшу тісну співпрацю.
— Також дуже дякую організаторам цієї конференції. Для мене вона була чудовою нагодою відчути настрої багатьох верств нашої України, яким небайдужа доля її Церкви. Прошу вибачення, якщо відповіді на запитання були короткими – їх довелось писати у короткі проміжкі між іншими заходами, якими постійно доводиться займатись. Дякую всім читачам за увагу, приділену моїм оцінкам тих чи інших подій або явищ в церковному житті України. Бажаю всім Божої допомоги.
41. Степан Мельник
— Ви називаєте УПЦ єдиним спадкоємцем Візантійської традиції. Якщо Візантійську традицію сприямати як цезаропапістську, то дійсно так є: Московська Патріархія є повністю цезаропапістською. Але якщо знайомитися з культурою Київської Русі, діяльністю монастирів, християнським законодавством, то чи є взагалі якийсь спадкоємець? Чи є серед нинішніх можновдажців нові Борис і Гліб, які віддали життя, щоби не було братовбивчої війни? Хто ж тоді виховує сучасних українців згідно з Поученням Володимира Мономаха?
— Мені здається, що це швидше риторичні запитання, які не вимагають відповіді, принаймні від мене.
40. Дмитро, УПЦ, dfk@ukr.net
— Прочитав Вашу статтю про 28 правило Халкідонського собору (http://www.pravoslavie.ru/pdf/halkidonrule28.pdf). Вона написана гарно і науково, але мене не переконала. Основні аргументи там історичні, які навряд чи можуть бути основними у такому питанні, мало посилань на науковців і православних богословів, взагалі немає посилань на Отців Церкви. А от греки (маю на увазі статтю каноніста митр. Пантелеймона Родопулоса http://vira.in.ua/texts/rodopoulos__jurisdictions__ua.htm), відстоюючи свою позицію, спокійно цитують таких безперечно авторитетних каноністів як Зонара і Вальсамон, деякі історичні документи і наводять чимало історичних фактів загальноправославного визнання юрисдикції Константинополя за межами інших Помісних Церков, та й свою старогрецьку вони знають мабуть не гірше за Вас та інших російських богословів, які відстоюють це пізніше (на мій погляд) трактування 28 правила.
Якщо РПЦ звинувачує Константинополь у "новій еклезіології", то чому немає переконливих публікацій з посиланнями на Отців Церкви і т.д., які б доводили, що Православне Передання на боці РПЦ? Константинополь свої заяви підкріплює авторитетною богословською і святоотцівською базою, а в РПЦ все якось дуже розмито. Більш схоже, що саме РПЦ висуває "нову еклезіологію", претендуючи на всесвітню юрисдикцію.
— Це питання академічної дискусії, для якої формат веб-конференція – не найкращий майданчик.
39. Готовий життя віддати за автокефалію УПЦ
— По-перше скажу ось шо: якщо УПЦ в цьому році не отримає автокефалію, то я, всі мої рідні та друзі перейдемо в УПЦ КП.
— Це Ваш вибір, на який Ви маєте право.
А тепер запитання: Чи ви вважаєте себе фахівцем з еклезіології?
— Я не вважаю себе фахівцем в екклезіології.
38. Колишній працівник Київської Митрополії
— Скажіть відверто, скільки буде продовжуватися беззаконня о. Віталія Косовського в Митрополії?! Він всі посади зайняв пономарями і піддияконами зі свого Іллінського храму, в той час як люди з реальною адміністративною nа богословською кваліфікацією не те що влаштуватись на роботу в Митрополію не можуть — їм навіть у рукоположенні відмовляють (при бажанні можу навести точні дані з іменами й датами звернень).
— Це запитання не до мене.
37. Неканонічний православний, м. Київ
— Дорогий отець Кирило! Ви людина грамотна, розумна, але скажіть, чому ви не любите українську мову? Якось був у вашій Митрополії — там всі говорять російською.
— А я ось чую російську мову і в Секретаріаті Президента, і в інших державних закладах. Там що, не люблять українську мову?
Не думайте, що я такий вже безнадійно неканонічний. Я от тепер планую перейти до вашої УПЦ, але мене лякає її російськомовність. Що б ви мені порадили? Чи є в УПЦ українські храми?
— Згадуючи про Хрещення Русі 1020 років тому, слід нагадати, що довгий час після нього в наших церквах богослужіння звершувалось незрозумілою грецькою мовою. Якщо мова для нас перепона – про яку спадкоємність до Церкви Володимирового хрещення ми можемо говорити? Але для тих, хто ставиться до питання мови принципово, в нас є україномовні парафії.
36. Протоиерей Сергий Боголюбов (Липецк)
— Какие молитвы вы бы посоветовали читать дополнительно при отпевании некрещёного? (Спрашиваю потому, что слышал, будто бы люди с европейским образованием игнорируют молитвенную традицию Православной Церкви).
— Дополнительно я бы посоветовал читать молитву Иисусову.
35. Галина
— Благословите отче, позвольте спросить Вас. Планируется ли Церковью какой нибудь контроль за тем, какая литература реализуется на приходах. Ведь иконные лавки наполннены литературой о ИНН, Апокалипсисе, "почаевские листки" и других нецерковных явлениях. Не странно, что потом в нашей Церкви случаются такие прискорбные явления как диомидовщина...
— Да, этим вплотную начинает заниматься Издательский отдел УПЦ.
34. Андрій (УПЦ КП)
— Чи задовольнила Вас формальна відповідь Румунського Патріархату стосовно візиту румунських кліриків до Київського Патріарха? Адже всім і так відомо позитивне ставлення румун до КП і до автокефалії УПЦ. Чи Вас втішають ці формальності?
