За словами архимандрита Віктора (Бедя), дискусія про повну самостійність (автокефалію) Української Православної Церкви не повинна викликати у церковному середовищі обурення чи взаємодокорів, оскільки обговорюване питання само по собі не веде до руйнування догматичних засад і віровчення самого православ’я.
На запитання "Що необхідно для того, аби подолати розкол в Україні? Які кроки необхідно зробити вже сьогодні?" архимандрит Віктор (Бедь) відповів:
«Питання про подолання розділення православних в Україні, перш за все, має вирішуватися в самій Україні без видимого чи невидимого втручання в цей процес представників тих чи інших церковних і політичних сил ззовні. А для цього необхідний діалог Української Православної Церкви з Українською Автокефальною Православною Церквою та Українською Православною Церквою Київського Патріархату. І якщо хтось сподівається на те, що з часом чи з відходом у інший світ того чи іншого архієрея питання поділу православних в Україні вирішитися само собою, думаю, він дуже і дуже помиляється.
Ми не повинні забувати про те, що близько 5 тисяч православних парафій, кліриками яких є мільйони українських співвітчизників, відносяться до Української автокефальної православної церкви та Української Православної Церкви Київського Патріархату, тим самим перебуваючи за огорожею канонічного вселенського православ’я.
Думаючи про шляхи і методи подолання розділення православних в Україні, ми повинні прислухатися і до слів Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви, виголошені на Архиєрейському соборі Російської Православної Церкви в Москві 4 лютого ц.р.: «...Церква чекає від нас не просто глибокого вивчення проблеми, а конкретних пропозицій і дій для досягнення результату – відновлення єдності українського православ’я ».
Першим кроком і ефективним методом до зняття ворожого протистояння між розділеними православними в Україні могло б бути визнання таїнств, що здійснюються в Українській Автокефальній Православній Церкві та Українській Православній Церкві Київського Патріархату, так як Російська Православна Церква і Українська Православна Церква визнають таїнства Російської старообрядницької Церкви, Римо-католицької Церкви, Старокатолицької Церкви та Лютеранської Церкви (види таїнств та їх формат підлягають уточненню, враховуючи канонічно-правові норми нашої православної матері-церкви). Проявом любові у Христі так само міг би послужити дозвіл проведення спільних екуменічних молебнів, що теоретично допускаються Російською православною церквою з іншими церквами, а в окремих випадках – і практично.
На підставі такого християнського порозуміння необхідно почати більш дієвий діалог Української Православної Церкви з Українською Автокефальною Православною Церквою та Українською Православною Церквою Київського Патріархату з тієї позиції, що канонічною у вселенському православ’ї є УПЦ.
І, відповідно, у вирішенні проблеми розділення православних в Україні ми повинні покладатися і на промисел Божий і Його святу волю».