Вихід у світ нового науково-популярного видання “Релігієзнавчі нариси” є знаковим, і, що прикметно, таким, яке виявляє релігієзнавство не лише як академічну навчальну дисципліну, але і популярну та цікаву, в чомусь футуристично-захоплюючу галузь людського бачення духовного світу.
Вперше у форматі даного видання релігієзнавство доноситься до дослідників-науковців і читачів загалом у площині популярного викладу. Це безпрецедентний (можливо, за винятком журналу “Людина і світ”) і похвальний крок.
Надзвичайно цікавим і презентабельним є рубрикування журналу. Особливо імпонують та приваблюють своєю новизною рубрики “Переклад” та “Архів”. Цілком виправданим і актуальним є розділ “Новинки літератури” – сьогодні релігієзнавча проблематика є надзвичайно актуальною, відповідно, з’являється чимало публікацій та видань, котрі заслуговують на аналіз, часто критичний та неупереджений.
Можемо лише побажати редакційній колегії “Релігієзнавчих нарисів” пильності та оперативного відслідковування всього того, що виходить друком у світ стосовно проблем релігії. Тут хочемо висловити рекомендацію щодо аналізу, рецензування та огляду не лише науково-академічних релігієзнавчих видань, але і більш популярних, а тому і резонансних розвідок. У даному контексті цілком доречними можуть бути рубрики “Полеміка” чи “Рro et contra”. Назагал рубрика “Новинки літератури” мала б стати своєрідним дослідницьким “компасом” для науковців і орієнтувати їх щодо вартісних розвідок у релігієзнавчій царині, оскільки, повторимось, релігіієзнавчих видань з’являється доволі багато і у цьому масиві вкрай складно зорієнтуватися насправді цікаві та корисні праці.
Рубриці “Новинки літератури” бракує, на нашу думку, гостроти та полемічності. Бачимо рецензії цілком формально-прогнозованого характеру, в тому числі – перша на монографію головного редактора номеру. Тут існує певна небезпека “замкненості на собі”, небезпека огляду та популяризації праць “своїх” та “потрібних” авторів. Було б шкода, якщо б така неприємність “зациклення на власному академічному середовищі” сталася із цікавим та корисним виданням.
Представницькою є автура першого, сподіваємось, що і не тільки першого, випуску “Релігієзнавчих нарисів”. Звертає на себе увагу розвідка знаного польського дослідника Генріка Гоффмана про стан розвитку польської релігієзнавчої традиції. Якщо рубрика “релігієзнавство у Східній Європі” буде постійною, то чому б на перспективу не зробити огляд подібної проблематики по кожній із східноєвропейських країн, та й не тільки? Це було б дуже корисною та інформативно доречною справою.
Цікавою та дискутивною є стаття Сергія Капранова “Конфуціанство – релігія чи світське вчення?” Тут, правда, можна посперечатися щодо доречності її рубрикування у розділі “теорія і методологія”. Це, частково, і методологічна проблема, однак, чому б не запровадити рубрику “Релігії світу”? Для науково-популярного видання, вважаємо, це було б цілком виправданим, додало б збірнику більшої інформативності, збільшило б зацікавлення у студентській аудиторії і виправдало статус саме популярного видання, оскільки підбірка першого номера, навіть попри наявність фрагментів праці Роднея Старка, є дещо затеоретизовано-академічною.
Не зовсім зрозумілою є логіка послідовності рубрикування статей у збірнику. На нашу думку, проблеми теорії та методології варто було б поставити на перше місце, як це загалом прийнято в академічній традиції, а вже потім переходити до проблем розвитку релігієзнавства у Східній Європі.
Ці зауваження є свідченням не стільки критичності, скільки зацікавлення першою “науковою ластівкою” Молодіжної асоціації релігієзнаців. Хочеться привітати колег із добрим почином та побажати успіхів у реалізації цікавого та потрібного проекту.
канд. філос. наук