— Це не формальності, а позиція Церкви, яка не дала поки жодного приводу сумніватись саме в такій її позиції. Натомість не знаю, на чому ґрунтується Ваше твердження “всім і так відомо”.
33. Марко Томашек
— Дякую за Вашу відповідь-невідповідь на моє запитання. Бо ж і "ставлення всього Православного світу до Католицької Церкви, і навпаки, ставленні католиків до Православ’я" є похідними від суперечностей між трьома Римами. Ви пропонуєте "спочатку знайти порозуміння у питаннях догматичних, а також у питанні про першість, а потім вже говорити про “подвійну єдність” і т.ін." А саме ідея "подвійної єдности" Патріярха Любомира є старанням розброїти це жадання першости з боку трьох Рим!
— Я розумію Вашу точку зору, але її не розділяю.
32. Єрм. Мануїл (Пишкович), УГКЦ
— Всечесніший Отче,
1) тут уже було питання про визнання Таїнств КЦ зі сторони ПЦ. Нажаль, єдиної позиції не існує (тобто у різних ПЦ). Але, як написав у "Церковном праве" (М.,1996, с.137) прот. В.Ципін, "ныне наша Церковь признает действительность хиротоний, совершаемых в Католической, Старокатолической и нехалкедонских Церквах". То ж запитання: чим можна пояснити повторну хіротонію у диякони і пресвітери свящ. В'ячеслава Массанса (нині покійного) високопреосв. Августином Львівським у 2004 р., якого свого часу, в 1991 висвятив митр. Володимир (Стернюк)? Я розумію, що це не є питання тісно Вашої компетенції, але чи не слід обмежити єпархіальних архієреїв у надто вільній інтерпретації понять акривії-ікономії?
— Я згоден, що слід встановити єдині правила ікономії та акривії, яких дотримувались би всі.
2) Чи не є дещо штучним, коли, за діючою традицією ПЦ, напередодні архиєрейської хіротонії кандидат постригається у ченці і зводиться (в РПЦ обов'язково) в архимандрити? Чи не гадаєте Ви, що тут є загроза нівелювання чернецтва? Тим більше, що така традиція (тобто обов'язкового постригу перед хіротонією) утвердилася досить пізно, лише в 9-13 ст. (див.: еп. Никодим (Милаш). Правила Православной Церкви, т. І, с. 462-473), і як не глянь, чернецтво з архиєрейством не виглядають чимось нерозривним.
— 9-13 століття – для нас це вже освячена історією традиція. Хоча інколи ми спримаємо її занадто буквально. Греки, наприклад, висвячують на єпископа практично з целібатів, або, точніше, іноків, які не прийняли повноцінного монашества.
Дякую, з приємністю слідкую за Вашою діяльністю.
31. Василь Миколайович, м. Коломия
— Щодо мого попереднього питання, то Ви вважаєте, що в 1946 році греко-католики добровільно перейшли в Православіє? І з нашого боку можна також сказати, що не зважаючи на тиск і насильство ми залишились вірні греко-католицькій Церкві. Моє ж питання було зовсім не про те, я наголошував що на Львівщині є 900 православних парафій, а Ви продовжуєте шантажувати католицький світ, що їх там нема, коли Ви це припините?
— Я вважаю, що в 1946 р. греко-католики перейшли до Православ’я під тиском влади, хоча й не тільки цього, тому що багато хто й раніше хотів переходити до Православ’я, але тому заважав тиск іншої влади. На початку 90-х вже “церковні діячі” робили те ж саме, що НКВД робило в 1946. Ви вважаєте, що це виправдовує греко-католиків в їх діях в 90-х роках?
Щодо другого питання, то мені відома практика греків, але російська практика інша, і це прописано чітко в Уставі РПЦ. А питання було "навіщо"?
30. Остап, православний українець
— Читаючи Ваші відповіді, шановний отче Кириле, розумію, що не варто від Вас (враховуючи Вашу конфесійність і особливо посаду) очікувати на щирість і самокритичність. Не раз чув, як ставляться до інакомислячих в УПЦ (є приклади). Але все ж дякую за відповіді!
Не можу зрозуміти, чому в МП так активно перекручують факти, я вже не говорю про історичні — хіба від цього історія зміниться? І чому саме так Ви пояснюєте відповідь на запитання добродія з Коломиї? Хіба греко-католики не згадують Папу в Літургії? А ось у храмах УПЦ не згадують Патріарха Алексія тому, що не хочуть нагадувати віруючим про причетність до Московського Патріархату. Не розумію, навіщо соромитися свого глави Церкви?
— Наскільки я розумію, це не запитання, а твердження, які не вимагають відповідей.
Сьогодні в багатьох містах іде суперечка за храми між церквами і установами культури чи освіти. Є багато прикладів, коли храми були понищені після того, як їх передали віруючим (не має значення якої конфесії). Який вихід у цій ситуації Ви бачите? Бо зрозумілими є потреби віруючих, але культурна спадщина не має залежати від культурного рівня сучасних українців.
— Я вважаю, що храми мають використовуватись за призначенням – для здійснення богослужінь.
І ще одне запитання. Як Ви ставитеся до думки, яку озвучували деякі політики і громадські діячі в Україні та Росії. Вона звучить приблизно так: варто відділити від УПЦ Галицьку митрополії, надати їй автономію і сконцентрувати там всіх прихильників автокефалії в УПЦ. Таким чином уберегти саму УПЦ від українізації?
— Я проти створення Галицької митрополії, тому що вона покладе шлях для подальшого роздріблення Церкви в Україні.
Спасибі за відповідь!
29. Сергій, masluk86@ukr.net
— Батюшка, благословіть запитати. Чи можна брати з собою до церкви (в храми УПЦ) своїх родичів, які належать до УПЦ-КП свідомо. І не хочуть виправлятися (надіяся покамість). Якщо вони там будуть сповідатися(без покаяння у гріху розколу) і причащатися, то чи буде їм за це кара або мені? Дуже прошу отвітьте мені!
