«Бог предвічний народився» – так називається виставка, яка відкрилась у Києві напередодні Святвечора. Автором різдвяних символів є п. Володимир Шагала із Закерзоння на території сучасної Польщі
Кияни милуються витворами Володимира Шагали
«Бог предвічний народився» – так називається виставка, яка відкрилась у Києві напередодні Святвечора. Національний музей народної архітектури та побуту України, більше відомий як скансен у Пирогові під Києвом, надав унікальні пам’ятки для створення експозиції в Шоколадному будиночку на вул. Липській, у філії Київської картинної галереї.
Володимир Шагала біля своїх робіт, 1990-і рр.
Тут можна побачити різдвяні вертепи, шопки, різні колядницькі «звізди», тематичні інсталяції, солом’яні «павуки» та картини. Частина з цих предметів подарована музею відомим галицьким етнографом і художником Володимиром Шагалою. Дивишся на ці розкішні взірці й дивуєшся, що вся ця різдвяна краса зроблена руками однієї людини з паперу, колосків соломи, тоненьких дерев’яних рейок…
Різдвяна атрибутика, виготовлена митцем, особливо цінна ще й тим, що вона є продовженням традицій Закерзоння. Адже сам пан Шагала народився в селі Клоковичі Перемиського повіту. Будучи депортованим у молоді роки, зберіг не тільки обрядовість рідної околиці, але й розвинув декоративне мистецтво Перемищини вже на сусідній Старосамбірщині.
На зорі Незалежності, у досить зрілому віці Володимир Шагала відкрив українцям загадковий світ вифлеємських звізд, різноманітних зірок, вертепів, шопок – традиційних різдвяних виробів, з якими колядував у дитинстві.
Як розповідає наукова співробітниця Національного музею народної архітектури та побуту України Євгенія Гайова, Володимир Шагала подарував їхньому закладу дивовижну колекцію власноручно виготовлених різноманітних різдвяних прикрас і звичаєву різдвяну атрибутику в кількості 57 штук на зразок тих, що побутували в його рідній околиці. Коли працівниця музею запропонувала купити ці вироби, майстер категорично заперечив: «Ні, я дарую і хочу, щоб і вся Україна відродилася і заколядувала».
Вертепи, шопки та вифлеємські звізди Володимира Шагали – багато декоровані. У міжвоєнні роки їх робили на Перемишльщині чи не в кожному селі. Вони були з паперу, на дерев’яному каркасі.
Євгенія Гайова згадує, з якими труднощами в 1991 році вона долала шлях із Нижанковичів до Києва, щоб привезти музейним автобусом ці крихкі делікатні речі. «На початку 90-х років був величезний дефіцит бензину. Тиждень я вмовляла Старосамбірську міську раду, щоб заправили наш транспорт. Коли нарешті роздобули бензин, машина несподівано поламалася і її ледве відремонтували. Попри всі труднощі, цінні експонати таки вдалося привезти, і вони потрапили до фондів нашого музею», – розповідає дослідниця.
Своїх витворів майстер ніколи не продавав, роздаровував їх музеям та школам. Відтак нині спадщина митця зосереджена в десятках установ.
Художник-етнограф, фольклорист, сільський скрипаль-віртуоз, у рідному селі закінчив початкову школу. У Перемишлі навчався на рільничо-городничих курсах, також опановував малярство. Під час примусового переселення українців родина вимушено покинула рідне село. Щасливий випадок дозволив оселитися в сусідніх Нижанковичах. У радянській Україні ризикував, малюючи карикатури для підпільного часопису УПА «Лісовик». Пізніше працював у сільському клубі художником-оформлювачем та художником на місцевій меблевій фабриці. Віртуозно грав на скрипці. Малював упродовж усього життя. Вийшовши на пенсію, віддався улюбленій справі.
Майже півстоліття митець постійно мандрував близькими й далекими околицями, змальовуючи давні пам’ятки історії та культури, збирав також фольклорні матеріали. У Нижанковичах ще пам’ятають, як «пан Шагала» їздив автобусом із зошитом, олівцем і канапкою в кишені. Поступово створив кілька десятків альбомів графічних малюнків, багато рукописних збірок, у яких відтворив культуру та побут галицького села. У такий спосіб Шагала намагався врятувати всі ці народні скарби від забуття. Унікальні етнографічні матеріали зібрав і систематизував також у самвидавних збірках «Колись зимою в селі», «З минулого побуту» та ін. Альбом «Спомини з дитячих літ» містить етнографічні матеріали про рідне село Клоковичі.
