«Бог створив Всесвіт. Все інше зроблено в Китаї», – ось такі і подібні їм гасла в «прикрашають» зображення релігійних символів і фото офіційних осіб різних конфесій на інтернет-порталі Демотиватор.
Сучасні словники іншомовних слів і тлумачні словники не дають пояснень цьому слову, але в «Вікіпедії» є це поняття. Тож дозволимо процитувати його визначення для тих, хто поки що лінується зазирнути у цю «вільну енциклопедію». «Демотиватори або де мотиваційні постери – це зображення, яке складається з малюнку (або фотографії – авт.) у рамці та надпису-слогану, що коментує це зображення». Образна система постерів наповнена вільно переосмисленими, всім знайомими і легко зрозумілими образами.
Тематикою постерів є багато аспектів життя сучасної людини, переважно молодої. Це – проблеми кохання, сексу, дружби, стосунки дійте і батьків, навчання в школі або вищому навчальному закладі, служби в армії, а також проблеми самогубства, самотності, алкоголізму, наркоманії тощо.
Демотиватори, не залишаючи можливостей для роздумів, подають уже готовий «продукт», сповнений лаконізму і внутрішньої енергії. І цим вони відповідають сподіванням певної частини молодіжної аудиторії. Демотиватори іронічно або саркастично піддають деконструкції ідеологічні схеми, на яких ґрунтується життя сучасного суспільства, в тому числі й релігійні основи.
Постмодерністське суспільство схильне до іронічного світосприйняття, і те, що не повністю зрозуміло сучасній аудиторії мас-медіа, або те, з чим вона не може погодитись, викликає переосмислення і реалізується в певних медіа продуктах.
За останній рік нами зібрана ціла колекція демотиваторів з релігійної тематики, які вражають своєю різноплановістю і багатоаспектністю.
Мусимо зразу ж відзначити, що демотиватори, незважаючи на зовнішню подібність, мають мало спільного з атеїстичними плакатами 1920-1980-х рр. Ініційовані радянською владою і підкріплені комуністичною ідеологією, атеїстичні плакати вказаних часів близькі за формою, а іноді й стилем, до демотиваторів, але вони винятково сатиричні, однопланові і розраховані лише на негативне сприйняття релігії і церкви. Всієї палітри сміхової комунікації атеїстичні плакати не використовують, в них ігнорується різноманітна і різнопланова тематика демотиваторів.
Темами для демотиваційних сюжетів в аспекті релігії стають події в житті окремих Церков і конфесій, дії офіційних осіб Церков, іронічне переосмислення релігійних постулатів і символів, гумористичне ставлення до представників Церков (найчастіше ці сюжети повторюються – молоді монахи або монахині похилого віку за комп’ютером/ноутбуком, Папа Римський в броньованому автомобілі тощо), іноді сатиричне ставлення до релігійного екстремізму (екстремізм переважно приписують ісламістам, але й є постери на цю тему з зображенням християнських священиків або віруючих). Також зустрічаються постери атеїстичного спрямування. Але найбільша кількість сюжетів демотиваторів присвячена різного роду контактам Церков з представниками влади, які аудиторія розцінює однозначно негативно, або принаймні як ті, які гідні висміювання (офіційні рукостискання і поцілунки представників Церков з президентами України, Росії та ін., зображення православного владики з надписом «А це яка гілка влади?» тощо). Іронії піддаються і спроби клерікалізувати владу, освіту, культуру. В суспільстві цей факт сприймається досить іронічно. До речі, це відбивається і в сучасній лексиці: в українських засобах масової інформації стосовно політиків, які публічно демонструють свою релігійність, почали вживати термін «телевізійні віруючі» або TV-віруючі (аналог російському неологізму «підсвічники» — тобто, політики, які перед фото- або телекамерами позують зі свічками в руках, або виступають на тлі ікон, культових храмів чи разом із офіційними особами церков та релігійних організацій). У мові медіа з’явились стійкі словосполучення-неологізми – «гастролі ікон» або «гастролери ікон», якими визначаються постійні перевезення ікон з храму в храм за участю релігійних діячів і політиків.
Певно, всі ці відгуки анонімні, а це призводить до вільного і не обмеженого цензурними рамками спілкування. Втім, коментарі рідко бувають доброзичливими, хоча іноді вражають своїм філософським ставленням до життя і глибоким підтекстом, толерантністю і прагненням екуменічної єдності. Проте найчастіше в коментарях наявні іронія, так званий чорний гумор, відверті непристойності і лайка. І якщо в постерах намагаються дотримуватися правових норм, то коментарі анонімних авторів порушують етичні закони і часто легко переходять межі права, висловлюючи ксенофобські гасла, публікуючи заклики до релігійної нетерпимості, розбрату і навіть до міжконфесійних воєн.
