Я давно, ще з кінця 90-их чув ім’я цієї мисткині і бачив деякі її роботи, які мене дуже вразили. На цей раз випала нагода оглянути більшу кількість ікон і послухати саму авторку. Тож хочу поділитися своїми думками з приводу цієї мистецької події.
Зазвичай, після знайомства з творами сучасних іконописців у мене часто залишається подвійне враження. З одного боку, радієш, що люди переосмислюють і творчо переживають традиційні сюжети і стилістичні риси християнського іконопису, творять щось нове і особисте. Це показує, що християнство живе і продовжує надихати наших сучасників. З іншого боку, на мою думку, у творчих пошуках сьогоднішніх іконописців дуже бракує церковності.
В цьому контексті творчість Люби Яцків завжди була винятком. Як митцеві, художникові, їй не можна відмовити у самобутності, неповторності, творчій оригінальності. Її ікони водночас впізнавані і несподівані, її «почерк» видно в усіх творах, але кожен з них по-своєму інший від попередніх. Пам’ятаю першу ікону Люби, яку мені довелося бачити – Старозавітню Трійцю (три постаті ангелів за столом у Авраама). Вона вражала своєю «модерністю», новизною і, водночас, була сповнена певної гармонії, миру, необхідних для ікони, перед якою людина прагне возносити до Бога молитву. При цьому її ікона була цілком цілісною під богословським оглядом, без будь-яких порушень догматичного змісту цього важливого зображення.
Саме це поєднання творчих пошуків та інновацій з богословською відповідністю і духовною глибиною її робіт і вражає найбільше.
Як митець, Люба багато експерементує зі сюжетами, вносить у традиційні іконописні схеми нову динаміку і новий задум. Але при цьому їй дуже добре вдається втримати рівновагу, не порушити жодного суттєвого аспекту значення традиційної іконографії, не зруйнувати її цілісного задуму.
Ось на іконі Благовіщення ми бачимо Архангела Гавриїла, що, немов блискавка, стрімголов (власне так – головою вниз!) злітає з небес до Марії. Це досить незвичайна деталь сюжету ікони Благовіщення, але вона цілком органічно вписується в традиційний образ цієї події. У літургійних і святоотцівських текстах постійно проходить думка про те, що поява Архангела Марії була несподіваною, раптовою, «блискавичною».
На окрему увагу заслуговують лики ікон Люби Яцків. Їх годі порівнювати з ликами старовинних візантійських чи галицьких ікон. Тут Люба і справді видається ученицею бойчукістів, як це нераз зауважували. Обличчя на її іконах теж стримані, величні, дещо «схематичні», але водночас передають більше емоцій, почуттів, людського настрою. Вартує відзначити композицію «Не ридай наді мною, Мати», де авторка поєднала традиційну візантійську іконографію з елементами західної «Пієти». На її іконі Богомати обіймає зняте з хреста тіло мертвого Сина і обличчя їх обидвох передають світлу тугу і сум.
Зрештою, опис творів візуального мистецтва є річчю в основі невдячною. Виставка творів Люби Яцків «Образ» продовжує діяти в галереї «ICONART» під час Великодніх свят, і найкращий спосіб діткнутися до справді високого і одуховленого мистецтва авторки – подивитися на нього власними очима. Я переконаний, що для багатьох, як і для мене, споглядання цих ікон буде не просто естетичною насолодою і певним розширенням світогляду, але й справжнім духовним досвідом і пережиттям Свята.