У київському кафедральному соборі св. Олександра 18 вересня відбулися урочистості з нагоди 700-річчя відновлення Київсько-Житомирської дієцезії.
Про це повідомляє CREDO.
Службу Божу очолив єпископ-ординарій Київсько-Житомирської дієцезії Віталій Кривицький у співслужінні з Апостольським нунцієм в Україні Вісвалдасом Кулбокасом.
«Ми зібралися тут сьогодні, щоб подякувати Богові за сім століть історії нашої Церкви на українських теренах, — сказав єпископ Кривицький. — Подякувати за кожну людину, яку історія пам’ятає — і якої не пам’ятає, бо кожна людина була тут “цеглинкою”. Вони будували тут живу Церкву, Церкву спасенних, яких своєю кров’ю відкупив Ісус Христос».
В урочистому святкуванні також взяв участь митрополит Львівський, архиєпископ Мечислав Мокшицький, єпископи з усіх дієцезій України, голови структур орденів і згромаджень, які працюють на території Київсько-Житомирської дієцезії, представники Української Греко-Католицької Церкви, представники польського дипломатичного корпусу, Надзвичайний та повноважний посол Угорщини, заступник керівника Відділу з питань релігії при Кабінеті міністрів та інші почесні гості.
Апостольський нунцій в Україні архиєпископ Вісвалдас Кулбокас, говорячи про важливість ювілею дієцезії, сказав: «Відзначаючи 700-річчя Київсько-Житомирської дієцезії, ми дякуємо Господу за дар віри, за пастирів, які служили тут впродовж століть, і за вірних, серед яких були мученики і святі, за доброчинців, що зробили свій внесок у справу євангелізації. Церква у своїй діяльності завжди спирається на депозит отриманої віри і на сопричастя святих, а це означає, що сьогоднішній день святкуємо не лише ми, а й ті, хто жив і працював тут раніше. У той самий час ми несемо велику відповідальність перед тими, хто прийде після нас. Ця відповідальність включає у себе наше духовне зростання, нашу здатність євангелізувати інших і турбуватися про чужі матеріальні потреби. Це дуже важливі обов’язки, які ми не завжди можемо виконувати належним чином. Тому ми звертаємося до Господа з двома основними проханнями: заохочувати і надихати наші вчинки, керувати нами у всьому, а також компенсувати наші недоліки Його милістю і допомагати у тих справах, яких ми не можемо досягти своїми людськими силами».
Після завершення Меси святкування ювілею продовжилося на вулиці біля храму святого Олександра. На сцені виступав музичний молодіжний ансамбль із Житомира «Rejoice».
Важливою частиною свята стала також презентація нового герба Київсько-Житомирської дієцезії. Про його значення і символіку детально розповів єпископ-помічник дієцезії Олександр Язловецький:
«Завдяки символіці герба ми можемо більше дізнатися про духовність його носія або носіїв, чи то йдеться про людей, чи про місцевість. Досі наша дієцезія не мала герба — історичні джерела нічого про нього не говорять; отже, його, ймовірно, не було. Ми знайшли проєкт герба Київсько-Житомирської дієцезії, датований приблизно 1875-1900 рр. — там була зображена свята Софія на тлі срібного кола, у золотистому одязі та чорному плащі, перед якою стояли троє її доньок: Віра, Надія і Любов. Але свята Софія служила символом Житомира, де тоді була єпископська кафедра. Сьогодні ж кафедральний собор знаходиться в Києві, тому нам важливо було створити новий герб. Ми обрали блакитний і зелений кольори, бо блакитний — це марійний колір, колір небес і святості, тоді як зелений — колір життя, дружби і перемоги. Зірка на гербі символізує Богородицю, бо Матір Божа Бердичівська — покровителька нашої дієцезії; вісім кутів зірки — це вісім блаженств, які вона уособлює. Меч — символ архангела Михаїла, покровителя Києва і захисника нашої дієцезії. Його вістря спрямоване донизу: це означає, що це меч захисника, а не нападника; але він здійметься вгору, якщо буде потрібно. Виноградна гілка на зеленому тлі — це наша дієцезія, гілка Божого виноградника, яку постійно стинали, але вона знову відростала, і плоди, які вона приносила: мученики, покликання, віра, яку зберігали наші віряни.
Хочу також звернути увагу на пасторал, зображений на гербі. Це наш власний київський пасторал. Коли у 1991 році було відновлено структури Римо-Католицької Церкви в Україні і єпископом став Ян Пурвінський, до нього на свячення приїхав митрополит Перемишля Ігнатій Токарчук. Митрополит привіз у подарунок цей пасторал, пояснивши, що раніше він належав київським єпископам, але під час переслідувань його вивезли з країни. Ми не знаємо, хто саме з єпископів ним користувався і кому він належав, але це пасторал саме місцевих, київських єпископів».