“Історична пам’ять – це найотруйніший продукт, що породжує наш розум. Перед нами стоїть питання як перетворити цю отруту на ліки. Україна – не єдина, треба звернутися до моделей, які вже існують”, - зазначив історик Ярослав Грицак під час панельної дискусії «Чи може пам'ять врятувати нас від історії? Чи може історія врятувати нас від пам’яті?»
Він наголосив, що існує багато моделей інтерпритації історичної пам'яті, які могли б бути частково використаними в Україні. Проте необхідними є дві умови: відповідальні політики і молоде покоління, яке менше уражене травмами минулого.
Учасники панелі зауважували, що в Україна радше йдеться про різні історичні пам'яті, а не одну. «Історичний метанаратив повинен включати всі різні, навіть суперечливі пам'яті, що існують в Україні. Різноманіття пам’ятей в Україні – це багатство, а не загроза національній безпеці», - зазначила Славенка Дракуліч.
В дискусії також взяв участь журналіст та один редакторів видання «The New Republic» єврейського походження Франк Фоер, дідуся якого під час Другої світової війни на Волині переховував українець (до слова, правнучка рятівника також була присутня на конференції).
Для уникнення можливих помилок при праці з історичною пам’яттю історія має писатися глобально і особисто. «Будьте глобальними, бо коли ми повертаємося до національної історії, то робимо більше помилок, аніж коли розглядаємо історію в ширшому контексті. Будьте особистими. Коли ми пишемо про особисті історії, то тоді історія отримує більше нюансів», - підсумував Ярослав Грицак.