— До храмів УПЦ можна приводити й тих, хто до цієї Церкви не належить. Що з ними робити, під час сповіді нехай вирішує той священик, який буде приймати сповідь – це вже не Ваша відповідальність.
28. Тарас
— Я розумію логіку Вашої відповіді на моє попереднє запитання (1). Але не можу з нею повністю погодитися. Подібно як нині УПЦ КП і УАПЦ перебуває в невизначеному канонічно стані, так і Московська митрополія у 15-16 ст. також була у подібному стані. Можна це трактувати по-різному, але факт є факт. З іншого боку, нині кожна з історичних спадкоємців несе в собі щось від тої культури, яка була в Київській Церкві 11-13 ст. Але ніхто не успадкував традиції повністю. Чи не здається Вам, що всі ці спадкоємці мають намагатися більш детально вивчати своє минуле, але без пізніших суб'єктивно-ідеологічно-пропагандивних нашарувань, а потім намагатися наслідувати їх?
— По-перше, канонічний статус Московської Церкви у 15-16 століттях – це набагато пізніша історія, яка не має відношення до Київського хрещення. По-друге, можливо, я помиляюсь, але мені здається, що підтекст питання полягає в тому, яке місце посідає в спадщині Київського хрещення УГКЦ. Тому Ваше питання по суті зводиться до наступного: чи є взагалі сучасна православна Церква спадкоємицею Візантійської Церкви? На це питання в кожного своя відповідь.
Наступне моє запитання, чи відома Вам спадщина Київської студійної групи, яка успішно діяла в українській православній та католицькій діаспорі для поєднання Церков Київської традиції? Чи не варто відновити її діяльність в Україні?
— На жаль, я не добре обізнаний з діяльністю Київської групи.
27. Даміан, Damian_2008@ukr.net
1. Як Ви ставитесь до набуття українським православ'ям статусу автокефалії? Чи існують якісь окремі канони,які врегульовують, це питання?
— Я вважаю, що автокефалія – це лише інструмент, яким можна як допомогти, так і нашкодити об’єднанню Українського Православ’я. В православному світі наразі немає одностайності щодо процедури надання автокефалії.
2. Як Ви вважаєте,чи є сьогодні необхідність в скликанні Вселенського Собору?
— Необхідність є, але не вистачає рішучості, аби це зробити. Процес скликання собору триває вже біля 80 років, і все це залишається неможливим.
3. На Вашу думку, які питання повинні стояти першочергово на прядку денному, якби Вселенський Собор був скликаний вже найблищим часом?
— Цей порядок денний вже давно визначено: це питання діаспори, проголошення автономії та автокефалії, питання календаря та посту тощо.
26. Релігієзнавець, м. Київ, fzz@ukr.net
— Шановний отче Кириле!
1. Як відомо Українська Православна Церква вже не перший рік приймає участь у таких міжконфесійних інституціях як Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій (ВРЦІРО) та Нарада представників християнських Церков України. Як Ви оцінюєте діяльність зазначених інституцій? Та, якщо можливо, Ваши прогнози щодо перспектив та ефективності їх діяльності у подальшому?
— ВРЦіРО довела свою корисність у вирішенні проблем, з якими стикаються релігійні організації в Україні на рівні законодавчому та загально-громадському. Звичайно, хотілось би, щоб ця організація представляла релігійні організації не лише кількісно, але й якісно, відбиваючи реальний вплив цих організацій на суспільне життя. Можливо, необхідні якісь нові форми співпраці.
2. На Вашу думку, які на сьогодні найбільш актуальні проблеми діяльності Церкви, в тому числі відносно соціальної діяльності, що потребують законодавчого вирішення?
— І в рамках ВРЦіРО, і самостійно ми виступаємо за те, щоб на законодавчому рівні був прописаний християнський характер українського народу, щоб в школах викладався закон Божий, щоб священики мали повноцінний доступ в армію та в’язниці, щоб зміцнити інститут сім’ї саме як союзу між чоловіком і жінкою, щоб були заборонені аборти та евтаназія тощо. Одна з наших недавніх ініціатив – це запровадження свята князя Володимира як державного.
Дякую за відповіді та бажаю успіхів у Вашому служінні!
25. Марко Томашек, mt@acn-intl.org
— Ви пишете: "нам слід працювати над відтворенням єдності Володимирової Церкви в Україні". В чому тут саме "наша" активність, адже за часів Володимира Рим і Царгород були ще в єдності, а Москва ще в задумах Божих? А сьогодні ці три Рими суперничать настільки між собою, що Патріярх Любомир вдався до апелю "подвійної єдності"... аби вони якось схаменились... Що Ви пропонуєте?
— Питання не лише в суперечностях між трьома Римами, як Ви пишете, але в ставленні всього Православного світу до Католицької Церкви, і навпаки, ставленні католиків до Православ’я. Я пропоную спочатку знайти порозуміння у питаннях догматичних, а також у питанні про першість, а потім вже говорити про “подвійну єдність” і т.ін.
24. Василь Миколайович, м. Коломия
1. Шановний отче архимандрите, в Львівській області налічується близько 900 всіх православних парафій (а в Донецькій чи Одеській менше 600), але це не заважає Московському Патріархату постійно вбивати в голови ідею про "розгром трьох православних єпархій" (велика кількість парафій є і в двох інших областях Галичини) і шантажувати Апостольську столицю неправдивою інформацією. Можливо краще вам, православним, вирішити свої внутрішньоправославні проблеми і відновити свою (УПЦ) повноцінну присутність в Галичині, і не шантажувати Рим і греко-католиків?
— На початку 90-х років абсолютна більшість православних парафій була переведена до УГКЦ. У багатьох випадках це робилось силою, навіть з кровопролиттям. Те, що Православ’я в в Галичині все ж вижило та відродилось, свідчить не про ласку греко-католиків, а про те, що значне число людей, незважаючи на тиск та насильство, все ж залишилось вірними Православ’ю.
2. В нас, в Коломиї, в Соборі УПЦ (МП) не завжди поминають Патріарха Алексія ІІ і цим вводять в оману віруючих, оскільки їх ряди б значно поріділи, знаючи вони про істинну належність парафії. Для чого ви це робите?
— Греко-католики теж далеко не завжди афішують свою єдність з Римським престолом. Крім того, в канонічній практиці Православ’я передбачається, коли під час літургії поминається лише один – місцевий – єпископ. Це, зокрема, загальна практика в грецьких Церквах.
23. Сергей, Харьковская епархия УПЦ
— Недавно мне в руки попалась переписка епископа Илариона (Алфеева) и Єкзарха Константинопольского в Венгрии Михаила. Речь шла о храме, который был построен константинопольцами, а после Второй мировой войны, когда гусеницы советских танков хорошо закрепились на венгерской земле храм был передан МП, совсем не странно, правда? В своих письмах Экзарх обращяется к епископу Илариону с просьбой вернуть храм (а давайте вспомним как МП борется за свою и не свою собственность). Но наш епископ-композитор беспринцыпно и тупо доказывает Экзарху что тот верблюд, и храм ему не отдадут. Скажите разве это адэкватная внешняя политика МП?
— Я в свое время тщательно изучал этот вопрос и могу сказать, что нет ни единого свидетельства, что Успенский собор в Будапеште когда-либо входил в состав Константинопольского Патриархата – до перехода в Московский Патриархат он входил в состав Сербской Церкви, которая согласилась со сменой его юрисдикционной приналежности. Именно поэтому Венгерский суд во всех инстанциях отказал Константинополю в праве притязать на этот собор.
22. Евгений, Бессарабская митрополия
— Скажите пожалуйста, на основании какого долкумента или Акта Молдавия стала "канонической територией" Московского Патриархата?
— Это не совсем вопрос ко мне.
21. Євгенович, roman800@gmail.com
1. Намагаюся знайти на Україні дарованого старця, до якого міг би звернутися за порадою. Чи є такі духівники насьогодні В УПЦ МП? Відомо що були Амфілохій Почаївський, Лаврентій Чернігівський, в Росії - Крестьянкін, Гурьянов...але чи є хтось на Україні сьогодні? Буду вдячний якщо підскажете.
— Загальновизнані духовні авторитети – це рідка річ. Як правило, вони розкриваються під кінець життя або навіть після смерті. Я впевнений, що й зараз в нашій Церкві є такі подвижники, але це поки що світильники, що світять під спудом.
2. Відомо, що на Україні алкоголізм надзвичайно болюче явище, яке веде до погибелі і руйнує сотні тисяч душ. І видається що державі це байдуже, а радніш вона цьому сприяє - алкоголь дешевий і широкодоступний - коштує майже як молоко і продається масово скрізь, в любій формі і в любий час. Мені здається, що активна позиція церкви по цьому питанні посприяла б викоріненню цієї чуми. Відомо що церква співпрацює з державою щодо суспільної політики - які важелі для цього вживаються?
— Я згоден, що слід більш активно працювати над викоріненням алкоголізму в суспільстві. Ми підтримуємо політичні ініціативи, спрямовані на обмеження вживання алкоголю, зокрема, через обмеження або й заборону реклами алкогольної продукції. Ми також допомагаємо алкоголезалежним людям через різноманітні програми реабілітації.
3. Відомо, що Україна в пятірці світових лідерів по вбивствах ненароджених дітей (так звані "аборти"). Держава дозволяє такі масові вбивства. Громадські організації кажуть, що неофіційна кількість таких дитячих вбивств - за роки незалежності - 30 мільйонів. Це набагато масшабніша трагедія ніж Голодомор чи ІІ світова війна. І знову ж таки що зроблено чи робиться церковними структурами щоби припинити масові вбивства невинних дітей?
— Те що ми можимо – це свідчити всім, що аборт – це вбивство. Ми намагаємося донести це свідчення усіма доступними нам засобами. Це й проповідь, і сповідь, і публікації й навіть законодавчі ініціативи.
20. Настоятель парафії Богоявлення Господня в Бергені, Норвегія (Московський Патріархат) ortodosso@gmail.com
— Вельмишановне отче Кириле, благословіть!
Відомо, яку увагу приділяє Уряд Російської Федерації посиленню роботи з співвітчизниками за кордоном. Також відомо, що в Програму роботи з співвітчизниками на 2006-2008 роки входять положення, котрі мали б ативизувати взаємодію Міністерства Закордонних Справ, Росзарубіжцентра Росії та низки іншіх державних структур з Руською Православною Церквою що до роботи з співвітчизниками, а також в налагоджуванні співдії з Церквою у сфері збереження військових радянських та російських цвинтарів, пам'яток радянським та російським співвітчизникам та інше. Якщо порівняти аналогічний Указ Президента України за №972/2007 «Про розвиток зв'язків з українцями, які проживають за межами України, щодо збереження, захисту та популяризації культурних надбань українства у світовому цивілізаційному просторі», то легко прийти до висновку, що держава не потребує будь-якої допомоги Української Церкви в цьому питанні. Між тим, Церква відігравала та відіграє істотну ролю в житті українців за кордоном.
