Рай біля Білої Церкви

На величезній території за кованим ажурним парканом розкинулось казкове містечко – з «середньовічними» замковими вежами серед калинових дерев; фонтаном з Хрещатику; ажурними кованими альтанками; дерев’яною українською хатиною серед соняшників...

Програма туристичного бюро спокушала добре провести осінній «уік-енд»: відвідати храм ХІХ ст. з фресками Миколи Реріха, а також сад-дендраріум «Олександрія», що в Білій Церкві. І я спокусилась.

Але замість храму з реріхівськими фресками (як виявилось, створеними не для цієї споруди, а лише за ескізами, накресленими рукою майстра), туристична група опинилась в садибі Буки Сквирського району. І зразу ж всі були вражені.

На величезній території за кованим ажурним парканом розкинулось казкове містечко – з «середньовічними» замковими вежами серед калинових дерев; фонтаном з Хрещатику; ажурними кованими альтанками; дерев’яною українською хатиною серед соняшників; блакитним ангелом з каменем у руках – він виконує бажання, якщо до нього доторкнутись; з античними вакханками; неодмінним венеційським мостиком з грифонами; вченим котом з пушкінської казки і чомусь з пам’ятником письменнику Максиму Горькому на березі річки Росави. Весь «еклектизм» на погляд суворого критика був би смішним, якби не домінанта маєтку – церковний комплекс.

Золотими банями сяє новенький православний храм, побудований за всіма правилами українського бароко за ініціативи і на кошти родини Суслових. Церква святого Євгена тягнеться до неба чіткими лініями башт, тішить погляд вишуканими арками і суворим аж до аскетизму сполученням кольорів – білого і чорного, яке надає споруді урочистості.

Мабуть, архітектор намагався графічно «урівноважити» розкіш церковних бань, а може, навпаки, підкреслити насправді неземну красу храму, який легко розташувався у небі, впевнено увійшовши у блакить золотими хрестами. Лаконізм кольорів доповнюють фрески із зображенням святого Миколая і святої Анни, розташовані на тлі прадавніх візерунків, знайомим усім нам – їх можна зустріти на писанках і вишиванках, на рушниках і кераміці, на різьблених гуцульських тарілках і розписаних сільських віконцях. Думаю, що саме ці святі вибрані не випадково: святий Миколай є найулюбленішим в Україні, а свята Анна, матір Богородиці, є покровителькою жінок родини меценатів, на землях яких розкинувся храмовий комплекс.

Красу жовтогарячих верхівок храму вигідно підкреслює тло блакитного неба. Цю картинку органічно доповнюють сине-блакитні прапори. Може, дійсно, символіка українського прапору – це золоті бані на синьому небі? Чому б і ні?

Завжди, коли підходжу до храму, звертаю увагу на двері – вхід у такий несхожий на наш світ святості. Принаймні на це хочеться сподіватись. Так ось, про двері: у барочному сплетінні гілок і квітів ніби рухається струнка жіноча постать, складки легкої сукні розвиваються від її тихих кроків. Тонкі ніжні руки якось особливо підкреслені рослинним орнаментом – ніби то жінка щойно дбала про квіти, даючи їм змогу розкрити свою красу. Одна рука втомлено спустилась до низу, а інша лежить на череві – чи притримує одяг, чи оберігає нове життя?

Про те, що нове життя вимагає підтримки, господарі Буків знають дуже добре. І тому роблять дійсно Божу справу — виховують двадцять одну дитину-сироту. Знаходили вони своїх вихованців на вокзалах, у підвалах і на горищах, покинутих батьками напризволяще. Але, схоже, не забутих Богом, оскільки хто, як не Він, наставив родину Суслових на такий подвиг. Сьогодні діти живуть у достатку і любові, отримують освіту, відпочивають, подорожують, вчаться працювати і вірити у добро.

Мабуть, загальна настанова на щасливе майбутнє, що панує у маєтку, приваблює сюди молодь. Тут беруть шлюб, хрестять дітей, ведуть малечу до першого причастя, йдуть на сповідь. Думаю, молоді імпонує ще й те, що до стін святого храму не пришпилені «прайс-листи» з цінами на свічки, ікони, вінчання, сповідь і молитву – скільки хто зможе, стільки й платить. Як в Євангелії: «Хай не збідніє рука того, хто дає!»

Післямова: можна,звісно, з пафосом у голосі та єхидством у очах запитувати: «А звідки ж гроші? Церкву збудували? Людей у свої парки-зоопарки запрошують? А я кредит за квартиру не можу потягти… Тут свою єдину дитину на ноги не поставиш, а вони двадцять одну взяли на утримання! Легко бути добрим, якщо багатий!

Панове, годі! Ми що, не знаємо, як сотні гектарів обносять кам’яними десятиметровими парканами і «прикрашають» їх будками з озброєними охоронцями. Та там миша не пройде, а вже не знедолена дитина притлку точно не отримає. Не думають «заможновладці» про чужих дітей. Тай Церква для більшості з них лише атрибут політики.

Довідка: Буки можна відвідати кожного свята, в суботу і неділю з 10 до 17 години. Безкоштовно.