Справжнім випробуванням на вірність заявленим християнським ідеалам став новий етап російської війни проти України для УПЦ МП. Для цієї конфесії, численні керівники і представники якої десятиліттями наголошували свою вірність Московському патріархату, а також «русскому миру», настав «час збирати каміння».
Своїм опонуванням ідеї незалежності Православної Церкви України, а також діяльністю осіб і організацій, тісно афілійованих з російськими шовіністичними колами, УПЦ МП спричинилася до втрати значної кількості вірних, відходу частини парафій і духовенства, значного падіння свого авторитету в суспільстві.
Тож після нападу Росії 24 лютого на сайті УПЦ МП почали з’являтися повідомлення про акти агресії щодо її храмів у Маріуполі, Голій Пристані, про протистояння з ПЦУ тощо.
Разом з тим, оприлюднили офіційні ресурси УПЦ МП і звернення її керівників. Так, керуючий її справами митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Пананич) 24 лютого оголосив, що «Під час будь-яких найдраматичніших найстрашніших подій ми маємо насамперед пам’ятати, що ми християни. І думка про Господа має передувати всім іншим нашим думкам. Головна зброя християнина – молитва. І чим важче ситуація, тим сильнішою вона має бути. Нині Церква залишається зі своїм народом і молиться за мир. Молитва за людей, молитва за мир – це те, що зараз найважливіше. Повторюю те, що ми проповідували останнім часом: допомагайте слабким, зляканим, беззахисним. Об’єднайтесь у молитві за наш народ».
Привертає увагу те, що у цьому зверненні єрарха, уродженця Закарпатської області, до речі, немає ані згадки про те, що саме Росія напала на Україну, ані про те, що «наш народ» – український, а не просто «наш».
Також 24 лютого офіційний сайт конфесії оприлюднив звернення її предстоятеля Блаженнішого митрополита Онуфрія до вірних та громадян України:
«Сталася біда. На превеликий жаль Росія розпочала військові дії проти України і в цей доленосний час закликаю вас не впадати в паніку, бути мужніми і проявити любов до своєї батьківщини і один до одного. Закликаю перш за все до посиленої покаянної молитви за Україну, за наше військо і наш народ, прошу забути взаємні чвари і непорозуміння та об’єднатися любов’ю до Бога і до нашої Батьківщини. В цей трагічний час ми виражаємо особливу любов та підтримку нашим воїнам, які стоять на сторожі та оберігають і захищають нашу землю і наш народ. Нехай Бог їх благословить і береже! Відстоюючи суверенітет та цілісність України, ми звертаємось також до Президента Росії та просимо негайно припинити братовбивчу війну. Український і російський народи вийшли із Дніпровської купелі хрещення і війна між цими народами це повторення Каїнового гріха, який по заздрості убив свого рідного брата. Така війна не виправдана ні у Бога, ні у людей».
Предстоятель УПЦ МП закликав вирішувати проблеми через діалог. Того ж дня митрополит Онуфрій, уродженець Буковини, тобто теж виходець із Західної України, звернувся до своєї пастви через відео. У світлі цих заяв в Україні можна було почути думки, що митрополит Онуфрій начебто пішов усупереч лінії патріарха Кіріла. Втім, брак інформації насправді не дозволяє робити остаточні висновки, настільки ці узагальнені тези відповідають дійсності.
Згодом УПЦ МП було оголошено марафон про донорську здачу крові, про молитви за мир у всіх єпархіях (знову без згадки у тексті про Росію як агресора), про спростування підозр щодо переховування священником зброї у храмі в селі Угринів Волинської області, щодо того, що священник цієї конфесії в місті Буча під Києвом є російським диверсантом, що священник у селі Рясники Рівненської області відмовився відспівувати загиблого українського воїна, що у Вінницькій області у храмах переховують зброю для російських диверсантів. На тлі розстрілу російськими агресорами настоятеля храму ПЦУ села Розважів Київської області і капелана о. Максима Козачини і того, що його понівечене росіянами тіло змогли поховати тільки 1 березня, усі ці заяви з боку УПЦ МП в суспільстві значною мірою сприймали як запізнілі виправдання за її ж попередні дії з підтримки «русского мира». Лунали ці виправдання і на тлі того, що 28 лютого російські диверсанти намагалися проникнути до Михайлівського золотоверхого монастиря в Києві – їх затримали і знешкодили. Імовірною їх ціллю міг бути Предстоятель ПЦУ Блаженніший Епіфаній.
Водночас церковні ресурси наголошували, що УПЦ МП допомагає біженцям і постраждалим, надає усі приміщення підвалів храмів Києва та інших міст України в якості сховищ під час бомбардувань і обстрілів. В силу географії розташування структур цієї конфесії це особливо актуально, адже дуже багато їх з вини адептів «русского мира» опинилося безпосередньо в зоні бойових дій. 26 лютого було повідомлено, що внаслідок обстрілу під час спроби російського наступу постраждав храм УПЦ МП в Лисичанську Луганської області, 27-28 лютого – храми в містах Щастя Луганської області, Ніжин Чернігівської області, Києві, селі Олександрівка Донецької області. Він російських куль, снарядів і ракет масового гинуть вірні Московського патріархату, у тому числі священнослужителі, і безпосередніми свідками цього є священники цієї конфесії, які десятиліттями ретранслювали українцям ідеологічні тези «русского мира»… Ці вірні, священники і єпископи бачать, як про смерті й рани мовчить московський патріарх.
Максимально ясно, що ігнорування патріархом Кірілом війни, організованої Росією, ставить просто екзистенційні питання перед вірними, духовенством та єпископами УПЦ МП. Зрештою, на тлі жорстоких російських обстрілів цивільної інфраструктури Сум, Охтирки та інших міст Сумської області, на сайті Сумської єпархії УПЦ МП з’явилося повідомлення «Сумська єпархія УПЦ припиняє молитовне поминання московського патріарха» за підписами 30 кліриків. У цьому документі вміщено різкий осуд патріарха Кіріла через його ігнорування війни, проаналізовано його діяльність останнього часу з висновками, що «примушування України до відмови від державного суверенітету і її насильне включення до складу Росії патріарх цілковито підтримує», а також «ми не бачимо сьогодні з його боку жодних спроб захистити страждаючий народ України». Підписанти запевняють у тому, що підтримують постраждалих від російської агресії, а припинення поминання московського патріарха не означає виходу з УПЦ МП. Саме повідомлення виставлене на сайті єпархії під значком «Офіційно», але, разом з тим, оформлене як звернення до решти духовенства і самого єпископа сумського та охтирського Євлогія (Гутченка). Такий стиль оформлення викликає певний дисонанс у його сприйнятті.
2 лютого на facebook-сторінці «Львівська єпархія УПЦ» з’явилося повідомлення про те, що у цій єпархії припиняють молитовне поминання московського патріарха, а натомість у єктеніях молитовні прохання будуть звершувати за формулою «о Богохранимій багатостраждальній Державі нашій Україні». У доказ там же подано фото відповідного розпорядження митрополита львівського і галицького УПЦ МП Філарета (Кучерова). Але в дійсності припинення поминання – може це просто припинення інформування вірних, що вони й надалі залишаються в юрисдикції РПЦ.
Чітке і лаконічне пояснення дійсної суті цих наслідків дав 1 березня богослов о. Кирило Говорун:
«Зараз пішла хвиля відмов від поминання патріарха Кирила. Якщо у духовенства, що підписує відповідні звернення, є надія, що поминання лише митрополита Онуфрія щось таке зробить з їх канонічним звʼязком з патріархом, то це повна ілюзія. Не варто обманювати себе і людей: допоки митрополит Онуфрій поминає патріарха Кирила, всі поминаючі Онуфрія – у канонічному підпорядкуванні у Кирила. Це ази канонічного права. Я розумію, що багато хто боїться вступити у канонічне спілкування з ПЦУ, тому що різні малограмотні данилевичі розповідали їм казки про "розкол", "безблагодатність" тощо. Відкиньте цю маєчню. Єдиний канонічний шлях – це повернення до повноцінного спілкування зі світовим Православʼям, включно з Константинопольским, Александрійським і всіма іншими Церквами, разом з ПЦУ. Альтернатива цьому – й далі перетворюватися на секту, тепер вже небезпечну для життя людей. Шляхи до повернення у таке спілкування можна обговорювати. Моя пропозиція – скликати новий обʼєднавчий собор, як тільки обставини це дозволять. Тільки цього разу не дайте вашим єпископам бути заляканими або підкупленими. Вони вже змарнували один шанс обʼєднати українське Православʼя. Іншого шансу в нас може не бути».
