Духовне відродження, яке триває в Україні вже понад два десятиліття, давно потребує належної наукової оцінки. Номінальний ріст церковних громад, храмів та молитовних будинків у останній час справляє враження нової християнізації України. Проте, парадоксальним чином, суспільство від цього не здоровішає, а його найактивніша частина ? студентська молодь, катастрофічно втрачає будь-які духовні та моральні орієнтири.
Релігійний стан сучасної української молоді спробувала дослідити кандидат філософських наук, співробітниця Відділення релігієзнавства Інституту філософії Національної академії наук України Наталія Гаврилова. Її книга «Сучасна релігійність. У що і як вірить молодь України» нещодавно була презентована у центрі «Духовне відродження» (м. Ірпінь Київської області).
Захід зібрав чимало науковців та представників церков. Модератор презентації, доктор філософських наук Михайло Черенков, на початку зауважив, що наукові дослідження стану сучасної молоді зараз вкрай необхідні широкому колу експертів, викладачів, чиновників і, зрештою, усій християнській спільноті. «Як представник християнської організації, я хочу сказати, що ми останніми роками спостерігаємо відтік молоді і кризу традиційної релігійності у молодіжному середовищі. Що приходить на зміну? Бо пошуки не припиняються і молодь продовжує ставити ті ж самі питання», ? сказав Михайло Черенков.
Доктор філософських наук, заввідділу релігійних процесів в Україні Інституту філософії НАНУ Людмила Філіпович представила свою ученицю Наталію Гаврилову. «Я шалено горда, що в мене є такі учениці», ? зізналася Людмила Філіпович. Вона принагідно розповіла про свою наукову установу та її дослідницьку й видавничу діяльність.
За словами Людмили Філіпович, над своєю темою Наталія Гаврилова працювала, починаючи з 2003 року, коли вступила до аспірантури Інституту філософії, а дисертацію захистила у 2007. На її основі і була написана книга, що вийшла друком на російській мові у німецькому видавництві «Lambert Academic Publishing».
Основною частиною презентації став виступ Наталії Гаврилової, яка продемонструвала статистичні дані про релігійні пріоритети молодих українців та познайомила слухачів із основними тезами своїх досліджень.
Вибір своєї теми Наталія пояснює тим, що «саме молодь буде визначати перспективу розвитку нашої держави на майбутнє». До того ж, студентство є найбільш показовою, мобільною, інтелектуальною та найдоступнішою для вивчення групою.
Опитування, проведене у рамках цього дослідження, охопило 820 студентів світських вишів, 230 студентів протестантських навчальних закладів та 64 студенти православних семінарій та богословських факультетів. За словами Наталії Гаврилової, похибка цього дослідження не перевищує 3 відсотків. Однак, з огляду на те, що згідно з даними Держкомстату нині в Україні навчається близько 2,5 мільйонів студентів у 854 вузах, статистику, отриману авторкою, назвати науковою можна лише умовно. Зрозуміло, що за браком коштів, ці дослідження проводилися на одному ентузіазмі інтерв’юерів.
Та попри все, з аналізом та висновками авторки книги не можна не погодитися.
Молодіжну релігійність Наталія Гаврилова типологічно поділяє на інституційну (яка презентована віруючими однієї з конфесій) та неінституційну (її складають віруючі студенти, що не належать до певної конфесії). За її даними інституційна релігійна свідомість притаманна 41,2 % опитаних, а неінституційна ? 33,8%. 13,2% є тих хто вагається між вірою і невір’ям, 6,3% ? невіруючих, 3,3% опитаних знаходяться в стані релігійних шукань і 2,2% байдужі до релігії.
Інституційну релігійну свідомість, у свою чергу, представляють православні ? 33,7%, греко-католики ? 2,3%, мусульмани ? 1,7%, римо-католики ? 1,3%, євангельські християни-баптисти ? 1% та інші.
Основними рисами неінституційної релігійної свідомості є пасивність у вірі, її фрагментарність, одночасна приналежність до різних релігійних організацій, відмова від авторитету церкви, нехтування культовою практикою тощо. Причиною цього явища, як вважає Наталія Гаврилова, є визнання того факту, що справжня віра не потребує зовнішнього вияву та негативний досвід задоволення своїх духовних запитів у лоні конкретної церкви.