У медіатизованої аудиторії, яка сприймає інформацію з усіх ЗМІ, склався мозаїчний, викривлений і дещо суперечливий образ релігії та її місця в суспільному процесі. Релігія не стала ціннісним орієнтиром для великої частини сучасної молоді. Проте ми не вбачаємо в цьому процесі «провини» релігій як світоглядних основ або етико-філософських систем, скоріш, причина тут в не завжди доречних кроках й акціях Церков і релігійних організацій, а також представників політичної еліти, і той спосіб передачі інформації, який спостерігається в українських мас-медіа.
Якщо засоби масової інформації покликані віддзеркалювати реальність (газети і журнали навіть так і називаються «Дзеркало тижня», «Mirror» та ін..), то демотиватори можна вважати своєрідним «кривим дзеркалом», в якому події, персони, явища суспільного життя відбиваються в іронічному і сатиричному осмисленні. В результаті такого висвітлення релігійні цінності і світоглядні основи релігії залишаються для великої частини нашого суспільства terra incognita.
Ольга КЕРЦ, аспірантка Інтситуту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка; досліджує католицькі медіа
Явище демотиваторів на релігійні теми важко оцінити однозначно: з одного боку іноді вони правомірно висміюють суперечливі дії представників Церкви, подають альтернативну точку зору, не обтяжену цензурними обмеженнями. З іншого – ці ж демотиватори часто «не обтяжені» правдивістю, орієнтованістю в темі, і вже точно не відображають основ віри, а лише є критикою фрагментів зовнішніх проявів діяльності представників різних конфесій, вирваних з контексту. Зрештою, це явище сучасної культури, яке відбиває сутність нинішнього буття, а отже, як мінімум має наштовхувати на роздуми людей думаючих.
Максим БАЛАКЛИЦЬКИЙ, доцент Харківського університету імені В.Каразіна
Яку роль у цьому процесі відіграє критика релігії, зокрема, шляхом створення й розповсюдження демотиваторів? Критикувати завше легше, ніж стверджувати щось. Нерідко висміюють чужі переконання, щоб відчути самовдоволеність.
Інтернет є зоною безпрецедентної свободи слова. Логічно, що така сфера в першу чергу приваблює тих, хто за законом “спіралі мовчання” Елізабет Ноель-Нойман шукає віддалених однодумців для непопулярних, спірних поглядів. У свідомості світських інтелектуалів релігійний тоталітаризм небезпідставно є одним з головних чудовиськ, породжених людством. Вони бояться звуження права виражати будь-які погляди й не сповідувати будь-якої обов'язкової ідеології, пишаються “незалежністю” свого мислення й дій. Предметна критика вимагає складної аргументації, поважних опорних знань у реципієнта, словом, книжної освіти (грамотності). А “прикольна” картинка, що повідомляє про парадокс, недолік, недоладність у житті “жирних попів-лицемірів”, може передати критичне послання за частки секунди, поки інтернет-“серфінгіст” зробить наступний рух скроллом.
Найбільша користь, яку Церква може мати від популярності жанру демотиваторів про релігію, полягає в можливості швидкого моніторингу скептичних зауважень до релігійного світу. Це відносно безболісна нагода поглянути на себе упередженим стороннім оком. Виробнича, індустріальна спроба “організовано відповісти грішникам хвилею благочестивих демотиваторів”, які надибуємо на конфесійних форумах, приречена: що більше реальної релігії буде офлайн, тим більше “зубастої” світськості буде онлайн. Частка й полемічний градус релігійної тематики в потоці демотиваторів дозволяють судити також і про реальний вплив релігійної сфери на середовище войовничих скептиків. І тут ситуація не є надто втішною: зауваження повторюються, а антирелігійних демотиваторів не так уже й багато. Виходить, не такі вже Церкви приставучі й помітні, принаймні в російськомовному просторі.
Наталія ЯБЛОНОВСЬКА, доктор філологічних наук, професор університету «Україна»; дослідник засобів масової інформації кримських мусульман і караїмів
Здатність наших сучасників висловлювати вільні, незалежні судження про будь-які авторитети не може не тішити, адже чи не цього ми прагнули, «вичавлюючи з себе по краплі раба»? Але коли іронічна інтерпретація дедалі частіше починає руйнувати релігійні цінності, священні основи існування людства, постає вже інша проблема: а чи не виплескуємо ми разом із брудною водою й дитину? Бо без цінностей, авторитетів і традицій людина перестає бути людиною, а суспільство й держава хворіють та гинуть, що ми й спостерігаємо зараз навколо себе…