У зв'язку з цим питання до Вас, отче, як до голови Відділу зовнішніх церковних зв`язків Священного Синоду УПЦ, чи не здається Вам, що визріла необхідність в утворенні спеціальної комісії, до складу якої увійшли б, з одного боку, представники Церкви, а з іншого — представники амбасад та консульских закладів України. Як на мій погляд, ця комісія мала б координувати роботу з українцями, що постійно чи тимчасово проживають за кордоном, а також допомогала б священникам та парафіям згідно законів займатись церковними справами, наприклад, будівництвом церков чи просвітництвом. Доречі, Київський Патріархат вже мав досвід такої зустрічи 2-го червня 2008 року на запрошення Міністра праці, здоров’я та побуту землі «Нордрайнвестфалії» у Німеччині.
З подякою, священник Дмитро Останін.
— Шановний о. Дмитро, ми пробували зв’язуватись з МЗС України щодо сумісного піклування про нашу діаспору, але не знайшли з боку відомства жодної підтримки. Крім того, у багатьох випадках ми не маємо підтримки наших амбасад навіть тоді, коли працюємо на імідж України, як це було, наприклад, у випадку презентації нами Пересопницького Євангелія у Великобританії.
19. Анатолій Бабинський
— Слава Ісусу Христу! Сподіваюсь отримати відповіді без апеляції до «канонічності» і відсилань мене до канонічного права, оскільки з мого питання №2 видно, що канони для Московської Патріархії – неписані, і це не єдиний випадок.
1. Можна не погоджуватись з інтерпретацією 28 правила Халкидонського Собору, який пропонує Константинопольський патріархат, але не можливо не побачити, що вирішення питаня діаспори в такому ключі було б кориснішим для Православ’я. Мені доводилось бути на парафіях різних юрисдикцій в Західній Європі, вони глибоко просякнуті національною вузькістю і етнофілетизмом (власне і захист права юрисдикції над своїми етнічними парафіями Московським Патріархатом є нічим іншим, як етнофілетизмом), і особливо національно замкнутими є росіяни і серби. Натомість я не бачив такого в громадах Вселенської Патріархії. Який же тоді вихід із ситуації? Ваша Церква постійно наполягає на своєму пріоритеті пастирської опіки над людьми «руського» походження по всьому світу. В той сам час звинувачує УПЦ КП і УАПЦ в етнофілетизмі. Чи не на свої граблі стаєте?
— Я вважаю, що 28 правило Халкідонського собору до розв’язання питання діаспори відношення не має (про це можна прочитати в моїй старій статті http://www.pravoslavie.ru/pdf/halkidonrule28.pdf ). Я не впевнений, що єдина для всіх юрисдикція в діаспорі, наприклад, Константинопольська, є вирішенням насправді болючої проблеми етнофілетизму. Наприклад, всі грецькі церковні громади в діаспорі є надзвичайно етнічно заангажованими та замкненими – це не зважаючи на те, що вони входять до юрисдикції Константинополя. Очевидно, що механічне об’єднання всіх в єдину юрисдикцію не вирішить проблему діаспорального етнофілетизму. Яке рішення проблеми? – На мою думку, воно полягає у поступовому визріванню незалежних помісних Церков у Європі та Новому Світі.
2. В питанні автокефалії Православної Церкви в Україні, часом можна почути тезу про те, що на заваді стоїть розкол. Однак, наведу один приклад: в 1971 році Москва надала автокефалію ПЦ в Америці, коли там не було єдиної єрархічної структури, окрім того залишила за парафіями право залишатись в Московському Патріархаті, і виділила для ПЦ в Америці «канонічну територію». А минулого року прийняла в свій склад РПЦЗ , яка діє на канонічній території Американської Церкви. Таким чином визнає на одній «канонічній території» і автокефальну, і фактично автономну Церкву в своєму складі, і ще крім того має близько 50 своїх парафій. Як на мене, то це повний канонічний безлад. Однак, до України МП застосовує канони по всій суворості «революційного часу», чи це справедливо?
— Мені важко відповідати за дії Руської Православної Церкви у діаспорі. Я хочу лише сказати, що певне відношення до розкольницьких організацій в Україні – це не лише позиція Московського Патріархату, а консенсусне ставлення всіх Помісних Церков.
3. Право апеляції та зміни юрисдикції у Вселенському Православ’ї. На сьогоднішній день Московський Патріархат викривлює православну екклезіологію до повного автокефалізму, тобто максимальної незалежності Автокефальної Церкви. Для кліриків чи єпископа, який в силу тих чи інших причин не задоволений внутрішньою та зовнішньою політикою МП, і перебування в МП для них є невиносимим, двері закриті всюди… будь яка втеча з МП, як то єпископа Василія чи естонців, чи навіть і українців суворо засуджується. Направду рабська система. Однак, історія знає масу прикладів апеляції до Вселенського Патріарха, а також апеляції до Римського архієрея в часи єдності Заходу і Сходу. Чи не вважаєте Ви, що цей автокефалізм є дуже руйнівний для Церкви, і паралельні юрисдикції будуть тільки множитись в таких умовах.
— Насправді, в давній Церкві існувало право апеляції до першої по честі Церкви, але це право застосовувалось лише у випадках міжцерковних стосунків, а не задля розв’язання суперечок всередині однієї й тієї ж юрисдикції. Щодо автокефалізації, я вважаю, що в Православ’ї справді слід уникати того, щоб Церкви вишикувались чітко по горизонталі, але й чітко по вертикалі. З цього приводу я нещодавно читав лекцію в одному католицькому університеті у США (http://www.bogoslov.ru/text/295610.html)
4. Яка Ваша думка стосовно причастя в греко-католицькому храмі Румунії одного з найвизначніших ієрархів Румунської Церкви, митрополита Банатського? Адже Православна Церква визнає Таїнства греко-католиків. Тоді з виключно євангельського погляду, заслуговує осуду митрополит, що прийняв Тіло і Кров Господа?
