Надзвичайно багатими на матеріали про історію релігії та Церкви є фонди архівів України. За ними можна вивчати історію як християнства, так і юдаїзму, ісламу і навіть кілька років тому «екзотичних» для нашої держави нових релігійних рухів, орієнтальних і синкретичних релігій.
Попри це багатство, архівні скарби досі залишаються надбанням переважно вузького кола фахівців істориків та релігієзнавців. Архів в уяві надзвичайно багатьох українців асоціюється з сухими запиленими документами, які вважають нудними, а ще – з довідками щодо трудового стажу перед оформленням пенсії чи для отримання «карти поляка». Такими є реалії. А поміж тим, саме в читальних залах архівів можна дізнатися про віру своїх прадідів, зрозуміти, чому українці так старанно берегли її, як вона берегла їх, яким чином і для чого різні держави намагалися використати релігію і Церкву для своїх політичних цілей, як наше суспільство стало таким, як зараз. Кожен може дізнатися в архіві щось нове – головне забажати цього. Адже не лінуються їхати в українські архіви поляки, канадці, ірландці… Давні римляни з легкої руки Ціцерона отримали прислів’я: «Історія – вчителька життя». Якщо хтось не вчиться у власної історії, його починають навчати сусіди, але вже їхньої історії. Це добре підмітив Тарас Шевченко у поемі «І мертвим, і живим»:
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав'яне».
«Слав'яне! слав'яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав'янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав'янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі…
Тож знання історії має практичний вимір. Для того, щоб полегшити шлях наших читачів до вивчення минулого, пропонуємо цикл матеріалів: «Релігійна тематика в архівах України»: