З 5 по 21 листопада 2003 року фірмою “Юкрейніан соціолоджі сервіс” на замовлення Патріархії Української Греко-Католицької Церкви було проведено репрезентативне масове опитування у всіх областях України, Автономній республіці Крим, м. Києві і м. Севастополі з питань релігійного життя.
З 5 по 21 листопада 2003 року фірмою “Юкрейніан соціолоджі сервіс” на замовлення Патріархії Української Греко-Католицької Церкви було проведено репрезентативне масове опитування у всіх областях України, Автономній республіці Крим, м. Києві і м. Севастополі з питань релігійного життя. Всього за квотною національною вибіркою, яка за статтю, віком, освітою, типом поселення та областями проживання репрезентує все населення України було опитано 3007 громадян України. Випадкова похибка вибірки не перевищує 1,8% (при вірогідності 0,954). Це означає, що якщо найближчим часом якась інша соціологічна служба проведе за даною методикою та аналогічною вибіркою ще одне опитування, то в 95 випадках із 100 максимальне відхилення даних від нашого опитування не повинно перевищувати 3,6% (сумарна похибка двох опитувань).
Дослідження носило комплексний характер, завданням якого було виявити не тільки рівень релігійності та конфесійну структуру громадян України, але і ставлення віруючих різних конфесій та релігій один до іншого, до різних канонів релігійних вчень, проблем церковного розколу та об'єднання церков Київської християнської традиції, та екуменічного руху, релігійних потреб віруючих, ставлення влади до церков і віруючих, благодійної діяльності церков і релігійних організацій, викладання релігійних предметів в школах та вищих учбових закладах, авторитету релігійних діячів тощо. А тому поглиблений аналіз отриманих результатів потребує часу і його матеріали не можуть бути представлені в одному прес-релізі.
Соціологічні дослідження релігії в Україні в останнє десятиріччя носять досить спорадичний характер, а їх методологія та методика обґрунтовані ще явно не достатньо. А тому часто результати емпіричних досліджень відносно конфесійної та церковної ідентифікації розходяться не на 2–3%, як в інших галузях соціології, а дуже значно. І це стосується не тільки напівпрофесійних чи регіональних досліджень, але і національних досліджень провідних соціологічних центрів та інститутів.
А головне – значна частина соціологів вважають Україну за конфесійною належністю практично однорідною православною країною.
Такі значні розходження у визначенні конфесійної та релігійної структури населення та твердження про абсолютне домінування православних в релігійному просторі України – результат не похибки емпіричних вимірювань, а хибних методологічних підходів, які ґрунтуються на принципах майже тотальної релігійності населення України, конфесійної визначеності практично всіх віруючих, однакової структури конфесійної належності номінативних та реальних віруючих. А це призводить до помилкових висновків щодо структури населення за віросповіданням та конфесіями, бо намагаються розкрити релігійну та конфесійну структуру населення за допомогою одного запитання: “До якого віросповідання Ви себе відносите?” І це запитання задавалось і віруючим, і невіруючим, і конфесійно визначеним віруючим, і невизначеним.
Методично ж коректне дослідження повинно передбачати, як мінімум, наступні етапи ідентифікації конфесійної структури населення України:
1. Виявлення серед всіх громадян тих, хто вірить у Бога (за допомогою запитання “Проблема релігійної незалежності людей є дуже складною. Якщо брати загалом, відносите Ви себе до віруючих чи не віруючих?” (варіанти: я вірю в Бога, я є невіруючим, важко сказати однозначно).
2. Виявлення серед віруючих громадян тих, хто належить до релігійної громади, та тих, хто не належить (Запитання: А чи належите Ви чи ні до певної релігійної громади? (Варіанти: так, ні, важко сказати однозначно).
3. Виявлення серед віруючих громадян тих, хто належить до певної релігійної конфесії, та тих, хто не належить (Запитання: “Якщо Ви є віруючою людиною, то належите Ви до певної релігійної конфесії чи ні? (варіанти: так, ні, важко сказати однозначно).
4. Виявлення серед віруючих громадян тих, хто відвідує релігійні храми і тих, хто не відвідує церкви, костьоли, молитовні будинки, синагоги, мечеті тощо (Запитання: Якщо Ви є віруючою людиною, то відвідуєте Ви чи ні релігійні храми? (Варіанти: відвідую, не відвідую).