— Я вважаю, що відношення до подібних випадків повинно бути не емоційним, але екклезіологічно виваженим. З огляду на це я повністю підтримую позицію самої Румунської Церкви щодо цього випадку, яка засудила дії митрополита Банатського.
5. Щодо останнього Архієрейського Собору РПЦ. Як узгоджуються між собою ці твердження?
Устав УПЦ: Єпархія створюється за рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви з подальшим ухваленням Собором єпископів Української Православної Церкви. (VII,2)
Визначення архієрейського Собру РПЦ, щодо УПЦ 1990 року: 13. Синод Украинской Православной Церкви избирает и поставляет правящих и викарных архиереев, учреждает и упраздняет кафедры в пределах Украины;
Витяг з «Визначення Архієрейського Собору РПЦ щодо внутрішньої і зовнішньої діяльності РПЦ »
Собор также УТВЕРЖДАЕТ решения Священного Синода Русской Православной Церкви и Священного Синода Украинской Православной Церкви о создании Александрийской, Бобруйской, Бельцкой, Бердянской, Кременчугской, Нежинской, Новокаховской, Северодонецкой, Уманской, Унгенской, Шепетовской епархий и об изменении пределов Ташкентской епархии.
— Справді, статутними документами РПЦ та УПЦ не передбачається затвердження Архієрейським собором РПЦ рішень про утворення нових єпархій УПЦ.
Дякую!
18. Олесь Пустоцвіт, o_pustocvit@ukr.net
— Слава Ісусу Христу! Скажіть, чи варто очікувати на візит в Україну Патріарха Московського Алексія ІІ на святкування 1020-ліття хрещення Русі після того, як про свій візит заявив Патріарх Варфоломій? Чи Ви особисто хотіли би бачити дружню братню зустріч двох православних Патріархів у Києві на цих святкуваннях?
— Патріарх Олексій не збирається змінювати своїх намірів відвідати урочистості в Києві. На мою особисту думку, було б дуже добре, якби Київські урочистості допомогли б Москві та Константинополю подолати ті розбіжності, які між ними існують.
17. Сергій з Борисполя
— Христос посеред нас! Отче, чи знайомі Ви з пастирським посланням Владики Любомира Гузара (УГКЦ) "ОДИН БОЖИЙ НАРОД У КРАЮ НА КИЇВСЬКИХ ГОРАХ"? Якщо так, то озвучте своє ставлення до ідеї єдиної Київської Церкви, викладеної в цьому посланні. Дякую. З повагою та найкращими побажаннями
— Так, я знайомий з посланням „ОДИН БОЖИЙ НАРОД У КРАЮ НА КИЇВСЬКИХ ГОРАХ”. Можна погодитись з багатьма думками, викладеними в цьому маніфесті УГКЦ, а з деякими думками можна сперечатись. Зокрема, я не розумію, як можна досягти одночасної єдності з Римом та Константинополем. Допоки Православна та Католицька Церкви не відновили глобальної єдності між собою, ідея “подвійної єдності” може лише вводити людей в оману.
16. Правдолюбець
— Слава Ісусу Христу! Перебуваючи в контексті теми конференції у мене виникло наступне запитання до архимандрита КИРИЛА: В одному із Ваших інтерв’ю, яке було опубліковано на Офіційному веб-сайті Української Православної Церкви, 11 листопада 2007 року, роздумуючи про реформу у богословській системі освіти ви наводити приклади різного роду навчальних закладів, які розташовані поза межами України. Ви сказали, що - цитую: «Одна з головних ідей реформи полягає в тому, що семінарія має давати вищу богословську освіту, тобто прирівнюватись до інститутів, університетів та академій. Вона повинна мати п'ять років навчання і давати фундаментальні богословські знання, які потрібні майбутньому пастирю». Будучи людиною освіченою, як ви потрактуєте співпрацю Львівської духовної семінарії Святого Духа (УГКЦ) та Українського Католицького Університету? «Не можна зупинити націю, яка ламає свої кайдани, прокинувшись до життя». (Міхновський М.) Можливо те, що ви досвідчували поза межами України, уже не один рік успішно функціонує в Україні і свідоцтвом того є державна акредитація УКУ.
— На мою думку, досвід УКУ може бути корисним для багатьох християнських церков в Україні. Якщо сказати відверто, я навіть по-доброму заздрю досягненням УКУ на ниві богословської освіти та визнання цієї освіти. Дай нам Боже всім досягти того ж рівня, що має УКУ.
15. Максим. Севастополь
— Здравствуйте. Скажите, пожалуйста, какие отношения у УПЦ с лютеранами Украины. И почему, в УПЦ признают крещение и некоторые таинства инославных христиан (например, католиков), но не признают аналогичные действа УПЦ КП?
— С лютеранами Украины у нас хорошие отношения, поскольку они не занимаются прозелитизмом за счет православных, но настроены на конструктивное сотрудничество с нашей Церковью. Принимая раскольников через крещение, мы поступаем по строгой церковной акривии. В отношении же некоторых других христианских деноминаций мы применяем церковную икономию и не перекрещиваем их представителей.
14. Михаил Шелудько (Одесса)
— Насколько Вам близки или далеки греко-католики? Понятен ли для Вас их менталитет? Интересно ли Вам их богословие? Насколько Вы находите полезным их опыт сохранения православной традиции в единстве с Апостольским престолом?
— На основании своего опыта общения с греко-католиками в различных странах я могу сказать, что нет единого “греко-католического менталитета”, но он отличается в зависимости от страны и ее исторического прошлого. Что касается Греко-Католической Церкви Украины, то я не уверен, что она имеет четкую и последовательную идентичность, которая оставалась бы неизменной на протяжении всего времени существования унии в Украине. Мне эту идентичность понять сложно.