Очевидно, що проблематичність такого кроку, як «припинення поминання» усвідомлює багато-хто в УПЦ МП, але не всі станом на 1 березня наважилися і на це. Так, сайт сусідньої з Сумською і Охтирською Роменської і Буринської єпархії УПЦ МП стояв очищений від новин і будь-яких повідомлень: їх стерли з невідомої причини. Разом з тим, яскравим свідченням подій в цій єпархії, спричинених російськими обстрілами, стала заява настоятеля храму УПЦ МП Дмитра Долгого зі словами «Я зрікаюся патріарха Кирила і Московського патріархату».
Услід за тим 1 березня з’явилося відео із закликом священників УПЦ МП до Блаженнішого Онуфрія із закликом порвати з московським патріархатом. У ньому, зокрема, є також звернення до патріарха Кіріла, як українською, так російською мовами: «Я припиняю поминати ваше ім’я за богослужінням у нашому храмі. Це моя відповідь на ваше мовчання під час війни Росії з Україною і потурання у всьому президенту Росії Путіну, що і призвело до цієї війни. Ми вважали вас батьком, а ви виявилися гіршим за вітчима. Бог вас суддя»; «Я не поминаю вас з 2014 року тому, що моя совість священника не дозволяє мені цього робити. Зараз хочу сказати вам наступне: я не хочу мати з вами нічого спільного, і тому звертаюся до свого Предстоятеля митрополита Онуфрія, прошу його скликати Собор Української Православної Церкви, на якому буде підняте питання про припинення будь-якого спілкування з Московським патріархатом»; «Ось уже декілька днів, як я перестав на богослужіннях поминати патріарха Кіріла, який своїм злочинним мовчанням мовчазно благословляє весь цей жах, що твориться зараз в моїй улюбленій Україні. Він благословляє своїм мовчанням путінську російську агресіюю проти моєї країни. Зараз, в даний момент, вбивають наших дітей, наших мирних громадян, обстрілюють наші мирні міста. І він – мовчить» тощо. Відтак священники просять Предстоятеля УПЦ МП ініціювати Собор щодо виходу з РПЦ і здобуття УПЦ МП автокефалії.
Надвечір 1 березня сторінка «Сайт Володимирської єпархії» УПЦ МП повідомила, що того ж дня «на засіданні єпархіальної ради, митрополит Володимир, керуючий Володимир-Волинською єпархією вислухав і повністю підтримав прохання благочинних округ, намісників монастирів, настоятелів соборів та проректорів духовних шкіл про невідкладне звернення до Блаженнішого митрополита Онуфрія, щодо вирішення давно назрілого питання, про набуття Українською Православною Церквою статусу повноцінної автокефалії».
Характерним для всіх цих звернень є подальше показове ігнорування факту існування в Україні автокефальної ПЦУ. Тож фактично, закликаючи до Собору, згадана частина духовенства УПЦ МП закликає до створення в Україні ще однієї, паралельної, автокефальної православної конфесії. Але всю нереалістичність такого помноження автокефальностей теж розуміє частина вірних УПЦ МП. Тому почалася нова хвиля безпосереднього переходу її громад.
Зокрема, 28 лютого щось сталося в Коломиї Івано-Франківської області і в с. Хотівка Тернопільської області. 1 березня з тієї ж області повідомили, що під тиском місцевої громади припинила свою діяльність парафія УПЦ МП на Марковій Горі в селі Голови.
Загалом можна з певністю зазначити, що УПЦ МП внаслідок дій своїх представників і керівників упродовж попередніх десятиліть стала заручником теперішньої ситуації і знову змушена виправдовуватися. Будучи одним з джерел ширення в Україні ідей «русского мира» в мирний період, а також після початку війни в Луганській і Донецькій областях, після окупації українського Криму, ця конфесія після чергового російського нападу 24 лютого 2022 року очікувано наразилася на численні підозри, підстави для яких сама системно творила. А проте, значна частина заяв єрархів і духовенства УПЦ МП і надалі є двозначною, а кроки – половинчастими, бо насправді часто означають не те, що риторика, яка їх супроводжує.