Після окупації Криму до Луцька переїхало п’ять родин кримських татар. Тоді вони вірили, що переїзд – тимчасове рішення, проте вже сьомий рік не можуть повернутися на півострів.
Джерело: Район.Луцьк
З того часу почався активний розвиток мусульманської громади в обласному центрі Волині. Поштовхом для цього стала потреба у реалізації своїх релігійних потреб представників кримськотатарського народу. На той період у місті не було, ані кладовища для поховання за ісламським обрядом, ані мечеті для задоволення молитовних потреб.
У Луцьку проживають представники та представниці різних національностей, які об’єднуються в одну мусульманську спільноту. Це казанські татари, узбеки, азербайджанці та чеченці.
Релігійну громаду взявся організувати кримський татарин Сервер Зейнідінов, коли зрозумів, що так швидко, як хотілося б, повернутися до Криму не вдасться, а релігійні потреби нікуди не зникають.
«Я зібрав представників різних мусульманських національностей та запропонував створити общину. Після цього ми зареєстрували громаду мусульман «Рахма» офіційно. Наразі наша громада нараховує 300 сімей. 80 із них – азербайджанці», – розповів Сервер.
До 2015 року у Луцьку проживали мусульмани, але про їхню діяльність ніхто не говорив, та й активності особливої не було. Все змінилося після того, як у місті замешкали кримські татари. Переїхати їх змусила складна політична ситуація – російська окупація Криму.
«Ми вирішили виїхати з Криму не тому, що там стало краще чи гірше жити, а з політичних переконань. У нас українські паспорти, і ми хочемо жити в демократичній країні, а не в Росії», – каже пан Зейнідінов.
Сервер розповідає, що обрали Луцьк для переїзду тому, що місто вже було знайоме для їхньої сім'ї, тут раніше навчалася їхня дочка. Тому 2014 року відправ дружину Анжелу з дочкою до Луцька, а сам зі сином лишився у Бородіно Джанкойського району з надією, що скоро і сім'я повернеться туди.
У той період Сервер виходив на акції протесту, допомагав військовим із продуктами. Проте не так сталося, як гадалося. І через деякий час він теж приїхав до Луцька.
Востаннє на рідних землях чоловік був у 2015 році – їздив на похорон до мами. Після того спецслужби його попередили, що до Криму ліпше не їздити.
Під час переїзду на Західну Україну до себе їх прийняла родина Данилюків із Піддубців. Волиняни повідомили волонтерів, що мають квартиру в Луцьку, яку вони можуть надати переселенцям.
Упродовж року родина не брала жодної плати з переселенців із Криму, адже розуміли всю складність їхньої ситуації. Наразі дві родини поріднилися і запрошують один одного на традиційні свята.
За сім років сім'я Зейнідінових обжилася на Волині. Має свій сімейний бізнес та працює над розвитком мусульманської громади.
«У 2015 році у нас померла людина, ми звернулися до місцевих мусульман та виявили, що тут немає ні кладовища для поховання за ісламом, ані мечеті, ані імама, тому ми були змушені їхати до Львова, щоб здійснити обряд поховання. Так я зрозумів, що треба взяти справу у свої руки, зібрав представників мусульманських громад, щоб обговорити подальші плани та розвиток», – розповідає голова мусульманської спільноти та очільник громадської організації кримських татар на Волині Сервер Зайнідінов.
Перше питання, яке Сервер узявся вирішувати – відсутність кладовища. Він звернувся до міської ради з проханням виділити ділянку під поховання. Все, що було потрібно від спільноти – кількість представників. На першій же сесії це питання вирішили. На жаль, на кладовищі вже три могили: місцева жінка родом із Башкортостану та двоє переселенців із Росії.
До слова, мусульманські кладовища є тільки у чотирьох містах України – у Луцьку, Львові, Дніпропетровську та Херсонській області.
Наступна ціль луцьких мусульман – побутова Ісламського центру.
Наразі мусульмани моляться в орендованій невеликій кімнаті на вулиці Винниченка, яка слугує за мечеть. Проте це місце занадто мале, у ньому не можуть молитися всі представники громади одночасно.
«Ісламський культурний центр потрібен не тільки для того, щоб молитися, а ще й проводити уроки з вивчення Корану й арабської мови. Для цього потрібні окремі класи для чоловіків та жінок. Крім цього, у нас є свята – Рамадан, але немає місця де б могли всі зустрітися. Поки що немає жодних зрушень. Я надсилаю заяви у міську раду, щоб нам виділили землю, але відповідають, що землі немає. Можуть виділити за межами міста, але там немає інфраструктури», – розповідає Сервер.
Ще однією проблемою, з якою стикаються луцькі мусульмани у місті, де більшість населення – християни, це відсутність халяльної (дозволеної) їжі.