13. O.Roman
— Отче Кирил, як Ви думаєте, спадкоемицями Володимирового Хрещення являються всі Традиційні Церкви (УГКЦ, УПЦ КП, УПЦ МП, УАЦ), які є на Україні чи ні? Якщо так, то чи не варто розпочати робити конкретні кроки до слів Христа "Щоб усі були одно"? Якщо ні, то поясніть в чому суть Православія? Дякую.
— Як я вже сказав, я вірю, що саме Українська Православна Церква є повноцінною спадкоємицею Володимирового хрещення. Щоб і інші традиційні українські юрисдикції в повній мірі долучились до цього спадку, нам слід працювати над відтворенням єдності Володимирової Церкви в Україні.
12. Просто человек
— Дорогой брат во Христе! Я буду с тобой максимально честен — я верю в то, что православное монашество не имеет ни малейшего смысла. Вы, православные монахи, лишаете себя семей, думая, что тем самым служите Богу, но это не так — Богу не нужны такие жертвы. А теперь, дорогой Кирилл, скажи, в чём смысл монашества? Ты ведь целибатен изначально.
— Монашество — это жертва, которую человек сознательно приносит Богу. Монах жертвует естественным образом жизни, чтобы в своей жизни превзойти естество.
11. Русский
— Дорогой о. Кирилл! Поздравляю с продвиженим по служебной иерархии в УПЦ (МП)! Скажите, вы любите русский язык, литературу, русскую живопись?
— Безусловно. На мой взгляд, трудно найти образованного человека, который бы не ценил русскую культуру.
10. Пётр Наумов (протестант, адвентист)
— Слава Иисусу! Скажите, будет ли считаться экуменизмом, если протестантский пастор наденет на шею крест и оденется в чёрную рясу?
— Мне кажется, в контексте православной страны это будет больше походить на прозелитизм, а не на экуменизм.
9. Василий Анисимофф
— Рад вас приветствовать, уважаемый архимандрит Кирилл! Скажите, вот вы были и иеромонахом, и игуменом, и архимандритом. А чем различаются между собой эти священные степени монашеского послушания?
— Эти степени по сути ничем не отличаются. В нашей традиции они являются просто наградами, между тем как человек, получающий эти награды, во всех случаях остается монахом и священником.
8. Игорь (Одесса)
— Дорогой о. Кирилл, здравствуйте! Очень рад вас приветствовать! У меня такой вопрос — решились бы вы стать монахом, если бы вам сказали, что вы никогда не будете епископом и даже священником?
— На мое решение во многом повлияло греческое монашество, с которым я постоянно соприкасался на протяжении тех пяти лет, что учился в Греции. В греческой традиции относительно редко монашествующие принимают сан, и монашество воспринимается как подвиг, далеко не обязательно связанный со священнослужением.
7. Женя, православный
— Дорогой о. Кирилл! Мне 15 лет, и я мечтаю о монашестве. Как мне быть? Готов ли Господь принять от меня такую жертву? В каком возрасте можно принять постриг и где это лучше сделать? Спасибо. Молитесь обо мне.
— Уважаемый Евгений, решение о монашестве должно быть зрелым и взвешенным, а желание принять постриг должно быть проверено временем. Если Ваше желание останется неизменным и через 10 лет, тогда можно принимать решение идти в монастырь. Что касается того, где и как искать монастырь, то я бы посоветовал обратиться к замечательной книге старца Паисия Святогорца “Письма”, где он дает подробные советы, как в наше время подбирать себе обитель.
6. Олександр Єрємєєв, м.Київ, ayeremeev@mail.ru
— Високоповажний отче! Маю до Вас такі питання:
1. Чи можна однозначно, беручи на себе роль Бога, безапеляційно заявляти, що в УАПЦ та УПЦ-КП ніякі таїнства не діють, таким чином "відправляючи до пекла" усіх парафіян даних конфесій, не вникаючи у щирість їх віри та побожності. Чи не гріх чинити суд земний, видаючи його за Суд Божий? Може, варто РПЦ та УПЦ-МП (ніскільки не заперечую дію Таїнств у цій Церкві) бути милосерднішими, згадуючи слова "По вірі вашій да буде вам" (а не "по канонічності вашій да буде вам") та "Де двоє чи троє зберуться в Ім"я Моє, там і Я серед них"?
— Шановний Олександр, не ми придумали ті правила, які діють в Церкві — вони встановлені Отцями Церкви та затверджені церковними Соборами. Фактично Ваші запитання слід було б адресувати саме їм: за яким правом Отці Церкви вирішували, хто знаходиться поза спасительною огорожею Церкви та чи користувались вони при цьому духом християнської любові? Не впевнений, що Отці Церкви, встановлюючи правила, виходили тількі зі слів Спасителя “Де двоє чи троє зберуться в Ім’я Моє, там і Я серед них”, але також керувались такими словами: «Поправді кажу вам: Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі.» (Мт. 18 : 18 ) «Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!» (Ін. 20 :23).
2. Наскільки мені відомо (якщо помиляюся - поправте), після подолання розділення (не розколу - !) у Болгарській Православній Церкві усі єпископи, священники, диякони, що були хіротонісані у юрисдикції Патріарха Пімена, були прийняті у сущому сані, і таким чином Церква визнала дійсність ієрархії і таїнств в цій юрисдикції, зрозумівши помилковість попередньої думки. То чи може слід РПЦ та УПЦ-МП поставитися до ієрархів, священників та віруючих УАПЦ та УПЦ-КП у подібний спосіб? Страшно не помилятися, а бути впертим у своїх помилках, розуміючи, що це помилки.