5. Виявлення серед віруючих громадян, які відвідують релігійні храми, частоти відвідування (Запитання: “Якщо Ви відвідуєте релігійні храми, то як часто?” (Варіанти: один раз на тиждень чи частіше, кілька разів на місяць, тільки по великим релігійним святам, релігійні храми практично не відвідую, інші варіанти).
Таблиця 1
Рівень релігійності та конфесійна структура населення України, у %
|
6. Конфесійна належність віруючих громадян України, які належать до певної релігії та конфесії (Якщо Ви знаєте до якої релігійної конфесії належите, то назвіть її? (Варіанти: УПЦ (Московського патріархату) на чолі з Митрополитом Володимиром (Сабоданом), УПЦ Київського патріархату на чолі з Патріархом Філаретом (Денисенко), Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), Українська греко-католицька церква на чолі з патріархом Любомиром (Гузаром), інші православні церкви, римо-католицька церква, євангельські християни-баптисти, адвентисти Сьомого дня, християни віри євангельської – п'ятидесятники, лютерани, Церква “Свідки Єгови”, християнські громади харизматичного напрямку (Повного Єванглія), інші протестантські церкви, мусульмани Духовного управління мусульман Криму, мусульмани ДУМ України, мусульмани (незалежний духовний центр мусульман України (Донбасу), іудейська релігія, буддисти, кришнаїти, РУН-віра, інші християнські церкви, інші нехристиянські релігії).
Тільки така система показників, яка застосовувалась в даному дослідженні дорослого населення Україні і дала змогу виявити більш точно конфесійну і релігійну структуру населення та її залежність від рівня релігійності (зовнішньої) громадян (див. табл. 1 ).
1. Дослідження показало, що близько 70% (69,6%) громадян ідентифікують себе з віруючими , 16,1% – з невіруючими, а 14,3% – не можуть себе ідентифікувати однозначно щодо віри. Сімдесят же відсотків віруючих розпадаються на 40,7% тих, хто належить до певних конкретних релігійних конфесій, а 29% – не належать.
Реально визначити свою конфесійну належність змогли тільки 2/5 громадян України. Які ж релігійні конфесії є найбільш поширені серед віруючих України. Аналіз отриманих результатів опитування показує, що найбільш чисельними конфесіями в Україні є Українська православна церква (Московського патріархату) – 37,8% всіх конфесійно визначених віруючих (або 15,4% дорослого населення України), УПЦ Київського патріархату – 28,7% конфесійно належних віруючих (11,7% дорослого населення) та Українська греко-католицька церква – 18,6% конфесійно визначених віруючих (7,6% дорослого населення).
Тобто, віруючі цих церков складають близько 85% всіх, хто вірить у Бога та належить до певної конфесії. Жодна з інших церков та релігій не охоплює більше 2% конфесійно визначених віруючих (чи 1% всього населення). При цьому слід зазначити, що жодна з конфесій в Україні не охоплює половини всіх віруючих та шостої частини дорослого населення України. Україна є поліконфесійною країною, де жодна з церков та релігій не є домінуючою. При цьому однозначно неможливо позаконфесійних віруючих відносити навіть до православної течії християнства, як це роблять деякі дослідники.
3. Відродження релігійності населення в останні два десятиріччя в Україні має досить складний характер, про що свідчить і велика група позаконфесійних номінативних віруючих і не значна участь номінативних віруючих у церковному житті, особливо православних церков (УПЦ(МП), УПЦ КП, УАПЦ тощо).
Тільки 73,3% віруючих взагалі відвідують релігійні храми, а регулярно (не рідше одного разу на місяць) відвідують храми та належить до релігійних громад тільки 20–22% громадян України.
4. Як показують результати дослідження (див. табл. 1 ), конфесійна структура малоактивних віруючих, що відвідують хоча б на релігійні свята храми та належна до певних релігійних громад мало відрізняється від конфесійної структури номінативних віруючих України, які визначились зі своєю конфесійною належністю. Хіба що серед членів певних релігійних громад суттєво вища частка віруючих протестантських церков, ніж серед номінативних віруючих, а серед тих, хто хоча б зрідка відвідує церкви, дещо вища частка віруючих греко-католиків. Серед активних же віруючих , які (а таких 8% всіх громадян України та 23% всіх конфесійно визначених віруючих) відвідують релігійні храми щотижня чи частіше, конфесійна структура зовсім інша. Серед них та тих, хто відвідує церкви хоча б раз на місяць, найчисельнішою конфесією є Українська греко-католицька церква (близько третини всіх активних віруючих), далі йдуть УПЦ(МП) та УПЦ(КП) і протестантські конфесії (кожна близько п'ятої частини віруючих). Таким чином, серед найбільш активних віруючих представники всіх православних церков складають менше половини всіх віруючих, а серед менш активних – близько 60%. При цьому серед активних віруючих чисельність вірних у двох основних православних конфесій (УПЦ(МП) та УПЦ(КП) майже рівна. А конфесійна строкатість активних віруючих в Україні суттєво вища, ніж номінативних. А сама ця група віруючих і відіграє найважливішу роль у релігійному житті країни.