Коран вказує на заборону вживання крові, м'яса тварин, які померли своєю смертю, були забиті не з ім'ям Бога і нечистих тварин: свинини, хижаків, всеїдних тварин тощо.
В ісламі є поняття дозволеного і забороненого. Якщо мусульманин зарізав тварину в ім'я Аллаха, то м'ясо вважається дозволеним, але на ринку його переважно продають християни, тому таку телятину представникам ісламської релігії вживати не можна.
«Цю проблему ми вирішуємо так – купуємо на кілька сімей тварину і ріжемо її, таке м'ясо ми можемо вживати. Також ми не можемо їсти продукти, які мають в складі концентрати, фарбники й будь-що, що шкодить здоров’ю – ковбаси, майонези», – пояснює Сервер.
Щоб розв'язувати проблему із доступом до халяльної їжі, мусульмани хочуть відкрити магазин, у якому продаватимуть не лише продукти, а й ісламський одяг, чотки, літературу та різну мусульманську атрибутику.
«Ми хочемо відкрити магазин при культурному центрі, щоб було зручно для наших людей. Але оскільки питання культурного центру зависло у повітрі, питання магазину теж», – ділиться Сервер.
З переїздом на Волинь кримські татари продовжили активну діяльність, створили громадську організацію «Кримські татари Волині».
«До організації кримських татар входить не багато людей. Проте ми тут стараємося не мовчати. І взагалі, як можна мовчати, коли частину твоєї країни окупували? Ми виходимо на різноманітні акції, на мітинги, постійно говоримо про це. Бо всі ми хочемо повернутися додому», – каже очільник організації.
Громадська організація «Кримські татари Волині» підготувала показ документальної кінострічки про окупацію Автономної Республіки та утиски корінних жителів «Крим. Нескорений». Щороку відзначають День прапора свого народу, влаштовують автопробіги.
Восени 2016 року у місті відбулася акція на підтримку заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, якого на той час утримували у психлікарні в анексованому Росією Криму. Головною метою акції було привернути увагу української влади й світового співтовариства до беззаконня і репресій, які агресор влаштував на півострові.
Для мусульман релігія – це не просто п’ятиразова молитва, а й поведінка згідно з Кораном. Багато питань, що стосуються повсякденного життя, стосунків у сім'ї, взаємин між чоловіком та дружиною, прописані у Корані, для їх роз'яснення і розв'язання проблем, які виникають, потрібен імам (голова мусульманської громади, духовний керівник, людина, яка керує молитвою в мечеті).
Тому близько року тому Сервер як голова громади подав заяву до Муфтіяту, щоб до Луцька направили імама з освітою. В свою Муфтіят подав звернуся до державної структури у справах релігій Туреччини «Діянету». Минулого року під час Рамадану у Луцьк уперше приїхав імам із Туреччини. Це була своєрідна перевірка: дивилися, чи є громада, наскільки вона велика та чи насправді є потреба. Після цього вже направили на Волинь імама Хайреттіна на постійній основі.
Вже понад місяць у Луцьку проживає імам з Туреччини.
«Приїхав по місії, щоб допомогти кримським татарам не забувати релігію в іншому культурному середовищі. І до нас приєдналися інші мусульмани Луцька. Перші враження дуже хороші. Місто чисте, спокійне та затишне, а найголовніше, що здивувало – це те, що тут толерантні до всіх конфесій», – каже імам.
У системі «Діянету» є робота по всьому світу. Імамів можуть відправити у будь-яку країну світу, це залежить від знання мови. Хайреттін мав місію в Казахстані, тому знає російську мову. Каже, що йому сподобався менталітет пострадянських країн. Тому, отримавши роботу у Луцьку, дуже зрадів.
Він народився на сході Туреччини на кордоні з Вірменією у 1971 році. Закінчив школу та університет у Туреччині. Оскільки він вчився у теологічному напрямку, то все навчання відбувалося в одному закладі. Він хафіз – людина, яка напам'ять знає Коран, це дуже великий сан.
У 1990 році після закінчення навчання він вступив на роботу в «Діянет». Спочатку працював муедзином – тим, хто читає азан і закликає на молитву. Паралельно намагався освоїти журналістику, але закинув цей напрям. Потім була його перша місія в Казахстан.
Для того, щоб працювати та жити у Луцьку, Хайреттін оформив офіційні документи, які легалізують його перебування в Україні. Імам одружений та має трьох дітей.
Муфті-бей каже, що сім'я його місію сприйняла з розумінням, адже це його покликання і робота, за яку він отримує гроші та утримує сім’ю. Спочатку вони з сім’єю разом приїхали, але клімат не підійшов, до того ж дітям важко було тут навчатися. Тому він чекає їх у гості влітку.
Наталя ГОЛОДЮК
Фото Оксани КАШТАЛЯН та з архіву