Помер у 2001 році, так і не дочекавшись публікації свого доробку. Та творчість Володимира Шагали знайшла прихильників за кордоном. В Америці через рік після смерті митця вийшла збірка його праць.
Шопки, виготовлені Шагалою, мають форму триярусних храмів зі сценою на першому поверсі. Триярусною формою вони нагадують традиційну церковну архітектуру Надсяння й Бойківщини. На першому поверсі – сцена. Тут встановлено дерев’яне коло, яке можна обертати за допомогою корби. Навколо нього наклеєні зображення, вирізані з картону, – пастирі, вівці, три царі, що несуть дари Христові, ангели.
Шопка 1991
Вертепний будиночок формою подібний до шопок. Але на сцені тут «діють» ляльки. У підлозі вертепу є проріз, по якому «ходять» ляльки з дротяними закінченнями. Майстер виготовляв фігури ангела, Ірода, воїна, пророка, чортів, пияка, тещі, смерті, чарівниці тощо. Центральним є традиційний біблійний сюжет, поєднаний із музичним супроводом. Театралізований різдвяний вертеп відбувався довільною, але найчастіше – віршованою мовою.
Шопки та фігурки виготовлені з дерева, глини, паперу. Часто ці матеріали майстерно поєднувалися.
Крім шопки, на Перемишльщині діти ще носили в руках дзвіницю-гарбузик, невеликі зірки на 6–8 кутів і маски коня, кобилойки та кози. Завдяки Володимирові Шагалі знаємо, що на Різдвяні свята старші хлопці ходили до рідних та знайомих колядувати й щедрувати «з кобилойкою» (дошкою у вигляді голови коня).
«У колекції Володимира Шагала є різдвяні прикраси, якими прикрашали хату на Різдвяні свята: три павуки та їжак, величезна кількість вифлеємських зірок, звізд. Вони оздоблені декоративним малюванням та паперовими кутасами. Найбільша в діаметрі зірка сягає 1 метра 30 сантиметрів. Сам пан Володимир розповідав, що інколи звізда мала до 50 рогів (кутів) із паперовими кутасами», – ділиться Євгенія Гайова.
Звізди
Конструкція великої звізди насправді складна. Каркас для неї роблять із двох обручів, у яких пропалюють отвори, закладаючи в них роги (кути). Пані Євгенія показує, що всередині є валок, на який встановлюють свічку. Передня стінка звізди має чотири перехрестя, які утворюють вісім рівних частин, усі деталі скріплюють клеєм або тоненьким дротиком. До рогів прив’язують нарізаний папір – кутаси. На цьому робота не закінчується: все ще треба обклеїти кольоровим папером і оздобити.
Зірки та звізди великих розмірів (з ними ходили колядувати старші хлопці й дорослі чоловіки) мали всередині валок, на який кріпилися дві свічки – їх запалювали під вечір. Коли під час ходи каркас повертався корбою навколо свічок, відбувалося диво: звізда світилася різнокольоровими барвами.
«У 30-ті роки найкращі звізди виготовляли в селах Передільниця, Губичі, Трушевичі, Сераківці, Клоковичі. Робили їх із паперу на дерев’яному каркасі, оздоблювали декоративним малюванням, паперовими кутасами», – писав у спогадах Володимир Шагала.
Нагадаємо, що відкрито різдвяні зірки у Львові з’явилися тільки в 1988 році, під час перших вертепів Товариства Лева – культурологічної організації, яка розпочала національне відродження в Галичині.
Починаючи з 1992 року, вироби пана Володимира займали центральне місце в експозиціях різних виставок, які відбувалися в музеях і виставкових галереях Києва та Львова.
Колядницька зірка
Володимир Шагала залишив детальний опис виготовлення, малюнки елементів віфлеємських звізд, а також вертепів, шопок, святкових павуків із соломи. Відтак його колекція стала зразком для виготовлення різдвяних зірок по всій Україні – багато народних колективів скопіювали різдвяну атрибутику для використання її у своїх дійствах.
Та сьогодні етнографи б’ють на сполох: хоча колись шопки були досить поширені, тепер ця традиція майже втрачена. Бо українські віряни охочіше купують готові шопки за кордоном, переважно в Італії та Польщі, або ж замовляють їх у професійних художників, котрі орієнтуються більше на західну традицію, ніж на місцеві народні взірці.
Усе це актуалізує доробок уродженця Клоковичів, спонукає до його популяризації.
"Газета "Наше слово", №2, 12 cічня 2020
Фото авторки