Приєднуюсь до хору славословія :) на адресу ювілярів саме тут, у блогу, тому що хочу наголосити один із дуже суттєвих, на мою думку, здобутків РІСУ: організацію її блог-платформи.
Мої щирі вітання творцям РІСУ!
Приєднуюсь до хору славословія :) на адресу ювілярів саме тут, у блогу, тому що хочу наголосити один із дуже суттєвих, на мою думку, здобутків РІСУ: організацію її блог-платформи.
Розумієте, інформаційних інтернет-ресурсів – багато (хоч, безперечно, в релігієзнавчій царині РІСУ – перша скрипка), чимало таких, котрі мають форуми і можливість коментування статей. Однак, як це помітно скрізь та на РІСУ зокрема, форуми й коменти є необхідним, але недостатнім акумулятором спілкування. Справа в тому, що обговорити (а надто покритикувати) чужий доробок мастаків знаходиться завжди більше, ніж тих, хто здатен і своє творити, і вести конструктивне обговорення. Так ось, блоги якраз і надають таку можливість.
При чому, що дуже цінно, на блог можна ставити статті самостійно, коли хочеш, можеш і зручно, хоч вночі, якщо натхнення обуяло. Як для мене (і, думаю, це не тільки мене стосується), не менш цінним є демократичний стиль викладу у блогах. Це можуть бути не лише статті неформатні – неформатними можуть бути й думки. До речі, цілком погоджуючись з шановним директором РІСУ Тарасом Антошевським стосовно необхідності науковцям-релігієзнавцям не обмежуватися лише вузько-фаховими виданнями та зібраннями, готова прям розцілувати його за таку можливість – РІСУвське блогування. Адже академічних статей в нас і так достатньо, а тут – така шикарна платформа для того, щоб розвернутися ширше й невимушеніше! Для мене, як для досвідченого блогера та давнього учасника громадянського укрнету, це просто унікальний майданчик, на якому я із задоволенням поєдную свої фахові та громадянські інтереси.
З власних спостережень можу також зауважити: творці ресурсу, де, крім власноруч підібраної ними інформації відкриваються не лише форуми та коменти, але і блоги, є не просто креативними, але й дійсно зрілими у своїй роботі. Адже вони не «ревнують» до блогерів, «пускають» їх у співавтори, а це, скажу я Вам, свідчить не тільки про демократизм. Це - як впевненість мудрої й сильної спільноти, котра приймає до себе однодумців і навіть в чомусь «інакших», будучи спокійною в тому, що лад та ефективність у власній хаті таким чином не порушаться, а чимось збагатяться (принагідно бажаю спромагатися бути такими ж послідовними у своїй характерності й переконливості й усім іншим українським спільнотам, від маленьких до всього нашого спільного державного дому).
Тож зичу й надалі РІСУ креативно розвиватися, залишаючись таким само україноцентричним та здорОво-європейським ресурсом, де збалансованість не означає всеїдності, а патріотизм успішно реалізується в гаслі «Бог і Україна!», хоча й не виписаному на РІСУвському лого, але виразно відчутному в редакційній політиці.