З цього дослідниця робить висновок про основні тенденції релігійних пошуків сучасної молоді: на фоні розмитого уявлення про базові віросповідальні істини, релігія для них втрачає роль морального імперативу повсякденної життєдіяльності, а тому вони дотримуються переважно релігійного етикету, а не етики. Релігія сприймається як звичайне культурне середовище й національний спосіб буття, а до віровчення тієї чи іншої конфесії молодь ставиться вибірково.
У наступній частині презентації учасники ставили запитання до доповідачки та дискутували.
Впродовж дискусії гостро піднімалося питання критеріїв релігійності, тобто чи достатньо у цьому випадку релігійної чи конфесійної само ідентифікації людини? Учасники обговорення вказували на те, що оптимістична статистика віруючих в Україні навряд чи виявить під собою фактичну основу, коли тих, хто називає себе віруючими, християнами і т. д. запитати про основи віровчення та їх духовну практику.
Причинами низької ефективності 20-річної проповіді християнства називалися перервана традиція духовного життя за радянської влади, дискредитація релігії політикумом та конфліктність у релігійному середовищі.
Шеф-редактор «Богословського Порталу» Юрій Чорноморець зауважив, що у сфері церковної політики майбутнє за молодіжними християнськими рухами. Причому, як консервативними так і ліберальними. Бо, за словами Юрія Чорноморця «молодь шукає не різноманіття у вірі, а різноманіття у релігійній поведінці». А тому, різні форми релігійної поведінки не ставитимуть під сумнів єдність віросповідання. Молодь не схильна приходити до церков як організацій, але вони легко втягують в релігійні рухи. Тому навіть у традиційних церквах популярністю користуються саме рухи. Значення релігії як суспільного інституту зменшується, але релігія не втрачає позицій як приватна реальність. Навпаки, соціологія фіксує, що молодь більше шукає особистої зустрічі з Богом. Що дає підстави надіятися на майбутнє для тих церков та тих богословських течій, які враховують це прагнення. Християнство може знову християнізувати в Україну, якщо буде таким як було в часи апостолів чи таким, яким воно є в проповіді митрополита Антонія Сурожського: християнством як релігійним рухом, релігією зустрічі з Богом.
Людмили Філіпович, підсумовуючи дискусію, сформулювала відповідь на питання: що робити у сучасній релігійній ситуації? «З свого досвіду я знаю тільки два шляхи ? це шлях особистого прикладу, бо молодь зараз не вірить словам. І я не знаю іншої форми переконати людину, як катехізація, у нас це називається просвітництво», ? вважає вона.
Учасник презентації, викладач християнської етики Національної академії Державної податкової служби України протоієрей Андрій Клюшев розповів «Богословському Порталу» про те, що йому було «приємно бачити людей, яких турбують проблеми української молоді». «Не треба маніпулювати статистикою, християнам знову треба відвойовувати свої позиції, не соромлячись учитися у протестантів», ? переконаний отець Андрій.
Презентація книги Наталії Гаврилової «Сучасна релігійність. У що і як вірить молодь України» пройшла як наукова та поліконфесійна дискусія з проблем релігійності сучасної молоді. Проте, останній акорд заходу дещо зіпсував враження і дав зрозуміти хто хазяїн місіонерського центру «Духовне відродження» й кому ставити крапку у зустрічі. Модератор попросив екс-голову союзу баптистів України та президента українського біблійного товариства Григорія Коменданта очолити спільну молитву учасників презентації, серед яких були світські науковці й викладачі, й православні християни...
Невтішні, на перший погляд, висновки дослідження, викладені у книзі Наталії Гаврилової, водночас дають надію, що релігійні пошуки та духовна відкритість сучасної молоді не будуть марними. Бо, як відомо «кожен, хто просить — одержує, хто шукає — знаходить, а хто стукає — відчинять йому» (Єв. Мф. 7:8).
Олег Алімов