Про відставку Блаженнішого в пресі активно говорилося ще два роки тому, але спливали дні, місяці і навіть роки – нічого не ставалося і більшість греко-католиків заспокоїлись, а журналісти перестали задавати запитання. Проте весь цей час між очільниками двох Церков: Української Греко-Католицької і Католицької, йшла розмова про те, як і коли згадана резиґнація має відбутися. За словами Блаженнішого Любомира, він не одноразово обговорював з Папою питання зречення від Верховного Архиєпископа УГКЦ, оскільки цей крок в історії нашої Церкви є прецедентом і треба було добре подумати, як це зробити.
Уже сам факт того, що процес резиґнації тривав понад два роки свідчить про те, що до події добре готувалися і в УГКЦ і у Ватикані. Це рішення зважене, добре обдумане і УГКЦ сьогодні до нього готова. Але чи свідома УГКЦ цієї готовності? Чи греко-католики справді свідомі тої зрілості, яку має сьогодні ця Церква?
Резигнацію Блаженнішого сьогодні коментують по різному. Відомий церковний історик Олег Турій, каже що рішення Блаженнішого відважне, мужнє і навіть модерне. Ректор УКУ о. Борис Ґудзяк називає цей крок «Христоподібним» і «обнаженням». Однак всі сходяться на одному – це благородний вчинок.
Спробуймо подивитись на резиґнацію з іншої перспективи. Багатьом греко-католикам сьогодні трохи бракує далекоглядності. Блаженніший Любомир бачить набагато дальше, і саме тому він багато років очолював нашу Церкву. Живучи ідеями Шептицького, він усю свою діяльність базував на відновленнях і нововведеннях. Він не боявся сміливих кроків і його резиґнація також інноваційна і смілива, як і вся його патріарша діяльність Блаженнішого.
Спробуйте ввести у пошуковій системі слово відставка. Ви знайдете чимало сторінок, де йдеться про відставку відомих політичних очільників, але не церковних діячів. У відставку переважно відсилають, і набагато рідше люди йдуть самі. Більш того, якщо люди подають у відставку, то це переважно пов’язано з якимись гучними скандалами. І серед усього цього, без жодних скандальних передумов, без жодних прецедентів у церковній історії, у відставку подає найбільш шанований церковний очільник в Україні. Тому що він тверезо дивиться на речі, хоче відпочити і може собі це дозволити.
Ще перебуваючи в Римі він добре запізнався з Патріархом Йосифом і реаліями тодішнього греко-католицького життя. Згодом Любомир Гузар став одним з найближчих помічників Патріарха, який у 1977 р. висвятив його на єпископа. Блаженніший Любомир допомагав черговому Главі УГКЦ Кир Любачівському ще за довго до його офіційного призначення на помічника Блаженнішого у 1996 р. Як згадує сам Блаженніший Любомир, він бачив, як важко було керувати Церквою двом його попередникам наприкінці їхнього життя, і це є одною з причин того, чому він не хоче очолювати УКГЦ до «останнього віддиху». Блаженніший спокійно дивиться правді у вічі.
На запитання про те, що він буде робити далі, Блаженніший Любомир відповідає: «те саме, що роблять інші люди пенсійного віку». Він каже, що хоче відпочити і дізнатися, як то є «бути на пенсії». А тепер згадайте скільки ваших знайомих вчителів, бухгалтерів, представників інших професій тримаються за своє робоче місце до «останнього віддиху». Сьогодні вже колишній очільник УГКЦ подає суспільству добрий приклад і навіть альтернативу. Він каже, що буде молитися за Церкву і хоче в міру своїх можливостей служити суспільству так, як випадає пенсіонерам, «які перебуваючи на пенсії, у свій спосіб продовжують служити іншим». Своїм рішенням, Блаженніший також ввів нові реалії у церковне життя – на пенсію може піти навіть Патріарх. Отже, УГКЦ не лише йде в ногу з часом, вона випереджає час.
І врешті, хочу сказати про те, що Патріарх Любомир «може собі це дозволити». Він каже: «За всю історію наша Церква була в дуже різних обставинах». Я не боюся, що станеться щось і УГКЦ перестане існувати». Патріарх довіряє своїй Церкві і знає, що є люди, які можуть його справу продовжити і бути ефективними. Він не єдиний український церковний очільник поважного віку, але досі – єдиний, хто зміг це зробити. Перебуваючи у своєму уряді, він зробив усе, що міг, зробив навіть більше, ніж від нього очікували. І він заслуговує на відпочинок.