Зокрема, дослідження проказало що :
- найбільш нетерпимо громадяни України ставляться до всіх протестантських церков та Свідків Єгови. При цьому для більшості громадян (окрім вірних цих церков) вони сприймаються як одне ціле (сектанти), а тому позитивно оцінюють їх діяльність 6,5–8,0% громадян, а негативно – від 25% (адвентисти) до 34% (Свідки Єгови). Не дуже толерантні громадяни і щодо іудейської релігії (8% позитивних оцінок та 19% негативних) та мусульманства (13% позитивних оцінок та 15% негативних), релігій національних меншин України;
- віруючі, невіруючі та невизначені щодо віри громадяни України у абсолютній більшості або взагалі не цікавляться питанням про розкол між Церквами Київської християнської традиції, або не мають власної позиції щодо відповідності розколу Церков інтересам віруючих та держави;
Таблиця 2
Ставлення до розколу Церкви Київської християнської традиції серед невіруючих та віруючих різних конфесій, у %
|
|||||||||||||||
- абсолютна більшість віруючих всіх релігійних конфесій в повній чи значній мірі задоволена можливостями відвідування храмів, вивчення Святого Письма (Біблії, Нового Завіту, Корану, Тори тощо);
- домінуючою позицією в оцінці державно-церковних відносин є оцінка “нейтральна”, тобто громадяни вважають, що українська держава не втручається в життя церков, а церкви – в життя держави. Такої думки дотримується більше половини віруючих всіх релігій та конфесій та майже половина невіруючих та конфесійно невизначених віруючих;
- серед пропозицій щодо релігійної діяльності церков в школах та інших навчальних закладах (запровадження в школах викладання Закону Божого, Християнської етики в якості предметів обов'язкового циклу, заснування релігійними організаціями загальноосвітніх шкіл, які утримуються за рахунок церкви та платного навчання, заснування університетів всіх рівнів релігійними організаціями) переважають прихильники над супротивниками;
- якщо за п'ятибальною шкалою розглядати рівень впливу різних суспільних груп на суспільну свідомість, то за оцінками всіх громадян найбільший вплив справляють журналісти та працівники ЗМІ (від п'яти балів – дуже значно впливають до одного балу – дуже мало впливають) – 3,54 бали, далі йде духовенство (священики) – 3,17 балів , вчителі та викладачі – 3,02, політики – 2,97, письменники, діячі культури – 2,80. І найменший вплив на суспільну свідомість справляють бізнесмени (підприємці) – 2,67 бали впливу;
- майже половина нинішніх віруючих України усвідомила віру в Бога ще в дитячому, дошкільному чи шкільному віці , десята частина віруючих не можуть однозначно вказати вік релігійного самоусвідомлення, близько п'ятої частини усвідомили свою віру в Бога в роки молодості (18-30 років) і майже п'ята – в зрілому віці (30-60 років);
- у громадській думці вже склалась впевненість у позитивній ролі релігії та церкви в формуванні громадської злагоди та зменшенні соціальної напруги в суспільстві. Тобто, громадяни не бачать прямого зв'язку між міжнаціональними відносинами та розвитком релігії і церкви;
- більшість всіх громадян (при невеликій кількості невизначених) дотримується думки, що церкви взагалі не повинні займатись політичною діяльністю;
- переважна більшість громадян всіх регіонів України або малоінформована щодо різних напрямків соціальної допомоги і благодійної діяльності церков, або вважає, що така робота майже не помітна;
- тільки трохи більше десятої частини громадян в Україні сьогодні вважають, що релігія та церква не відіграють практично ніякої ролі у зміцненні традицій та моралі в українському суспільстві. Абсолютну більшість серед них складають невіруючі, невизначені щодо віри та позаконфесійні віруючі.
Презентація відбулася 14 червня 2004 р., м. Київ, УНІАН