— Наскільки я розумію, Ви адресуєте заклик “Страшно не помилятися, а бути впертим у своїх помилках, розуміючи, що це помилки” саме до УПЦ. А чи не думали Ви, що цей заклик міг би бути адресований також діячам розколу? Мені відомі факти, коли, наприклад, священики “Київського патріархату” хрестять своїх дітей в Українській Православній Церкві. Я вважаю, що саме це страшно.
3. Чи розумієте Ви, що через фізичне насилля ("Псевдособор" 1946 р. у Львові) та психологічний тиск і залякування сьогодні можна штучно утворити єдину Церковну юрисдикцію, але не подолати розділення. Воно вибухне, як тільки зовнішня сила зникне (приклад - кінець 1980-х та 1990-і рр.), може набрати лиш драматичнішої форми, ніж це було.
— Я це розумію і згоден з тим, що насилля та тиск тактично можуть перемагати, але стратигічно завжди програють. Тому слід шукати інших засобів подолання розколів.
P.S. Вибачаюся за різкість, дай Вам Боже мудрості та милосердя насправді вилікувати розділення найкращим чином, що, на мою думку, може статися через порозуміння та поєднання зусиль усіх українських Церков (УПЦ-МП, УПЦ-КП, УАПЦ), погляду на самих себе насамперед, а вже потім на погляди Москви чи Константинополя.
5. Іван Верстюк (православний богослов, м. Київ), verstyuk_i@ukr.net
— Скажіть, чи знайомі вам мої проекти Статуту автокефального устрою Української Православної Церкви та змін до чинного Статуту про управління Української Православної Церкви? Яка ваща думка щодо них?
— Мені ці проекти не знайомі.
4. Ігор, м. Львів
— Високопреподобний Отче! Я віддавна шукаю ОФІЦІЙНУ відповідь на питання: чи визнає Українська Православна Церква дійсність святих таїнств Української Греко-Католицької Церкви? ТАК чи НІ? Поясніть, будь-ласка, позицію Відділу зовнішніх церковних зв`язків Священного Синоду Української Православної Церкви, чи принаймі свою власну позицію із цього питання. Спасибі!
— Шановний Ігор, Православна Церква відноситься до таїнств, що здійснюються в УГКЦ, таким самим чином, як і до таїнств Католицької Церкви. Щодо останнього в нашій Церкві немає одностайності. У якості приклада можу запропонувати Вам ознайомитись з історією відношення Православ’я до таїнства хрещення в католиків — http://theolcom.ru/doc/sacradoc/1_12_Hovorun.pdf
3. Владислав, svarga58@ukr.net
— Когда наконец Киевская Церковь-Мать избавится от зависимости и слишком назойливой опеки от московской церкви-дочери?
— Я предпочитаю говорить о связи между Русской и Украинской Церквами не в тех терминах, в которых поставлен вопрос, но именно как о духовной и канонической связи. Для значительного числа членов нашей Церкви эта связь имеет большую ценность, и игнорировать этот факт было бы большой ошибкой.
2. Andrew
— Преподобний отче, важко привязати УПЦ МП до Володимирового хрещення, швидше — до традиції російського цезаропапізму. Але так виглядає, що для МП це дуже важливо (переконаний, з ідеологічних мотивів). Питання наступне: Невже Церква, духовенство якої пропагує релігійну нетерпимість, більше того - розпалює релігійну ворожнечу, а в проповідях звучить суцільне "мракобєсіє", здатна сягати у своїй свідомості аж до глибин Володимирового хрещення. Та деякі батюшки навіть не знають, коли воно відбулось. Ви — освічена людина, але пора просвічувати своїх співбратів у священстві!!!
— Чому я вважаю УПЦ єдиною наступницею Володимирового хрещення, я відповів в попередньому запитанні. Щодо релігійної ворожнечі і “мракобєсія”, то його вистачає в усіх українських юрисдикціях. Можливо, в Українській Православній Церкві ситуація навіть краще, ніж в інших, через те що вищий рівень освіти духовенства.
1. Тарас
— Отець Кирил, чи Ви дійсно вважаєте, що УПЦ сьогодні є єдиним спадкоємцем Церкви Володимирового хрещення?
— Шановній Тарас, гадаю, Ви зі мною погодитесь, що питання про спадкоємність – завжди складне, особливо коли існує декілька претендентів на спадок.
Якщо проводити історичні аналогії, то історія про те, хто є наступником Володимирового хрещення, мені нагадує суперечки про спадок святого Кирила Олександрійського, що тривали у 5-7 століттях. Для всіх спадкоємців авторитет святого був абсолютним, але вони по-різному інтерпретували його богословський спадок. Суперечки про те, хто вірніше розуміє богослов’я св. Кирила, врешті-решт призвели до церковного розділення, коли від Кафоличної Церкви відділились церкви, які не прийняли Халкідонський собор. Хто в той час був ближче до св. Кирила — Константинопіль, до якого Кирил ставився вороже, чи Олександрійські анти-халкідоніти — це таке питання, яке можна розв’язати лише на основі чітких екклезіологічних позицій. З огляду на ці позиції я впевнений, що саме чужий Кирилу Константинопіль, а не близькі йому олександрійці виявився врешті-решт справжнім спадкоємником його богослов’я.
Тобто у питанні про спадкоємність в церковному житті не слід керуватись емоційними, або навіть історико-культурними факторами, але перш за все факторами екклезіологічними.
Саме з цих позицій я розглядаю питання про спадок князя Володимира. Українська Православна Церква, на моє глибоке переконання, є єдиною повноправною наступницею Візантійської традиції в Україні, хоча вона й знаходиться в єдності з Московським Патріархатом, чого не було за часів Володимира. Ця єдність не заважає їй бути єдиною легітимною Помісною Церквою України, що дає їй право на спадок князя Володимира.